< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПРОГРАМУВАННЯ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Значення програмування у системі державного регулювання економіки

Сутність державного програмування. Програмування національної економіки як явище в системі державного регулювання з'явилось у світовій практиці в середині XX ст. Першими на цей шлях стали США, Канада, Франція та Японія.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки і виявленні проблем, які не в змозі вирішити ринковий механізм, а також розробці та реалізації окремих економічних програм.

Об'єктивна необхідність державного програмування економіки зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів. Основним завданням програмування як форми державного регулювання економіки є:

  • o підтримка економічної рівноваги;
  • o вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку. Мета державного програмування полягає в забезпеченні найбільш ефективного варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання економіки є особливим способом втручання держави в економіку товаровиробника, який коригується в потрібному у певний час напрямі; виступає як сучасний неадміністративний метод організації

економіки, оскільки не управляє суб'єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об'єкта програмування.

Отже, фактично програма - це економічний функціональний документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей, обумовлених існуванням однієї або декількох суміжних соціально-економічних проблем в НЕС. Коротко його зміст визначається такими параметрами - мета, ресурси, організація, результати.

А програмування (програмно-цільове планування), як елемент господарського механізму, а ще вужче - елемент механізму ДРЕ, забезпечує комплексне використання всіх елементів системи державного регулювання економіки для досягнення поставленої мети - вирішення певної пріоритетної проблеми або групи проблем.

Як уже зазначалося, програмування як один із комплексних інструментів економічних методів та форм державного регулювання економіки реалізується через відповідні програми, які забезпечують комплексний підхід до вирішення певних пріоритетних проблем і передбачають цільове спрямування та використання ресурсів для їх вирішення. У ринковій економіці програмування має індикативний, тобто рекомендаційно-інформативно-регулятивний характер. Отже, державна економічна програма - це індикативний функціональний документ, який поєднує за ресурсами, строками виконання і виконавцями комплекс соціально-економічних, виробничих, науково-технологічних, організаційно-економічних та інших заходів, спрямованих на вирішення пріоритетної народногосподарської проблеми (чи групи проблем), реалізація якої вимагає участі багатьох галузей, регіонів і господарських органів.

Об'єктами державного економічного програмування виступають галузі, регіони, сектори і сфери економіки, різні напрями наукових досліджень та економіка в цілому.

Залежно від об'єкта економічне програмування може бути загальногосподарським, регіональним, галузевим і цільовим (проблемно-цільовим, продуктово-цільовим, тобто спрямованим на вирішення певної конкретної соціально-економічної проблеми, на організацію виробництва і насичення ринку конкретним продуктом).

Головними завданнями державного економічного програмування є:

підтримка економічної рівноваги;

  • o вплив на якісне перетворення економіки;
  • o стимулювання розвиток економіки;
  • o вирішення конкретних соціально-економічних проблем та продуктових завдань. Не лише державного економічного програмування - оголошення і досягнення прийнятного для держави сценарію розвитку економіки як у цілому, так і за окремими її напрямами. Отже, державне економічне програмування, по суті, є формою організації процесу реалізації пріоритетів державної економічної політики у сфері економіки як у комплексі (комплексні програми соціально-економічного розвитку), так і зокрема (цільові комплексні програми). Отже, програмування - це процес орієнтації економіки з

боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

Основу державного програмування становлять розробка і виконання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми охоплюють комплексні програми розвитку національної економіки та спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом таких програм в Україні є: Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу; програма конверсії військово-промислового і машинобудівного комплексів; програми розв'язання загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення); програми досягнення економічної рівноваги (Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану); програми діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва).

За рівнем проблем як об'єктів програмування розрізняють:

  • o великомасштабні комплексні програми (Комплексна програма науково-технічного прогресу в народному господарстві);
  • o програми розвитку найважливіших ланок у концепції соціально-економічного розвитку (житлова програма, програма розвитку АПК);
  • o програми, зорієнтовані на розв'язання більш вузьких проблем. Слід зазначити, що функції розробки програм відділені від

функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в руках різних суб'єктів господарювання. Державні програми не є обов'язковими як для самих суб'єктів господарювання, так і для органів державного управління.

Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі. Виняток становлять державні комплексні цільові програми.

Державна комплексна цільова програма - це директивний, адресний плановий документ, є якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об'єднані метою розв'язання глобальної народногосподарської проблеми.

В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових програм виступають органи державної влади.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

  • o соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо);
  • o виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсо використання та ін.);
  • o науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології);
  • o екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів);
  • o регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах та ін.);
  • o інституцій ні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

  • o цільовий (формуються головна мета і часткові завдання програми, послідовність їх реалізації);
  • o структурний (передбачає перелік об'єктів народного господарства, об'єднаних за ознакою їх цільового призначення);
  • o техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств);
  • o ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів);
  • o організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм і державні замовлення (контракти) на виробництво (поставку) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об'єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів та ін.

Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак, у зв'язку з напруженістю бюджету, можуть залучатися кошти державного кредиту та підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >