< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Кінцеві ділянки значень

Засновник соціальної феноменології А. Шюц саме в предметно-тілесній закріпленості бачив "переваги" повсякденності в порівнянні з іншими сферами людського досвіду, які він називав кінцевими ділянками значень (finite provinces ofmeanin). Поряд з повсякденністю, це такі сфери, як релігія, сон, гра, наукове теоретизування, художня творчість, світ душевної хвороби тощо. Він визначав ці ділянки як кінцеві, тому що вони замкнуті в собі і перехід з однієї області в іншу не тільки неможливий, але й вимагає певного зусилля і передбачає значеннєвий зліт. Наприклад, перехід від захоплюючого роману чи кінофільму до реалій повсякденного життя вимагає деякого зусилля, що полягає в переорієнтації нашого сприйняття на "іншу" реальність. Релігійний досвід також різко відрізняється від досвіду повсякденності, і перехід від одного до іншого вимагає певної душевної й емоційної перебудови. Те ж можна сказати і про інші випадки

Значення фактів, речей, явищ у кожній з цих сфер досвіду утворюють цілісну систему. Одна і та ж річ, наприклад, корж із прісного тіста, має різні значення в релігії, науці, повсякденному житті. У кожній з названих сфер її значення входить у цілісну, відносно замкнуту систему значень. Ці системи відносно мало перетинаються, тому відповідні сфери досвіду названі кінцевими ділянками значень. Але я б волів іменувати їх світами досвіду: світ сну, світ науки, світ повсякденності тощо.

Виникає запитання: як можна зіставити, скажімо, сон і повсякденність? У житті все реально, ми маємо справу з дійсними предметами, а уві сні усе сниться. Чи як зіставити казку і повсякденність? У казці є і килим-літак, і жаба-царівна – фіктивні уявлені істоти і предмети, а в повсякденності нас оточують реальні, об'єктивні речі. Так чим же потрібно керуватися, зіставляючи ці кінцеві ділянки значень?

Справа в тому, що, міркуючи про кінцеві ділянки значень, ми не зачіпаємо питання про об'єктивне існування фактів і явищ у даних ділянках. І в нас є повне право на це. У цьому і полягає специфіка феноменологічного підходу. Адже мова йде не про те, що об'єктивне, а що не об'єктивне; і в одному, й іншому, і в третьому, і в п'ятому випадках ми маємо справу зі сферами досвіду. А усе, що нам відомо про світ, ми знаємо з нашого досвіду. Але як зміст нашого досвіду жаба-царівна існує так само, як стілець, хоча і не так само. І врешті-решт неможливо довести, що насправді стілець існує, а жаба-царівна — ні. Якщо я скажу, що бачив і доторкався до стільця, і навіть сидів на ньому, а жабу-царівну не бачив і не доторкався, то це нерозумно: мало чого я не бачив і не доторкався, до каракатиці, наприклад, але я не стверджую, що каракатиця не існує.

Ці "філософські тонкощі" допомагають нам зрозуміти, як відрізнити світ повсякденності від інших світів досвіду. В усіх випадках людина має справу з досвідом, але як невід'ємна частина досвіду повсякденності виступає переживанням об'єктивного існування речей і явищ — те, чого, як правило, немає в інших світах досвіду: у казці і міфі, у сні, у грі, у науці (наприклад, ідеальної прямої в реальності не існує), у мистецтві тощо. На думку Шюца, саме ця якість досвіду повсякденності — тілесно-предметне переживання реальності, її речей і предметів — і складає її перевагу в порівнянні з іншими кінцевими ділянками значень. Тому, говорив він, повсякденність є "верховною реальністю". Людина живе та трудиться в ній переважно і, відлітаючи думкою в ті чи інші сфери, завжди і неминуче повертається у світ повсякденності.

Механізм повсякденної типізації

Спочатку розглянемо питання про те, як організовується повсякденне знання. Для того, щоб люди розуміли один одного, а також розбиралися в ситуаціях і обставинах взаємодії в повсякденному житті, вони повинні дотримуватись низки умовностей. Головна з них полягає в тому, що людина керується припущенням, відповідно до якого її партнери по взаємодії бачать і розуміють світ так само, як вона сам. Шюц іменував це несвідомо використовуване в повсякденному житті припущення "загальною тезою про взаємозамінність перспектив". Ця загальна теза складається з двох постулатів. Варто вчитатися в них уважно.

Постулат взаємозамінності точок зору: "Я вірю — і припускаю, що інший чинить так само, — що, коли я поміняюся з ним місцями, коли його "тут" стане моїм, а я буду знаходитися на тій самій відстані від предметів і бачити їх у тому, настільки типово, як і він сам, більше того, для мене будуть досяжні ті самі речі, що і для нього (і навпаки)".

Постулат збігу "систем релевантностей": "Поки не доведене протилежне, я вірю (і припускаю, що інший чинить так само), що відмінності в перспективах, зумовлені унікальністю його і моєї біографічних ситуацій, байдужі стосовно наявних цілей кожного з нас... і ми обоє відбираємо й інтерпретуємо актуально чи потенційно загальні об'єкти та їхні властивості однаковим чином чи, принаймні "емпірично ідентичним" чином, тобто досить однаковим для досягнення будь-якої практичної мети".

У чому суть цієї загальної тези? Постараємося сформулювати її коротко: у повсякденному житті ми поводимося так, начебто від зміни наших місць характеристики світу не зміняться. При цьому ми чітко усвідомимо факт індивідуальних відмінностей у сприйнятті світу, що випливає з унікальності біографічного досвіду, особливостей виховання й освіти, специфіки соціального статусу й інших характеристик кожного з нас. Ми усвідомлюємо, що дивимося в різні сторони в буквальному і переносному значенні, тобто фактично стоїмо обличчям один до одного, а наші життєві плани можуть кардинально суперечити один одному, але наша взаємодія, наприклад, укладення торгової угоди, здійснюється без труднощів. Виходить, ми автоматично, анітрошки не замислюючись, із самого початку припустили, що ці відмінності не мають значення для вирішення завдане, які стоять перед нами в даній повсякденній взаємодії. Саме тому взаємодія проходить гладко і безконфліктно. З цієї причини проходять рівно, без ускладнень міріади і міріади повсякденних взаємодій. Саме цей факт взаємного пристосування партнерів і описує шюцівська "загальна теза про взаємозамінність перспектив".

Розібравшись у цих досить складних моментах, ми наблизимося до розуміння природи повсякденного знання. Так, якщо ми прийняли (неусвідомлювані для самих себе, не замислюючись) зафіксовані в цій "тезі" припущення, ми розглядаємо нашого партнера вже не як особистість у всьому багатстві її характеристик, а як тип: тип "партнер по торговій угоді", тип "перукар", тип "клієнт" тощо. Усе наше повсякденне життя складається з зустрічей з типами, а не з живими людьми, тому що в живих людей є проблеми, біль, образи, любов, а в більшості повсякденних взаємодій усе це нас не цікавить. Можливість такої незацікавленості, а отже, і без-проблемності взаємодій забезпечують два шюцівських постулати.

Висловимо цю думку більш точно: обидва ці постулати є засобом типізації явищ і об'єктів, що належать до загального для взаємодіючих індивідів середовища. Оскільки ці постулати діючі, остільки об'єкти взаємодії позбавляються унікальних рис, властивих їм у безпосередньому досвіді того як іншого індивіда, і здобувають риси універсальності та безособовості, риси соціальності. Ці об'єкти тепер приймаються на віру кожним з учасників взаємодії та входять у визначення ситуації не як суб'єктивні значення його власного переживання, а як нормативне значення, субстантивоване у фактичній життєдіяльності групи, спільності, членом якої є індивід. Застосування тези про взаємозамінність перспектив сприяє відтворенню приблизності повсякденного знання, роблячи можливою комунікацію і взаєморозуміння поза ситуаціями безпосередньої взаємодії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >