< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Методи господарського права

Метод правового регулювання господарської діяльності - це сукупність прийомів впливу права та державно? влади на регулювання господарської діяльності та їх суб'єктів і закріплення їх в нормативно-правових актах. Щодо кількості методів правового регулювання господарської діяльності науковці не мають спільної думки. Одні вважають, що є лише один єдиний метод - метод рівного підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільно-господарському порядку[1]. Інші, їм заперечуючи, визначають метод приписів, метод автономних рішень, метод координації, метод рекомендації.[2]

Беручи до уваги загальні положення теорії держави і права, загалом можна виділити два методи регулювання господарської діяльності:

  • загальний (автономний) - дає право всім учасникам господарської діяльності займатися нею, закріплює відносну незалежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно використовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;
  • спеціальний (авторитарний, державний) - застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської діяльності. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення законодавства найчастіше однією стороною є держава, другою - підприємці.

Господарські відносини, їх ознаки та види. Ефективність правового регулювання господарських відносин

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими розуміються відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини між структурними підрозділами суб'єкта господарювання та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (ст. З ГКУ).

Господарська діяльність-це вид суспільних відносин, що об'єктивно потребує і піддасться юридичній регламентації, тому важливо розмежувати відносини у сфері господарювання й інші види відносин.

За ст. 4 ГКУ до предмету правового регулювання господарської діяльності не належать:

  • • майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ). Так, цивільним законодавством (ст. 1 "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" ЦКУ) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У ст. 9 ЦКУ "Застосування цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин" встановлено: положення ЦКУ застосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть передбачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;
  • • земельні, гірничі, лісові та водні, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
  • • трудові відносини;
  • • фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
  • • адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються, зокрема, Господарським кодексом України. Правила ГКУ застосовуються також до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України.

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлене, щоб юридичні норми, які регулюють господарську діяльність, досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання господарських відносин в Україні.

Термін "ефективність" означає результат (наслідок) якогось явища. Ефективність органічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, приписів. Критерієм ефективності правових норм (і права загалом) є міра досягнення поставлених перед ними цілей. Розрізняють цілі найближчі й кінцеві, прямі й непрямі та ін. Загальновизнано такі основні цілі правового регулювання господарських відносин:

  • • закріплення за допомогою юридичних засобів відносин, які склалися в економіці України і вважаються "господарськими";
  • • стимулювання чинних господарських відносин, що відповідають загальному інтересу суспільства і держави;
  • • створення умов для розвитку сфери господарських відносин (господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин);
  • • розмежування відносин у сфері господарювання з інших видів відносин з метою встановлення чітких юридичних норм.

Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що передбачались при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність цих норм. Рівень досягнення цих цілей і визначає рівень ефективності певної норми права. Таким чином, визначаючи ефективність норми права, враховують такі дві обставини: цілі, що визначались при її виданні, і досягнуті результати.

Розглянемо основні чинники забезпечення ефективності правового регулювання господарської діяльності.

  • 1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку держави. Норми права зумовлюються економічними чинниками не автоматично. Право є продуктом свідомої діяльності людей, тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або правильно визначатись і відбиватись у праві, або спотворюватися в ньому. З огляду на це з'являються норми, що не відповідають економічним та іншим соціальним вимогам сучасного етапу розвитку суспільства. Це пояснюється насамперед об'єктивними проблемами пізнання реальної дійсності, а також суб'єктивістськими підходами до правотворення. Як засвідчує досвід, такі правові акти зазвичай з часом доопрацьовуються відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або скасовуються.
  • 2. Рівень досконалості господарського законодавства. Що досконаліше законодавство, то швидше і ефективніше досягаються цілі, визначені при створенні конкретних юридичних норм. Неузгодженість окремих норм права, наявність прогалин, відсутність реальних санкцій окремих норм - усе це негативно позначається на рівні ефективності правового регулювання господарської діяльності.
  • 3. Рівень правової культури учасників господарювання. Цей чинник доволі місткий і охоплює режим законності при правотворчості та правозастосуванні, рівень правосвідомості тощо. Сутність правової культури полягає в тому, що всі суб'єкти господарських відносин мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко усвідомлювати свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотримувати їх. Без цього правові вимоги не можуть бути ефективними. Суб'єкти правових вимог (учасники господарювання) поділяються на дві групи: суб'єкти, для яких знання законодавства є службовим обов'язком (юристи, економісти, фінансисти та ін.); усі інші суб'єкти (споживачі, громадяни-підприємці). Суб'єкти першої групи одержують інформацію про нормативні акти за службовою лінією, з офіційних джерел, а суб'єкти другої групи - з інших джерел, насамперед із засобів масової інформації, проте лише знання права суб'єктами господарських відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще умови для його реалізації.

Отже, реалізація норм права суб'єктами господарської діяльності є безпосереднім результатом правового регулювання господарської діяльності. Підсумком правового регулювання господарської діяльності є результат сукупної дії всіх ланок механізму правового регулювання: нормативних актів, які складаються з норм права, правовідносин у сфері господарювання (суб'єктивних прав та юридичних обов'язків господарюючих суб'єктів) та індивідуальних актів (актів застосування) при їх сукупному впливі як на поведінку кожного суб'єкта господарювання, так і на формування господарських правовідносин загалом.

  • [1] Хозяйственное право: учебник / Под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. -С.37.
  • [2] Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник [для студ.вищ. навч.закл.] - О. М. Вінник. - 2-ге вид., змін, та доповнене. - К.: Правова єдність, 2009. - С. 32.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >