Нормативно правова база функціонування фермерських господарств

В ході аграрних перетворень в Україні однією з перших приватних форм господарювання на селі стало фермерство. Поштовхом для їх розвитку послужило проголошення України суверенною державою та пов'язані з цим радикальні соціально-економічні реформи, зокрема, у сільському господарстві. Після прийняття Верховною Радою України Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р. дана форма господарювання була офіційно визнана на найвищому державному рівні.

Реформування сільського господарства в Україні на тому етапі сприяло розвитку фермерських господарств. У цьому процесі велику роль відіграв Указ Президента України "Про оренду землі" від 23 січня 1997 р. № 768/97 та подальші зміни, що були прийняті. Результати його впливу знаходили відповідне відображення в працях вітчизняних вчених-економістів, які зазначали, що протягом періоду після набрання чинності даного закону чисельність фермерських господарств та їх площа дедалі збільшувались. Починаючи з 2003 р. по 2005 р. кількість фермерських господарств України зменшилась на 571 одиницю, а за період 2005-2010 рр. ще на 721.

Деякі науковці у своїх працях вказують на тенденцію розвитку аграрного виробництва, що супроводжується скороченням ферм, але завдяки росту обсягів виробництва на великих фермах виробництво сільськогосподарської продукції в цілому збільшується. При цьому в диференціації фермерських господарств з точки зору їх розмірів (рівня концентрації виробництва) з'явилася тенденція до зменшення їх кількості і ролі у виробництві сільськогосподарської, особливо товарної продукції.

У процесі проведення реформ в Україні, отримані селянами сертифікати на земельні паї не сприяли закріпленню права володіння на належному рівні, розпорядження і користування землею як власністю. Лише у половині реорганізованих колективних господарствах майнові паї були визначені розрахунково й укладено договори про оренду майна. Проте з боку керівників новостворених приватних сільськогосподарських підприємств мали місце зловживання пов'язані з процесом передачі прав власності на землю та майно селянам. Тому з метою зменшення зловживань було введено у дію Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 27 серпня 2002 р.

Діючі законодавчі акти, що сприяють розвитку і функціонуванню фермерських господарств, можна умовно розділити на 3 групи, які тісно між собою пов'язані:

• - "Про фермерське господарство" (19.06.2003 року, № 973-ІХ);
• - Постанови Верховної Ради України та окремі положення і інструкції, вказівки міністерств і відомств по встановленню фермерства та наданні їм підтримки;
• - Земельний кодекс України та інші акти земельного законодавства; Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" (16 липня 1997 р. № 469/97 - ВР та від 2003 р.).

Створена правова база, розроблено та прийнято ряд законодавчих актів та здійснені заходи на місцях дають можливість формувати і ефективно розвивати фермерські господарства в Україні.

Через недосконалість законодавчої бази поряд з отриманими плюсами, які надає закон, слід відмітити і недоліки. Зокрема не кожен бажаючий, який має для цього всі підстави, може стати фермером. Членам господарств передаються безоплатно у власність надані їм раніше у користування земельні ділянки в розмірі земельного паю члена сільськогосподарського підприємства, але це положення не розповсюджується на громадян, які раніше придбали право на земельну долю (пай). Громадяни не можуть вести фермерське господарство без створення юридичної особи у випадку припинення діяльності фермерського господарства до закінчення строку надання йому податкових пільг. Таке господарство за весь період діяльності сплачує в бюджет всю суму встановленого розміру податків (крім випадків виходу фермерів на пенсію).

Отримавши право на користування земельними ділянками фермери отримали як певні права так і обов'язки (таблиця 1.3). У фермерських господарствах поєднуються функції власності, праці та управління в одній особі, що створює додатковий імпульс до ефективного ведення сільськогосподарського виробництва. Безпосередня відповідальність за результати своєї діяльності, за добробут сім'ї робить фермерські господарства стабільними з великим запасом міцності і водночас гнучкими, пристосованими до функціонування в ринкових умовах. Ця форма господарювання за своєю виробничою базою створює єдині умови життя для всіх членів сім'ї, тобто є її консолідуючим фактором.

Аграрна політика передбачає зростання соціально-економічної ролі фермерства на селі, а перспектива їх розвитку полягає в кооперуванні. У перспективі фермери можуть організувати кооперативи з виробництва, зберігання, перероблення чи реалізації сільськогосподарської продукції. Такого роду кооперативи велике значення матимуть в матеріальному забезпеченні фермерських господарств, наприклад, кооперативи з технічного обслуговування фермерів. Окрім цього необхідно, щоб уряд забезпечив максимальне сприяння фермерському руху шляхом запровадження ринку землі, науково обґрунтованій оцінці якості земельних наділів, а також наданні матеріально-фінансової підтримки фермам як формі господарювання в аграрному секторі. Також потрібно сприяти підвищенню освітнього та професійного рівня фермерів, всебічно допомагати молодим фахівцям у сільській місцевості. У цьому напряму появились позитивні кроки з боку держави, так, 16 червня 2011 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань створення та діяльності фермерських господарств", поданий кабінетом Міністрів України. Цей закон вносить зміни до ст. 118 Земельного кодексу України та ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" і виключає ст. 6 цього Закону.

Вказаними змінами передбачається, що для створення фермерського господарства тепер не вимагатиметься надання висновків комісій з питань створення фермерських господарств. Для отримання у власність або оренду земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства громадянин, із прийняттям закону, подаватиме замість рішення комісії з питань створення фермерських господарств документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, отриманої в аграрному навчальному закладі. Перелік цих документів буде визначатися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері аграрної політики. Вказані зміни дозволять усунути додаткові необґрунтовані бар'єри для створення фермерського господарства, зокрема ті, які створюються незаконними рішеннями чи бездіяльністю комісій.

Таблиця 1.3. Права та обов'язки фермерських господарств