< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Іронія долі

За народними уявленнями, доля — це добрий дух, який захищає людину, приносить щастя та багатство. Та якщо людина ледача або зла, то доля її покидає. Кожному Бог призначає долю, тому життя визначене наперед. У тяжку хвилину людина на рівні інтуїції може відчути долю, яка їй приходить на допомогу. Інколи доля робить зовсім непередбачувані повороти, щоб поставити людину на визначений шлях. Від долі не можна ні втекти, ні сховатися. Проте існує і злий дух — недоля. Коли людина не ладить із долею, слід чекати недолю. Кого дбайливо доглядають, потурають у бажаннях, примхах або кому таланить у житті, того називають "пестуном долі". Буває, що люди ризикують, наважуються зробити щось нове, розраховуючи на успіх, хочуть "випробувати долю". Часто вживаний фразеологізм "іронія долі" означає безглуздий, непередбачуваний, небажаний збіг обставин; насмішку долі.

слід прохолов

В українській мові багато мисливських фразеологізмів. Справжні мисливці розпізнають звірів чи птахів, дивлячись на сліди (іти по слідах, тримати слід, по гарячих слідах, по свіжих слідах). Фразеологізм "і слід прохолов" означає: минуло багато часу, відколи пробіг звір. Вираз став загальновживаним і почав означати, що пройшло багато часу чи хтось кудись зник.

Іти на Голгофу

Фразеологізм походить із Біблії, з історії про життя Ісуса Христа. У Римській імперії, до якої належала Юдея, засуджених до страти розпинали на хресті. Прибита цвяхами до хреста людина повільно помирала від болю, голоду і спраги. Так було розіп'ято Ісуса Христа на Голгофі — пагорбі на околиці Єрусалима. Туди після катувань піднявся приречений Спаситель, несучи на собі важкого хреста для власної страти, як і всі, кого прирікали на смерть.

Вислів "іти на Голгофу" означає терпіти страждання за певну ідею чи людину; свідомо йти на безнадійну справу в ім'я високої мети.

Іудин поцілунок

У Євангелії розповідається, що Іуда Іскаріот, один із дванадцяти апостолів Христа, зрадив свого вчителя за тридцять срібняків. Первосвящеників, які прагнули заарештувати Ісуса, він попередив: "Кого я поцілую, то він, — беріть його і обережно ведіть". Підійшовши до Спасителя, Іуда сказав: "Учителю!" — і поцілував його. Ісуса схопили, судили, катували, після чого розіп'яли на Голгофі. Через деякий час від докорів власного сумління Іуда повісився на осиці.

На основі цієї історії склався вислів "іудин поцілунок", який символізує зрадництво та лицемірство. Його вживають, коли йдеться про людей, які за дружбою приховують справжню ворожість.

Їхати зайцем

Цей вислів народився у Франції. Колись французькі поштові кучери називали кроликами товари і пасажирів, яких перевозили таємно від господарів. Коли вони казали "покласти кролика", це означало прийняти безквиткового пасажира або перевезти незаконний товар.

Звідси й походить фразеологізм "їхати зайцем", який означає їхати без квитка і боятися бути пійманим, викритим.

Кадити фіміам

У давні часи під час жертвоприношень у священне багаття кидали пахуче зілля або смоли, щоб його аромат підносився до неба. Фіміам — це ладан, запашна речовина для обкурювання, а також ароматичний дим, що виникає при ЇЇ спалюванні. Його використовують у церквах під час урочистих відправ. Отже, у прямому значенні "кадити фіміам" — значить спалювати пахуче зілля з ритуальною метою, а в переносному — дуже вихваляти когось, прославляти, звеличувати.

Казанська сирота

Народився цей фразеологізм у XVI ст. після завоювання російським царем Іваном Грозним Казані. Тамтешнім князям довелося вдавати із себе бідних, щоб домогтися від нового господаря подарунків і милості. Відтоді того, хто прибідняється, вдає скривдженого, ображеного, нещасного, щоб викликати жалість, співчуття, народ зневажливо називає казанською сиротою.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >