Надання адвокатом безоплатної правової допомоги

Здійснення захисту за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому чинним кримінальним процесуальним законодавством, а також законодавством про надання безоплатної правової допомоги, є важливим професійним обов'язком адвоката. Необґрунтована відмова від прийняття на себе захисту або участі у проведенні окремої процесуальної дії є неприпустимою. Відмову слід вважати обґрунтованою тільки у випадках:

— коли адвокат через тимчасову непрацездатність не може повноцінно виконувати свої професійні обов'язки;
— коли з об'єктивних причин у адвоката відсутня належна кваліфікація для надання правової допомоги у конкретному провадженні, яке є особливо складним; — коли при прийнятті адвокатом на себе захисту певної особи через конкретні причини неможливо забезпечити дотримання вимог Правил адвокатської етики, які регламентують неприпустимість конфлікту інтересів, або правил, що забезпечують гарантії збереження конфіденційної інформації;
— коли прийняття доручення або залучення для проведення окремої процесуальної дії через конкретні об'єктивні причини може потягти суттєве порушення прав і законних інтересів інших клієнтів адвоката.

Адвокат, який здійснював захист клієнта під час досудового розслідування на підставі договору або за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, може відмовитись від прийняття доручення на захист цього клієнта в суді першої інстанції виключно з підстав, визначених законом.

Окрему увагу необхідно приділити підставам і порядку надання безоплатної правової допомоги у кримінальних провадженнях. Праю громадян на безоплатну правову допомогу вже досить давно закріплено у Конституції та деяких спеціальних законах України, однак реалізувати його у повному обсязі донедавна було неможливо через відсутність узгодженої політики у сфері надання правової допомоги коштом держави. Закон України від 2 червня 2011 р. № 3460-УІ "Про безоплатну правову допомогу" створив правову базу та механізм для реалізації права кожного на правову допомогу у випадках, коли вона має надаватись безоплатно. Цей Закон відповідає ряду міжнародних угод, учасницею яких є наша держава, зокрема Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та

Міжнародному пакту про громадянські та політичні права 1966 року, які зобов'язують держав-учасниць надавати кваліфіковану безоплатну правову допомогу малозабезпеченим особам при обвинуваченні їх у вчиненні кримінальних правопорушень.

Позитивним необхідно визнати прийняття Закону України від 4 липня 2012 р. N° 435-р "Про затвердження Концепції Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013—2017 роки", в якій зазначається, що Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція про статус біженців, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та інші міжнародні акти передбачають обов'язок держави забезпечити безоплатну та ефективну правову допомогу особам, які її потребують, і встановити мінімальні вимоги до надання такої допомоги.

Безоплатна первинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у разі їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Безоплатна вторинна правова допомога — це державна гарантія, яка спрямована на створення однакових можливостей для доступу людей до правосуддя і включає такі види послуг: захист від обвинувачення, представництво інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складання процесуальних документів.

Європейський підхід у питанні надання безоплатної правової допомоги залишається незмінним і полягає у невід'ємності реального права на правову допомогу від права на реальний доступ до суду. Водночас, право на доступ до суду є ключовою складовою права на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, питання щодо цивільних прав та обов'язків особи або пред'явлення кримінального обвинувачення, висунутого проти неї, гарантованого ст. 6 КЗПЛ в інтерпретації прецедентно! практики ЄСПЛ. Такий підхід втілився у низці конкретних принципів, серед яких, мабуть, найважливішими є принципи, відображені в Резолюції 78 (8) "Про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації", прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 2 березня 1978 р.:

1. Ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення у цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну безоплатну правову допомогу в судовому провадженні.
2. Безоплатна правова допомога повинна завжди надаватися особою, яка має право практикувати в якості адвоката відповідно до правових норм держави.
3. Особа, якій надається допомога, має бути, наскільки це можливо, вільною у виборі кваліфікованого захисника. Призначена захисником особа має одержати належну винагороду за виконану роботу в інтересах особи, яка отримує безоплатну правову допомогу.
4. Відповідальність за фінансування безоплатної правової допомоги повинна бути покладена на державу.
5. Державі належить вжити необхідних заходів, щоб довести порядок надання безоплатної правової допомоги до відома широкого загалу та всіх зацікавлених сторін, зокрема тих державних органів, до яких можуть звертатися особи, що клопотатимуть про безоплатну правову допомогу.

Ці принципи отримали подальшу деталізацію у певних практичних настановах, втілених у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (93) І від 8 січня 1993 р., К (81) 7 від 14 травня 1981 р. та К (2005) 12 від 15 червня 2005 р. Серед них такі: право кожного на допомогу адвоката за рахунок держави, якщо особа не може сплатити гонорар, у всіх судових процедурах (кримінальних, господарських, адміністративних, цивільних тощо і в усіх цивільних інстанціях) із збереженням права на вибір адвоката; простота судових і позасудових процедур, дотичних до прав людини; можливе скорочення судових витрат; сприяння доступу до позасудових методів розв'язання конфліктів.

На жаль, в Україні ситуація з наданням безоплатної вторинної правової допомоги до 2012 р. була вельми невтішною. Це призводило до прийняття численних рішень ЄСПЛ проти України щодо порушення вимог КЗПЛ у частині права на справедливий суд, призначення захисника та забезпечення людей безоплатною правовою допомогою. Як приклад можна навести декілька вирішених Європейським судом з прав людини справ, у яких він звертає увагу на порушення права на правову допомогу: справи "Бортник проти України" (N9 39528/04 від 27 січня 2011 р.), "Нечипорук та Йонкало проти України" (№ 42310/04 від 21 квітня 2011 р.), "Балицький проти України" (№ 12793/03 від 3 листопада 2011 р.) тощо.

Водночас, право на правову допомогу віднесено до конституційних прав як таке, що за статусом є загальним правом кожного. Так, ст. 59 Конституції України проголошує: "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".

У ст. 4 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" зазначається, що при реалізації даного права не допускається застосовування привілеїв чи обмежень до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Державна політика у сфері надання безоплатної правової допомоги ґрунтується на таких принципах: 1) верховенство права; 2) законність; 3) доступність безоплатної правової допомоги; 4) забезпечення якості безоплатної правової допомоги; 5) гарантоване державне фінансування.

Відповідно до цього Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають певні категорії осіб, визначені у ст. 14. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають також громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

Указаний Закон визначає таке коло суб'єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні (ст. 15): 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; 3) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги утворюються Міністерством юстиції України при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Кабінет Міністрів України видав постанову від 6 червня 2012 р. № 504 "Про утворення Координаційного центру з надання правової допомоги та ліквідацію Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції". Наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2012 р. № 967/5 "Про затвердження Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги" було визначено, що такі Центри відповідно до покладених на них завдань:

розглядають звернення суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу та приймають рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в її наданні;

перевіряють належність особи до категорії осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги в установленому порядку;

забезпечують складання процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу після прийняття рішення про надання такої допомоги;

забезпечують участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства та розгляді кримінальної справи в суді у випадках, коли участь захисника є обов'язковою відповідно до положень КПК, а також у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, не може запросити захисника через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин;

забезпечують участь захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення;

забезпечують здійснення представництва інтересів суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

укладають контракти з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання такої допомоги на постійній основі; укладають договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання такої допомоги на тимчасовій основі (на підставі окремих договорів на надання послуг); видають доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; приймають рішення про заміну адвоката у випадках, передбачених Законом України "Про безоплатну правову допомогу"', подають клопотання до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, та Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору, у випадках, передбачених Законом України "Про безоплатну правову допомогу"; приймають рішення про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у ст. 25 визначає, що адвокати є суб'єктами надання безоплатної правової допомоги. Оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правової допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правової допомоги — за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.

Після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з її надання призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом. При призначенні адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь. Повноваження адвоката як захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді, у розгляді справи про адміністративне правопорушення та для представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомоги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору про її надання. У договорі про надання безоплатної вторинної правової допомоги зазначаються обсяг правової допомоги, строк, протягом якого така допомога надаватиметься, та розмір плати.

Адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено лише у разі: 1) хвороби адвоката; 2) неналежного виконання адвокатом своїх зобов'язань за умовами договору; 3) недотримання ним порядку надання безоплатної вторинної правової допомоги; 4) виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, чи Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору. При заміні одного адвоката іншим забезпечується безперервність надання безоплатної вторинної правової допомоги. Адвокат, який призначається на заміну іншого адвоката, зобов'язаний вжити заходів для усунення недоліків у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, які мали місце до його призначення.

Стаття 25 Закону "Про безоплатну правову допомогу" визначає, що суб'єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право: 1) здійснювати захист при провадженні дізнання, досудового слідства, розгляді кримінальної справи в суді на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) брати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 3) представляти права і законні інтереси осіб, які потребують безоплатної вторинної правової допомоги, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами на підставі доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 4) запитувати і отримувати документи та інші матеріали або їх копії, необхідні у зв'язку з наданням безоплатної вторинної правової допомоги в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 5) збирати відомості з метою використання їх під час захисту прав і законних інтересів осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги; 6) ознайомлюватися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними для забезпечення ефективного правового захисту документами, крім тих, що є державною таємницею; 7) інформувати Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги про настання обставин, що передбачають припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги; 8) на належну оплату діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Водночас, адвокат, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися вимог Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів; 2) надавати якісно та в необхідному обсязі безоплатну вторинну правову допомогу; 3) приймати до провадження справи осіб, які потребують безоплатної вторинної правової допомоги, відповідно до договорів, укладених з Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 4) не розголошувати конфіденційну інформацію про особу, яка стала відомою у зв'язку з наданням безоплатної вторинної правової допомоги.

На виконання зазначених вище положень зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України були прийняті такі постанови: від 28 грудня 2011 р. № 1362 "Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги"; від II січня 2012 р. № 8 "Про затвердження Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі"; від 26 січня 2011 р. № 50 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для надання громадянам правової допомоги в кримінальних провадженнях за рахунок держави"; від 18 квітня 2012 р. № 305 "Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу".

У разі звернення особи щодо надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги Центр з її надання зобов'язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти відповідне рішення. Якщо особа подала звернення щодо надання одного з видів правових послуг, передбачених ч. 2 ст. 13 Закону "Про безоплатну правову допомогу", до територіального органу юстиції, цей орган зобов'язаний протягом трьох днів з дня подання звернення надіслати його до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, діяльність якого поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний у семиденний строк з дня отримання звернення особи прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених ч. 1 ст. 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи. Якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з її надання приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася щодо надання такої допомоги, з одночасним роз'ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

У разі звернення осіб, зазначених у пунктах 3—7 ч. 1 ст. 14 цього Закону, щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб у випадках, установлених законом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи. У разі отримання від особи, яка провадить дізнання, слідчого чи суду залиту про призначення захисника Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний призначити захисника протягом 24 годин з моменту надходження запиту. Порядок інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб був затверджений і постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. № 1363.

Надання безоплатної правової допомоги має розглядатися не як акт благодійності щодо незабезпечених, а як зобов'язання, покладене на суспільство в цілому. При цьому кожна особа має бути наділена правом на необхідну безоплатну правову допомогу адвоката в судовому провадженні, будучи, наскільки це можливо, вільною у виборі кваліфікованого захисника. Водночас, відповідальність за фінансування безоплатної правової допомоги має бути покладена на державу.