< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виникнення та еволюція християнства

Передумови виникнення християнства, його основні ідеї та культ

Християнство виникло в І столітті нової ери на території Східної частини Римської імперії, в Палестині. Нова ера і починає свій відлік з часу народження Ісуса Христа.

Ще до виникнення християнської релігії в Римській імперії в елліністичну добу найбільш популярними були культи богів-спасителів, які перемагали смерть і здатні були дарувати безсмертя тим, хто вірив у них, які буцімто з'явились на землю, знищуючи зло та несправедливість. У деяких східних країнах здавна існували також культи богів-страждальців, котрі вмирали і знову воскресали. Вже з ІІ ст. до н.е. в стародавні міфи про помираючих та воскресаючих богів люди почали вкладати новий зміст - обіцянку вічного загробного життя. Такі боги були найбільш шанованими, верховними, а то й взагалі єдиними.

Широке розповсюдження в Римській імперії, особливо з І ст. н.е., отримав культ іудейського бога Яхве. До початку сучасного літочислення в Іудеї склалася велика релігійна література, яка називалась Торою, або законом, Священним писанням. Священні книги містили віровчення, яке базувалось на очікуванні пришестя Месії-Спасителя. Для євреїв це очікування спасителя зробилось наріжним каменем релігії. Християнство зароджується як одна з течій, сект в іудаїзмі. Разом з тим, християнство засвоїло та переосмислило давньосхідні релігії та деякі світоглядно-філософські погляди.

Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення мали філософські погляди Філона Олександрійського (25 р. до н.е. - 50 р. н. е.) та етичні погляди римського філософа-стоїка Сенеки (4 до н.е.- 65 н.е.). Філон вважав, що Бога як творця всього сущого можна пізнати тільки через Логос - Слово; він вчив про природжену гріховність людей, про необхідність каяття. В основі ж етичного вчення Сенеки - думка про покірність долі, яка породжує незворушність духу, про добродійність як єдину мету людських прагнень, про смерть як позбавлення від турбот сьогодення. Головним для будь-якої людини Сенека вважав досягнення свободи духу за допомогою усвідомлення божої необхідності. Якщо ж свобода не буде витікати з неї, вона виявиться рабством. Тільки покора долі породжує незворушність духу, совість, моральні норми, загальнолюдські цінності.

Християнству також були співзвучні ідеї Сенеки про швидкоплинність та оманливість чуттєвих задоволень, турботу про інших людей, самообмеження в користуванні матеріальними благами, скромність та поміркованість у повсякденному житті, недопущення розгулу пристрастей, руйнівних для суспільства та людини. У своїй моральній проповіді Сенека закликав створювати особливу співдружність людей, вільних від усіляких пристрастей та потреб, справжніх господарів самих себе, які підкоряються провіденціальному устрою світу.

Християнству імпонували сформульовані Сенекою принципи індивідуальної етики: особисте спасіння вимагає суворої оцінки власного життя, самовдосконалення, отримання божого милосердя. Таким чином, стоїцизм надав християнству певну систему моральних цінностей.

Розповсюдження християнства серед народів Римської імперії було обумовлене також і соціальними передумовами. Свідомість її населення була підготовлена до сприйняття цього віровчення: християнству передував повний крах світових порядків, і воно було вираженням цього краху. Саме до середини І ст. в соціальних низах зростає незадоволеність правителями Риму. Християнство в Римській імперії спочатку сприймалося більшістю людей як форма соціального протесту. Воно пробуджувало віру в заступника, здатного приборкати несправедливість з боку влади, ствердити ідею рівності, спасіння всіх людей, незалежно від їх етнічної, політичної та соціальної приналежності.

Викриття зіпсованості світу, його гріховності, обіцянка його спасіння та встановлення царства миру та справедливості - ось соціальні ідеї, котрі приваблювали на сторону християн сотні тисяч, а пізніше й мільйони послідовників. Вони давали надію на заспокоєння усіх стражденних. Саме цим людям, як випливає із Нагор-ної проповіді Ісуса, передусім було обіцяно Царство Боже: ті, хто тут останні, там будуть першими; ті ж, хто тут перші, там стануть останніми. Страшний суд здійсниться, і усім відплатиться за їх справами.

Християнство розглядає історію як односпрямований, неповторний процес, що скеровується Богом: від початку - створення до завершення - приходу Месії і Страшного суду. Зміст цього процесу складає драма людини, що впала в гріх, відпала від Бога, врятувати яку може тільки милість божа, яку вона може отримати тільки у вірі в Спасителя та церкву, яка є носієм цієї віри. Тому святе писання християн - Біблія - це розповідь про те, як Бог шукав Людину, це промова Бога, яка звернена до людей. У ній до Старого заповіту (священної книги послідовників іудаїзму) доданий Новий заповіт, у який входять чотири Євангелії, Діяння апостолів, Послання апостолів до християнських громад, Апокаліпсис, або Одкровення Святого Іоанна Богослова. Всі ці твори вважаються "богодухновенними", тобто, хоча й написані людьми, але за навіянням Святого Духу.

Спочатку не існувало єдиного загальновизнаного вчення про Христа, однак поступово воно формується, і по мірі створення організаційних форм складається церква як організація, яка об'єднує на основі загального віровчення та культу прихильників нової релігії та священнослужителів. Ідеологічною основою утворення християнських об'єднань виступив універсалізм релігійної проповіді - звернення до всіх людей, незалежно від етнічної, релігійної, класової приналежності: перед Богом усі рівні. Таким чином, формуються первісні осередки християнської церкви - Екклесії (грецьк. - збори). Професійні священнослужителі з'являються у ІІ столітті, вони спочатку обирались на певний строк, а потім - довічно.

Ранньохристиянський культ був досить простим, обрядів майже не було. Поступово сформувалися таїнства, першими з яких вважалися таїнства хрещення та причащання. Необхідним елементом християнського обряду стало поклоніння хресту, який став священним символом вічного життя та позбавлення страждання.

Повне оформлення християнських общин в єдину централізовану організацію - церкву здійснюється в результаті двох взаємопов'язаних один з одним процесів: канонізації віровчення та культу і перетворення християнства спочатку в 313 році в дозволену, а у 324 році - державну релігію Римської імперії. Основні положення християнського віровчення - дванадцять догматів і сім таїнств - були прийняті на першому (Нікейському) соборі 325 року та на другому (Константинопольському) соборі 381 року.

Ставши державною релігією Римської імперії, християнство в добу її розпаду розповсюджується разом з греко-римською культурою на германців та слов'ян. До Х століття майже вся Європа стала християнською. І лише іслам, який виник у столітті, став на шляху подальшому поширенню християнства до країн Сходу.

Центральна концепція всього християнства - ідея гріховності людини та ідея спасіння. Усі люди грішні перед Богом, і саме це урівнює їх: греків та іудеїв, римлян та варварів, рабів та вільних, багатих та бідних. Очиститись від цього гріха люди можуть лише тоді, коли усвідомлять, що грішні і спрямують свої думки на очищення від гріхів, якщо повірять у великого божественного Спасителя, який був посланий Богом на землю і прийняв на себе гріхи людські. Ісус Христос своєю смертю спокутував ці гріхи та вказав шлях до спасіння. Цей шлях - віра у всемогутнього єдиного в трьох іпостасях Бога, благочестиве життя, покаяння в гріхах і надія на царство небесне після смерті.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >