< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ринок праці та заробітна плата

Суть та особливості ринку праці

Важливим економічним ресурсом в умовах розвиненого, або підприємницького, товарного виробництва є наймана робоча сила (праця). Система найму робочої сили — це специфічна форма функціонування ринку праці як одного із головних у структурі ринку. Специфіка системи найму праці, або ринку праці, визначена самим об'єктом купівлі-продажу, яким є робоча сила.

Робоча сила — особливий економічний ресурс, який:

  • • кількісно та якісно суто індивідуальний (особистісний), адже його носіям властива низка психофізіологічних, соціальних, культурних, релігійних, політичних та інших людських рис, котрі істотно позначаються на їхніх інтересах та мотивації;
  • • на відмінну від уречевленого товару, при купівлі не відчужується від свого власника, а роботодавець отримує лише право тимчасового користування цим ресурсом;
  • • суспільною формою його оцінки виступає заробітна плата, яка є не просто різновидом ресурсної ціни, а й ціною (показником) життєвого рівня працівника і його сім'ї, виразником соціального престижу, людської гідності взагалі;
  • • оплачується по завершенні процесу його використання (виконаної упродовж певного терміну роботи), а це означає, що найманий працівник, по суті, кредитує свого роботодавця;
  • • відтворюється в процесі задоволення особистих потреб свого власника та членів його сім'ї;
  • • потребує правової регламентації щодо умов праці та її оплати у формі нормативно-законодавчих актів держави, укладання трудових договорів (контрактів) тощо.

Невіддільність робочої сили як економічного ресурсу від особистості людини в умовах сучасної цивілізації, розвиненої демократії і правової держави зумовлює необхідність відповідної регламентації соціально-трудових відносин, дотримання суб'єктами цих відносин певних правил взаємодії і встановлених державою соціальних гарантій. Ефективність ринку праці в сучасному суспільстві регулюється не лише стихійними ринковими силами, але й, що важливо, значною мірою суспільними інституціями. Тому, крім продавців і покупців, якими є наймані працівники і роботодавці, суб'єктами сучасного ринку праці є також держава, профспілки й об'єднання підприємців.

У найбільш загальному визначенні ринок праці — це сукупність економічних відносин з приводу найму і використання робочої сили.

Механізм ринку праці представляє собою взаємодію попиту на робочу силу, її пропозиції та ціни — заробітної плати. Цей механізм тим ефективніший, чим більшою є конкуренція як із боку продавців робочої сили, так із боку її покупців.

Попит на робочу силу — це кількість праці, якої потребують роботодавці за певного рівня ціни цього економічного ресурсу. Величина попиту на працю, як і на будь-який інший товар, об'єктивно регулюється законом попиту, згідно з яким підвищення ставок заробітної плати спричиняє скорочення попиту на працю, а їх зниження — навпаки, підвищення попиту.

Попит на працю є: 1) похідним від попиту на товари й послуги, для виготовлення яких потрібно наймати робочу силу; 2) залежить від продуктивності кожного найнятого фірмою працівника. Зарплата найманого працівника не може бути вищою за ринкову ціну вироблюваної ним продукції, або отримуваний фірмою за його участю граничний дохід. Тому фірмі економічно вигідно наймати додаткових працівників лише до певної межі, а саме — допоки платня останнього з найнятих на роботу не зрівняється із тим доходом, який принесе фірмі його робота.

Окрім рівня заробітної плати, на величину попиту на працю впливають, зокрема, такі фактори:

  • • конкуренція з боку роботодавців, яка залежить від їхньої чисельності та економічного стану їхніх підприємств. За умов чистої конкуренції, коли на ринку праці є багато фірм, що потребують робочої сили, і багато шукачів роботи однакової кваліфікації, коли цей ринок не зазнає жодного зовнішнього тиску (з боку держави, профспілок, проблем із житлом тощо), роботодавці змушені підвищувати ставки оплати праці, аби тільки заохотити нових працівників на перехід до них із альтернативних місць працевлаштування. Однак сучасний ринок праці не є досконало конкурентним. На ньому превалюють монополістичні процеси. За умов монопсонії — типу ринкової ситуації, за якої покупець є монополістом — роботодавець має змогу диктувати розмір платні в залежності від кількості охочих у нього працювати. Задля максимізації свого прибутку, монопсоніст прагне найняти меншу кількість працівників за меншої ставки зарплати, аніж за умов конкуренції. Наймані працівники отримують у нього платню, меншу за вартість їх граничного продукту (створеного ними додаткового доходу). За умов олігополії роботодавці зазвичай діють спільно, як такий собі монопсоніст;
  • • можливості певної взаємозамінності живої праці та капіталу (машин, устаткування) в залежності від рівня їхньої ринкової вартості. Так, відносна дешевизна робочої сили стає гальмом на шляху впровадження нових машин і технологій, тоді як висока вартість праці спонукає роботодавців до модернізації виробництва;
  • • продуктивність праці та ринкова ціна товару. Ціна продукції на ринку лімітує попит фірми на працю, а продуктивність (віддача) праці, зі свого боку, визначає рівень її оплати (ціни) і відповідно величину попиту. Що вища продуктивність праці, то вищий попит на неї;
  • • нестабільність економічного розвитку країни і світу. Так, за умов економічного спаду і депресії попит на працю повсюдно, звичайно, скорочується, а з настанням пожвавлення й піднесення економіки — збільшується;
  • • суб'єктивні характеристики зайнятих працівників: їхня відданість, лояльність, родинні й дружні зв'язки, особисті симпатії тощо.

Пропозиція робочої сили — це кількість праці, котра пропонується за певного рівня ціни даного ресурсу. Величина пропозиції праці також об'єктивно регулюється ринком — законом пропозиції, згідно з яким обсяг пропозиції праці прямо залежить від рівня її оплати: що вища оплата праці, то більше бажаючих працевлаштуватися, і навпаки.

Однак, дія ринкового закону пропозиції щодо праці не є безумовною. Це пов'язано із тим, що економічно активна людина потребує не тільки матеріальних благ, а й вільного часу для особистішого розвитку, перебування у лоні сім'ї. Тому у її поведінці на ринку праці проявляються два взаємовиключних ефекти: ефект доходу та ефект заміщення.

Ефект доходу — це ослаблення мотивації до отримання додаткового заробітку в міру зростання реального доходу працівника, його готовність віддати перевагу вільному часу, або дозвіллю.

Ефект заміщення — це, навпаки, посилення мотивації працівника до збільшення пропозиції праці в міру збільшення його заробітку, готовність пожертвувати власним вільним часом заради отримання додаткового доходу.

Зауважимо: в обох випадках, роблячи свій вибір, працівник зважає на альтернативну вартість, або ціну, власного вільного часу. Якщо вільний час для нього у даний момент є більш цінним, аніж додатковий заробіток, то він робить вибір на користь особистим справам. Коли ж матеріальний добробут сім'ї стає справою більш важливою, тоді доводиться заради роботи жертвувати вільним часом.

Окрім рівня ціни праці, на величину пропозиції праці впливають, зокрема, такі фактори:

  • • чисельність населення, його вікова й статева структура, стан здоров'я, демографічні зміни;
  • • наявний рівень освіти і фахової підготовки, практичний досвід;
  • • соціальні умови (рівень життя, сімейні обставини тощо);
  • • умови праці;
  • • престижність певного виду праці, традиції, культура, релігія тощо.

На ринку праці під впливом конкурентних сил попит і пропозиція праці врівноважуються через певний рівень ціни — заробітної плати. Це означає, що за рівноважного рівня заробітної плати (Р) кількість пропонованої праці дорівнює величині попиту на неї (рис. 10.1).

Модель ринку праці

Рис. 10.1. Модель ринку праці

Підвищення заробітної плати до рівня Р веде до збільшення пропозиції праці і зменшення попиту на неї. Тоді виникає безробіття. Коли ж заробітна плата знижується до рівня Р, тоді пропозиція праці зменшується, а попит на неї відповідно зростає. У цьому випадку загострюється дефіцит праці як ресурсу.

Аналогічні рухи рівня заробітної плати спостерігаються на кожному із сегментів ринку праці, наприклад, на ринках праці металургів і водіїв трамваїв, інженерів і бухгалтерів, юристів і двірників. Ці постійні цінові рухи на різних ринках відбуваються з різною швидкістю і в різних напрямках. Таким чином вони лише відображають гру попиту та пропозиції. У довгочасному періоді диференціація заробітної плати призводить до такого перерозподілу робочої сили між різними видами господарської діяльності в країні, завдяки якому заробітна плата наближається до рівня, достатнього для забезпечення працею кожного виду діяльності.

За сучасних реалій на рівень заробітної плати, крім співвідношення попиту й пропозиції праці, впливають політика держави (встановлення гарантованого законом мінімуму заробітної плати) та поведінка профспілок і об'єднаних підприємців. Ці фактори значно модифікують конкуренцію на ринку праці, особливо еластичність попиту й пропозиції праці, унаслідок чого цей ринок характеризується як ринок з недосконалою конкуренцією. Відтак ціна праці є не лише індикатором цього ринку, який подає відповідні сигнали його суб'єктам, але й виконує соціально-захисну функцію щодо носія цього ресурсу.

Функції ціни праці (заробітної плати):

  • - мотиваційна — спонукає людину до певної діяльності під впливом внутрішньо-особистісних та зовнішніх факторів (механізм мотивації: людина усвідомлює свої потреби вибирає найліпший для неї спосіб отримання певної винагороди реалізує цей спосіб, себто працює — отримує винагороду — втамовує свої потреби);
  • - відтворювальна — величина заробітної плати має бути достатньою для забезпечення тривалої працездатності людини, добробуту сім'ї, професійного і культурно-освітнього росту;
  • - стимулююча — розмір заробітної плати має встановлюватися в залежності від досягнутих кожним результатів праці з тим, щоб заохочувати працівника до трудової активності, до максимальної віддачі, підвищення ефективності праці;
  • - регулююча — зміна ставок заробітної плати балансує попит і пропозицію робочої сили, урівноважує інтереси працівників і роботодавців.

Отож, зауважимо, значення ринку праці об'єктивно визначено самою роллю праці в житті суспільства, коли праця є найважливішим виробничим ресурсом, джерелом доходу та добробуту сімей. Значення ринку праці конкретизують його функції.

Основні функції ринку праці:

  • - розподіляє трудові ресурси між виробниками товарів і послуг;
  • - стимулює ефективне використання робочої сили роботодавцями та сумлінне ставлення найманих працівників до праці, зацікавлює їх у підвищенні кваліфікації, зміні професії;
  • - реалізує економічну свободу людини, відкриває можливості забезпечення нормального для неї рівня доходів та добробуту.

Ринок праці історично й логічно появився разом із ринковою системою економічних відносин як такою, адже він є одним із трьох її базових елементів (підсистем), поряд із ринком товарів і капіталів. Система найму існувала ще в древніх цивілізаціях. Але значного поширення вона набула лише тоді, коли виробництво й обмін товарів стали панівною формою організації суспільного господарства.

Історичні умови виникнення ринку праці:

  • • звільнення людей від особистої залежності (рабства й кріпацтва), тобто надання їм реального права розпоряджатися власною робочою силою;
  • • позбавлення людей можливостей ведення самостійного господарства та джерел доходу (шляхом обезземелення селянства та розорення дрібних товаровиробників під натиском зароджуваної промисловості), що змусило їх перетворитися у найманих робітників;
  • • здійснюване в цей же час стрімке нагромадження капіталу (грошового й виробничого), що супроводжувалося істотним розширенням попиту на працю як виробничий ресурс.

Такі системні трансформації суспільства, спричинені розвитком ринкових відносин, нестримною енергією приватного збагачення, вписані в історію теперішніх демократичних країн під назвою так званого первісного нагромадження капіталу. Цей період прийшовся у Західній Європі на кінець XV — початок XIX ст. Його описав, зокрема, видатний англійський гуманіст Томас Мор, який на початку XVI ст. з обуренням писав: "Вівці з'їдають людей!", бо саме заради вовни й пасовищ для овець селян зганяли з обжитих ними земель. Класик політичної економії А. Сміт у XVIII ст. першим назвав ті суспільні процеси первісним нагромадженням капіталу й передісторією ринкової економіки. Творець пролетарської політичної економії К Маркс також відобразив їх як передісторію капіталістичного суспільства, з якої виросли основні його класи — капіталісти та наймані робітники. На прикладі Франції первісне нагромадження капіталу художньо змалював О. Бальзак, творчість якого характеризує його ще й як шанувальника економічної теорії.

У цьому зв'язку, варто ще раз наголосити на тому, що ринок праці, або система найму, — явище цілком об'єктивне, яке знаменує собою не лише рівень розвитку виробництва, домінування фірм, що потребують залучення найманої праці. Це явище, як запевняють психологи й соціологи, цілком відповідає природі більшості людей, їх психологічному складу, так само як і схильністю до підприємницької діяльності володіє зовсім незначна частка людей. Понад те, за сучасних умов виробництва й конкуренції, коли вирішального значення набувають інформаційні технології й нові знання, висококваліфікована праця цінується ринком як своєрідний людський капітал, вартість якого нерідко перевищує дохід власника фірми та президента держави.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >