< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне втручання в сучасну економіку

Сучасна ринкова економіка постійно відчуває на собі вплив держави. Важливі економічні функції держави - забезпечення правової основи функціонування економіки, підтримання конкуренції, перерозподіл доходів та матеріальних благ, регулювання розподілу ресурсів, стабілізація економіки - значною мірою здійснюються через податкову систему, призначення дотацій виробникам і субсидій споживачам.

У цій темі будуть розглянуті основні принципи оподаткування та розподілу податкового тягаря між суб'єктами ринкових відносин (домогосподарствами та фірмами), а також стимулювання урядом виробництва певних видів благ за допомогою дотацій та субсидій.

Розуміння цих процесів є важливим не лише для фахівців, які. розробляють та втілюють у життя економічну політику. Не менш важливим воно є і для керівників підприємств. Адже знаючи вплив податків та дотацій на поведінку споживачів і виробників певного товару, фірми мають можливість прогнозувати свій розвиток, своєчасно реагувати на економічні умови та політику уряду, що змінюються.

Набуті знання про застосування мікроекономічних методів дослідження наслідків впливу податків, дотацій та субсидій на функціонування ринкового механізму допоможуть глибше осягнути суперечливість процесу становлення податкової системи в Україні, трансформації вітчизняної системи дотацій і субсидій у зв'язку з переходом до принципів ринкового ціноутворення.

Податкова система. Прямі та непрямі податки

Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети і внесків у державні цільові фонди, які стягуються у встановленому порядку, становлять податкову систему. До неї належать також принципи її побудови. Основні принципи побудови податкової системи такі: обов'язковість, економічна доцільність, стабільність ставок оподаткування, соціальна справедливість, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян. Головне призначення податкової системи - забезпечення надходжень коштів у бюджети відповідних рівнів і державні цільові фонди.

Податкова система охоплює різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Основну групу становлять прямі та непрямі податки. Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід та майно (пряма форма оподаткування). До непрямих податків належать податки на товари та послуги, що входять до ціни товару або включені в тариф на послуги. Власник товару чи послуги, реалізуючи їх, отримує податкові суми, котрі перераховуються державі (непряма форма оподаткування).

До прямих податків відносять, наприклад, податок на прибуток корпорацій, що стягується в багатьох країнах (США, Великобританія, Франція). Цей податок сплачують лише фірми, що є юридичними особами. Так, у США його сплачують корпорації; з доходів від власного діла та партнерства він не стягується. У ФРН податок з корпорацій поширюється на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи тощо. У цій же країні фірми сплачують ще один вид прямого податку - промисловий податок. Він установлюється на все, що є на підприємстві незалежно від його правової форми. Промисловий податок сплачує як сама фірма, так і її робоча сила. Його суму визначають, спираючись на дві величини - промисловий прибуток та промисловий капітал.

Непрямі податки, на відміну від прямих, безпосередньо не пов'язані з доходом чи майном платника. Об'єктом оподаткування - виступають товари чи послуги, коло яких постійно розширюється. Платниками непрямого податку є покупці і продавці. Значна його частка включається продавцем у ціну товару чи послуги. Найбільші можливості для підвищення цін на значну суму податку мають підприємства-монополісти. За високої внутрішньогалузевої конкуренції та наявності багатьох товарів-замінників, непрямий податок у певній пропорції розподіляється між продавцями та покупцями даного товару (послуги).

Ставки непрямих податків бувають тверді (на одиницю виміру товару) і у відсотках (як певна частка ціни товару). Уряду вигідніше призначати податки за процентною ставкою, оскільки зростання цін товарів забезпечує збільшення податкових надходжень до бюджету.

В економічній літературі розмежовують такі види непрямих податків: акцизи; фіскальні монопольні податки: мита на експортовані та імпортовані товари. У розвинутих країнах переважають акцизи, які нас передусім і цікавлять.

За способом вилучення акцизи поділяють на дві групи - індивідуальні та універсальні. Індивідуальні акцизи збирають з окремих груп товарів, як правило, за твердими ставками з одиниці товару. На практиці цей вид податку називають по-різному. Наприклад, у США це "акцизний податок", а в Україні -("акцизний збір" Досить часто індивідуальні акцизи встановлюють на лікеро-горілчані напої, пиво, вино;. тютюнові вироби, бензин, сіль, цукор, чай тощо. У різних країнах таких товарів може бути більше або менше. Наприклад, в Японії їх налічується близько 600, у ФРН - близько 20.

Сьогодні більш поширеним є універсальний акциз. Він існує у двох основних формах - податку з продажу (податку з обороту), наприклад, у США, Канаді, Австралії, та податку на додану вартість (ПДВ).

Податок з продажу безпосередньо встановлюється у вигляді відсотка до роздрібної ціни товару. Купуючи товар, покупець бачить оголошену роздрібну ціну товару, і знає, що він повинен заплатити за нього, скажімо, 6% податку від ціни.

Податок на додану вартість вперше було запроваджено в 1960 р. у республіці Кот-д'Івуар, у 1967 р. - у Данії, в 1968 р. - у ФРН та Франції. Наприкінці 90-х років він був поширений майже в 50 країнах. Цей податок вираховується з частини вартості, доданої на будь-якій стадії виробництва чи обігу. Із суми податку, визначеної на тій чи іншій стадії вираховується податок на додану вартість, сплачений на попередніх стадіях, тобто податок на придбані вироби вираховується із податку на виготовлену з них продукцію. Коли товар продається кінцевому споживачеві, всі податкові суми звичайно містяться в загальній сумі. Зовні це виглядає так, нібито весь податок на додану вартість сплачує кінцевий споживач. Як буде показано пізніше, це не зовсім так.

Ставка податку на додану вартість у різних країнах неоднакова. Так, у країнах Європейського Союзу вона коливається в межах 14-20% на основні групи товарів. Зокрема, у ФРН його базова ставка встановлена в розмірі 15%. Для продуктів харчування, книжок, газет, громадського транспорту її знижено до 7%.

Межа між прямими та непрямими податками є до певної міри умовною. Так, стосовно суті податку на прибуток корпорації існують дві точки зору. Одна із них (традиційна) полягає в тому, що фірма, котра встановлює на свою продукцію ціни, що забезпечують максимальний прибуток, не має підстав змінювати ціни чи обсяг випуску, коли запроваджується податок на прибуток корпорації. Співвідношення ціни та обсягу цієї продукції, що забезпечує найвищий прибуток до вирахування податку, так і залишиться найбільш прибутковим і після того, як держава вилучить певний відсоток із прибутку фірми у вигляді податку на прибуток корпорації. Відповідно до цієї точки зору власники фірми змушені змиритися із зменшенням їхніх доходів на відповідну суму податку. Водночас існує й інша думка. Згідно з нею вважається, що цей вид податку частково перекладається на споживачів через встановлення вищих цін та на постачальників ресурсів через призначення порівняно нижчих цін.

Обидві точки зору щодо реальних платників податку на прибуток корпорацій мають сенс. В умовах висококонкурентних ринків цей податок має всі ознаки прямого податку, тому що конкурентні фірми не в змозі відреагувати на його встановлення (чи збільшення ставки оподаткування) підвищенням рівнів цін товарів. З іншого боку, фірми-монополісти за певних обставин можуть підвищити ціни у відповідь на зростання ставки податку на прибуток корпорацій. У такому випадку частина цього податку буде перекладена на споживачів та постачальників ресурсів для фірми-монополіста. Отже, в останньому випадку податок на прибуток корпорацій набуває ознак непрямого податку.

Якщо говорити про розподіл величини непрямого податку між фірмами та споживачами, то тут також варто взяти до уваги два можливі випадки. З одного боку, оскільки універсальні акцизи охоплюють значно ширше коло товарів та послуг, ніж індивідуальні акцизи, у споживачів є незначні можливості протидії підвищенню цін, спричиненому призначенням податку з продажу чи податку на додану вартість, або ж підвищенням їхніх ставок. Споживачі істотно обмежені в можливостях переорієнтації своїх видатків у бік продукції з нижчим рівнем цін. З іншого боку, індивідуальний акциз (акцизний збір) установлюється, як правило, на вузьке коло товарів. Отже, споживачі в деяких випадках мають кращі можливості для переорієнтації їхнього попиту на товари-замінники. Щоправда, слід враховувати те, що не завжди такі товари-замінники існують. Так, коли акцизний збір призначається на цукор, алкогольні напої, бензин, тютюнові вироби, то для них товарів-замінників практично не існує.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >