< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень вантажів

До основних міжнародних правових актів, що регулюють перевезення вантажів у прямому залізничному вантажному сполученні, належить Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) 1951 р.

Охарактеризуємо їй Отже, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) - міжвідомчий міжнародний нормативний акт, укладений у цілях організації перевезень вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні. УМВС у межах діяльності й під егідою Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) набула чинності з 1 листопада 1951 р. Багатостороння угода була спочатку укладена між національними залізницями соціалістичних країн Європи й Азії. До цього прямі міжнародні вантажні перевезення між СРСР та іншими країнами реалізовувалися в межах двосторонніх домовленостей. Тепер діє редакція УМВС зі змінами і доповненнями.

Учасники Угоди - Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Угорщина, В'єтнам, Грузія, Іран, Казахстан, Китай, КНДР, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Польща, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна, Естонія. Інтереси національних залізниць представляють компетентні міністерства, що відають ними (стаття 1).

Угода має преамбулу, вісім розділів, які налічують 41 статтю та додатки. Угода складена китайською та російською мовами й укладена на невизначений термін (стаття 41). У випадку різного тлумачення текстів уточнення дають російською мовою.

Незважаючи на те що преамбула визначає цілі Угоди (це організація перевезень вантажів у прямому міжнародному сполученні), УМВС є нормативним актом міжнародного залізничного права, який регламентує і регулює основні умови договорів перевезення вантажів. Угода встановлює пряме міжнародне залізничне сполучення для перевезення вантажів між залізницями країн-учасниць (стаття 1). УМВС, згідно з § 7 статті 2, має обов'язкову чинність для залізниць, відправників і одержувачів незалежно від національної (державної) приналежності сторін договору перевезення вантажу.

Угода не містить термінології та понятійного апарату стосовно категорій, застосовуваних у документі. Основоположний термін "пряме міжнародне залізничне сполучення" в контексті УМВС означає: перевезення вантажів здійснюють залізниці країн - учасниць Угоди за одним договором перевезення в міжнародному сполученні з оформленням одного (єдиного) транспортного документа (накладної) та за єдиною ціною (залізничним тарифом), встановленим за весь шлях перевезення.

Наголосимо: в УМВС відсутнє поняття "перевізник" - воно замінене тотожним поняттям "залізниця". Це наслідок того, що всі редакції Угоди ґрунтувалися на радянському та російському залізничному праві. У всіх вітчизняних статутах залізниць саме залізниця вважалася єдиним суб'єктом договірного права, з яким замовники послуг вступали у відносини, пов'язані з перевезенням вантажів і у внутрішньому, і в міжнародному сполученні. Відправники укладали договори перевезення зі "залізницею" - вона була в одній особі і перевізником, і власником транспортної інфраструктури, і переважно власником рухомого складу. В редакції УМВС, що діє, перевізником також є залізниця держави, з якою укладено договір перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні.

Окрім самої Угоди, країни-учасниці прийняли як документ УМВС Службову інструкцію до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СІ УМВС). Вона належить тільки до залізниць і не регулює відносин за договором перевезення, тобто відносин між залізницями, відправниками й одержувачами (стаття 35 УМВС). Службова інструкція регулює лише відносини між залізницями країн - учасниць УМВС. За змістом СІ УМВС є внутрішнім коментарем щодо застосування Угоди - для адміністрацій і працівників залізниць. Однак ці коментарі важливі для розуміння та тлумачення норм і правил УМВС.

Розглянемо загальні положення Угоди. Розділ І "Загальні положення" містить шість статей. Стаття 2 визначає сферу застосування Угоди. Положення УМВС поширюються тільки на перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні (далі за текстом - перевезення вантажів) мережею залізниць країн-учасниць. Це засвідчує "закритий" характер Угоди, коли її юрисдикція поширюється лише на договори міжнародного залізничного перевезення, для котрих і станції відправлення, і станції призначення вантажів перебувають у двох різних державах, з яких обидві є учасниками Угоди.

Угода не визначає безпосередньо порядок перевезень вантажів із країн - учасниць Угоди в країни, що не беруть участі в УМВС, і в зворотному напрямку. Як зазначено в § 2 статті 2, перевезення вантажів з країн - учасниць Угоди транзитом залізницями країн, котрі також беруть участь в УМВС, у треті країни, залізниці яких не беруть участі в Угоді, здійснюються згідно з правилами та умовами, передбаченими транзитними тарифами, які застосовують зацікавлені національні залізниці. Насправді в транзитних тарифах й інших угодах зацікавлених залізниць вирішуються, зокрема, питання оформлення та переоформлення договорів перевезення вантажів і відповідних перевізних документів, якщо станції відправлення та призначення розташовані в країнах, котрі використовують різні норми різних систем права. Причому в транзитних тарифах зазначені правила й умови здійснення таких операцій незалежно від того, чи здійснюються вони транзитною залізницею, чи ні.

Угода встановлює три види сполучень, які не підпадають під дію УМВС (§ 3 статті 2). Угоду не застосовують до перевезень вантажів у випадку, коли станції відправлення та призначення є на території однієї країни і перевезення здійснюються територією іншої країни лише транзитом у потягах залізниці країни відправлення. Те саме стосується і перевезень між двома країнами, якщо між ними розміщена третя транзитна країна, яка не бере участі в Угоді. УМВС не застосовують також тоді, коли за взаємною угодою між сторонами міжнародні перевезення в сусідському сполученні здійснюються на всьому шляху в потягах залізниці однієї країни та регулюються відповідними внутрішніми правилами. Угоду не застосовують для внутрішніх перевезень вантажів, якщо умови договору перевезення вантажу регулюються відповідним національним законодавством.

УМВС не забороняє залізницям країн-учасниць одночасно брати участь в інших міжнародних угодах і застосовувати їхнє положення для договорів перевезення між іншими країнами (§ 4 статті 2). Багато країн користуються цією умовою. Наприклад, країни - учасниці УМВС - Албанія, Болгарія, Литва та Польща беруть участь також у Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 червня 1999 р. і, зокрема, в Єдиних правилах до договору про міжнародні перевезення вантажів залізничним транспортом - ЦІМ-КОТІФ, остання редакція яких набула чинності 1 липня 2006 р.

Вантажі перевозять між усіма станціями, відкритими для вантажних операцій у внутрішніх (національних) сполученнях країн - учасниць СМГС. Отже, в міжнародні вантажні сполучення залучені всі станції залізниць, котрі відкриті й для внутрішніх сполучень (§ 2 статті 3). У цьому ж параграфі роз'яснюється: перевезення вантажів за правилами й умовами УМВС можуть здійснюватися в безперевантажувальному сполученні (між національними залізницями, що мають однакову ширину колії) та з перевантаженням вантажів або переставленням вагонів на колісні пари іншої ширини колії. Тобто, наявність або відсутність перевантажувальних чи переставлю вальних операцій на прикордонних станціях не впливають істотним чином на умови договору перевезення вантажу. Порядок перевантаження вантажів або переставлення вагонів на колісні пари іншої ширини колії визначають прикордонні угоди між національними залізницями, що мають різну ширину колії.

Угода зобов'язує кожну залізницю, яка бере участь у ній, перевозити в міжнародному сполученні на умовах УМВС усі вантажі, окрім названих по-особливому. Такі зобов'язання накладаються правилами § 1 статті 3. Умовою такого перевезення, окрім дотримання відправником умов УМВС, повинна бути зазначена у плані перевезень залізниці країни відправлення можливість здійснення перевезення перевізними (транспортними) засобами дороги відправлення і відсутність перешкод для її реалізації внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Згідно зі вказівкою відповідних урядових органів залізниця володіє правом тимчасово припинити рух, тимчасово припинити прийом до перевезення окремих вантажів, тимчасово приймати такі вантажі лише на певних умовах, тимчасово приймати до перевезення переважно певні вантажі (§ 3 статті 3). Порядок і терміни повідомлень про заборону перевезень, заборону прийому вантажів до перевезення, затримання перевезень установлені в СІ до статті З УМВС. Тобто, повідомлення про заборони й обмеження, а також їхнє зняття розсилають усім зацікавленим залізницям національною залізницею, що вводить заборони й обмеження. Відправникам і одержувачам, а також іншим зацікавленим у реалізації договору міжнародного перевезення вантажу особам відповідна інформація надходить лише від національної залізниці в порядку і терміни, передбачені внутрішніми нормами та правилами. Положення § 3 статті 3 передбачають можливість публікації заходів, які вводять національні залізниці стосовно тимчасового обмеження руху та прийому вантажів до перевезення.

У статті 4 УМВС визначено перелік предметів, що не допускаються до перевезень у прямому міжнародному залізничному сполученні. По-перше, це предмети, перевезення котрих заборонене хоча б в одній країні, залізницями якої воно повинно здійснюватись. По-друге, предмети, складові монополії поштового відомства однієї з країн. По-третє, небезпечні вантажі, не названі в Додатку 2 до УМВС, зокрема розривні снаряди, вогнепальні й бойові запаси, вибухові речовини, стислі, зріджені або розчинені під тиском гази, самозаймисті та радіоактивні речовини.

Стаття 5 УМВС визначає перелік предметів, що допускають до перевезення, з дотриманням особливих умов. Йдеться про перевезення залізничного рухомого складу на своїх осях (§ 1 статті 5), живих тварин (§ 2 статті 5), швидкопсувних вантажів (§ 3 статті 5), довгомірних, ваговитих вантажів (§ 4 статті 5), негабаритних вантажів (§ 5 статті 5), автотракторної техніки (§ 6 статті 5), небезпечних вантажів (§ 7 статті 5), покійників (§ 8 статті 5). З кожного виду перевезень названих вантажів УМВС у статті 6 зазначено відсилання до відповідних застосувань, кожне з яких містить конкретні правила перевезень.

Окрім того, стаття 6 визначила повний перелік спеціальних положень для певних перевезень, викладений у вигляді додатків до УМВС. Відповідні спеціальні положення регламентують: Правила перевезень небезпечних вантажів (Додаток 2); Правила перевезень вантажів у супроводі провідників відправника або одержувача (Додаток 3); Правила перевезень швидкопсувних вантажів (Додаток 4); Правила перевезень автотранспортної техніки (Додаток 7); Правила перевезень контейнерів (Додаток 8); Правила перевезень вантажів на піддонах (Додаток 9); Правила перевезень вантажів у транспортних пакетах (Додаток 11); Правила перевезень приватних вантажних вагонів і вагонів, що здані залізницею в оренду (Додаток 10); Правила перевезень навантажених автопоїздів, знімних автомобільних кузовів і напівпричепів (Додаток 21).

Вагомою особливістю останньої редакції УМВС є можливість використання для перевезень у країни, де застосовують Єдині правові правила до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення - КОТІФ), і у зворотному напрямі накладної (них) ЦІМ/УМВС (§11 статті 6). Особливості застосування накладної ЦІМ/УМВС наведені в Додатку 22 до УМВС.

Проаналізуємо укладення договору перевезення. Отже, розділ II Угоди "Укладання договору перевезення" складається з восьми статей (статті 7-14). Окрім безпосередніх правил, що належать до укладання договору міжнародного перевезення вантажу й оформлення підтверджувальних перевізних документів (статті та параграфи цього розділу регламентують правила прийому вантажу до перевезення), визначають вимоги до тари й упаковки вантажу, встановлюють правила визначення маси та кількості місць і пломбування вагонів. Йдеться також про необхідні супровідні документи, визначається відповідальність за відомості, внесені до накладної, містяться положення про тарифи і правила нарахування провізних платежів і штрафів, встановлюються терміни доставки вантажів, котрі перевозять у прямому міжнародному залізничному сполученні.

Договір перевезення вантажу в межах УМВС варто кваліфікувати як реальний (фактичний). Згідно зі § 5 статті 9 договір перевезення вважають дійсним з моменту прийому станцією відправлення вантажу та накладної до перевезення. У § 1 статті 7 зазначено, що водночас із пред'явленням вантажу до перевезення відправник повинен подати станції відправлення правильно заповнену і підписану накладну. На підставі § 5 статті 8 прийом вантажу до перевезення підтверджують календарним штемпелем станції відправлення у накладній. Календарний штемпель ставить станція відправлення (тобто перевізник) після здання відправником усіх зазначених у накладній вантажів і сплати ним усіх обов'язкових і добровільно прийнятих на себе провізних платежів. Усе це характеризує договір міжнародного залізничного перевезення вантажу, відповідно до УМВС, не лише як реальний, а й як відшкодувальний. Сторонами договору перевезення вантажу є залізниця - перевізник і відправник. Відправником вантажу, як і його одержувачем, може бути тільки одна фізична або юридична особа (§ 7 статті 7).

Документ, що підтверджує факт укладання договору перевезення, є накладна. Вона слугує доказом укладання договору після проставлення в ній перевізником (станцією відправлення) згаданого календарного штемпеля (§ б статті 8). Причому договір перевезення оформляється накладною УМВС єдиного зразка (§ 1 статті 7).

Однак договір перевезення може бути оформлений накладною ЦІМ/ УМВС (§ 15 статті 7). Таку накладну використовують, якщо вантаж відправляють з країни УМВС у країну ЦІМ або у зворотному напрямку. Зразок накладної та інструкція про її заповнення наведені в Додатку 22 до УМВС.

Це стосується передусім накладної, оформленої на паперовому носієві. УМВС (§ 10 статті 6 і § 14 статті 7) допускає також можливість оформлення договору перевезення за допомогою електронної накладної. Порядок внесення даних в електронну накладну узгоджують залізниця (перевізник) і відправник. За необхідності паперову копію електронної накладної та її додаткові примірники можна здавати на друк відповідно до форм, зазначених Угодою.

Угода імперативно встановлює форму накладної формату А4, кількість примірників, а також порядок заповнення накладної та внесення до неї виправлень і змін. Накладна складається з п'яти примірників (§ 1 статті 7). Зазвичай всі оформлені примірники накладної називають комплектом перевізних документів.

Перший примірник - оригінал накладної - це примірник одержувача, тобто товаросупровідний документ вантажу впродовж усього шляху. Його видає залізниця країни призначення одержувачеві разом із вантажем.

Другий примірник - дорожня відомість - накладна для залізниць (перевізників), котрі одностайно беруть участь у виконанні договору міжнародного залізничного перевезення вантажу. Тому дорожню відомість оформляють у більшій кількості примірників: два - для залізниці країни відправлення і по одній - для кожної транзитної залізниці. У Службовій інструкції до статті 7 УМВС (пункт 7.2) зазначено, що перший додатковий примірник дорожньої відомості (її корінець) залишають на станції відправлення. Додаткові примірники залишають на кожній вихідній прикордонній станції - країни відправлення і транзитних залізниць. З цього й визначають кількість додаткових примірників. На підставі даних у дорожніх відомостях встановлюють частку фактичної участі кожної національної залізниці у виконанні договору перевезення, в тому числі розподіл доходів і дотримання термінів доставки. Згідно з даними дорожньої відомості визначають також ступінь відповідальності за невиконання або неналежне виконання кожною залізницею умов договору міжнародного перевезення вантажу.

Третій примірник - дублікат накладної - примірник накладної відправника вантажу. Він підтверджує для відправника і факт укладання договору перевезення, і дату та місце прийому залізницею вантажу, тобто це - розписка перевізника у прийомі вантажу. Отже, в дублікаті накладної, як і в інших примірниках, фіксують дату укладання договору перевезення і початок періоду відповідальності залізниці щодо вантажу.

Четвертий примірник накладної - примірник видачі вантажу - залишається в останнього перевізника останньої національної залізниці, яка бере участь у міжнародному перевезенні. У примірнику фіксують видачу вантажу залізницею на станції призначення і, відповідно, прийом його одержувачем. Фактично цей примірник виконує функцію розписки одержувача та підтверджує виконання залізницею зобов'язань за договором. Цей примірник накладної залишається на дорозі призначення. Основний лист дорожньої відомості й примірник видачі вантажу скріплюють.

Призначення п'ятого примірника - сполучення про прибуття вантажу - визначається його назвою. Оригінал накладної та примірник сполучення про прибуття вантажу також необхідно скріплювати. Як і оригінал накладної, примірник сполучення про прибуття вантажу видають одержувачеві разом із вантажем.

Незважаючи на те що комплект перевізних документів (усі примірники накладної) зазвичай оформляє залізниця, правильно оформити накладну, відповідно до нормативних пояснень УМВС, зобов'язаний відправник. Відомості, внесені відправником, не повинні мати виправлень, закреслень, а також стирань і поміток. Залізниця не може змінювати або доповнювати текст відомостей, внесених відправником у призначені для нього графи накладної. Усі примірники обов'язково підписує відправник. Якщо в накладній (усіх її примірниках) немає місця для внесення даних, до кожного примірника прикріплюють додаткові примірники за розміром накладної. Кожен додатковий примірник повинен підписати відправник (§12 статті 7).

Відправник відповідає за правильність відомостей і заяв, зазначених ним у накладній (§ 1 статті 12), а також за всі наслідки неправильної, неточної або неповної вказівки цих відомостей і заяв. Залізниця має право перевірити правильність відомостей і заяв, внесених відправником у накладну. За неправильної, неповної або неточної вказівки певних відомостей і заяв у накладній залізниця має право стягнути штрафи, сплата яких не впливає на інші відшкодування збитків і виплат штрафів відправником або одержувачем відповідно до УМВС (§ 3 статті 12).

Підставою для стягнення залізницею штрафу є (§ 3 статті 12) вказівка відомостей і заяв у накладній, що спричинили:

  • - прийом перевезення вантажів, заборонених до перевезення в прямому міжнародному залізничному сполученні на підставі правил § 1 статті 4;
  • - прийом перевезення небезпечних вантажів без дотримання особливих умов, передбачених для таких вантажів згідно з правилами.

Розмір штрафу стягують, відповідно до статті 15, у п'ятикратному розмірі провізної плати за перевезення національною залізницею, на якій виявлено порушення.

Якщо через неправильні відомості відправника у накладній було допущено перевантаження вагону понад його максимальну вантажопідйомність (§ 6 статті 9), штраф визначають у п'ятикратному розмірі провізної плати за перевезення надлишку вантажу національною залізницею, де виявлено цей надлишок.

Із § 3 статті 12 випливає: штраф повинен бути накладений на відправника, хоча конкретних вказівок на це стаття не містить. Підставою для стягнення штрафу з будь-якого згаданого пункту є відповідний запис у комерційному акті, складеному відповідно до статті 18 УМВС. Комерційний акт має підтверджувати, що відомості та заяви відправника у накладній не відповідають дійсності.

За виявлення порушень, котрі призвели до нарахування штрафів, залізниця застосовує своє право вимоги відшкодування витрат, пов'язаних із перевіркою вантажів (§ 2 статті 12).

Бланки накладної УМВС друкують і заповнюють мовою країни відправлення з перекладом однією з двох офіційних мов УМВС - російською або китайською. Правила § 2 статті визначають, якою з цих мов під час перевезення в певну країну повинні переводити накладну.

Відправник може заявити і пред'явити до перевезення за обсягом (кількості) партію вантажу, що відповідає технічним і перевізним можливостям національної залізниці відправлення з урахуванням правил і положень УМВС. Проте будь-який обсяг вантажу, заявлений відправником, повинен бути нормативно розподілений на одну або декілька нормативно зазначених в УМВС відправлень (партій) різного виду. Партію вантажу, згідно з однією накладною, від одного відправника одному одержувачеві з однієї станції відправлення на одну станцію призначення, називають відправкою (§ 1 статті 8). Отже, предметом договору міжнародного перевезення вантажу в прямому залізничному сполученні є перевезення партії вантажу - відправка. Договір перевезення кожної відправки оформляють накладною.

У прямому міжнародному сполученні вантажі можуть перевозити повагонними або дрібними відправками, відправками великотоннажного контейнера і контейнерними відправками. Вид відправки зазначають у накладній.

Повагонна відправка - це партія вантажу, оформлена за однією накладною, для перевезення якої, відповідно до обсягу або виду вантажу, потрібен окремий вагон. Технічних характеристик самого вагону (вантажопідйомність, місткість, обсяг кузова й ін.) УМВС не уточнює. Однак маса чи обсяг вантажу не повинні перевищувати вантажопідйомність або місткість вагону.

Дрібною відправкою є партія вантажу, що перевозиться за однією накладною, зі загальною масою вантажу брутто не більше 5 тис. кг. Причому для перевезення такого вантажу не потрібен цілий вагон. УМВС не містить понять збірної відправки і збірного вагону, але визначення дрібної відправки (§ 1 статті 8) засвідчує, що дрібних відправок у вагоні має бути не менше ніж дві.

Відправка великотоннажного контейнера - це партія вантажу, який перевозять за однією накладною у великотоннажному (великовантажному) контейнері. Контейнерною відправкою є також сам контейнер, що подають до перевезення порожнім. Визначення поняття "великотоннажний контейнер" Угода не містить. Проте такими є зазвичай контейнери міжнародного стандарту /50-6681.

Четвертий вид відправки - контейнерна відправка. Це партія вантажу за однією накладною є автотранспортним засобом (автопоїзд, автомобільний кузов, напівпричіп) з вантажем, що знаходиться в ньому. Причому автотранспортний засіб з вантажем стосовно договору міжнародного залізничного перевезення - це вантаж. Наявність такого договору не торкається факту укладання і виконання договору автомобільного перевезення стосовно вантажу, який є в автотранспортному засобі.

Інших видів відправок УМВС не визначає, хоча, згідно з § 2 статті 8, однорідні вантажі (зазвичай - масовим) від одного відправника на адресу одного одержувача з однієї станції відправлення на іншу станцію призначення можуть перевозитися групами вагонів або маршрутами за однією накладною на всю партію (групу або маршрут). Для організації таких перевезень потрібна письмова заява відправника і згода всіх національних залізниць, які братимуть участь у перевезенні. Перевезення вантажів груповими і маршрутними відправками у внутрішньому сполученні нормативно визначені підзаконними актами національного права держави.

Ще однією умовою договору є узгодження сторонами швидкості міжнародного перевезення вантажу. Вантажі (відправки) в прямому міжнародному залізничному сполученні можуть перевозитися з малою або великою швидкістю (§ 3 статті 7), а також пасажирськими потягами (§ 4 статті 7). Право вибору швидкості належить відправникові. Вказівка того або іншого вигляду швидкості не є розпорядженням залізниці (перевізникові) конкретної швидкості переміщення вантажу. Вибір швидкості доставки вантажів впливає на нормативні терміни їхньої доставки і рівень тарифів (провізних платежів), але не впливає на відповідальність сторін договору перевезення. Відмінності в перевезеннях вантажів з малою або великою швидкістю фіксують оформленням накладних із видозміненим кольором полів.

Види швидкостей - мала і велика - у межах УМВС є основними. Пасажирською швидкістю (з пасажирськими поїздами) можуть перевозитися повагонні та контейнерні відправки (відправки великотоннажного контейнера). Перевезення з пасажирськими потягами повинні бути узгоджені зі всіма національними залізницями, територією яких пролягає маршрут перевезення. Причому контейнерні відправки з пасажирськими потягами допускаються лише в безперезавантажному сполученні, тобто тоді, коли контейнери в процесі доставки не перевантажуються з вагонів однієї у вагони іншої колії.

Угодою нормативно визначені такі варіанти поєднання видів відправок і швидкостей (стаття 14 СМГС), тобто перевезення:

  • - повагонних відправок малою швидкістю;
  • - повагонних відправок великою швидкістю;
  • - повагонних відправок пасажирськими потягами;
  • - дрібних відправок малою швидкістю;
  • - дрібних відправок великою швидкістю;
  • - відправки великотоннажного контейнера малою швидкістю;
  • - відправки великотоннажного контейнера великою швидкістю;
  • - відправки великотоннажного контейнера пасажирськими потягами.

Види швидкостей, якими перевозять вагони, що входять до скла* ду групи (групові відправки), і вагони, котрі належать до маршруту (маршрутні відправки), УМВС не встановлює.

Обов'язком відправника є визначення маршруту для реалізації договору міжнародного перевезення вантажу. Відправник зобов'язаний зазначити в накладній вихідні прикордонні станції країни і транзитних країн (§ 6 статті 7). За змогою варто називати ті прикордонні станції, які забезпечать перевезення вантажу до кінцевої станції призначення найкоротшою відстанню.

Угода визначає правила вказівки найменування вантажів у накладній (§ 8 статті 7). Особливих правил для визначення маси та кількості місць вантажу УМВС не встановлює, але містить норму відсилання: маса вантажу і кількість місць, а також спосіб їхнього визначення встановлюються відповідно до внутрішніх правил, що діють на національній залізниці країни відправлення (§ 7 статті 9).

Обов'язок відправника - забезпечення тарою або упаковкою тих вантажів, для котрих тара або упаковка необхідна для зберігання їх від втрати, пошкодження, псування або зниження якості (§ 1 статті 9). Відправник відповідає за всі наслідки відсутності або незадовільного стану тари чи упаковки, зокрема він повинен відшкодувати залізниці заподіяні внаслідок цього збитки.

Залізниця має право відмовити в прийомі відповідних вантажів без тари або упаковки, в несправній тарі чи упаковці, а також в тарі або упаковці, невідповідній властивостям вантажів. Відповідність стану та якості тари чи упаковки вантажу, що перевозиться, визначають за зовнішнім оглядом. Залізниця зобов'язана здійснювати зовнішній огляд лише в тих випадках, коли завантаження роблять залізницею або відправником під контролем залізниці. Відмова у прийомі вантажу повинна бути (на вимогу відправника) оформлена актом загальної форми у двох примірниках. Один із них видають відправникові, інший залишається на станції відправлення (пункт 9.2 СІ УМВС).

УМВС визначає порядок маркування вантажів. Він стосується генеральних, тарно-штучних, тарно-пакувальних та інших вантажів, характерних наявністю вантажних місць. Відправник маркує (написи, наклейки, бірки) кожне вантажне місце в дрібній відправці та в кількості не менше 10 вантажних місць для повагонної відправки (§ 3 статті 9). Відправник відповідає за всі наслідки неправильної, неповної або неточної вказівки відомостей, зазначених у маркуванні вантажу.

Умова про завантаження вантажів у пересувний склад - складова частина договору перевезення. Мається на увазі не сам процес завантаження, який може виконуватися і перевізником (залізницею), і відправником (із залученням спеціалізованих компаній, у тому числі й залізниці), а виконання умов і дотримання нормативних вимог, пов'язаних із вантаженням.

Згідно з § 4 статті 9 визначено відмінності у нормативній регламентації завантаження залежно від типу рухомого складу. Якщо вантаж перевозять у критому рухомому складі (наприклад, в ізотермічних вагонах і цистернах), то завантаження на станції відправлення здійснюють за внутрішніми правилами, котрі діють на національній залізниці країни відправлення. Якщо вантаж перевозять на відкритому рухомому складі, завантаження повинне відбуватися відповідно до умов, установлених Правилами завантаження і кріплення вантажів на відкритому рухомому складі. Якщо вантаж перевозять на відкритому рухомому складі в перевантажувальному сусідському сполученні, тобто з одноразовим перевантаженням на одній прикордонній станції, то завантаження і перевантаження після цього може здійснюватися за внутрішніми правилами національної залізниці.

Ким повинне проводитися завантаження в будь-який тип рухомого складу - залізницею або відправником, визначають внутрішні правила, що діють на залізниці країни відправлення. Відправник зобов'язаний назвати у накладній, хто здійснює завантаження. Якщо це робить відправник, він відповідає за всі наслідки незадовільного завантаження. Він, зокрема, повинен відшкодувати залізниці збитки, заподіяні їй унаслідок цього.

Вагони можуть бути завантажені лише до максимальної вантажопідйомності з урахуванням навантаження, що допускається, на вісь вагона. Причому до уваги повинні братися правила окремих національних залізниць і прикордонних станцій.

Ще однією умовою договору перевезення може бути оголошення цінності вантажу, який перевозять у прямому міжнародному сполученні (стаття 10). Цінність вантажу зазначена в накладній у валюті країни відправлення. УМВС називає окремі категорії вантажів, оголошення цінності котрих для відправника обов'язкове (§ 1 статті 10). Оголошення цінності інших вантажів допускається за бажанням відправника (§ 2 статті 10). Залізниця відправлення під час прийому вантажу до перевезення в особі начальника станції має право перевірити, чи відповідає розмір оголошеної цінності його реальній вартості. У випадку розбіжності між сторонами відправник може за власний рахунок запросити представника незалежної експертизи, рішення якого обов'язкове для обох сторін (§ З статті 10). За оголошення цінності вантажу стягується додатковий збір усіма національними залізницями, що беруть участь у перевезенні (§ 4 статті 10).

Окремий інтерес і особливе значення мають правила, зазначені в § 5 статті 10 Угоди. Відповідно до них відправник під час пред'явлення вантажу до перевезення може оголосити зацікавленість у їхній доставці. Це означає не стільки інтерес відправника в доставці вантажу, скільки майбутні вимоги до залізниці у випадку недоставки вантажу на станцію призначення без пошкоджень, псувань і втрат. Зазвичай сума оголошеної зацікавленості в доставці вантажу значно перевищує фактичну вартість вантажу, визначену статтею 25 УМВС. Така сума переважно відображає або розмір прибутку, недоотриманого одержувачем у випадку пошкодження, псування чи втрати вантажу, або розмір збитків, які може зазнати одержувач згідно з тими самими підставами. Про збори стягнення залізницею за оголошення зацікавленості в доставці вантажу УМВС не згадує. Очевидно, тут варто застосовувати загальні правила статті 10. Додаткові збори у залізницях країни відправлення та призначення стягують згідно з правилами, відповідно - залізниць відправлення та призначення, а додаткові збори за транзитні залізниці - відповідно до правил, що використовують для такого міжнародного перевезення транзитного тарифу.

Відправник зобов'язаний долучити до накладної супровідні документи, необхідні для виконання митних та інших формальностей на всьому шляху (§ 1 статті 11). Митні прикордонні й інші формальності можуть вимагати додатків до накладної різних сертифікатів - якості та походження товару, фітосанітарного, карантинного, відповідності, радіаційної чистоти й ін.

Усі додані документи і сертифікати відправник повинен назвати в накладній у графі "Документи, додані відправником". Якщо додатки певних документів не вимагають, то у згаданій графі відправник має зробити відповідну відмітку. В іншому випадку станція відправлення повинна відмовити в прийомі вантажу до перевезення.

Залізниця не зобов'язана перевіряти правильність долучених до накладних документів. Причому відправник несе відповідальність перед залізницею за результати, що виникають унаслідок відсутності, недостатності чи неправильності оформлення супровідних документів або зазначених у них даних і відомостей (§ 2 статті 11).

Компенсація за договором перевезення передбачає, що перевізникам, котрі одностайно реалізовують договір (згідно з УМВС - національним залізницям), має бути виплачена винагорода за виконання послуг. Угода оперує для позначення вартості послуг перевізників терміном "провізні платежі", під яким розуміють плату за перевезення вантажу, плату за інші послуги (проїзд провідника, водія автопоїзда та ін.), додаткові збори, а також інші витрати, що виникають за період відповідальності залізниць (прийом вантажу, перевезення, видача його одержувачеві) (§ 1 статті 13). Плата за перевезення вантажів нараховується за найкоротшою відстанню через прикордонні станції, названі відправником у накладній (§ 2 статті 13).

Провізні платежі нараховують за тарифами, які діють у день укладання договору перевезення. Для перевезень вантажів у прямому сусідському сполученні (з перетином одного державного кордону) провізні платежі встановлюють за тарифами, що залізниці використовують для таких перевезень. Зазвичай це внутрішні тарифи відповідних національних залізниць, хоча можливий і прямий тариф за весь шлях проходження вантажу. Якщо перевезення здійснюють через транзитні залізниці, провізні платежі визначають за вживаним для цього міжнародного перевезення транзитним тарифом. Провізні платежі залізницями країни відправлення та країни призначення визначають правила і тарифи відповідних національних залізниць.

Провізні платежі дорогами країни відправлення і дорогами країни призначення нараховують у місцевій національній валюті, а за транзитними тарифами - у валюті вживаного транзитного тарифу (§ 3 статті 13).

Якщо в процесі перевезення залізницями були надані послуги, не передбачені вживаними тарифами, але необхідні й обов'язкові для виконання конкретного договору перевезення в конкретних умовах, то витрати, підтверджені відповідними документами, повинні відшкодувати залізниці (§ 4 статті 13).

Терміни доставки вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні імперативно встановлені статтею 14 УМВС.

Незважаючи на положення § 7 статті 14, УМВС зазначає (§ 1 статті 14), що термін доставки вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні визначають зі заданих норм. Хто зобов'язаний правильно нараховувати термін доставки вантажу - відправник або залізниця - Угода не передбачає.

Для всіх видів відправок і видів швидкостей термін доставки у будь-якому випадку збільшується на добу, нормативно покладену на відправлення вантажів. Термін доставки подовжується на дві доби у випадку, коли під час перевезення вантажі перевантажуються з вагонів однієї у вагони іншої колії; якщо має місце перестановлений вагонів на колісні пари іншої колії; якщо вагони частину шляху перевозять на паромі (§ 3 статті 14). Крім того, в § 5 статті 14 визначені обставини, за яких збільшується термін доставки. Наголосимо передусім на обставинах, пов'язаних із виконанням необхідних формальностей на кордонах, а також затриманні внаслідок зміни договору перевезення.

Термін доставки вантажу починається з 00.00 годин дня, наступного за днем, коли вантаж разом із накладною прийнято до перевезення. Термін доставки вважають виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і може бути переданий у розпорядження одержувача, про що залізниця повідомляє одержувача. Порядок сполучення одержувача визначають внутрішні правила, котрі діють на національній залізниці призначення (§ в статті 14).

Як уже зазначалось, на підставі положення § 7 статті 14 відправник і залізниці, що беруть участь у перевезенні, можуть погоджувати інші терміни доставки. Жодних пояснень стосовно цього правила ні в УМВС, ні в СІ УМВС немає. Очевидно, ініціаторами цього можуть бути і відправники, зацікавлені в скороченнях термінів доставки, і залізниці, що сумніваються у фактичних термінах доставки особливих вантажів.

Проаналізуємо, як виконується договір перевезення. Розділ III Угоди "Виконання договору перевезення" складається з п'яти статей (статті 15-19). Основні їх правила стосуються сторін і порядку сплати провізних платежів, видачі та розшуку вантажу, складання комерційного акту, а також реалізації заставного права залізниці на вантаж.

Стаття 15 визначає осіб, із котрих стягують провізні платежі за договором перевезення. Це відправник, одержувач і експедиторська організація. Провізні платежі за перевезення залізницями країни відправлення стягують із відправника на станції відправлення. Провізні платежі за перевезення залізницями країни призначення стягують з одержувача на станції призначення.

За перевезення транзитними залізницями провізні платежі стягують з відправника на станції відправлення або з одержувача на станції призначення. Угода визначає можливість стягнення провізних платежів за транзитні залізниці з відправника або одержувача через платника - експедиторську організацію, що має відповідні договори з кожною транзитною залізницею (§ 1 статті 15). Відправник під час оформлення накладної УМВС має право самостійно вирішити, чи приймає він і за яких умов провізні платежі за транзитні залізниці. Все це він повинен відобразити в графі накладної "Відправником прийняті платежі за наступні транзитні дороги".

Зміст § 4 статті 15 підтверджує загальне договірне правило про сплату винагороди перевізникові: якщо одержувач відмовився від прийому вантажу, всі провізні платежі й штрафи, належні до перевезення вантажу, стягають із відправника. Усі провізні платежі та штрафи залізниці стягують у валюті країни, де відбувається оплата (§ б статті 75).

Після прибуття вантажу на станцію призначення обов'язки залізниці - видати одержувачеві вантаж разом із оригіналом накладної (примірник 1) і примірником сполучення про прибуття вантажу (примірник 5). Одержувач зобов'язаний повністю розрахуватися за перевезення - сплатити всі провізні платежі й прийняти вантаж. Причому вантаж видають одержувачеві тільки після сплати ним усіх платежів, належних за договором перевезення (§ 1 статті 17). Усі платежі сплачує повністю одержувач, навіть якщо частина зазначеного у накладній вантажу відсутня (§ 2 статті 17). Для забезпечення всіх платежів, що випливають з договору перевезення, залізниця має заставне право на вантаж, а також право не видавати вантаж одержувачеві доти, доки не отримає всі належні платежі (стаття 19 УМВС).

Вантаж видають відповідно до внутрішніх правил, які діють на національній залізниці країни призначення (§ 4 статті 17). Після прибуття вантажу на станцію призначення у накладній в графі "Календарний штемпель станції призначення" залізниця проставляє календарний штемпель дати прибуття (пункт 17.1 СІ УМВС). Видача вантажу одержувачеві станція призначення повинна підтвердити календарним штемпелем, зазначаючи час видачі в примірнику видачі (примірник 4 накладної) у графі "Видача вантажу одержувачеві". Причому станція призначення зобов'язана вимагати від одержувача підтвердження у згаданій графі отримання ним вантажу своїм підписом і датою (пункт 17.2 СІ УМВС).

Одержувач не має права відмовитися від видачі йому залізницею вантажу, за винятком випадків, коли якість вантажу внаслідок пошкодження, псування і втрат змінилася настільки, що унеможливлюється часткове або повне використання його за первинним призначенням (§ 1 статті 17). Це правило ще раз зауважує на правовому положенні одержувача як сторони договору перевезення. Відправник і перевізник (залізниця) укладають договір перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні на користь одержувача.

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж навіть у тому випадку, коли він йому не доставлений і оголошений у розшук. Якщо вантаж знайдений залізницею не пізніше ніж за шість місяців після закінчення терміну доставки, то одержувач зобов'язаний прийняти вантаж і повернути залізниці суми, сплачені йому як відшкодування за втрату вантажу (§ 6 статті 17).

У випадку, коли вантаж не був виданий одержувачеві впровдож ЗО днів після закінчення терміну доставки (стаття 14), відправник або одержувач має право подати на залізницю заяву про розшук вантажу (§ 5 статті 17). Якщо одержувач у зазначені терміни і за згаданими вище підставами (вантаж йому не був виданий упродовж ЗО днів після закінчення терміну доставки) не скористався цим правом, він може заявити, що вважає вантаж утраченим (мається на увазі юридична втрата вантажу). Як і у випадку фактичної втрати вантажу, одержувач має право вимагати відшкодування збитків, передбачених правилами УМВС і застосовним правом.

Заява одержувача про те, що він вважає вантаж утраченим і вимагає виплати йому відшкодування, повинна бути підписана станцією призначення в різних примірниках накладної, у тому числі в примірнику 3 накладної (дублікаті накладної), виданому відправникові під час передання вантажу перевізникові в іншій країні відповідної національної залізниці (§ 6 статті 17). Про способи здійснення цього процесу ні в УМВС, ні в СІ УМВС нічого не сказано.

Незрозуміло також, як одержувачеві зробити відмітку "Вантаж не прибув" у графі накладної "Найменування вантажу", якщо на станцію призначення не прибув не тільки вантаж, а й документи на нього.

Комерційний акт - найважливіший документ, що підтверджує факти пошкодження, псування або втрати вантажу, незбіжність відомостей про вантаж за фактом і в перевізних документах, і в низці інших випадків. Комерційний акт здебільшого є підставою для подання претензій і позовів до залізниці. Положення про комерційний акт і правила його складання міститься в статті 18 Угоди і в СІ УМВС.

У § 1 статті 18 перелічені обставини, за настання котрих залізниця повинна скласти комерційний акт. Повний перелік випадків (обставин), згідно з якими складається комерційний акт, зазначено в пункті 18.1 СІ УМВС. Проте Угода вирізняє основні причини оформлення комерційного акту: його складають, якщо під час перевезення або видачі вантажу залізниця перевіряє стан вантажу, його масу або кількість місць, а також накладну і встановлює:

  • - повну або часткову втрату вантажу, недостачу маси, його пошкодження, псування або зниження якості;
  • - невідповідність між відомостями у накладній і вантажем у натурі;
  • - відсутність накладної з вантажу, що перевозиться, або вантажу за накладною.

Комерційний акт складають також за виявлення несправності тари або упаковки вантажу на прикордонній станції під час перевантаження вантажів із вагонів однієї колії у вагони іншої колії.

Комерційний акт складають лише утих випадках, коли згадані обставини відбуваються з моменту прийому вантажу до перевезення до моменту видачі його одержувачеві. Комерційний акт має бути з кожної відправки окремо, тобто за кожною накладною. Причому за однією накладною може існувати декілька комерційних актів. Його складає залізниця одразу після виявлення несправності в дорозі або на станції призначення. Правила складання чітко регламентовані Додатком 16 до УМВС і СІ УМВС.

Право вимоги до залізниці про складання комерційного акту має також одержувач. Якщо у момент видачі вантажу одержувач виявляє одну зі згаданих несправностей, а комерційний акт за цією обставиною залізниця не склала, одержувач повинен негайно звернутися до начальника станції призначення з вимогою про складання комерційного акту (§ 2 статті 18). Одержувач має право звернутися до станції призначення про складання комерційного акту і після видачі вантажу, коли виявлена несправність, яку виявити у процесі зовнішнього огляду під час видачі вантажу було неможливо. Таке звернення має зробити одержувач негайно, але не пізніше ніж через три доби після видачі вантажу. До складання комерційного акту одержувач не повинен змінювати стан вантажу, якщо це не є необхідним для його оберігання від збільшення несправності (§ 3 статті 18).

Кожен комерційний акт підписують посадові особи станції, котрі його оформили. У процесі складання комерційного акту на станції призначення його підписує також одержувач. Якщо він не згідний з відомостями, зазначеними в комерційному акті, то може внести до нього свої зауваження (§ 6 статті 18). Для встановлення причин та розміру пошкоджень і втрат вантажу, а також визначення розміру збитків може бути проведена експертиза відповідно до внутрішніх законів і правил країни призначення вантажу (§ 7 статті 18).

Які ж існують зміни договору перевезення? Розділ IV, що складається з двох статей (статті 20 і 21), присвячений зміні договору перевезення і має аналогічну назву.

Змінювати договір перевезення має право і відправник, і одержувач (§ 1 статті 20). Зміна відбувається за письмовою заявою згаданих сторін (§ 5 статті 20) і може бути здійснена один раз відправником і один раз одержувачем (§ 9 статті 20). Заява про зміну договору перевезення повинна бути складена на кожну відправку окремо. Відправник подає таку заяву на станцію відправлення, а одержувач - на вхідну прикордонну станцію країни призначення.

Відправник може здійснити такі зміни договору перевезення:

  • - взяти вантаж зі станції відправлення;
  • - змінити станцію призначення;
  • - змінити одержувача вантажу;
  • - повернути вантаж на станцію відправлення.

Право відправника на зміну договору перевезення припиняється з моменту отримання накладної одержувачем на станції призначення або з моменту прибуття вантажу на вхідну прикордонну станцію національної залізниці країни призначення, якщо на ній є письмова заява одержувача про зміну договору перевезення (§ 7 статті 20). Відправник не відповідає за наслідки, що виникають через зміни договору перевезення, здійсненого одержувачем (§ 8 статті 20).

Нарахування і стягнення провізних платежів під час змін договору перевезення відбуваються згідно з правилами статті 13 і 15 УМВС (§ 12 статті 20). За зміну договору перевезення стягується збір, який нараховують відповідно до внутрішніх правил, що діють на національній залізниці, яка здійснює зміну договору перевезення (§ 13 статті 20). Цей збір стягується за правилами статті 15.

Якщо положення статті 20 містять загальні правила зміни договору перевезення, у тому числі добровільне бажання відправника або одержувача змінити певні умови договору, стаття 21 регламентує дії сторін договору в процесі виникнення перешкод до перевезення та видачі вантажу. Загальні правила стосовно зміни договору перевезення належать і до зміни договору перевезення у випадку виникнення перешкод (§ 6 статті 21).

Залізниця самостійно вирішує, чи потрібно робити запит про вказівки від одержувача або відправника для подолання перешкод, що виникли. Це, зокрема, стосується обставин, пов'язаних зі зміною шляху проведення вантажу (§ 1 статті 21), чи обставин, коли за вказівкою відповідних урядових органів національна залізниця тимчасово або частково припиняє рух повністю (§ 3 статті 3).

Ані УМВС, ані СІ УМВС не пояснюють, що конкретно розуміється під перешкодами до перевезення і видачі вантажу. Як випливає зі змісту статті 21, національні залізниці переважно самостійно вирішують такі проблеми.

Залізниці запрошують відправника й інколи отримувача у випадках, коли перевезення або видача вантажу неможливі згідно з юридичними або формальними підставами, тобто: відсутність необхідних документів або їх неповнота під час перетину вантажем державних, митних та інших кордонів; відсутність одержувача на станції призначення; відмова одержувача прийняти доставлений йому вантаж; затримання у перевезенні швидкопсувного вантажу іпод.

Зі станції, де виникла перешкода для перевезення або видачі вантажу, надсилається повідомлення (телеграма) на станцію відправлення.

Відправник зобов'язаний після отримання повідомлення про перешкоди записати на звороті повідомлення вказівку, як вчинити з вантажем. Вона повинна бути зазначена в дублікаті накладної (примірник 3 накладної), засвідченої станцією відправлення (§ 2 статті 27). Якщо цю умову не виконують, то вважається, що відправник не дав жодних вказівок. Після цього національна залізниця, на якій затримано вантаж, діє відповідно до правил цієї дороги. Термін ухвалення відправником рішення - вісім діб після отримання повідомлення і чотири доби, якщо вантаж швидкопсувний (§ 3 статті 21). Відправник чи одержувач відшкодовує всі витрати, котрі зазнала залізниця внаслідок затримання перевезення або видачі вантажу з вини відправника чи одержувача (§ 7 статті 21).

Розглянемо детальніше відповідальність залізниць. Розділ V Угоди "Відповідальність залізниць" складається зі семи статей (статті 23-28), причому назва розділу повністю визначає його зміст.

Кожна національна залізниця, що прийняла вантаж до перевезення за накладною УМВС, відповідальна за виконання договору перевезення на всьому шляху перевезення - від прийому вантажу на станції відправлення до його видачі на станції призначення. У випадку, коли вантаж направляють у країну, залізниці якої не беруть участі в Угоді, відповідальність залізниці, що прийняла до перевезення вантаж, поширюється до оформлення перевезення вантажу за накладною іншої угоди. І навпаки, національна залізниця, яка прийняла вантаж із країни, що не бере участі в УМВС, бере на себе відповідальність за перевезення вантажу і видачу його на станції призначення (§ 1 статті 22).

До діяльності залізниці, пов'язаної з реалізацією договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні, продекларовано принцип солідарної відповідальності (§ 2 статті 22). Кожна подальша національна залізниця, яка приймає вантаж разом з накладною від національної залізниці, що здає вантаж, вступає у договір перевезення і приймає всі зобов'язання стосовно нього.

Залізниці відшкодовують збитки, пов'язані з пошкодженням, псуванням, повною або частковою втратою всього чи частини вантажу, а також з порушенням терміну доставки вантажу (§ 1 статті 23). Інші підстави для відшкодування збитків залізницею Угода не визначає. На відміну від інших конвенцій УМВС за загальним правилом не декларує принцип презумпції провини перевізника (залізниці), за винятком двох позицій відповідальності, які розглянемо пізніше.

Максимальна межа відповідальності залізниць встановлена відносно повної втрати вантажу (§ 2 статті 23). Вище за цей розмір залізниці збиток не відшкодовують. Так, не відшкодовують витрати та збитки відправників і одержувачів, що не випливають з договору перевезення (§ 3 статті 25). Якщо внаслідок пошкоджень, псування або втрати вантажу, а також порушення термінів доставки у відправника або одержувача вантажу виникли збитки стосовно його комерційної або господарської діяльності, то їх залізниця не відшкодовує. Перевізник (залізниця) відповідає лише за збитки, що виникли у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням договору перевезення вантажу.

Період відповідальності залізниць визначений із моменту прийому вантажу до перевезення на станції відправлення до моменту видачі його на станції призначення. Якщо вантаж перевозять у країну, що не бере участі в УМВС, період відповідальності залізниць закінчується оформленням накладної іншої угоди. Якщо вантаж надходить із країни, що не бере участі в УМВС, відповідальність залізниць починається з моменту оформлення накладної УМВС на відповідній прикордонній станції передання вантажу (§ 1 статті 23). Якщо перевезення вантажу оформлене накладними ЦІМ УМВС, період відповідальності залізниць визначають за правилами, встановленими § 2 статті 22.

Угода містить також перелік обставин, котрі звільняють залізницю від відповідальності за пошкодження, псування, повну або часткову втрату вантажу, за зменшення маси або зниження його якості (§ 3 і 4 статті 23). Визначено дві групи обставин, які встановлюють порядок і правила доведення вини залізниці в тому, що трапилося, або її відсутності.

Перша група містить усього дві підстави звільнення залізниці від відповідальності та є винятком зі загального правила, оскільки покладає надання доказів саме на залізницю згідно з правилами (§ 8 статті 23). Залізниця повинна довести свою невинність, якщо втрата або пошкодження відбулися:

  • - внаслідок обставин, котрих залізниця не могла запобігти і усунення котрих від неї не залежало (пункт 1 § 3 статті 23);
  • - з вини відправника або одержувача чи внаслідок їхніх вимог, через які не можна покласти вину на залізницю (пункт 3 § 3 статті 23).

Перша обставина - форс-мажор - є звичайною для звільнення від відповідальності перевізника того чи іншого виду транспорту. Залізниці варто лише довести за допомогою відповідного документа Торговельно-промислової палати, що пошкодження, псування або втрата відбулися саме за обставин, які було неможливо передбачити і подолати.

Друга підстава для звільнення від відповідальності залізниці узагальнена, оскільки не містить вказівки конкретних обставин, а є відповіддю на вимоги відправника або одержувача. Залізниця, вимагаючи усунення від відповідальності, повинна довести неправомірність вимог відправника чи одержувача внаслідок того, що пошкодження, псування або втрата вантажу відбулися саме з вини заявника вимог - відправника або одержувача.

Друга група обставин - основна. Вона містить обставини, під час настання яких тягар доведення покладено не на перевізника (залізницю), а на відправника чи одержувача.

Доводити ці обставини повинні відправник або одержувач (§ 9 статті 23) у зв'язку з такими підставами, які призвели до пошкодження, псування, повної або часткової втрати вантажу:

  • 1. Неналежна якість вантажу, його тари або упаковки, а також особливі природні властивості вантажу, що зумовили його комерційну несправність (самозагорання, поломка, порушення герметичності, ржавість, внутрішнє псування і под.). До доказу зворотного позиція залізниці ґрунтується на тому, що дефекти, властиві вантажу, не могли бути виявлені в процесі зовнішнього огляду в момент прийому вантажу перевізником на станції відправлення. Якщо причиною пошкоджень і втрати є особливі природні властивості вантажу, то вини залізниці в цьому немає або вона полягає в чомусь іншому (пункт 2 § 3 статті 23).
  • 2. Завантаження або вивантаження вантажу відправником або одержувачем. Підставу в звільненні від відповідальності залізниця вбачає у провині відправника чи одержувача, припускаючи виникнення комерційної несправності вантажу саме в цих обставинах. Пред'явник вимог до залізниці повинен довести зворотне (пункт 4 § 3 статті 23).
  • 3. Перевезення вантажів на відкритому рухомому складі (пункт 5 § 3 статті 23). Тягар доведення вини залізниці повинен бути покладений на пред'явника вимог. Саме відправник під час укладання договору перевезення вибрав відкритий пересувний склад (піввагон, платформу та ін.), заздалегідь наражаючи вантаж на небезпеку зовнішніх дій, наприклад, пов'язаних із атмосферними опадами. Відправник або одержувач можуть довести, що пошкодження, псування чи втрата вантажу спричинені іншими порушеннями залізниці.
  • 4. Відправник чи одержувач або призначені ними провідники не виконували відповідних правил УМВС (пункт 6 § 3 статті 23). Йдеться про перевезення вантажів у супроводі (з провідниками). Якщо вантаж перевозили з провідниками (відправником чи одержувачем), то саме вони повинні виявляти турботу про вантаж, і саме провідники мають володіти повною та достовірною інформацією про причини, котрі відбулися в дорозі, зумовивши несправність вантажу. Тому тягар доведення вини залізниці покладено на відправника або одержувача.
  • 5. Відсутність у вантажу тари або упаковки, необхідної для його належного зберігання під час перевезення (пункт 7 § 3 статті 23). У процесі встановлення такого факту діє презумпція того, що відправник не виконав імперативних розпоряджень (§ 1 статті 9), тобто спочатку не забезпечив необхідне збереження вантажу під час міжнародного залізничного перевезення.
  • 6. Недоліки тари або упаковки, які не могла виявити залізниця в процесі прийому вантажу за зовнішнього огляду на станції відправлення і які призвели згодом до пошкоджень, псування або втрати вантажу (пункт 8 § 3 статті 23). Йдеться про приховані недоліки тари чи упаковки вантажу, котрі неможливо встановити за зовнішнім оглядом - основним принципом, за яким вантаж приймає від відправника перевізник і згодом видає залізниця одержувачеві. Причому обов'язок забезпечити вантаж належною тарою або упаковкою покладено на відправника. Відсутність вини залізниці апріорі визначають нормативними умовами та розпорядженнями стосовно прийому вантажу до перевезення. Пред'явник вимог за цією підставою повинен доводити провину залізниці.
  • 7. Здавання відправником до перевезення вантажів, що не допускаються до перевезення згідно з положеннями УМВС, або здавання до перевезення вантажів під неправильною, неточною чи неповною назвою (пункт 9 § 3 статті 23). За першою частиною сказаного очевидне порушення відправником правил статті 4 Угоди. Якщо вантаж відправник зазначив під іншою або неточною назвою, то ввів в оману залізницю. Тому тягар доведення вини залізниці покладено на відправника або одержувача. Те саме стосується вантажів, які приймають до перевезення на особливих умовах (пункт 10 § 3 статті 23).
  • 8. Природний спад вантажу (пункт 11 § 3 статті 23) мається на увазі тоді, коли маса вантажу у момент його видачі одержувачеві виявилася іншою, ніж в момент прийому вантажу до перевезення.

Повинен бути встановлений факт відсутності доступу до вантажу перевізника й інших осіб під час перевезення. Якщо природний спад вантажу не перевищує меж, установлених у § 1 статті 24, то апріорної вини перевізника в природному спаді вантажу немає, і відправник або одержувач повинні довести зворотне.

  • 9. Завантаження відправником вантажу в непридатний для перевезення цього вантажу вагон або контейнер (пункт 12 § 3 статті 28). Визначення на станції відправлення стану вагону або контейнера з позиції їхньої придатності для перевезення конкретного вантажу - прерогатива відправника. Завантаження відправником вантажу в непридатний за станом пересувний склад означає порушення ним правил і розпоряджень § 4 статті 9 УМВС.
  • 10. Невиконання або неналежне виконання відправником чи одержувачем митних або інших адміністративних правил (пункт 13 § 3 статті 23). Мається на увазі затримання, арешт або знищення на вимогу органів влади вантажу за невиконання відправником або одержувачем виданих розпоряджень. Якщо внаслідок цього відбудуться пошкодження, псування чи втрата вантажу, апріорної вини залізниці в цьому немає. Доводити її наявність повинні будуть відправник або одержувач.
  • 11. Недостача маси штучного вантажу, який перевозять у тарі чи упаковці (пункт 1 § 4 статті 23) або без тари чи упаковки (пункт 2

§ 4 статті 23), за відсутності зовнішніх ознак доступу до вантажу. Якщо ознак доступу до штучного вантажу не було, апріорної вини залізниці немає.

12. Недостача маси та кількості місць у справному вагоні або контейнері, що прибув на станцію призначення зі справними пломбами відправника чи станції відправлення (пункт 3 § 4 статті 23). Йдеться про перевезення, коли доведеним є факт відсутності доступу до вантажу внаслідок справності замково-пломбувальних пристроїв (пломб) вагонів та контейнерів і факт належного технічного стану вагону або контейнера. Якщо перевізник не мав доступу до вантажу, то, на перший погляд, його вини у втраті частини вантажу не існує. Тягар доведення іншого покладено на відправника чи одержувача.

Стосовно часткової втрати вантажу, недостачі маси, пошкодження або псування вантажу, за фактами котрих комерційний акт складався після видачі вантажу (§ 3 статті 18), на відправника чи одержувача покладено ще один додатковий тягар доведення-доведення того, що збитки виникли в період відповідальності перевізника, з моменту прийому залізницею вантажу до перевезення до моменту його видачі на станції призначення (§ 7 статті 23).

Докази сторін не є абсолютними, а спростованими. Іншій стороні варто лише подати докази, що засвідчують зворотне.

Розмір відшкодування під час повної або часткової втрати вантажу визначають правила статті 25. Якщо залізниця повинна відшкодувати відправникові або одержувачеві збитки за повну або часткову втрату вантажу, розмір такого відшкодування нараховують за ціною, зазначеною в рахунку іноземного постачальника або виписці з цього рахунку, завіреною в порядку, встановленому в країні подання претензії (§ 1 статті 25). Зі сказаного випливає, що розмір відшкодування з вантажу визначають на підставі контрактної ціни товару, тобто ціни міжнародного договору купівлі-продажу товару, який у процесі доставки в прямому залізничному сполученні став вантажем і був повністю або частково втрачений.

Окрім відшкодування за повну або часткову втрату самого вантажу, поверненню підлягають провізні платежі, митні збори й інші витрати з перевезення втраченого вантажу чи його частини, якщо ці витрати не були введені у ціну вантажу (§ 2 статті 25). Отже, під час пред'явлення вимог відправник або одержувач повинні документально запевнити залізницю в тому, що, наприклад, провізні та митні платежі не враховані в ціні товару.

УМВС не містить поняття меж відповідальності перевізника (залізниці), хоча обмеження відповідальності перевізника становить невід'ємну частину кожних нормативних актів. Відсутність межі відповідальності означає: залізниця повинна в повному розмірі відшкодувати вартість повністю або частково втраченого вантажу відповідно до правил УМВС.

У випадку пошкодження, псування або зниження якості вантажу залізниця повинна відшкодувати відправникові або одержувачеві суму збитку, відповідну зниженню вартості вантажу (§ 1 статті 26), тобто пропорційну вартості всього вантажу. Розмір відшкодування визначають за порядком, передбаченим для випадків повної або часткової втрати вантажу. До виплати відшкодування з названих підстав застосовують усі правила стосовно відшкодування провізних платежів та інших витрат, які належать до вартості вантажу, втраченого внаслідок його псування або пошкоджень (§ 3 статті 26).

Розмір відшкодування у випадку пошкодження, псування або зниження якості вантажу не повинен перевищувати суму відшкодування за повну втрату вантажу (§ 4 статті 26). Інші збитки не відшкодовують (§ 5 статті 26), тобто залізниця не відшкодовує витрати та збитки відправників або одержувачів, що не випливають з договору перевезення.

Угода передбачає відповідальність залізниці за прострочення в доставці вантажу - це штраф, який виплачують одержувачеві (§ 1 статті 27). Термін доставки вантажу нараховують відповідно до правил статті 14. Розмір штрафу визначають на підставі двох величин: провізної плати, що належить національній залізниці й допустила прострочення, і величини прострочення: її визначають як відношення прострочення (у добі) до загального терміну доставки.

УМВС встановлює нормативну шкалу штрафів у відсотках від провізної плати і частки прострочення в доставці вантажу до загального терміну доставки. Наприклад, штраф у розмірі 6 % провізної плати сплачують у випадку прострочення не більше 0,1 загального терміну доставки. Максимальний розмір штрафу - ЗО % провізної плати за прострочення понад 0,4 загального терміну доставки.

Тут варто звернути увагу на таку обставину: штраф у вигляді певного відсотка береться лише від провізної плати національної залізниці, що допустила прострочення, а перевищення терміну доставки співвідноситься зі загальним терміном доставки. Коли вантаж з одних національних залізниць перевезений із простроченням, а з інших - з випередженням, під час визначення тривалості прострочення відбувається зарахування зазначених термінів.

Правову природу штрафу за прострочення в доставці вантажу необхідно визначити як виняткову неустойку. Угода не передбачає відшкодування залізницею одержувачеві інших, окрім згаданого штрафу, витрат і збитків. Тому можна констатувати, що виплата залізницею неустойки (штрафу) унеможливлює відшкодування іншого збитку.

Штраф за прострочення в доставці сплачують лише в тому випадку, коли не дотримано загального терміну доставки на перевезення вантажу від станції відправлення до станції призначення (§ 3 статті 27). Одержувача позбавляють штрафу, якщо він не отримав вантаж упродовж однієї доби після сполучення залізницею про прибуття вантажу і можливості передання його в розпорядження одержувача (§ 4 статті 27).

У випадку відшкодування за повну втрату вантажу штраф за прострочення в доставці не може бути накладений (§ 2 статті 27). Тому відшкодування за повну втрату вантажу - максимальне відшкодування. За часткової втрати вантажу штраф за прострочення підлягає сплаті за невтрачену частину вантажу. Якщо порушення терміну доставки поєднується з пошкодженням, псуванням або зниженням якості вантажу, штраф додають до виплат, пов'язаних із комерційною несправністю вантажу, що визнається згідно з правилами статті 26.

Всі суми відшкодування виплачують у валюті тієї країни, залізниця якої здійснює виплату (§ 1 статті 28). Якщо сума зазначена у валюті однієї країни, а виплата відбувається у валюті іншої, то ця сума повинна бути перерахована за курсом дня і місця платежу у валюту країни залізниці, котра здійснює виплату (§ 2 статті 28).

Розглянемо детальніше питання про претензії та позови. Розділ VI УМВС присвячений претензіям, позовам, претензійній і позовній давності та має відповідну назву. Він складається з трьох статей (статті 29-31).

За загальним правилом, право надання претензій для вирішення спорів у досудовому порядку мають і відправник, і одержувач (§ 1 статті 29). Це природно для вирішення спорів за тристороннім договором перевезення вантажу згідно з УМВС. Претензії повинні подаватись письмово, з відповідним обґрунтуванням і вказівкою суми відшкодування, на яку претендує заявник. Відправник повинен подавати претензії до національної залізниці відправлення, а одержувач - до дороги призначення. Такий порядок не залежить від того, на національній дорозі котрої країни - учасниці УМВС відбулася обставина, що слугувала причиною вимог відправника або одержувача.

Претензії подають за кожною відправкою (накладною) окремо, за винятком випадків, коли за декількома відправками був складений один комерційний акт (§ 2 статті 29) - найважливіший документ у процесі вирішення спорів. Претензії подають для розгляду компетентним органам залізниць, зазначених в УМВС.

Угода не визначає дії залізниць і пріоритети в ухваленні рішень у випадках, коли відправник і одержувач одночасно подають претензію з одних і тих самих підстав.

Претензії до залізниць подають у таких випадках (§ 7 статті 29).

  • 1. Повна втрата вантажу. На цій підставі претензію може подати відправник - за умови надання дубліката накладної (примірника 3 накладної) або одержувач. Останній може подати або дублікат накладної, тобто примірник, виданий відправникові залізницею в момент прийому нею вантажу, або оригінал накладної та примірник сполучення про прибуття вантажу (примірники 1 і 5). Причому в оригіналі накладної або в її дублікаті повинні міститися відмітки про неприбуття вантажу з календарним штемпелем станції призначення (§ 6 статті 17).
  • 2. Часткова втрата, пошкодження, псування або зниження якості вантажу. Націй підставі претензію може подати і відправник, і одержувач за надання оригіналу накладної та примірника сполучення про прибуття вантажу, а також комерційного акта, виданого одержувачеві залізницею на станції призначення.
  • 3. Прострочення в доставці вантажу. В цьому випадку претензію може подати лише одержувач за умови надання оригіналу накладної та примірника сполучення про прибуття вантажу, а також претензійної заяви про прострочення в доставці вантажу.

Крім того, претензії до залізниць може подати відправник або одержувач у випадку перебору провізних платежів.

Усі документи залізницям подають тільки в оригіналах. Якщо висувають претензію стосовно випадків повної або часткової втрати вантажу чи пошкодження, псування, зниження якості вантажу, то, крім перелічених документів, додають рахунок іноземного постачальника й інші документи, котрі підтверджують вартість вантажу або зменшення його вартості, а також документи, що обґрунтовують претензію.

Недотримання згаданих правил призводить до повернення претензії залізницею зі вказівкою документів, наданих у копіях, і відсутніх документів. Термін повернення документів - 16 днів від дня їхнього надходження у відповідний компетентний орган.

Термін розгляду претензії залізницею - 180 днів з дня заяви претензії. Упродовж цього терміну залізниця зобов'язана розглянути претензію, дати відповідь претендодателеві й за повного або часткового її визнання сплатити належну йому суму (§ 8 статті 29). Якщо претензія повністю або частково відхиляється, залізниця зобов'язана повідомити претендодателеві підстави відхилення претензії й одночасно повернути документи, долучені до претензійної заяви (§11 статті 29).

Частина претензії, що належить до відповідальності національних залізниць, котрі не беруть участі в УМВС, у відповідній її частині відхиляється. Коли ж випадки, які є підставами для подання претензій, і згадані вище, безумовно, мали місце на залізницях, що не беруть участі в УМВС, то претензії повинні висувати відправник або одержувач до національної залізниці, де було зафіксовано порушення умов договору перевезення (§ 10 статті 29).

Претензійність вимог відправника або одержувача до залізниць є імперативною. Неподання претензії до залізниці позбавляє відправника або одержувача права на позов, оскільки позов може бути висунуто лише після заяви претензії (§ 1 статті ЗО). Право подання позову, засноване на договорі перевезення, належить лише тій особі, котра має право заявити претензію і вже реалізувала це право. Якщо претензія на тій чи іншій підставі заявлена, наприклад, одержувачем, то тільки одержувач у цьому випадку має право на позов на цій підставі.

Позов можна подати тільки до національної залізниці, до якої заявлена претензія. Позов до залізниці можна заявляти лише у випадку недотримання нею терміну розгляду претензії чи сполучення претендодателя про відхилення претензії повністю або частково (§ 2 статті ЗО).

Позов подають тільки в належному суді тієї країни, національним залізницям котрої була висунута претензія (§ 3 статті ЗО). Можливість арбітражного розгляду позовних спорів в Угоді не згадується.

Угода встановлює єдиний термін для подання претензій і позовів - дев'ять місяців за вимогами всіх сторін, окрім вимог одержувача стосовно прострочення в доставці вантажу, для яких установлений двомісячний термін. Терміни претензійної та позовної давності поєднані. Претензію до залізниці можна висувати тільки у межах терміну позовної давності. Однак пред'явлення відправником або одержувачем до залізниці претензії, оформленої відповідно до правил статті 29, припиняє перебіг термінів позовної та претензійної давності. Він продовжується у випадку, коли залізниця повністю або частково відхилила претензію. Якщо претензія залишена без відповіді, перебіг терміну давності поновлюється після закінчення 180 днів, відведених залізниці для розгляду претензії (§ 3 статті 31).

Повторні вимоги відправника або одержувача, пред'явлені раніше вимоги не припиняють перебіг терміну позовної та претензійної давності. Претензії, з приводу котрих закінчився термін давності, не можуть бути висунуті у вигляді позовів (§ 4 статті 31).

Терміни давностіццля претензій про відшкодування за повну втрату вантажу починаються з ЗО дня після закінчення терміну доставки, що нараховується згідно з правилами статті 14; для претензій про відшкодування за часткову втрату вантажу, недостачу маси, пошкодження, псування або зниження якості вантажу, а також за прострочення в доставці - з дня видачі вантажу одержувачеві. Дату перебігу терміну позовної давності в цей термін не вводять (§ 2 статті 31).

Угода не містить норм і правил про те, яка сторона договору перевезення - відправник чи одержувач - має пріоритетні підстави вимог до перевізника, якщо вони заявлені з одних і тих самих причин, наприклад, у випадку повної втрати вантажу, коли відправник і одержувач можуть незалежно один від одного подати позови, підтверджені різними, але оригінальними документами, зазначеними в УМВС.

Угода містить ще два розділи. Розділ VII визначає правила та порядок розрахунків між національними залізницями стосовно платежів, пов'язаних із договорами перевезення вантажу.

Розділ VIII - "Загальні правила". Доцільно звернути увагу на статтю 34, яка встановлює тарифну валюту - швейцарський франк для оплати перевезень транзитними залізницями. Стаття 36 наголошує на застосуванні внутрішніх законів. За відсутності в УМВС, СІ УМВС і вживаних тарифах необхідних положень застосовують правила, викладені у внутрішніх законах відповідної країни - учасниці Угоди. Це відсилання встановлює норми застосовного національного права стосовно тих умов договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні, котрі не регламентовані правилами та положеннями УМВС.

Перевезення вантажів у прямому міжнародному сполученні залізничним транспортом за межами країн СНДрегламентують Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ), що є "Додатком В" до КОТІФ. Єдині правила ЦІМ складаються зі семи розділів, які містять 66 статей, положення яких регламентують увесь комплекс питань транспортного процесу - укладання договору перевезення (порядок прийняття вантажу для перевезення, накладну, нарахування провізних платежів і под.), виконання цього договору, порядок його зміни, відповідальність залізниць, реалізацію прав та ін. Ці правила застосовують до всіх відправлень вантажів, котрі подають для перевезення з прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії чи шляхи, внесені до списку ліній ЦІМ.

Держави-учасниці надсилають Центральному бюро ОТІФ свої повідомлення про введення ліній або шляхів до списку або вилучення їх зі списку. Лінії чи шляхи, які використовують для сполучення між державами-учасницями, вносять до списку лише за згодою цих держав. Для вилучення такої лінії чи шляху достатньо повідомити про це одну з держав. Центральне бюро інформує про зміни всі держави-учасниці.

Розглянемо детальніше положення Єдиних правил ЦІМ.

Договір перевезення вантажів оформляють прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку ЦІМ. Вартість перевезення та додаткові збори необхідно розраховувати відповідно до юридично чинних і належно опублікованих у кожній державі тарифів, дійсних на момент укладання договору перевезення, навіть якщо цю вартість перевезення визначають окремо для різних відтинків маршруту. Розрахункова одиниця - спеціальне право запозичення, визначене Міжнародним валютним фондом. Вона дорівнює трьом золотим франкам. Золотий франк тут дорівнює І0/31 г золота проби 0,900.

Договір перевезення вважають укладеним з моменту, коли залізниця відправлення прийняла до перевезення вантаж разом із накладною. Приймання засвідчують штампуванням накладної таза потреби, - кожного додаткового документа штемпелем станції відправлення чи позначенням облікової машини із обов'язковою датою прийому. Цю процедуру необхідно виконати негайно після здавання для перевезення всіх названих у накладній вантажів, а за вимогою чинних на станції відправлення приписів, - після оплати взятих на себе відправником платежів або надання гарантій.

Після того, як поставлено штемпель на накладній або зроблено відмітки обліковою машиною, ця накладна є доказом укладання договору перевезення.

Залізниця має засвідчити фактичне приймання вантажу і дату, долучаючи проштампований дублікат накладної з датою чи позначкою облікової машини перед поверненням цього дубліката відправникові. Дублікат не має чинності ні накладної, що супроводжує вантаж, ні коносамента.

Відправник повинен подати належно заповнену накладну. Для кожного вантажу складають окрему накладну. Одну накладну можна складати лише на вантаж кожного окремого вагона. Додаткові положення можуть відхилятися від цих правил.

Залізниці встановлюють єдиний зразок накладної, який повинен містити дублікат для відправника. Для певних сполучень, зокрема між суміжними державами, залізниці передбачають у тарифах застосування накладної спрощеного зразка. Для сполучень із державами, котрі не приєдналися до Конвенції, у тарифах передбачено застосування спеціальної процедури.

Накладна має бути надрукована двома чи, за необхідності, трьома мовами (з-поміж них - німецька, англійська, арабська, італійська, голландська), одна з яких - обов'язково робоча мова ОТІФ - французька. Дані вносить відправник накладної латинськими літерами, якщо додаткові положення або міжнародні тарифи не передбачають відхилень.

Накладна повинна містити:

  • - назву станції призначення;
  • - ім'я й адресу одержувача (одержувачем може бути зазначена лише одна фізична особа чи інший суб'єкт права);
  • - назву вантажу;
  • - масу або, за відсутності маси, інші дані (згідно з чинними на станції відправлення приписами);
  • - кількість місць та опис упакування дрібних і вагонних відправлень, які становлять одне чи декілька місць та підлягають перевантаженню у випадку залізнично-морського сполучення;
  • - номер вагона (для приватних вагонів - їхню власну масу (тару), якщо завантаження є обов'язком відправника);
  • - детальний перелік документів, котрі вимагають митниці й інші адміністративні органи, - їх долучають до накладної чи, відповідно до позначки в накладній, вони є у розпорядженні залізниці на вказаній станції, митниці тощо;
  • - найменування й адресу відправника (відправником може бути зазначена лише одна фізична особа чи інший суб'єкт права).

Якщо чинні на станції відправлення приписи цього потребують, відправник має додати до свого прізвища й адреси власний (друкований або штемпельний) підпис. Чинні на станції відправлення приписи визначають для всього маршруту значення термінів "вагонне відправлення" та "дрібне відправлення".

Накладна може містити всі інші відомості, якщо це відповідає законам та нормам держави, додатковим положенням або тарифам і не суперечить Єдиним правилам. Однак відправник може внести до накладної у передбаченому для цього місці зауваження про відправлення. Вони стосуються одержувача і не зобов'язують залізниці до жодної відповідальності.

Не дозволено заміняти накладну іншими документами чи долучати до неї інші документи (крім передбачених або встановлених Єдиними правилами, додатковими положеннями чи тарифами). Відправник може визначати в накладній маршрут перевезення, називаючи прикордонні пункти чи прикордонні станції та, за потреби, станції транзиту між залізницями. Можна зазначати тільки прикордонні пункти або прикордонні станції, відкриті для перевезень у цьому сполученні.

Витрати (вартість перевезення, додаткові збори, мито й інші, що виникають починаючи від приймання вантажу і до його видачі) оплачують відправник або одержувач. Витрати, які відповідно до тарифу мають бути додані під час розрахунку вартості перевезення до звичайних або до спеціальних ставок, вважають вартістю перевезення.

Відправник, який зобов'язується оплатити всі або частину витрат, повинен зазначити це в накладній, зробивши один із таких записів:

1. "Франка вартість перевезення", якщо він бере на себе оплату лише вартості перевезення;

"франка вартість перевезення, у тому числі..." якщо, крім оплати вартості перевезення, він бере на себе оплату інших витрат. Ці витрати мають бути чітко описані. Уточнення стосовно додаткових зборів або інших витрат, які виникають починаючи від приймання вантажу до його видачі, а також суми, що стягують митниці чи інші адміністративні органи, не повинні спричинити поділ загальної суми будь-якої однієї і тієї самої категорії витрат (наприклад, загальної суми мита й інших сум, що сплачують митницям; податок на додану вартість розглядають окремою категорією);

"франка вартість перевезення до X" (X означає повну назву стикового тарифного пункту суміжних країн), якщо він бере на себе оплату вартості перевезення до X;

"франка вартість перевезення, у тому числі... доХ", якщо, крім оплати вартості перевезення, він бере на себе оплату інших витрат до X (без витрат, котрі належать наступній країні або залізниці).

  • 2. "Франка всі платежі", якщо він бере на себе оплату всіх витрат (вартості перевезення, додаткових зборів, мита та ін.).
  • 3. "Франка...", якщо він бере на себе оплату визначеної суми.

Якщо в тарифах не визначено інше, ця сума повинна бути виражена у валюті країни відправлення. Витрати, котрі не зобов'язався сплатити відправник, вважають призначеними одержувачу. Однак такі витрати завжди сплачує відправник, якщо одержувач не забрав накладну.

Залізниця відправлення може вимагати від відправника аванс на покриття витрат, якщо вантажі, згідно з оціненням, швидко псуються або внаслідок своєї низької вартості чи певних властивостей не забезпечують повністю покриття витрат. Залізниця відправлення має окремо зазначити в накладній та її дублікаті витрати, сплачені за транспортування, якщо чинні на станції відправлення приписи не передбачають, що ці витрати зазначено лише в дублікаті накладної.

Для кожного відправлення може бути оголошена сума зацікавленості у доставці. її записують до накладної цифрами та подають у валюті країни відправлення, в іншій визначеній тарифами валюті чи в розрахункових одиницях. Суму за зацікавленість у доставці обчислюють за увесь відповідний маршрут згідно з тарифами залізниці відправлення.

Залізниця має право перевірити, чи відповідає вантаж відомостям, унесеним до накладної відправником, і чи дотримані положення стосовно перевезення вантажів, які допускають до перевезення за певних умов. Дані про результат перевірки відомостей заносять до накладної. Якщо перевірку виконано на станції відправлення, а дублікат має залізниця, то результат також зазначають у дублікаті накладної. Якщо вантаж не відповідає відомостям у накладній або положення про вантажі, допущені до перевезення за певних умов, не дотримані, то вантаж зазнає витрат на перевірку (тоді, коли вони не були сплачені одразу).

Відправник повинен долучити до накладної документи, необхідні для виконання перед видачею вантажу формальностей, які вимагають митниці чи інші адміністративні органи. Ці документи можуть стосуватися лише вантажів, охоплених однією і тією самою накладною, якщо інше не передбачено приписами митниць або інших адміністративних органів чи тарифів.

Залізниця не зобов'язана перевіряти правильність та кількість доданих документів. Вона може не погодитись на відправлення, в яких пломби, накладені митницями чи іншими адміністративними органами, пошкоджені або у незадовільному стані"

Терміни доставки встановлюють або за угодами між залізницями, що беруть участь у перевезенні, або за міжнародними тарифами, що їх застосовують від станції відправлення до станції призначення. Для певних спеціальних перевезень і на певних маршрутах ці терміни можуть бути також встановлені на підставі планів перевезення між заінтересованими залізницями. У цьому випадку вони повинні бути введені до міжнародних тарифів або спеціальних угод.

Відправник через додаткові розпорядження може змінити договір перевезення, вимагаючи:

  • - вилучення вантажу зі станції відправлення;
  • - затримання вантажу в дорозі;
  • - відтермінування видачі вантажу;
  • - видачі вантажу не одержувачеві, а іншій особі, зазначеній у накладній;
  • - видачі вантажу на іншій станції, ніж станція призначення, названа у накладній;
  • - повернення вантажу на станцію відправлення;
  • - обтяження вантажу накладною платою;
  • - збільшення, зменшення або відміни накладної плати;
  • - прийняття на свій рахунок витрат за неоплачене заздалегідь відправлення.

Однак у жодному випадку розпорядження не повинні спричинити поділу відправлення. Вони мають бути складені у вигляді заяви за формою, встановленою залізницею. Цю заяву також вносять у дублікат накладної. Дублікат підписує відправник. Підпис може бути надрукований чи замінений штемпелем відправника. Кожне розпорядження, видане в іншій формі, ніж передбачене, - недійсне.

Відправник утрачає право змінювати договір перевезення, навіть якщо в нього є дублікат накладної, у тих випадках, коли одержувач:

  • - забрав накладну;
  • - прийняв вантаж;
  • - скористався своїми правами: після прибуття вантажу на станцію призначення він може вимагати від залізниці видачі накладної та вантажу;
  • - має право віддати розпорядження одразу після надходження вантажу на митну територію країни призначення.

З цього моменту залізниця повинна дотримуватися розпоряджень і вказівок одержувача.

Якщо відправник не взяв на себе оплату, пов'язану з перевезенням, витрат у державі призначення і не записав у накладній "Одержувач не правочинний давати додаткові розпорядження9*, то одержувач може через додаткові розпорядження змінити договір перевезення, вимагаючи:

  • - зупинення транспортування вантажу в дорозі;
  • - відтермінування видачі вантажу;
  • - видачі вантажу в країні призначення не одержувачеві, а іншій особі, зазначеній у накладній;
  • - видачі вантажу в країні призначення на іншій станції, ніж станція, названа в накладній, якщо міжнародні тарифи не містять інших положень;
  • - виконання формальностей за умовами митниці чи інших адміністративних органів.

Проте у жодному випадку розпорядження не мають спричиняти поділу відправлення. Розпорядження одержувача підлягають виконанню лише після надходження вантажу на митну територію країни призначення. їх потрібно складати у вигляді заяви за формою, встановленою залізницею. Будь-яке розпорядження, видане в іншій формі, ніж передбачене, - недійсне.

Право одержувача змінювати договір перевезення втрачається у тих випадках, коли він:

  • - забрав накладну;
  • - прийняв вантаж;
  • - скористався своїми правами: після прибуття вантажу на станцію призначення він може вимагати від залізниці видачі накладної та вантажу;
  • - визначив особу, яка забрала накладну, прийняла вантаж. Якщо одержувач віддав розпорядження про видачу вантажу

іншій особі, то ця особа не має права змінювати договір перевезення.

Колективна відповідальність. Залізниця, прийнявши для перевезення вантаж із накладною, відповідає за виконання перевезення на всьому маршруті до моменту видачі. Кожна наступна залізниця за фактом прийняття вантажу з накладною стає стороною договору перевезення відповідно до умов цього документа і виконує зобов'язання, які з нього випливають, не порушуючи положень щодо залізниці призначення.

Межі відповідальності. Залізниця відповідає за збитки чи шкоду, заподіяні внаслідок повної або часткової втрати чи пошкодження вантажу від моменту приймання для перевезення до моменту видачі, а також за збитки або шкоду, заподіяні внаслідок протер-мінування доставки. Вона звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата, пошкодження або протермінування доставки трапилися з вини правоминної особи - через її розпорядження, а також дефекти вантажу (внутрішнє псування і под.) чи обставини, котрих залізниця не могла уникнути і наслідкам котрих не могла запобігти.

Доведення того, що втрата, пошкодження або протермінування доставки спричинені однією зі згаданих причин, покладається на залізницю.

Претензії стосовно договору перевезення потрібно висувати письмово, причому відправник повинен надати дублікат накладної, а за його відсутності - дозвіл одержувача або довести, що одержувач відмовився прийняти вантаж. Одержувач повинен подати накладну, якщо вона йому була видана. Накладна, дублікат накладної и інші документи, котрі правомочна особа вважає за потрібне долучити до претензії, мають бути надані в оригіналі або, за вимогою залізниці, у формі належно завірених копій. Під час остаточного врегулювання претензії залізниця може вимагати надання оригіналу або дубліката накладної чи документа, який засвідчує накладні платежі, для позначки про врегулювання.

Позови, ґрунтовані на Єдиних правилах, можуть висуватися лише у компетентному суді держави, що має юрисдикцію над залізницею, до якої висунуто позов, якщо тільки в міжурядових договорах або в актах концесії не визначено інше.

Якщо залізниця експлуатує незалежні залізничні мережі у різних державах, то кожну з цих мереж розглядають окремою залізницею.

Термін позовної давності для позовів, ґрунтованих на договорі перевезення, становить рік. Однак строк позовної давності - два роки у випадку позову щодо: виплати накладної плати, стягнутої залізницею з одержувача; виплати виручки від продажу вантажу, здійсненого залізницею; збитків або шкоди, які виникли внаслідок дії з наміром їх спричинити або бездіяльності й недбалості з усвідомленням, що така шкода чи збитки можуть бути заподіяні; одного з договорів перевезення, чинних до перевідправлення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >