< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ІНСТИТУЦІЙНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ

Роль органів місцевого самоврядування, місцевої спільноти і громадських організацій у розвитку сільського туризму

Сприянням агротуристичній діяльності в Україні та її популяризацією займаються Спілка розвитку сільського зеленого туризму, її обласні філії, відділи туризму і спорту при обласних державних організаціях, науково-навчальні заклади, органи місцевого самоврядування, громадські організації тощо. Відповідно до своїх планів та завдань ці інституції проводять роз'яснювально-агітаційну роботу серед сільського населення, організовують навчання, семінари, конференції, круглі столи для якомога ширшого залучення власників агротуристичних господарств до ведення нового виду підприємницької діяльності. Найближчою і найвпливовішою інституцією у цьому питанні є місцева влада, яка має виконувати значну частину популяризаційної роботи і сприяти місцевим ініціативам з розвитку агротуристичного руху.

Як територіально-адміністративна одиниця сільські ради, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування", мають статус юридичної особи, а отже, можуть укладати угоди, нести фінансові зобов'язання та бути гарантом у фінансово-кредитних інститутах, утворювати територіальну спільноту, без якої розвиток сільського туризму чи агротуризму неможливий. Туризм більше, ніж будь-яка інша виробничо-господарська діяльність, впливає на соціально-економічний розвиток села чи району, їх транспортної мережі, відновлення та модернізацію пунктів медичного обслуговування, зв'язку, об'єктів культури, торгівлі та іншої інфраструктури, необхідної для задоволення потреб місцевих жителів і гостей.

У стратегії розвитку сільського господарства України чільне місце має посідати політика розвитку сільських територій. Місцева влада зобов'язана орієнтуватися в тому, яку користь приносити і які витрати спричинює агротуристична діяльність, аби приймати відповідні рішення з метою її популяризації. Органи місцевого самоврядування можуть і повинні робити свій внесок у підтримку й розвиток туристичної привабливості села чи своєї місцевості завдяки допомозі в організації виставок, регіональних ярмарків, конкурсів, а також сприяти таким ініціативам, як знакування пішохідних та велосипедних доріг, будівництво або реконструкція спортивних майданчиків, тенісних кортів, впорядкування пляжних місць для приваблювання потенційних міських туристів, а також іноземців. Сільська рада має у власності майно, яким може розпоряджатися для створення фінансово-кредитних інститутів (кредитні спілки, каси взаємодопомоги) реалізовувати власну інвестиційну політику, а також активізувати дохідну господарську діяльність, яка сприяє розвиткові сільського туризму, створенню нових робочих місць, збільшенню пропозиції товарів і послуг на своїй території.

Діяльність представників місцевої влади у напрямі розвитку сільського туризму на даний час обмежена і недостатня у більшості сільських рад. Це найчастіше пояснюється фінансовими та соціально-економічними проблемами й відсутністю будь-якої інформації на цю тему. Бажаючи успішно розвивати агротуристичну діяльність, органи місцевого самоврядування можуть допомогти селянам та іншим дорадчим інституціям у:

  • - правильному визначенні потреб в агротуристичних послугах;
  • - дофінансуванні витрат на рекламу та інформаційну діяльність, яку необхідно вести у тривалий та систематичний спосіб;
  • - доступнішому і кращому знакуванні туристично-відпочинкових об'єктів (трас, шляхів, історичних пам'яток тощо);
  • - піклуванні та обслуговуванні цих об'єктів для підтримання естетичного вигляду й чистоти території (доріг, зупинок, стоянок тощо);
  • - постійному розповсюдженні листівок, міні-путівників у місцевій торгівлі (у магазинах, кіосках, поштових відділеннях, автозаправних станціях тощо);
  • - рекламуванні туристичних цінностей своєї території у місцевій пресі;
  • - наданні приміщень для проведення курсів і навчань для сільських жителів у сфері агротуристичної діяльності.

Будь-яку роботу, що пов'язана з функціонуванням сільського туризму, може дійсно виконати сам селянин у своєму господарстві. Однак більш ефективною є агротуристична діяльність, якщо існує можливість розподілу цих дій між виконавчими державними службами, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями, сусідами чи ширшою місцевою спільнотою.

Зацікавлення сільської ради сільським туризмом на своїй території вимагає від органу місцевого самоврядування певної участі у його розвитку, управлінні й популяризації. Місцева влада має орієнтуватися щодо вигод і витрат, які зумовлені розвитком сільського туризму, щоби прийняти відповідне рішення щодо його популяризації; знати принципи функціонування сільського туризму, щоби планувати й управляти цим розвитком.

Органи місцевого самоврядування відповідають за стан загальної інфраструктури, без якої туризм і агротуризм не можуть існувати. У полі зору місцевих чиновників має бути передусім, транспортне сполучення, пункти охорони громадського правопорядку, охорони здоров'я, протипожежної безпеки, торгівля, культура та інші необхідні послуги задоволення потреб відвідувачів.

Органи місцевого самоврядування можуть зробити свій внесок у розвиток сільського туризму певного села, місцевості сприянням в організації різних регіональних конкурсів, виставок, ярмарків; підтримкою таких ініціатив, як знакування піших, водних, велосипедних шляхів, побудова спортивних об'єктів тощо.

Активізація сільського підприємництва виявляється у формі простих ініціатив, як наприклад, пропонуванні організації вільного часу гостей — участі у сільськогосподарських роботах з наступною пропозицією дешевшої купівлі продуктів харчування або їх переробки. У вихідний чи святковий день варто скласти товариство гостям у поході до лісу по гриби, ягоди чи лікарські рослини. За умови доброго знання території й історичних подій, що на ній відбувалися, можна спробувати організовувати піші, кінні, велосипедні екскурсії. У період меншої інтенсивності господарських робіт варто продемонструвати здібності родини у сфері народних ремесел з елементами майстер-класу для гостей. Ініціативи такого типу є спробою не лише активізувати суспільно-економічне життя села, а й передусім сформувати його самобутність, оригінальність, неповторність. Завдяки сільським ініціативам підвищується імідж місцевості.

Часто пасивні та обмежені дії у сфері сільського туризму перекладаються на фінансово-економічні проблеми місцевої влади. Серед основних причин, які обмежують розвиток цього виду діяльності місцевою владою, можна назвати[1]:

  • - більше зацікавлення органів місцевого самоврядування масовим туризмом;
  • - створення сприятливих умов для функціонування великих туристично-відпочинкових об'єктів на своїй території, а упереджене ставлення до агротуристичної діяльності;
  • - відсутність пунктів туристичної інформації при сільських та селищних чи міських радах;
  • - відсутність популяризаційних заходів територіального рівня;
  • - недостатність інформації стосовно нормативно-правових, економічних і організаційних аспектів агротуристичної діяльності (про податки, пільгові кредити, консультування).

Важливим завданням для органів місцевого самоврядування разом із сільською громадою є турбота про затишний, естетичний вигляд села, допомога в організації різноманітних культурних заходів, ярмарків, фестивалів. Це також пошук інвесторів для відновлення туристичних об'єктів на принципах державно-приватного партнерства, які зможуть відтворити традиційну атмосферу села; доступність до інформаційних матеріалів про локальний фольклор та історію; підтримка таких ініціатив, як створення спортивних майданчиків, пляжів тощо. Не можна розвивати сільський туризм там, де інфраструктура перебуває у незадовільному стані, де немає порядку, наявні стихійні звалища сміття, не ознаковані дороги, туристичні маршрути, відсутні телефонне покриття, водо-каналізаційна система[2].

Розвиток сільського туризму в конкретній місцевості залежить від здавалось би непомітних стосунків "селянин — гість", "сусід — гість", "сільська спільнота — гість", а також від атмосфери, яка виникає між членами сім'ї, підтверджується доброзичливістю людей на вулиці, поведінкою продавця в магазині тощо. Тому важливі суспільні відносини сільської громади і односельчан, які займаються цією діяльністю, та їх гостей, а також позиція гостей щодо місцевих жителів, їх традицій. Поведінку сільської громади виявляється у:

  • - толерантності або нетолерантності деякої частини спільноти щодо прибулих гостей;
  • - виконанні певних зобов'язань перед гостями, особливо щодо їхньої безпеки;
  • - порядності й непорядності деяких гостей;
  • - соціологічній характеристиці "чужих";
  • - ситуаціях, коли гості сприймаються місцевою громадою доброзичливо, а коли прибуття "чужих" веде до суспільних конфліктів і непорозумінь.

Передбачення позиції місцевої громади щодо туристів є дуже важливим моментом, і цей чинник посідає друге місце (за природними особливостями) серед детермінант сільського туризму. Не можна розвивати і популяризувати сільський туризм там, де немає зацікавлення і бажаючих займатися цією формою несільськогосподарського бізнесу, де не дотримується елементарна чистота, відсутні добре знаковані дороги, туристичні об'єкти, погано розвинутий зв'язок та обслуговуюча інфраструктура. Ці незручності не заохочують туристів відпочивати у селі чи сільських околицях. Створення органами місцевого самоврядування належних умов для відпочинку і дозвілля на своїй території сприяє ширшому залученню сільської спільноти до агротуристичної діяльності та у тісній співпраці забезпечує досягнення певних матеріальних вигод.

Сільські території перебувають у різних умовах щодо можливостей ведення на своїх теренах несільськогосподарської діяльності. Фактор селянської ментальності, який залишився з часів централізованого управління, створює великі перешкоди підприємництву. Місцева влада і локальні спільноти надалі очікують допомоги ззовні, не розуміючи, як багато залежить від них самих. Уміле використання потенціалу розташування, зовнішня реклама місцевості, залучення родинних та інших інвесторів входження у ринкові ніші, звичайно, не прості завдання, але можливі щодо виконання .

Місцева спільнота, підприємливі селяни, місцева влада мають бути свідомі свого призначення, виконуваних функцій задля розвитку агротуристичного ринку на своїй території. Якщо за діяльністю одного господарства будуть спостерігати односельчани й бачити позитивні зрушення у ньому, то існує реальний шанс, що знайдуться бажаючі приймати туристів у своєму селянському господарстві. Натомість, якщо організатор відпочинку не буде сприйнятий місцевою владою і спільнотою, то, ймовірно, він не матиме прихильників, і розвиток сільського туризму загальмується.

Сільський туризм, окрім ринкового (покупців), виробничого (природні краєвиди, матеріальна база, фінансова сфера) потенціалу є тим видом несільськогосподарської бізнесової діяльності, потенціал якого полягає у суспільних зусиллях та ініціативі. Успіх розвитку цього виду сільського туризму залежить від кількості зацікавлених осіб на сільських територіях, їх бажання і вміння вести підприємницьку діяльність.

Самоврядувальними інститутами є агротуристичні спілки, товариства, асоціації (районні, обласні, регіональні), які створюються відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян". Вони охоплюють селянські та фермерські господарства, а у своїй діяльності зосереджуються переважно на популяризації сільського відпочинку. Товариства є посередниками між власниками господарств, які пропонують агротуристичний продукт, та споживачами цього продукту. Вони контролюють і дбають про задоволення потреб споживача, туристів унаслідок здійснення перевірок господарств з надання туристичних послуг, а також популяризують агротуристичну діяльність серед мешканців села з метою перепрофілювання їхніх господарств, розвиваючи обслуговуючі напрями сільського підприємництва.

Важливими напрямами роботи товариств є навчально-практична діяльність, відвідування агротуристичних об'єктів, опрацювання графічного знаку (logo) для господарств, участь у вітчизняних туристичних ярмарках, а також організація реалізації власної агротуристичної пропозиції. Досвід роботи обласних спілок розвитку сільського зеленого туризму, а також зарубіжний досвід засвідчують, що реалізація посталих перед товариствами завдань ускладнюється з багатьох причин. До основних із них належать: недостатність фондів, низька суспільна активність, тобто пасивність членів; відсутність свідомості спільної діяльності, а також недовіра селян до ініціатив товариств.

Важливий елемент інституційного забезпечення сільського туризму — створення мережі волонтерської підтримки сталого розвитку українського села. Спільними зусиллями закордонних і українських волонтерів втілюються у життя суспільно корисні проекти, запропоновані сільськими громадами (рис. 6.1)[3].

Напрями діяльності мережі волонтерської підтримки сталого розвитку українського села

Рис. 6.1. Напрями діяльності мережі волонтерської підтримки сталого розвитку українського села

Економічний і соціальний успіх у місцевому масштабі залежить від суспільної діяльності усієї місцевої спільноти, від свідомої та послідовної політики місцевої влади, яка має створювати механізми стимулювання господарської активності на місцевому рівні, а також від політики державної адміністрації та законодавчої влади. Отже, необхідне створення організаційної управлінської структури, яка представлятиме інтереси місцевих громад на найвищому державному рівні.

Майбутнє сільського туризму залежить від співпраці місцевої влади з мешканцями, районних рад та адміністрацій — із сільськими радами, обласних виконавчих і законодавчих органів — з підлеглими районними структурами та центральної влади — з областями, і на кожному рівні — з громадськими організаціями. Сприяння розвиткові сільського туризму, уніфікація та сталість податкових правил, пільгові кредити й розуміння потреб сільської спільноти можуть принести користь і державі, і селянам.

  • [1] Кудла Н.Є. Активізація підприємницької діяльності селян шляхом надання агротуристичних послуг : у 2 ч. / Н.Є. Кудла // Наук. вісн. ЛНУВМБТ ім. C.З. Гжицького, Сер. "Економічні науки". — Л. : ФОП Корпан, 2012. — 4.1. — С. 335.
  • [2] Drzewiecki M. Agroturystyka. Zalozenia — uwarunkowania — dzialania / M. Drzewiecki. — Bydgoszcz : Swiadectwo, 1995. — S. 34.
  • [3] Ткачук В. Інституційне забезпечення туризму як форми диверсифікації сільськогосподарського виробництва / В. Ткачук //Аграрна економіка. — 2012. — Т.3, №1-2. — С. 86.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >