< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Надлюдина - носій нової моралі. Імморалізм

Усі недоліки, пороки декадансу властиві сучасній європейській людині, вважає Ніцше. Тому вустами свого героя Заратустри він проголошує: "Дивіться, я вчу вас про надлюдину! Надлюдина - смисл землі" [3, с. 8]. "Людина - це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною... У людині важливим є те, що вона міст, а не мета: у людині можна любити тільки те, що вона перехід і загибель" [3, с. 9].

Хто ж така надлюдина? Чи існувала вона раніше? Які її характерні риси? Як вона пов'язана зі своїм народом, нацією? Ніцше завжди говорить, що надлюдина повинна бути як метою і смислом для кожної людини. У людині цінним є тільки те, що служить наближенню, ствердженню надлюдини. Але, коли мова заходить про саму надлюдину, Ніцше завжди використовує образи, красиві порівняння, афоризми, але не поняття, не дефініції. Надлюдина - "це блискавка", "божевілля", "білява бестія", "творець" і т. д. Але в головному, в основному характеристика надлюдини дається Ніцше через критику сучасної людини, людини декаденсу. Саме цій стороні питання в більшості своїх творів, а не тільки в роботі "Так говорив Заратустра", Ніцше приділяє основну увагу. Через критику пороків сучасного йому суспільства, системи цінностей цього суспільства Ніцше показує, якою не повинна бути надлюдина, якою не повинна бути її система цінностей. І все-таки, виходячи з цих двох підходів Ніцше до характеристики надлюдини, можна виділити її характерні риси.

Надлюдина - це, насамперед, людина з високо розвиненою волею до влади, тому що воля до влади не просто характерна риса життя, саме "життя тільки окремий випадок волі до влади..." [1, с. 329]. Тому "воля до влади" у Ніцше ніяк не може бути витлумачена як прагнення просунутися по службовим сходинкам в галузі політики або будь-якої іншої галузі людської діяльності, хоча в Ніцше і можна зустріти міркування, що припускають подібне трактування. Так, Ніцше нерідко говорить про те, що будь-хто, навіть найменша людина прагне до панування над ще меншим. Але це є лише доказ того, що "воля до влади" властива всім людям і не тільки їм. Що ж стосується надлюдини, то в неї "воля до влади" нерозривно пов'язана з тим, що вона "творець", "винахідник нових цінностей". Це інша характерна риса надлюдини.

Ніцше переконаний, що вся людська культура є результатом діяльності надлюдини, опредметнення її творчих сил, її прагнення переступити межі існуючого. Тільки виходячи з цього, ми можемо правильно зрозуміти третю характерну рису надлюдини.

Надлюдина - це та, хто стоїть по той бік добра і зла. Ця сторона добра і зла - це система існуючої моралі, система християнських цінностей, де, на думку Ніцше, усе поставлено з ніг на голову, де співчуття, слабкість, покірність проголошуються добром, а жорстокість, сила, незалежність -злом, де бідні, неспроможні, незнатні, стражденні, хворі, потворні є гарними, а знатні, могутні, злі, жорстокі, глибоко упевнені в собі є поганими.

На думку ж Ніцше, навіть етимологія слів "гарний" і "поганий" у німецькій і іншій мовах показує, що поняття "гарний" бере своє походження від "знатний", "шляхетний", а "поганий" - від "простий", "життєвий", "низинний". Тому, вважає Ніцше, мораль надлюдини повинна по суті бути іншою, прямо протилежною, надлюдина повинна керуватися іншими цінностями. Щоб діяти, щоб творити, стверджувати нові цінності, вважає Ніцше, необхідно бути жорстоким, бути злим, стояти вище від юрби. Добрі, жалісливі не здатні до творчості, до ствердження нового. Але надлюдина не амораліст, вона - іммораліст, хоча словник іноземних слів трактує ці поняття як однозначні [5, с. 264].

Ніцше розуміє, що мораль, хоча вона і є для людини тривалим гнітом, необхідна для суспільства; без неї неможливе спільне життя людей. Через це необхідною є і релігія. Для людей сильних і незалежних, призначених до панування, релігія необхідна для дисциплінування й виховання, як ще один засіб для панування, подолання опору, а для людей звичайних, для більшості, релігія дає відчуття достатку, є розрадою і надією. Ніцше розглядає релігію як основу моралі, основу системи цінностей. Але норми моралі надлюдини стосуються лише її взаємин із собі подібними і зовсім не стосуються її відносин зі звичайними людьми. У відносинах з останніми надлюдина не керується нормами моралі. "...Хто пізнав тих "добрих" (мова йде про знатних, шляхетних - А. Л.) лише як ворогів, той пізнав їх не інакше як злих ворогів, і ті ж самі люди, що inter pares настільки строго дотримуються правил, надиктованих мораллю, повагою, звичкою, подякою, ще більш взаємним контролем і ревнощами, що, з іншого боку, висловлюють у відносинах один з одним таку винахідливість щодо такту, стриманості, чуйності, вірності, гордості і дружби, - ці ж люди за межами свого середовища, тобто там, де починається чуже, чужина, поводяться дещо краще випущених на волю хижих звірів. ... В основі всіх цих шляхетних рас проглядається хижий звір, розкішна білява бестія, що похітливо блукає в пошуках здобичі і перемоги..." [3, с. 427-428]. Таким чином, надлюдина має подвійну мораль: одними нормами моралі вона керується у взаєминах із собі подібними і зовсім іншими, протилежними, - у відносинах з людьми іншого кола, зі звичайними людьми, простолюдом.

Ніцше виходить з того, що існують два види людей: аристократи, знать, шляхетні і простолюд, чернь, плебеї. Причому розходження це виявляється не в суспільній ієрархії (плебеї можуть бути і наверху суспільства, займати високі посади), але вже на фізіологічному рівні, на рівні життєвої сили, на рівні волі до влади, на рівні інстинкту. Виходячи з того, що саме надлюдина є носієм життєвих сил, вона повинна ствердити свою волю, незважаючи на опір черні, не обмежувати себе в засобах у відносинах з нею, відкинути милосердя і співчуття, жалість і любов. Вона повинна бути злою і жорстокою, рішучою і нещадною у відносинах з черню. Але плебеїв завжди більше і вони завжди ненавидять видатне, тому надлюдині завжди нелегко жити в суспільстві. Ніцше відкидає соціал-дарвінізм із його твердженням, що виживає найсильніший. У суспільстві найкраще себе почуває той, хто йде в ногу з більшістю, розділяє цінності більшості.

Тут доречно звернутися до питання: надлюдина - це людина майбутнього чи вона вже існувала раніше? Адже Ніцше в Заратустрі й інших творах здебільшого говорить про надлюдину як про майбутній стан людини. Деякі коментатори Ніцше вважають навіть, що Ніцше говорить про надлюдину як про майбутню стадію розвитку людського суспільства. Звичайно, таке трактування Ніцше зовсім позбавлене підстав. Надлюдина - це не стадія розвитку людського суспільства, як комунізм у Маркса. Надлюдина була і раніше. Це "римська, арабська, німецька, японська знать, гомерівські герої, скандинавські вікінги", це Цезар і Наполеон, діячі Відродження, Ґете і Вагнер, сам Ніцше, нарешті. "...В одиничних випадках на різних територіях земної кулі і серед різних культур, - пише Ніцше, -проявляється те, що фактично являє собою вищий тип, що стосовно цілого людства представляє рід надлюдини. Такі щасливі випадки завжди бували і завжди можуть бути можливими. І за сприятливих обставин такими удачами можуть бути цілі покоління, племена, народи" [3, с. 634].

Надлюдина - це більше створіння природи, ніж культури. Вона є результатом поступового, тривалого нагромадження необхідних якостей. Народ виступає при цьому як Грунт, як основа, обхідний шлях, щоб прийти до шести-семи великих людей. Поява великих людей випадкова й зумовлена часом. Тим більше, коли мова йде про великі народи. Усе це, як правило, у минулому, на зорі цивілізації, коли природне превалювало над культурним, коли сила, достоїнство, воля до влади не соромилися свого прояву. Тому необгрунтованими були претензії німецького фашизму на філософську спадщину Ніцше і представляти німецьку націю як націю надлюдей. Звичайно, якщо у творчості Ніцше "...висувати на перший план не пророка, а клініциста, - пише французький філософ Альбер Камю, - то з його творів не витягнеш нічого, крім пересічної низької жорстокості, що він усією душею ненавидів" [7, с. 168]. "До Ніцше і націонал-соціалізму не було приклада, щоб думка, цілком освячена шляхетністю, роздирання єдиної у своєму роді душі, була представлена світові парадом неправди і жахливими купами трупів у концтаборах" [7, с. 176].

Не можна сприймати філософію Ніцше як практичний план перебудови світу, побудови суспільства надлюдей і з іншої причини. У тому ж "Заратустрі..." Ніцше говорить про іншу найважливішу ідею своєї філософії - ідею вічного повернення. Ніцше не тільки заперечує ідеї прогресу і закономірності розвитку суспільства, але і стверджує, що у світі усе повертається на свої місця. З погляду Ніцше, і природна, і суспільна еволюція не є рух до кращого, зміна не носить прогресивної спрямованості. З філософії Ніцше ніяких розумних проектів майбутнього вивести не можна.

Але в чому ж тоді варто бачити заслугу Ніцше? Чому по праву можна вважати, що три німці - Маркс, Ніцше і Фрейд (нехай пробачать мені австрійці, що я відношу Фрейда до німців) - визначили бачення людини філософією і взагалі культурою XX століття та й сьогодення.

Сам Ніцше бачить свою місію в тому, щоб здійснити переоцінку всіх цінностей. Він аналізує погляди філософів від Античності до його часу на світ, людину, науку, мораль, Бога і взагалі на весь комплекс відносин людей і говорить про хибність цих поглядів, про хибність проголошуваної існуючою філософією системи цінностей. Вірніше, не абсолютної хибності, а непридатності існуючої системи цінностей для видатної особистості, для людини із сильною волею до влади, для надлюдини. При цьому Ніцше говорить: "Моя філософія спрямована в бік ієрархії - не в бік індивідуалістичної моралі. Стадне почуття повинне панувати в череді, але не виходити за його межі: ватажкам череди потрібна в самому корені своєму відмінна від стадної оцінка їхніх власних вчинків, так само - незалежним або "хижим" тваринам і т. д." [1, с. 121]. Такий у самому корені відмінною від існуючої системи цінностей є система цінностей, стверджувана філософією Ніцше. І якщо раніше, на думку Ніцше, поява надлюдини була результатом випадковості, збігу обставин, то тепер, спираючись на його філософію, надлюдина буде свідомо розвивати закладену в ній природою волю до влади. У цьому змісті і варто говорити про прихід надлюдини, що проголошує Заратустра.

Але вчення Ніцше про надлюдину навряд чи варто розглядати як теорію виховання надлюдини. Філософія Ніцше не інструментальна, вона, скоріше, віщальна, оракульська. Варто погодитися з Г. Скірбекком і Н. Гильє, що розглядають Ніцше, як і Сократа, у якості "інтелектуального ґедзя, що гарний саме тим, що змушує нас захищатися від нього" [4, с. 596]. Ніцше був одним із перших, хто в переддень епохи стандартизації, масової культури і конформізму заявив про право людини на винятковість, індивідуальність, неповторність, творчість. Саме в цьому аспекті варто розцінювати вплив його вчення про надлюдину на розвиток наших уявлень про людину.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >