< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Паливно-енергетичний фактор сталого розвитку продуктивних сил.

В структурі затрат на виробництво тої чи іншої продукції паливно-енергетичні витрати є дуже важливим фактором стабільного розвитку продуктивних сил, тим більше, що вони являються критичним імпортом (власних паливно-енергетичних ресурсів для потреб розвитку національного господарства не вистачає).

В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається різна питома вага паливно-енергетичних витрат на виготовлення одиниці продукції. За ступенем питомих витрат палива і енергії виробництва поділяють на три групи галузей:

високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат складає 30-45% до загальних витрат на виготовлення одиниці продукції;

середньоенергомісткі, в яких часка паливно-енергетичних витрат складає в межах 15-30%;

неенергомісткі, де паливно-енергетичні витрати складають менше 15%.

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан); електролітична виплавка міді, нікелю, магнію, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергією. Наприклад, виробництво титану, алюмінію України зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя), виробництво магнію в м. Калуші (Івано-Франківська область). На виробництво 1 т. алюмінію витрачається 16 тис. квт-год., титану - 60 тис. квт-год., магнію - 20 тис. квт-год. електроенергії.

До паливнамістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції. До них можна віднести: глиноземні заводи (на 1 т. глинозему витрати становлять 3 т. умовного палива), виплавка нікелю (на І т. нікелю витрачається 5,0 т. умовного палива). Багато паливних ресурсів витрачається при виробництві цементу, скла, синтетичного каучуку, целюлози, стінових будівельних матеріалів, на хлібопекарнях, содовому виробництві, тощо. Таким чином більшість видів паливомістких виробництв розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Основними регіонами теплової енергетики в Україні є Донбас, Придніпров'я, Вінниця, Харків, на Заході України Івано-Франківськ. Саме тут працюють найбільші ТЕС, які споживають 5,0 і більше млн. тонн умовного палива на рік.

Сьогодні практично немає жодної галузі національної економіки де б не використовувалися паливно-енергетичні ресурси. І незалежно від обсягу їх використання як на виробничо-технологічні потреби, так і для господарсько-побутових потреб, головне завдання - ефективне і економне їх використання. Необхідно вдосконалювати технологію виробництва, знижувати витрати паливно-енергетичних ресурсів на випуск одиниці продукції. Нині в багатьох галузях національної економіки витрати палива і енергоресурсів наряд виробів на одиницю продукції в двічі більший ніж в зарубіжних країнах з сучасною розвинутою економікою.

Водний фактор в розвитку продуктивних сил.

Будь-яке виробництво незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як питтєва вода. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має важливе значення. Відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення галузей виробництва, які є водомісткими.

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві, однак в різних галузях водоспоживання є контрастним. Наприклад у сільськогосподарському виробництві водоспоживання великою мірою залежить від рівня зрошування в регіоні. У промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі чорної металургії, хімії органічного синтезу, первинна очистка текстильної сировини.

Найбільше води споживається при вирощуванні сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так наприклад, на виробництво 1 т рису витрачається 8 тис.м3 води, бавовнику — 5 тис.м3 тощо. На Україні зрошувальні системи споруджені переважно в зоні недостатнього зволоження (степова частина і південні райони). Основна маса води використовується з Дніпра і річок Дніпровського басейну. Однак водні ресурси України обмежені і раціональне їх використання має винятково важливе значення для розвитку її економіки.

Як відомо водні ресурси на території України розподілені нерівномірно. Це змушує вдаватись до перекидання вод і одного річкового басейну в інший, щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою споруджено ряд водних систем, зокрема канали: Дніпро - Кривий ріг, Дніпро - Донбас, Північно - Кримський. Діючими каналами перерозподіляється значна кількість води для потреб як промисловості, так і для сільськогосподарського виробництва. Велику роль в забезпеченні водою відіграють споруджені водосховища в басейнах Дніпра,

Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на ряді малих річок. Регулювання річкового стоку шляхом спорудження водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу.

Обмеженість у водних ресурсах України вимагає шукати шляхи зниження водокористування на всіх напрямках: переходити в промисловості на замкнуте оборотне водопостачання, знижувати норми витрат води на виробництво одиниці продукції, продовжувати регулювання паводкових водостоків, особливо гірських річок.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >