< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Експериментальні артефакти та їх контроль

Артефакт (від лат. - штучно зроблене) - це ті змінні, які породжуються самою конструкцією експерименту і, подібно до незалежних змінних, істотно впливають на залежні змінні. Але тут є й принципова відмінність. На відміну від незалежних змінних, артефакти впливають на залежні змінні так, що експериментатор навіть про це і не підозрює (інакше він, звичайно, запобіг би цьому). Внаслідок втручання артефактів задум експерименту і здобуті в ньому результати спотворюються, експеримент стає невалідним (невірогідним).

Передбачити можливість виникнення того чи іншого артефакту з тим щоб запобігти його впливові, взяти його під контроль, - завдання таке ж важливе, як і важке. Щоб успішно з ним справитися, треба не тільки. розбиратися в його сутності та значенні, а й бути обізнаним, хоч би в загальних рисах, з історією експериментування в соціальних науках. Класичним щодо цього є один з експериментів із серії так званих "хоторнських досліджень", проведених на початку 30-х років минулого століття у невеликому містечку Хоторн, на околицях Чікаго, на підприємствах "Вестерн електрик компані". Самим авторам дослідження, предметом якого був вплив психогігієнічних факторів на продуктивність праці робітників, його результати спочатку здалися парадоксальними: коли відповідно до програми досліду випробувані поверталися до обстановки попередніх стадій з менш сприятливими психогігієнічними умовами, то продуктивність праці при цьому всупереч усім сподіванням не тільки не знижувалась, а, навпаки, продовжувала зростати. Розгадати цей парадокс удалося лише тоді, коли дослідники звернули увагу на зміни соціально-психологічного характеру, що виникли в результаті переведення шести робітниць-випробуваних із загального приміщення цеху складання телефонних апаратів у спеціальну експериментальну кімнату. Якщо в цеху ці дівчата були під жорстокою опікою майстра, то тут їм фактично було надано порівняно більшу самостійність щодо розподілу функцій між окремими членами групи, планування роботи тощо. Праця їхня стала більш змістовною, тепер у них з'явився певний інтелектуальний інтерес, а їхня самооцінка різко підвищилася завдяки тому, що дослідники систематично консультувалися в них з різних аспектів проведення експерименту. Вплив на продуктивність праці випробуваних цього унікального психологічного мікроклімату, аж ніяк не характерного для тогочасних капіталістичних підприємств і, звичайно, не передбаченого програмою та конструкцією експерименту, виявився таким сильним, що він набагато перекрив усі погіршення психогігієнічних умов праці, які умісно вводились експериментаторами. Усе це й привело до того, що експеримент виявився за змістом невалідним.

Але методологічний урок, винесений згодом із цієї невдачі, за своїм значенням незмірне перевершив плановий науковий результат. Суть цього досвіду - в усвідомленні вченими того, що відтворення виробничих ситуацій в експерименті пов'язане з могутньою активізацією мотиваційної сфери випробуваних (яка виступає в таких дослідженнях дуже важливою проміжною змінною), а отже, і з небезпекою спотвореного відбиття незалежної змінної в показниках залежних змінних. Такий непередбачений вплив (його відтоді називають "ефектом Хоторна") можна легко виявити й відповідно врахувати, якщо на додаток до експериментальної групи в аналогічному приміщенні працюватиме контрольна група випробуваних. Але в описуваному випадку цього не було зроблено, й експеримент, задуманий як модель типової виробничої ситуації, насправді був лише квазімоделлю.

Якщо звернутися тепер до ситуацій педагогічного експериментування, то стане очевидним, що тут головним джерелом породження артефактів може стати особистість експериментатора чи педагога, який безпосередньо виконує його роль, взаємодіючи з учнями. Спеціальні дослідження, проведені соціальними психологами, виявили, що часто експериментатор підсвідомо підпорядковує свої дії висунутій ним гіпотезі, зокрема, справляє на учнів такі, здавалося б, дуже незначні впливи, які, проте, великою мірою спонукають їх до дій і вчинків, що відповідають змістові перевіюваної гіпотези.

Наприкінці 60-х років минулого століття у США було проведено навіть спеціальний симпозіум, присвячений цьому явищу. Ознайомлення з його результатами привело до того, що тепер компетентний експериментатор здійснює пильний самоконтроль над своєю поведінкою під час проведення дослідження, а в деяких випадках, крім того, ретельно приховує свою гіпотезу від випробуваних, щоб позбавити їх можливості спеціально сприяти її підтвердженню.

Поширеним варіантом ефекту Хоторна в шкільних умовах є ефект новизни. Річ у тому, що проведення будь-якого експерименту, незалежно від змісту й характеру досліджуваного фактора, вносить до шкільного життя певну різноманітність і новизну і це вже саме по собі може позитивно позначитися на установках і настроях випробуваних, що в свою чергу сприятливо вплине на їхню успішність і поведінку.

Постає завдання "розведення" двох позитивних ефектів, з яких один (гіпотетичний) пов'язується з досліджуваним фактором, а другий безпосередньо породжений фактором новизни. Одним з можливих способів розв'язання цього завдання є використання в експерименті контрольної групи, де також створюється - але вже штучно - ефект новизни. Досягається це, наприклад, регулярними появами в цій групі експериментатора та його асистентів, які проводять з учнями (студентами) захоплюючі ігри, цікавляться їхнім життям тощо, але ніяких дій, пов'язаних із досліджуваним фактором, звичайно, не проводять. Потім в обох групах (експериментальній і контрольній) за допомогою відповідних тестів проводяться вимірювання настроїв і особистісних установок. Якщо досліджуваний фактор справді позитивно впливає на учнів, то в експериментальній групі показники будуть значно вищі, ніж у контрольній. Різницю між середніми показниками експериментальної групи і середніми показниками контрольної групи логічно віднести - у зв'язку з тим, що всі інші умови однакові - на рахунок впливу досліджуваного фактора.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >