< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СТАНОВЛЕННЯ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

Історія свідчить, що населення території України традиційно підтримувало жваві економічні стосунки з європейськими і арабськими державами. Діяла метрична система грошового обігу, розвивалися міста, ремесла і кредит, тому перші елементи вексельної справи спостерігалися вже у XVI ст. Залучення до сфери вексельних відносин галицьких земель майже збігається з появою вексельних розрахунків у сусідніх державах Європи.

В тогочасній Україні, як і в інших європейських країнах того періоду, існували чинники, що стимулювали запровадження вексельних відносин, у тому числі:

  • • в обігу перебувала велика кількість коштовних монет різного національного походження і вмісту грошового металу;
  • • підтримувалися жваві торговельно-розрахункові стосунки з багатьма країнами Європи і Близького та Середнього Сходу;
  • • українські купці, беручи участь у численних ярмарках, імовірно, ставали учасниками вексельних угод як на національній території, так і за кордоном. Відомо, що український торговий стан, хоч і невдало, але намагався використати вексельні розрахунки і в торгівлі з російськими землями.

Законодавче впорядкування форми і змісту векселя та вексельного обігу у Східній Україні та Наддніпрянщині склалося вже на основі застосування норм і правил вексельних статутів 1729, 1832 і 1902 років. Особливо динамічним був розвиток вексельної справи після скасування кріпацтва, коли по всій території України поширився процес формування моделі ринкового господарства, почали активно діяти товариства взаємного кредиту, постала розгалужена система комерційних банків та масово виникали кооперативні підприємства, спілки, акціонерні товариства тощо.

Провідні позиції в економіці України середини XIX ст. посідали: імператорський Державний банк з його Харківською, Київською та Одеською конторами, що мали ще 24 філії в інших містах; Петербурзький міжнародний комерційний банк (35 філій); Азовсько-Донецький банк (23 філії); Російський банк для зовнішньої торгівлі (17 філій). Після скасування кріпацтва було започатковано діяльність кількох місцевих земельних банків — в Одесі (1864), Харкові й Полтаві, Бессарабсько-таврійського банку в Одесі. Як зазначалося, повсюдно в Україні виникали місцеві кредитні заклади і кооперативні спілки, почалося заснування акціонерних товариств із національним та іноземним капіталом. Провідними акціонерними банками стали: Харківський акціонерний торговий банк (1867), Київський приватний комерційний банк (1868), Одеський дисконтний банк (1879) зі своїми філіями. Крім цього, почали діяти: з 1871 р. — Київський промисловий банк, з 1872 р. — Катеринославський комерційний банк з філіями у Полтаві, з 1889 р. — Одеський купецький банк.

Швидкий розвиток кредитно-кооперативних закладів, товариств взаємного кредиту, а також мережі позичковозаощаджувальних кас зробили Україну територією з потужною фінансово-кредитною інфраструктурою. Навіть у Бердичеві діяло сім комерційних банків. Великим банківським центром був Київ. А за часів існування Української Народної Республіки почав діяти і Національний банк України. Вже у 1901 р. в Росії, як і в Україні, вексельний обіг став провідною формою функціонування всього товарообороту, охопивши 54% його обсягу. В 1908 р. векселями забезпечувалося 58% товарообороту, а у 1913 р. — 71%. Азовсько-Донецький банк лише у 191 і р. врахував 600 тис. векселів.

Безперечно, це означало наявність багатого досвіду, високого професіоналізму, необхідних суспільних інституцій та інфраструктури, в тому числі чіткої та дієвої законодавчої бази та високих морально-етичних норм поведінки всіх учасників вексельного обігу. Але всі ці надбання багатьох поколінь України нині безповоротно втрачено. Потрібно починати спочатку.

Необхідність широкомасштабного впровадження вексельного обігу в незалежній Україні особливо гостро постала після відміни адміністративної системи планування та проведення лібералізації цін. Крім того, відчувається істотна нестача кредитних ресурсів для розвитку комерційного кредиту і задоволення потреб товаровиробників у підтриманні безперервності відтворювальних процесів. До цього додамо, що Україні потрібно поборювати будь-які спроби емісії незабезпечених векселів та векселів, що видаються з метою невиробничого споживання. Такі документи відображають лише "паперову" вартість, позбавлені надійної матеріальної основи і внаслідок цього стають одним з інфляційних чинників, викликаючи необгрунтоване зростання грошової маси в обігу.

Отож Україна почала з визнання рішень Женевської конференції та відновлення законної сили Положення про переказний і простий вексель. За роки незалежності, як знаємо, було прийнято десятки законодавчих і нормативно-регулювальних документів, що мали сприяти відродженню вексельної справи і дозволили сформувати основоположні елементи Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Але задекларований процес відновлення комерційного кредиту і вексельного обігу з багатьох причин ще не набрав необхідних масштабів. Крім того, в нашому законодавстві допущено цілий ряд відхилень від міжнародно визнаних правил і норм, що не тільки не додає авторитету Україні, а й здатне стати серйозною перешкодою на шляху інтеграції українського господарства у світовий ринок. Серед цих відхилень слід назвати такі:

  • • по-перше, зайвим за міжнародними правилами є обов'язкове зазначення суми вексельного зобов'язання цифрами і літерами. Це суттєво підриває загальновизнані вимоги до форми векселя, а головне — не додає дієздатності українським векселям та не сприяє їх узгодженню з міжнародними нормами. Адже в країнах з ринковою економікою головна увага звертається на те, щоб виписане у векселі (цифри чи літери) було чітким, зрозумілим і адекватно відображало характер угоди;
  • • по-друге, право підпису векселя в Україні обмежене керівником і головним бухгалтером юридичної особи. Але світовою нормою виступає дієздатність юридичної чи фізичної особи, вона і визначає право підпису. Виходячи з цього непотрібним є також скріплення підписів печаткою;
  • • по-третє, неправомірним є проведення векселями примусових взаємозаліків та низки інших операцій, як-от сплати мита, податків, платежів до пенсійних фондів. Це суперечить принципу безумовності вексельних зобов'язань;
  • • по-четверте, визначення права виписування векселів лише як оплату за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Із цієї загальної вимоги винятком можуть бути лише векселі Мінфіну, Національного банку України та комерційних банків;
  • • по-п *яте, не передбачено випуску векселів в електронній формі;
  • • по-шосте, заборона обігу іноземних векселів. Причиною цього називаються труднощі опротестування іноземних векселів у випадках неплатежу і неакцепту, тому що протест за українським законодавством потрібно здійснювати за місцем платежу.

Які ж висновки можна зробити із сказаного?

Насамперед, в Україні формується законодавство з проблем відновлення вексельного обігу, яке суттєво наближає нас до світових правил і норм. Водночас низка відмінностей від системи, міжнародно визнаної та узаконеної національними законодавствами країн — членів ГАТТ/СОТ, не додає авторитету нашій країні, що розпочала процес вступу до даної організації.

До того ж вексельний обіг має задовольнити ще масштабніші потреби внутрішньогосподарського обороту. Серед них основними слід вважати такі:

впровадження принципів комерційного розрахунку на всіх підприємствах державного сектора означає відособлення їхніх фінансів від державного бюджету і перехід на принципи самофінансування та рівноправної взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. В таких умовах без забезпеченого належною нормативно-законодавчою базою вексельного обігу не можна досягти нормального розширеного відтворення в усіх товаровиробників;

вексельний обіг здатний суттєво зменшити потреби в готівкових і безготівкових коштах та різко прискорити оборот фондів підприємств;

впровадження векселів для фізичних осіб має розблокувати реалізацію складної побутової техніки, будівництво житла, налагодити систему споживацького кредиту взагалі;

дисконт векселів не тільки забезпечує реальні можливості для регулювання грошової маси, а й надає суспільству дієві інструменти контролю за своєчасним виконанням зобов'язань суб'єктами господарських відносин.

Повномасштабний вексельний обіг здатний істотно обмежити діяльність тіньового сектора: адже той переважно паразитує на готівці. Продавці й виробники, отримавши вексель, легко можуть перетворити його в регульовану грошову готівку та інші платіжні засоби за товари і послуги. Покупці за допомогою векселів можуть у будь-який час отримати кредит, матеріальні цінності і послуги. Підприємства-суміжники в свою чергу дістають змогу здійснити взаєморозрахунки, не вдаючись до послуг банків, що здешевлює і прискорює розрахунки, прискорює оборот фондів підприємств і зменшує потреби у банківському кредиті.

Отже, широке впровадження векселів вигідне всім учасникам господарського життя. Ще більше воно вигідне Українській державі. Вексельний обіг 1922—1927 рр. фактично був єдиною і досить успішною формою державного контролю за своєчасністю сплати податків. Це ж можна використати нині для легалізації обороту тіньового сектора та для збільшення надходжень до державного бюджету.

Потреба України у досконалому вексельному обігу багатократно посилюється відсутністю необхідних оборотних засобів у 90% товаровиробників усіх форм власності. Іншого способу, ніж вексель, для поповнення оборотних коштів підприємств нині просто немає.

Безумовність векселя як боргового зобов'язання, суворість і швидкість примусового стягнення боргу стали основою інших видів платежу і розрахунків, у тому числі банкнот, чеків, акредитивів та ін. На основі векселя набули належного розвитку акції, облігації, депозитні сертифікати та похідні від них інструменти ринку цінних паперів. Водночас жоден із них за своїми функціями та значенням не може зрівнятися з векселем.

Контрольні запитання та завдання

► З'ясуйте економічні передумови прообразів боргових зобов'язань, що набули форми векселів. Яка роль звичаїв І традицій у становленні вексельного обігу?

► Назвіть етапи виникнення та вдосконалення вексельного обігу. В чому полягає специфіка кожного з них?

► Визначте особливості боргових зобов'язань у Росії в XVI — XVII ст. Які норми вексельного права запровадив Статут 1729 р.?

► Розкрийте відмінності російських вексельних статутів 1729 і 1632 років. Які норми закріпив вексельний Статут 1902 р.?

►Розкрийте основні риси вексельного обігу в Україні до 1917 р.

► Як використовувався вексель у період непу ?

► Хто може бути учасником вексельних відносин?

► Кого відносять до основних векселезобов'язаних осіб?

► З'ясуйте причини появи а нинішній Україні модифікованих векселів. Що гальмує розгортання вексельного обігу в нашій державі?

► Визначте основні причини недосконалості вексельного законодавства в Україні. Які принципові зрушення

в цьому плані передбачає Закон України "Про обіг векселів в Україні"?

► До комерційного банку надійшов вексель і був дисконтований за 60 днів до настання платежу. Ставка врахування на той час становила 36 % річних. Визначте, за якою ціною погодився векселетримач дисконтувати вексель та які міркування покладено у розрахунок?

► Вексель номіналом 300 тис. гривень складено 9 жовтня 1998 р. з терміном погашення через 60 днів від дня складання. Визначте дату платежу та суму дисконту за умов негайного врахування векселя у комерційному банку, який встановив розмір облікової ставки 42 % річних. Чи можливе написання відсоткової ставки на цьому векселі?

► Вексель номіналом 60 тис. фунтів стерлінгів із зазначенням облікової ставки 20 % складено у Лондоні 20 жовтня 1999 р. зі строком платежу через 90 днів від дня складання і трасовано до України. Український векселетримач через 45 днів дисконтував цей вексель. Визначте дату платежу і суму дисконту в комерційному банку, який встановив річну облікову ставку 30%. Які особливості розрахунків за іноземними векселями в Україні?

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >