< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Проблеми економічної ефективності бюджетного вирівнювання

Система бюджетного вирівнювання визначає взаємодію між державним і регіональними бюджетами, яка дає змогу будь-кому з громадян держави отримувати певний рівень суспільних послуг незалежно від того, на території якого регіону він проживає. Конкретними механізмами реалізації горизонтального бюджетного вирівнювання в Україні є система міжбюджетних трансфертів.

Останніми роками постійно зростає роль міжбюджетних трансфертів у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів. Якщо у 1999 р. трансферти місцевим бюджетам становили 2,26 % ВВП, то у 2003 р. їхня частка у ВВП збільшилася удвічі і становила 4,44 % ВВП. Динаміку обсягів міжбюджетних трансфертів і їхню роль у формуванні доходів місцевих бюджетів у 1999-2003 рр. характеризують дані табл. 1.5.

Таблиця 1. 5. Показники горизонтального бюджетного вирівнювання в Україні у 1999-2003 рр.

Показники

Роки

1999

2000

2001

2002

2003

ВВП, млрд грн

130 442

170070

204190

220 932

264 165

Доходи зведеного бюджету, млрд грн

32 876

49118

54935

61 954

75 286

Доходи місцевих бюджетів, млрд грн

16095

18 690

24 973

28 247

34 307

Трансферти місцевим бюджетам, млрд грн

2 942

4 378

7 237

8 818

11 729

Доходи зведеного бюджету / ВВП, %

25,20

28,88

26,90

28,04

28,50

Трансферти місцевим бюджетам / доходи місцевих бюджетів, %

18,28

23,42

28,98

31,22

34,19

Трансферти місцевим бюджетам /

2,26

2,57

3,54

3,99 |

4,44

Згідно зі ст. 72-74 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети не можуть бути затверджені з дефіцитом. Винятком є тільки бюджети міст обласного та республіканського підпорядкування, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, які можуть ухвалюватися з дефіцитом бюджету розвитку. Але на практиці дефіцит бюджету розвитку застосовується нечасто, а якщо й приймається дефіцитний місцевий бюджет, то величина цього дефіциту дуже мала. Тому можна зробити висновок, що видатки місцевих бюджетів залежать від доходів та міжбюджетних трансфертів. Доходи і видатки місцевих бюджетів на одну особу в регіонах України показано в табл. 1.6 і 1.7.

Таблиця 1.6. Доходи місцевих бюджетів на одну особу наявного населення у 1999-2003 рр., грн на одну особу

Регіон

1999 р.

2000 р.

2001 р.

2002 р.

2003 р.

1

2

3

4

5

6

Автономна Республіка Крим

289,7

424,5

550,0

476,0

544,0

Вінницька

149,0

145,7

180,0

219,7

285,9

Волинська

137,3

153,6

184,4

241,7

268,9

Дніпропетровська

261,5

302,0

390,2

463,4

572,5

Донецька

253,0

316,1

366,6

423,6

518,6

Житомирська

170,2

132,1

174,9

216,5

270,6

Закарпатська

173,5

159,3

186,3

205,2

274,1

Запорізька

296,6

321,6

378,0

457,1

554,1

Івано-Франківська

249,0

144,9

177,4

217,7

277,8

Київська

426,6

253,7

325,0

308,2

399,1

Кіровоградська

162,8

158,3

202,8

247,8

296,7

Луганська

242,9

192,1

246,3

308,2

363,7

Львівська

267,2

182,3

235,4

286,3

354,4

Миколаївська

256,4

218,1

290,3

365,5

432,5

Одеська

277,1

296,8

348,3

402,2

487,5

Полтавська

330,1

247,4

295,1

363,6

449,5

Рівненська

334,6

131,2

179,0

264,3

308,6

Сумська

237,7

219,1

267,3

295,7

346,0

Тернопільська

123,8

115,5

140,9

186,3

228,0

Харківська

252,9

259,3

317,6

392,4

479,2

Херсонська

158,7

163,2

208,2

254,0

296,7

Хмельницька

190,0

141,1

176,5

227,4

278,4

Черкаська

278,8

180,7

221,6

272,9

329,8

Чернівецька

153,1

141,2

176,7

215,7

280,3

Чернігівська

219,6

166,4

209,1

259,8

310,5

м. Київ

670,2

1336,4

1770,9

1624,1

1614,5

м. Севастополь

241,5

298,0

372,7

509,8

632,2

Україна

263,6

289,1

364,5

403,1

472,2

Таблиця 1.7. Видатки місцевих бюджетів на одну особу у 1999- 2003 рр., грн на одну особу

Регіони та області

Роки

1999

2000

2001

2002

2003

1

2

3

4

5

6

Автономна Республіка Крим

320,2

424,7

555,0

590,7

725,1

Вінницька

223,7

268,3

345,8

440,4

608,9

Волинська

270,0

319,7

402,8

521,2

616,5

Дніпропетровська

275,6

299,6

450,2

499,1

615,2

Донецька

281,2

327,1

428,6

460,0

566,3

Житомирська

314,4

299,3

368,8

459,1

597,8

Закарпатська

340,2

313,7

412,1

481,1

599,2

Запорізька

376,0

353,3

426,4

507,5

600,8

Івано-Франківська

324,4

802,0

413,4

458,1

610,3

Київська

505,2

856,4

552,0

534,1

679,4

Кіровоградська

272,4

301,7

391,8

456,7

586,1

Луганська

268,5

261,9

380,8

446,4

538,0

Львівська

291,9

307,7

411,0

470,1

598,0

Миколаївська

307,3

299,8

419,1

485,7

632,5

Одеська

293,9

326,0

409,8

495,2

599,9

Полтавська

440,3

321,7

427,9

492,6

625,4

Рівненська

395,1

284,8

401,2

508,5

640,9

Сумська

255.6

371,5

429,5

464,9

601,9

Тернопільська

243,3

284,0

388,8

451,8

584,1

Харківська

334,7

813,6

451,9

520,7

646,7

Херсонська

245,3

293,0

383,1

452,3

558,3

Хмельницька

268,9

274,0

371,3

453,6

603,0

Черкаська

835,3

304,5

408,7

465,2

612,4

Чернівецька

202,3

269,6

370,4

434,9

591,9

Чернігівська

249,5

320,6

410,4

480,0

607,4

м. Київ

516,6

842,2

1093,5

1033,4

1451,1

м. Севастополь

256,2

420,8

503,3

600У6

850,4

Україна

316,9

343,3

459,5

514,3

656,8

Економічний аналіз свідчить, що неефективність перерозподільних урядових програм є наслідком загальнішої закономірності: важко перерозподілити дохід так, щоб поліпшити добробут усіх учасників цього процесу у довготерміновій перспективі. Причиною цього є невраховані вторинні ефекти. Економісти називають три основні чинники, що знижують ефективність державної політики перерозподілу доходів.

По-перше, розширення перерозподілу стримує економічне зростання. Податки та трансферна політика дестимулюють підвищення доходів і платником податків, і отримувачем трансферту.

По-друге, боротьба за трансферти може значно скорочувати сумарні вигоди їхніх отримувачів. Щоб не зруйнувати бюджет, влада змушена встановлювати критерії для визначення отримувачів трансфертів й інших політичних "добродіянь". Але як тільки критерій установлений, економічні агенти починають змінювати свою поведінку, підлаштовуючись під нього. При цьому чиста вигода від трансфертів знижується.

По-третє, бюджетні програми, спрямовані на захист потенційних отримувачів трансфертів від негативних обставин, сприятимуть прийняттю рішень, які збільшують ймовірність настання таких обставин. Коли щось субсидується, приводів для субсидії стає дедалі більше.

Отже, міжбюджетні трансферти стають вагомим інструментом фінансового розподілу і джерелом формування доходів місцевих бюджетів. З метою підвищення ефективності системи міжбюджетних трансфертів треба розробити чіткі та прозорі критерії, згідно з якими можна оцінювати результати державної політики вирівнювання доходів регіональних бюджетів. Також слід максимально спростити механізми розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів на основі використання об'єктивних кількісних показників та зрозумілих і дійових стимулів до підвищення дохідної бази місцевих бюджетів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >