< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сценарії розвитку головних центрів економічної сили

Економіка США і актуальні геополітичні перспективи

У глобальному геополітичному просторі ключовими гравцями у видимій історичній перспективі незаперечно залишатимуться Сполучені Штати, Євросоюз, Китай і Російська Федерація. Особливість розвитку подій від осені 2008 р. у подальші 2-3 роки полягає в тому, що суб'єкти на геополітичному полі мають розв'язувати спільну для всіх глобальну проблему, пов'язану з подоланням системної кризи у фінансово-економічній сфері. Попри те що світова фінансова криза суттєво зачепила всю четвірку, поки що ситуація для її учасників не виглядає ідентичною. Більш того, у Китаї спостерігається продовження економічного буму.

Глобальну економічну перспективу неможливо оцінювати без урахування:

  • - економічної ситуації в США в певній еволюції;
  • - змісту антикризової стратегії адміністрації Б. Обами та її ефективності;
  • - елементів нової стратегії національної безпеки США, що наразі перебуває у стадії формування;
  • - суті новітніх глобальних геополітичних викликів та механізмів недопущення їх переростання у серйозні конфлікти між ключовими гравцями міжнародної системи;
  • - особливостей геополітики нового президента США. Перед Сполученими Штатами радикально постала

важлива проблема вибору не просто нової економічної

політики для подолання поточної кризи, а власне стратегії розвитку. Однак ні початкове зниження темпів падіння, ані навіть відновлення зростання економіки з третього кварталу 2009 р. вже не спроможні послужити виправданням для неоліберальної моделі розвитку у її класичному варіанті з таких причин:

  • - позитивні результати досягнуті завдяки масштабному і навіть безпрецедентному фінансовому втручанню держави, що дає змогу неоконсерваторам звинувачувати Б. Обаму в застосуванні не властивої США європейської соціал-демократичної моделі;
  • - більшість американських економістів зараховує використання неоліберальної політ економічної моделі до основних причин виникнення циклічних криз та скорочення часових відрізків між ними;
  • - у світовій політичній думці дедалі частіше постає питання про відповідність ліберально-демократичних норм управління потребам боротьби з кризовими явищами та модернізації національних і світової економік, оскільки, наприклад, первинний успіх країн Азії та збереження ними поступу в умовах кризи пов'язані з відсутністю у них ліберальної демократії.

У разі відмови США від неоліберальної моделі розвитку можливе настання негативних наслідків для їх економіки. На думку лідерів "Центру свободи", створеного у 2009 p., найсуттєвішими з них є такі:

  • - цілковите банкрутство економіки, адже гігантський дефіцит державного бюджету робить США заручниками політики банкірів;
  • - контроль американської фінансової системи приблизно 35 "царями" ("Czars"), які самостійно приймають рішення з більшості питань американського суспільства, від вибіркового виділення коштів на допомогу автомобільній промисловості до забезпечення міст основними елементами життєдіяльності;
  • - соціалізація охорони здоров'я, через яку із галузі будуть виведені приватні бізнесмени і страхові фірми, а їхнє місце займуть нові сотні тисяч бюрократів;
  • - підвищення податків.

У зважених публікаціях противників відтворення неолібералізму зазначено, що Сполучені Штати дедалі глибше поринають у стан політичного, економічного та морального паралічу, перебуваючи під загрозою тривалого економічного спаду та величезних виплат по державних боргах.

Навіть якщо фондовий ринок і вдається відновлювати за рахунок додаткових державних запозичень на "стимулювання" економіки, це дає лише тимчасове полегшення, оскільки вже жодні заходи не зможуть відновити купівельну спроможність населення, яка різко знизилась після припинення банками "накачування" економіки грошима. Країна вже не має тої кількості робочих місць, яка б давала людям змогу заробляти на пристойне життя.

Водночас застосування напрацювань Кейнса і складових "нового курсу" Рузвельта для порятунку національної економіки як цілісності не дає жодних підстав для стратегічного оптимізму щодо пошуку загальної найприйнятнішої моделі розвитку на тривалу перспективу.

Проведені соціологами опитування в постсоціалістичній Східній Європі, ставлення якої до Сполучених Штатів є позитивним і яка особливо сильно постраждала від кризи, дають такі результати: пересічні громадяни не бачать прямого зв'язку між ліберальною демократією європейського зразка і своїм соціальним становищем, вони критично ставляться саме до євро-американської моделі демократії.

На цьому тлі американські дослідники Р. Інгельхарт і К. Вельцер дійшли висновку, що ліберальна демократія наразі не має прямого зв'язку з соціальним благополуччям нації - існують інші моделі демократичного розвитку.

Нині не можна однозначно встановити, наскільки демократія є стимулювальним, гальмівним або нейтральним чинником економічного поступу. Професор Р. Піренбум з Оксфорда зауважує, що у більшості країн демократія не є ліберальною. Отже, буває важко відрізнити форми демократії від авторитарних режимів. Це можливо тільки за прогнозованими результатами виборів, які майже завжди відомі до їх завершення внаслідок контролю державної влади чи стабільної групи політичних партій над загальною ситуацією.

У Сполучених Штатах упродовж всього періоду антикризових заходів відбувається економічний дискурс щодо ступеня втручання держави в ринкову економіку, тобто щодо способу запобігання циклічним кризам або принаймні недопущення їхнього переростання у фінансово економічні депресії.

Прихильник застосування ключових елементів "нового курсу" Рузвельта для подолання сучасної кризи, лауреат Нобелівської премії з економіки 2008 р. П. Кругман вважає, що економічний спад з певними періодичними піднесеннями триватиме не менше 10 років. Виступаючи в Стокгольмі наприкінці 2008 p., він закликав державних керівників і політиків щедро виділяти бюджетні кошти для пом'якшення економічного спаду. При цьому Кругман не розглядає пропоновану модель як системну панацею від циклічних криз. Отже, старий "новий курс" Кругман обстоює лише на основі відчуття безвиході та усвідомлення того, що економічна наука не має справді оригінального антикризового рецепта: "Сценарій, якого я боюсь, полягає в тому, що ми побачимо в усьому світі еквівалент японського втраченого десятиліття 90-х років XX ст., що ми побачимо світ з нульовими відсотковими ставками, дефляцією, без будь-яких ознак одужання. І це буде тривати довго. На жаль, це може дуже легко статися". Найпесимістичніший з його сценаріїв передбачав особливо критичні кризи на "європейській периферії", до якої належить і Україна.

За умов відсутності ефективних "ліків" для швидкого подолання економічної кризи слід ретельніше замислитися над проблемою антикризової "вакцинації". Розв'язати її можливо завдяки уважнішому ставленню владних інститутів до наукових прогнозів учених-економістів та досвідчених бізнесменів. Однак невиправдано скептичним було ставлення до прогнозу експертів датського Saxo Bank, опублікованого у Грудні 2007 року: "2008 року у світі розвернеться криза: нафта подорожчає до 175 доларів, китайський ринок обрушиться на 40%, а американський - на 25%. Все це стане наслідком сповільнення американської економіки через іпотечну кризу. Кожні три з десяти найбільших американських будівельних компаній збанкрутують, а британська економіка піде на спад. Якщо сповільнення економіки США справді трапиться, це буде означати, що споживання нафти знизиться разом із ціною. Економічний спад просто не залишить споживачам грошей, щоб викладати за барель 175 доларів".

Незважаючи на велику кількість економічних прогнозів у другій половині 2007р., перші реальні спроби зупинити кризові явища уряди почали здійснювати тільки у жовтні - листопаді 2008 року. Хоча ще в 1995 р. працівники фондів і дослідних центрів Дж. Сороса аргументовано прогнозували наближення через 10-15 років глобального фінансового потрясіння. Наприкінці 90-х років XX ст. чимало економістів Заходу також стверджували, що за діючої економічної політики та переходу до віртуальної економіки повторення великої депресії здається неминучим уже через 10 років. Після подій 11 вересня 2001 року поняття "велика депресія" взагалі стало звичним у наукових працях.

Для аргументації прогнозів економісти залучають порівняльні характеристики кризових циклів минулих епох. У першу чергу увагу звертають на тривалість криз і основні галузі збитків (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Фінансові (економічні) кризи минулого

Паніки, кризи, глобальні депресії

Тривалість, pp.

Наслідки фінансових (економічних) криз

1

2

3

Фінансова криза, тотальна паніка

1797-1800

Збитки в торгівлі, сфері нерухомості, наполеонівські війни, криза Версальської системи міжнародних відносин

Фінансова криза, паніка

1819 - 1824

Масові банкрутства банків, початок утвердження імперського контролю над географічним простором

Фінансова криза, паніка

1837-1843

Банкрутство банків, крах валют, революційні зрушення в Європі в 1848 р,, Кримська війна через 10 років

Фінансова криза, паніка

1857-1860

Збитки залізничного транспорту, нерухомості, початок розпаду Священного союзу монархів

Фінансова криза, паніка

1873-1879

Банкрутство банків, перші прояви тенденції до німецького домінування в Європі

Економічна депресія

1873-1896

Світова депресія на тлі економічного підйому, пік боротьби за колоніальний поділ світу

Фінансово-економічна криза, паніка

1893-1896

Збитки у сфері залізничного транспорту, завершення колоніального

поділу світу

Криза, паніка

1907-1908

Впровадження нових фінансових інструментів, банкрутство банків, початок Першої світової війни 1914 р.

Велика депресія

1929-1939

Повний крах фондової біржі, банкрутство банків, торговельні війни, встановлення дипломатичних відносин між Вашингтоном і Москвою в умовах голодомору в СРСР

Фінансова криза, паніка

1937-1942

Воєнні конфлікти і паніки, скандали у великому бізнесі, початок Другої світової війни

Нафтова криза

1973-1975

Зростання цін на нафту у 4 рази, масштабна інфляція, конфлікт на Близькому Сході, його переростання у війну

Криза

в 1987 р. - спад у 1990 р.

1987-1991

Доларова криза, неліквідність, криза нерухомості; розпад світової системи соціалізму, крах СРСР

Фінансова криза в Азії і Росії

1998 р.

Безлад у банківській системі, банкрутства, поступове становлення авторитаризму в Росії

Криза мильних бульбашок dot-com

2001-2003

Крах віртуальних розрахунків, аудиторські перевірки і скандали, активізування діяльності міжнародного тероризму, глобальна війна з терористами

Для подальшого розвитку світової економіки небезпечною є тенденція до скорочення часових проміжків між кризами. Це пов'язано з тим, що в розвинутій західній економічній системі (переважно в національній економіці США) триває накопичення кризових явищ, а влада лише спостерігає за процесом, не вдаючись до серйозних заходів, спрямованих на усунення небезпек і стримування глобальної депресії.

Економісти фінансово-економічну кризу 2008 р. найчастіше порівнюють з кризовими явищами 1873, 1907 і 1929 рр. Тому в політологічному вимірі подальшого перебігу подій напрошуються асоціації з історичними подіями: появою нового претендента на глобальне лідерство, світовими війнами, що розпочалися відповідно через сім і десять років після криз! Зарубіжні фахівці з міжнародних відносин і політико-системної проблематики, попри не одностайність у прогнозах, іноді передбачають можливе відтворення політичного тоталітаризму, на кшталт ситуації в Німеччині в 1933 р., коли до влади прийшов Гітлер.

У найближчі кілька років є певні підстави очікувати серйозного геополітичного конфлікту між ключовими учасниками міжнародних відносин. Принаймні таку перспективу не можна ігнорувати. Зокрема, попри т. зв. пере завантаження американо-російських відносин, слід брати до уваги такі чинники:

  • - принципові розходження між США і РФ щодо їх геополітичної "відповідальності";
  • - очевидна неузгодженість позицій в питаннях полюсності міжнародної системи;
  • - стратегічна суперечність у ставленні до т. зв. пострадянського регіону;
  • - намір російського керівництва розбалансувати відносини в євроатлантичній спільноті, який конфліктує з прагненням адміністрації Б. Обами подолати існуючі розходження з окремими європейськими державами-учасницями НАТО;
  • - можливі зміни в геополітичних поглядах Б. Обами через швидке падіння його рейтингу серед американців.

Для таких припущень існує чимало аргументів. Це і гостра реакція російського уряду на плани США розмістити елементи ПРО у Чехії і Польщі; спільні навчання збройних сил Росії з венесуельськими партнерами; погрози РФ розробити новітні версії ракетної зброї та ін. Участь Росії у будівництві трансокеанського нікарагуанського каналу, який створить альтернативу Панамському, що перебуває у зоні інтересів США і є вигідним Венесуелі та Китаю, може стати серйозним приводом для переростання суперечностей між Вашингтоном і Москвою у конфлікт.

Посилена політична і воєнно-політична активність США на міжнародній арені пов'язана з намірами нової адміністрації Білого дому зберегти позицію глобального гегемона. Однак такий підхід явно обмежується значною заборгованістю американської держави, що з розгортанням фінансової кризи почала наростати швидкими темпами. Сукупний національний борг Сполучених Штатів на 1 жовтня 2008 року становив 10 трлн доларів США.

За вісім років перебування при владі адміністрації Дж. Буша-молодшого сукупний державний борг США і темпи зростання дефіциту платіжного балансу збільшилися майже вдвічі. В останній рік президентства Б. Клінтона дефіцит платіжного балансу становив 236,2 млрд доларів США. І якщо на початку поточної кризи, тобто за жовтень 2008 року, він збільшився на 56 млрд, то у листопаді досяг 171 млрд доларів США. Бюджетом на 2009 р. дефіцит платіжного балансу передбачався у сумі 482 млрд. Однак насправді стратегія Б. Обами в умовах кризи знизила цей показник за результатами II кварталу 2009 р. до 98,79 млрд доларів США, що є найнижчим показником з IV кварталу 2001 р. УІ кварталі від'ємне сальдо становило 104,45 млрд доларів США. Таке зниження стало результатом спроб влади стабілізувати небезпечну ситуацію з дефіцитом державного бюджету, яка склалася через застосування масштабного стимулювального пакета та здійснення значних витрат на війни в Афганістані й Іраку. Загальний бюджетний дефіцит за 2009 фінансовий рік збільшився на 962 млрд і становить нині 1 трлн 417 млрд доларів США.

Серйозно вплинуло на ситуацію падіння протягом 2009 фінансового року курсу американської валюти стосовно інших національних розрахункових одиниць більше ніж на 10%. 19 жовтня 2009 року голова Федеральної резервної системи (ФРС) Бен Бернанке заявив, що для Сполучених Штатів критичними стають дві проблеми - довіра до економіки і довіра до долара. Старший науковий співробітник Ради зовнішніх відносин США Б. Стейл вважає, що падіння долара, яке триває, надто дорого обійдеться американській економіці, оскільки Сполучені Штати будуть змушені більше платити за критичний імпорт, зокрема енергоресурсів. Однак, за визнанням фахівців, адміністрація США нічого не робить для підтримки долара, подальше падіння якого стосовно інших валют вже невдовзі спричинить підвищення відсоткових ставок і зростання інфляції.

Падіння курсу долара пов'язане не тільки з поточною економічною кризою, через яку інвестори шукають об'єкти капіталовкладень і збереження коштів в інших державах. Причиною також є те, що нульова відсоткова ставка ФРС зумовила прагнення інвесторів брати гроші в борг для їх переведення в інші валюти, які кладуть у банки під вищі відсотки. Ця ризикована операція свідчить, що брак доларів у світі переріс у перенасиченість ними.

Ризики від подальшого падіння курсу долара чи краху доларової системи наразі мають лише американське походження. Це змушує нервувати утримувачів великих сум і акцій в американській валюті, адже їхня ринкова вартість скоро впаде, а в доларах зберігається понад дві третини глобальних резервів і здійснюється міжнародна торгівля. Окрім інфляції і підвищення відсоткових ставок в США це також означатиме неможливість подальшого стимулювання національної економіки США. Отже, світ вже не відчуватиме потреби в доларах.

Керівник центробанку КНР Жу Ксяо Чуань у березні 2009 року заявив, що можливість однієї держави здійснювати емісію глобальної валюти завжди створюватиме дві проблеми для світу: надто велика чи надто мала ліквідність. З погляду головних кредиторів Америки в Азії і на Близькому Сході, випускаючи надлишок доларової маси, ФРС підриває вартість акцій на світових фондових біржах. Це може спонукати Китай та інші держави до пошуку альтернативи долару.

Ініціативу Китаю вести торгівлю з Бразилією і Росією без доларових розрахунків у США розглядають як загрозу глобалізації і світовій торгівлі. Перехід від долара до євро як глобального резерву і торговельної валюти призведе до катастрофічного знецінення євро і підвищення платіжного дефіциту в євро зоні. Це спричинить протекціоністські заходи в Європі та ще одну загрозу катастрофи світової торгівлі. Єдиною альтернативою чимало фахівців вважають гроші, забезпечені активами в золоті.

Питання зміни фінансово-економічної стратегії нині або в майбутньому адміністрація Обами вирішила на користь накопичення боргів. За перші 8-9 місяців свого президентства Обама продемонстрував жорсткий курс на порятунок банків за рахунок державного фінансування, часом тільки спостерігаючи за тим, як компанії вдаються до "драконівських" методів для проведення назрілих реформ або ж зазнають поразки.

За статистичними даними, державне фінансування реального сектору економіки виглядає ефективним. Однак у такий спосіб створюється враження, що США відмовляються від неоліберальної домінанти і стають на шлях націоналізації галузей економіки, що суперечить ідеям Конституції США і батьків-засновників, а тому не може бути основою антикризових заходів. Вибір на користь такої стратегії ускладнюється для Б. Обами і його адміністрації також оцінками провідних економістів, які прогнозують економічний спад у зв'язку з неможливістю адаптування американської промисловості до змін на споживчому ринку та неминучою втратою конкурентоспроможності. Уже на 2015 р. за такого курсу передбачають безпрецедентні за обсягами дефіцити, конфіскаційні податки та депресивний стан економіки загалом.

Першочерговим в оцінюванні американської геополітики 2009 р. є фінансово-економічний аспект, тобто здатність нової адміністрації розв'язати проблеми у цій сфері. Проблеми дефіциту платіжного балансу держави і наростання сукупного державного боргу загалом загострилися через глобальне лідерство США у боротьбі з міжнародним тероризмом після подій 11 вересня 2001 року. Фіскальні видатки на війну стали руйнівними для американської економіки з початком війни з режимом Хусейна. Якщо додати до цього труднощі у веденні війни з режимом талібів в Афганістані, то ситуація у фінансово-економічному секторі виявиться ще загрозливішою. За приблизними даними, протягом 2008 р. тільки війна на цих двох фронтах обходилася американським платникам податків в 1 млрд доларів США щоденно. Як наслідок, на пікові кризи у листопаді 2008 року видатки американського бюджету на потреби Пентагону становили 107 млрд із загальної суми бюджетних видатків цього місяця у 484 млрд доларів США. Через витрати на зарубіжну допомогу, утримання міжнародних організацій та фінансування програм демократизації брак фінансування позначився на соціальних програмах, охороні здоров'я, освіті тощо.

У листопаді 2009 року профспілковий діяч Ш. Коук навів додаткові підтвердження серйозності ситуації у контексті зв'язку між геополітикою і станом фінансової системи. Зокрема, він зазначив, що Сполучені Штати рухаються на узбіччя. Державний бюджет негативно впливає на соціальну сферу і охорону здоров'я; знищується державна освіта; мережа соціальної безпеки порушена. Погіршує ситуацію той факт, що все це відбувається на тлі найвищого за 26 років безробіття, кінця якому не видно. Посилаючись на слова міністра фінансів Т. Гайтнера, Ш. Коук попереджає про подальше зростання дефіциту та появу нових проблем. Сенатор-демократ Дж. Мурта вважає, що військові витрати 2010 р. реально становитимуть 700 млрд доларів США.

За такого перебігу подій унеможливлена орієнтація антикризових зусиль на фінансове стимулювання створення робочих місць як засобу відновлення попиту і повернення до економічного зростання. Принциповий підхід Б. Обами ґрунтується на сумнівних досягненнях боротьби з великою депресією 30-х років XX ст. Йдеться про спробу реставрувати кейнсіанську модель у приблизно такій актуалізації: за будь-яких умов існує певний коридор для сприяння інвестиціям і зростання споживання.

Кейнсіанство як науковий концепт подолання великої економічної депресії насправді дало змогу врятувати населення від тотального голоду, тобто сприяло виживанню, але не відтворенню розвитку. Розвиток розпочався тільки в умовах мобілізаційної економічної політики з початком підготовки до участі у Другій світовій війні.

Прихильники чиказької школи у своїй аргументації пропозицій новій адміністрації США посилаються на тезу ЇЇ засновника М. Фрідмана про виняткову здатність вільного ринку взяти на себе функцію "організування ресурсів" та неефективність урядових втручань в економіку. Вони наводять статистику, яка показує, що насправді антикризові заходи кейнсіанського зразка у 30-ті роки XX ст. не зупинили наступу великої депресії і не подолали її: на травень 1939 року рівень безробіття в США становив приблизно 20%, а обсяг ВВП все ще був на 10% меншим від показників середини 1929 р. Із початком Другої світової війни майже зникло безробіття, а ВВП у наступне десятиліття збільшувався у середньому на 5,01%, що е досі не побитим рекордом.

Лауреат Нобелівської премії 2001 р. Дж. Стігліц пов'язує кризу 2008-2009 рр. із застосуванням після Другої світової війни моделі Фрідмана та його послідовників. Абсурдною на тлі нинішньої системної кризи він називає ідею неолібералів про здатність ринків до саморегулювання.

Економіст із Техаського університету Дж. Гелбрейт стверджує, що чиказька модель просто завершила свою місію і має поступитися новим міцним ідеям. Вона, за його словами, була ефективною під час системного протистояння з Радянським Союзом, а в умовах етапу "завершеної" глобалізації стає недієспроможною. Гелбрейт закликає зайнятися вдосконаленням моделей свого покійного батька, професора Гарвардського університету Дж.-К. Гелбрейта (мобілізація урядових зусиль на боротьбу із безробіттям і вільним ринком), та професора Кембриджа Дж.-М. Кейнса.

Під час передвиборної кампанії Б. Обама обіцяв фінансувати роботи зі спорудження інфраструктурних об'єктів, що дало б змогу створити 3 млн робочих місць. Однак на посаді президента він майже повністю зосередився на порятунку банківського капіталу.

Випускник школи бізнесу Чиказького університету О. Гулсбі розробив програму, метою якої є недопущення переростання нинішньої кризи в тривалу депресію. Базова концептуальна ідея Гулсбі доволі оригінальна, оскільки ґрунтується на критичній оцінці існуючої економічної системи. Гулсбі пропонує консолідувати можливості вільного ринку і державних інститутів, аби запобігти повторенню помилок попереднього економічного режиму. Однак Гулсбі активно обстоює гігантські фінансові вливання у банківську систему та інші інститути шляхом використання можливостей Федеральної резервної системи. Водночас він виступає за добре організований і постійний моніторинг ф'ючерсних угод, діяльності хеджингових фондів та рейтингових компаній. Деривативи мають продавати на засадах клірингу і конкуренції. Проринковою Гулсбі називає свою ключову ідею максимального поліпшення інвестиційного клімату та привабливості американської економіки для зарубіжних інвесторів.

Представляючи антикризовий план Обами, Гулсбі виокремлював і такі його складові: полегшення податкового тиску на робітників промислових підприємств, активізація інвестицій у високі технології та інфраструктуру, посилення контролю за фінансовими ринками. Однак антикризова практика перших 8-9 місяців президентства Обами засвідчила, що йому важко поєднувати інтелектуальні напрацювання чиказької економічної школи з безперервним державним втручанням з метою порятунку фінансової системи.

Популярну серед американських економістів ідею поділу комерційних та інвестиційних банків відстоює, зокрема, Нобелівський лауреат 1995 р. Р. Лукас. Він пояснює свою позицію тим, що штучне об'єднання цих банків призвело до повного краху інвестиційних проектів. Налагодження постійного і жорсткого державного контролю має, за Лукасом, виправити недоліки банківської системи.

У відповідь на твердження П. Кругмана, що саме чиказька модель спричинилася до глобальної фінансової кризи та перспективи переростання ц у світову депресію реального сектору економіки, прихильники неоліберальної догми посилаються на неминучість циклічних спадів незалежно від форми ринку. Однак формування моделі Фрідмана почалося з бажання заперечити первинний концепт Кейнса про позитивний вплив бюджетного дефіциту на відродження попиту в умовах рецесії. Фрідман і його партнери вбачали у кейнсіанстві загрозу політичного тоталітаризму. Проти опонентів чиказької моделі свідчить ніким не заперечена теза Фрідмана про те, що інфляція і безробіття можуть бути в тандемі, а уряд друкуванням надмірної кількості грошей лише спонукатиме інфляційні процеси.

Західні державні діячі у кризових умовах схилялися до нарощування регулятивних повноважень держави. Вже у новітні часи такий підхід був масштабно і активно застосований японцями, які у 90-ті роки XX ст. витратили величезні кошти на стимулювання, що призвело до втрати Японією лідерства в економічному поступі та процвітанні.

Із загостренням кризи восени 2008 р. новий курс Рузвельта був узятий на озброєння саме політичною силою великого бізнесу, якою вважають республіканську партію. Зокрема, федеральні власті і лобісти ще у вересні 2008 року реалізували ретрокейнсіанство у вигляді Закону 7110 про створення робочих місць і зменшення безробіття.

Закономірно, що обраний у листопаді 2008 року президент-демократ Б. Обама проголосив намір запровадити пакет стимулювання у розмірі від 500 млрд до 1 трлн доларів США. Його план передбачав фінансування таких інфраструктурних проектів, як телефонні вишки, школи, дороги, лінії електропередач, електростанції, резервуари питної води, млини, склади тощо, що було зумовлено не тільки їх неналежним станом, а й можливістю у такий спосіб підвищити рівень зайнятості та наростити попит. Залізничні, будівельні, телефонні та інші компанії намагалися лобіювати такі проекти. При цьому вони активно посилалися саме на П. Кругмана, який доводить, що фіскальна експансія забезпечить майбутній розвиток через державні інвестиції в будівництво доріг, ремонт мостів і розвиток нових технологій. Це, за його словами, зробить націю багатою на тривалий період.

Порівняльне дослідження, здійснене аналітиками американського фонду "Спадщина", засвідчує переважно зворотний ефект цих проектів у минулому. Принаймні в такий спосіб не вдавалося уникнути головного - циклічних криз, тривалість яких не залежить від заходів держави. Більше того, досвід показав, що інфраструктурні проекти, які реалізовувалися на засадах бюджетного фінансування, мали низьку ефективність, оскільки місцеві органи влади стежили за створенням робочих місць, а не за якістю об'єктів.

Загалом, без урахування системного характеру нинішньої глобальної фінансової кризи, а також без усвідомлення неможливості визначити тривалість чергового кризового циклу видаються ілюзіями всі пропоновані шляхи недопущення великої і тривалої депресії.

Отже, активний економічний дискурс щодо шляхів подолання нинішньої глобальної фінансової кризи та недопущення світової економічної депресії наразі не виробив практичних дієвих пропозицій. Науковий пошук триває, а від нової адміністрації США можна очікувати антикризових заходів на основі концептуальної суміші кейнсіанства і неолібералізму. Спеціалісти фонду "Спадщина" дедалі менше сподіваються, що нова адміністрація використає їхні підходи і не допустить розбазарювання коштів платників податків, а натомість ініціює радикальне реформування національної системи регулювання фінансових операцій.

Незважаючи на світову економічну кризу американська економіка, за рейтингом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, посідає перше місце. У доповіді також зазначено, що США зберігає лідерство у продуктивності праці. Поспішними є висновки про те, що США назавжди поступилися Китаєві лідерством в обсягах виробництва. Адже, за оцінками Світового банку, із 56 трлн доларів США вартості глобального ВВП у 2007 р. 14 трлн припадає на Сполучені Штати, а на частку китайської економіки - трохи більше 3 трлн. Якщо зважити на те, що за кількістю населення Китай перевищує США більш ніж у 4 рази, то цей показник набуває ще важливішого значення. Обсяг американського експорту не менший за обсяг китайського і також сягає 1 трлн доларів США. У 2007 р. в американську економіку було інвестовано 2 трлн доларів США, що свідчить про її стратегічну привабливість.

У публікаціях американських дослідників наведено порівняльні дані американської і російської економік. Один із аргументів на користь США трапляється особливо часто: економіка Росії, розташованої в 11-ти часових поясах, у 2007 р. дорівнювала економіці штату Техас за інтегрованими показниками.

Ураховуючи те, що через споживчий ринок формується понад дві третини ВВП, Обама змушений в умовах економічно! рецесії знаходити засоби для фіскального стимулювання соціальних програм і модифікації ситуації на фондовому ринку.

У геополітичному вимірі існують такі причинно-наслідкові зв'язки для прогнозного оцінювання:

  • 1. Світ загалом оптимістично зустрів обрання нового президента США. "Обамоманія" набула справді глобального характеру унаслідок сподівань на позитивні зміни. Це стосується ЄС, який вбачає у зміні влади в СІЛА можливість недопущення другої "холодної війни", Азії, яка прагне фінансової стабільності, та Латинської Америки, спрямованої на остаточне подолання кризи зовнішньої заборгованості. Особливі сподівання на Б. Обаму покладають у зосередженій на боротьбі з бідністю Африці. Єдина держава, керівництво якої заздалегідь доволі насторожено і навіть критично оцінило перемогу Обами, - це Російська Федерація. Продовживши антиамериканську риторику, розпочату В. Путіним у лютому 2007 року у Відні на глобальному форумі з безпеки, Д. Медведев не дав жодної підстави сподіватися на готовність Кремля до пошуку консенсусу у відносинах з Білим домом. Історичний досвід дає підстави стверджувати про вкрай високий ступінь загроз для людства від жорсткого нагнітання відносин між великими державами. Позиція Кремля може стати доволі складною перешкодою у спробах адміністрації Б. Обами реалізувати обіцяний під час президентської кампанії курс на стабільність і мир на глобальному рівні. Під час розв'язання деяких проблем вирішальною стане здатність нового президента консолідувати відносини в євроатлантичній спільноті.
  • 2. Намагання Обами консолідувати європейців на протидію російським геополітичним планам не підтримують у Німеччині, де при владі після вересневих виборів 2009 року залишилася А. Меркель. Залежність цієї країни від російських енергетичних поставок є значною, але навряд чи вирішальною. Слід враховувати позицію правлячої в Німеччині коаліції та загальні настрої німецьких громадян, які не хочуть другої "холодної війни". Офіційна позиція Берліна ґрунтується на контраверсійній відмові від "дратування" Росії. Німецьке керівництво може її змінити у разі переходу Москви до практичного формування регіонального полюса під власним керівництвом на всьому пострадянському просторі. Особливо реальною така зміна є за умови наступу Кремля на прибалтійські держави і Польщу, що чітко заперечує президент Медведєв.
  • 3. Важко буде реалізувати таку складову зовнішньополітичної платформи Обами, заявлену під час передвиборної кампанії, як жорстке впровадження демократизаційної Ідеї у спільну міжнародну стратегію західних демократій. Гальмування у світі поступу демократичних політичних систем останнім часом дедалі більше непокоїть переважно Сполучені Штати. Прагматична Європа у цьому сенсі вочевидь займає значно обережнішу позицію.
  • 4. Президент Обама обіцяв протягом 16 місяців вивести американський контингент з Іраку, де він не має наміру залишати наземні війська на постійних засадах. Це може відчинити двері для іранських радикалів. Адже до першочергових безпекових пріоритетів нинішнього іранського режиму належить стримування Іраку або й домінування у цій державі, з якою Іран неодноразово вів тривалі війни. Якщо війська Сполучених Штатів хоча б частково залишаться в Іраку, іранці змушені будуть погодитися на його нейтральний статус. Виведення військ США щонайменше зумовить намагання Ірану створити в Іраку політичний режим, який перебуватиме під впливом (рану.. Ізраїльтяни, йорданці й, можливо, турки також спробують "натиснути" на Обаму, аби змусити його відмовитися від виведення американського контингенту з Іраку (для Ізраїлю іранський режим у перспективі може стати безпосереднім ворогом). Протистояти спільній позиції таких союзників, як Ізраїль і Саудівська Аравія, Обамі буде важко. У цій ситуації обіцяні Обамою переговори з Іраном взагалі набудуть критичного значення для нового президента. Залишивши частину збройного контингенту в Іраку, Обама наштовхнеться на нерозуміння у власному політичному таборі. Рішення про переговори з Іраном зазнає опору з боку консерваторів та потужної критики зовнішньої політики нової адміністрації. Адже для політиків у демократичних державах, у т. ч. у США, виборні кампанії ніколи не завершуються. Впливатиме на політичну перспективу Обами здатність виконати передвиборні обіцянки зосередитись на розв'язанні афганської проблеми.
  • 5. Ключовим питанням геополітики нової адміністрації США стане Афганістан. Обамі доведеться звертатися до європейських союзників за масштабною підтримкою і допомогою. Однак з огляду на те, що глобальна фінансова криза негативно позначається на реальному секторі національних економік Європи та ЄС як цілісності, європейські керівники можуть постати перед потребою скорочення, а не розширення свого контингенту та Його фінансування з метою економії.
  • 6. Додатковими аспектами можуть стати проблеми у відносинах з державами Південної Америки, які дедалі помітніше відмовляються від економічної політики за рецептами МВФ. Водночас на "користь" Обамі можуть спрацювати найрадикальніші анти американісти та анти-глобалісти, активізація яких у складній фінансовій ситуації у світі спроможна негайно консолідувати відносини США з Європою, а можливо, і з Росією. Загалом зовнішня політика адміністрації Б. Обами буде сконцентрована на питаннях багатосторонності та відродження ефективної дипломатії. Економічні, а не політичні пріоритети збережуться у відносинах з азійськими державами, економіки яких активно розвиваються.

Новий американський президент за певних умов може стати ініціатором фундаментального глобального конфлікту внаслідок одностороннього підходу до врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, продовження воєнних операцій в Іраку та Афганістані, безпосередніх дій з попередження розроблення ядерної зброї Іраном, подальшого розширення програм протиракетної оборони, втягування нових незалежних держав пострадянського простору в НАТО тощо.

Рішення, які прийматиме адміністрація Обами в українському напрямі, залежатимуть від рішень і дій Києва більшою мірою, ніж від стратегічних міркувань. США потрібна демократична, економічно стабільна Україна, зорієнтована на європейські критерії розвитку.

Під час оцінювання перспектив української політики США не слід приписувати американцям русофобії. Адже насправді новітня історія свідчить, що американська держава та її влада не прагнули розпаду СРСР. Зокрема, адміністрація Дж. Буша-старшого вже після прийняття Акта про державну незалежність України докладала максимум зусиль для збереження цілісності "демократизованого" Радянського Союзу. Для цього М. Горбачову пропонували інвестиції США в деградовану тотальним дефіцитом товарів і послуг радянську економіку. Сьогодні і в найближчій перспективі пріоритетом для Білого дому залишатиметься налагодження прагматичних і навіть партнерських відносин з Росією, до якої у Б. Обами немає жодних претензій, окрім однієї: відмови від ідеї диктату на пострадянському просторі.

Американський інтерес до України полягає в тому, щоб наша держава сама здійснила свій остаточний демократичний вибір і у такий спосіб перестала бути об'єктом зовнішнього протистояння. Теза професора 3. Бжезінського щодо цього звучить так: російський контроль над Україною відтворює Росію як неоімперію, а російсько-українське співробітництво на засадах взаємної вигоди належить до основних інтересів Сполучених Штатів. І все ж, вирішальний крок - за українською владою і політикумом, яким слід відмовитися від розігрування російської та американської карт, зайнявшись назрілими реформами.

Історичний досвід показує, що жодна з міжнародних систем, які ґрунтувалися на домінуванні однієї наддержави чи, навпаки, багатополюсному світі, основаному на силовому суперництві, не гарантувала ні стабільності, ні сталого миру. Доцільно зосередити інтелектуальні зусилля на виробленні такої версії міжнародної системи, яка б давала змогу уникати нових трагедій чи запобігати їм зусиллями світової спільноти націй. В основу такої системи слід покласти принцип рівного права для всіх учасників міжнародних відносин незалежно від статусу держави - велика, середня чи мала, ядерна чи без'ядерна, блокова чи позаблокова. Це можливо на таких засадах:

  • - зближення політичних систем з різними формами демократії на основі гармонії національних інтересів;
  • - заперечення політичного авторитаризму з одночасним розвитком організацій громадянського суспільства;
  • - радикальне реформування ООН та спеціалізованих фінансово-економічних і безпекових міжнародних структур з метою їх перетворення на координуючі органи глобального управління.

Позбутися відчуття ілюзорності при оцінюванні доцільності та можливості реформування можна шляхом узагальнення і усвідомлення загроз існуванню людства. Американська держава спроможна стати ініціатором перетворень хоча б тому, що у своїй передвиборній риториці Б. Обама демонстрував розуміння спільних руйнівних небезпек, що очікують землян у XXI ст. Нинішня хаотична міжнародна система, у якій відсутні елементи стаціонарності, має бути консолідована на основі перенесення основ суспільної демократії у міжнародні відносини, тобто верховенства міжнародного права.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >