Мистецтво європейського середньовіччя
З встановленням релігійного світогляду життєстверджуючі ідеали античності змінюються на примат аскези, піднесення ідеї духовного розвитку та протиставлення його людській тілесності. Середньовічний світогляд спрямовується на пошук шляхів пізнання Бога та божественного у людині. Єдиним замовником мистецьких творів постає церква, яка починає встановлювати чіткі канони щодо їх змісту та форми. Характер мислення стає символічним за своєю природою. Твір мистецтва мав не тільки щось відображати, а й вказувати на ознаки божественного в ньому. Провідними рисами мистецьких творів стають алегоризм та символізм, які посилюючи семантичну складову твору, стали новими художніми засобами. Естетична виразність творів не розглядалась у якості самоцілі.
В добу середньовіччя поряд з церковним мистецтвом, існувало також і світське - художня література, громадянська архітектура (замки та фортеці), різноманітні види прикладного мистецтва, мініатюра у книгах світського змісту, народний епос, любовна лірика.
На відміну від доби античності, коли всі види мистецтва розвивались відносно рівномірно, в добу середньовіччя особливого значення набула архітектура, яка синтезувала та підкорила собі інші просторові мистецтва. Синтез просторових мистецтв, емоційна багатогранність образів, відчуття динаміки архітектурних форм є значним досягненням середньовічної архітектури. Значним кроком стала естетична розробка інтер'єру. В межах єдиного християнського світогляду було сформовано декілька різноманітних стилів: романський, готичний та візантійський.
Основним видом мистецтва романського стилю була архітектура, зразки якої були досить різноманітним за типами, конструктивними особливостями та декором. В романському стилі були побудовані храми, монастирі та замки.
Типові романські храми спирались на базилікальну форму (трьох (п'яти) нефове приміщення, яке перетиналось одним або двома трансептами), що мала багато варіацій ускладнення. Для зовнішнього вигляду притаманні масивність, геометричність і ясність архітектурних форм, товсті стіни ізолювали простір від довкілля. В замкових спорудах, як і в церквах, переважали аркові обрамлення вузьких вікон та дверей, яскраве внутрішнє декоративне оздоблення. Зовнішні стіни з великими зубцями оточувались ровом.
Готичне мистецтво поєднало у собі внутрішньо суперечливі віяння доби середньовіччя. Поширюється світська архітектура, представлена ратушами, приміщеннями для купецьких гільдій, замків та фортець. Проте "класичний вигляд" готика здобуває у церковному будівництві. Характерною рисою готичного стилю є каркасна система та стрілчасті арки. Внаслідок введення каркасної системи стало можливим зменшення товщі стін, зросла висота будівель та прискорились темпи будівництва. Фасад почав прикрашатися скульптурою. В готичних соборах, на відміну від романських, здійснилось поєднання внутрішнього та зовнішнього оздоблень, яке досягалось величезними вікнами, кам'яними прикрасами, контрфорсами, увінчаними пінаклями, тонким наскрізним різьбленням. Фресковий розпис романських храмів поступився місцем вітражам, які сприяли наповненню храму світлом та забарвленням у різні кольори. Готичні собори були наповнені повітрям та простором.
Готичний стиль був представлений не лише у архітектурі, він поширився також на літературу, живопис, книжкову мініатюру, скульптуру. Визначними зразками лицарського епосу стали "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів".
В музиці закладаються передумови формування світських жанрів, які були підготовлені творчістю музикантів-жонглерів, менестрелів, які стали першими носіями світської лірики, а також власне інструментальної традиції (використовували різні духові і смичкові інструменти, арфу і т. п.). Мистецтво трубадурів і труверів, які прославляли куртуазне кохання та культ служіння прекрасній Дамі значно поширювалося по всій Європі. Під його впливом в Німеччині склалися традиції школи мінезингерів.
В архітектурі Візантії храм був основним типом будівлі, яка виконувала важливу ідейно-виховну роль. Скульптура була представлена лише рельєфом, через те, що статуї вважались ідолами. Живопис, який зайняв провідне місце в мистецтві Візантії, розвивався у трьох основних напрямках: церковна мозаїка і фреска, іконопис, книжкова мініатюра. Існував канон, який обумовлював композицію, тип фігур та обличчя, основи кольорового рішення. Зображення здебільшого мало площинний характер, пропорційність порушувалась, виразність досягалась розташуванням силуету, поєднаннями ліній та кольорів.
В культурі Візантії було створено значну кількість літературних творів різних жанрів християнського змісту, це і гімни, і хроніки, і агіографічні твори. В музичному мистецтві Візантії відбувався розвиток церковного одноголосного співу, основними жанрами якого були псалми, гімни, алілуйні пісні, канон, тропар. Виникає особлива система нотного запису - невми - знаки, які фіксували напрям руху вже відомого мотиву, фрази, або звуку та були синкретично пов'язані зі словесним текстом.
Культура Візантії вплинула на розвиток мистецтва Київської Русі, яка згодом сформувала власний стиль. Архітектура храмових споруд була майже позбавлена зовнішнього оздоблення. Зовнішня структура визначалась символом хреста. Церкви мали міцний, широкий та глибокий фундамент. Всередині стіни були яскраво оздоблені фресками, орнаментами, мозаїкою та надзвичайно поширеним для мистецтва Київської Русі іконописом.
