Механізм і суб'єкти реалізації правових гарантій адвокатської діяльності

У силу важливості ефективної діяльності адвокатури постає питання про реалізацію вже існуючих і правове закріплення необхідних гарантій адвокатської діяльності, тобто про переведення цих гарантій із сфери належного до сфери існуючого, до практики соціальних відносин.

Це "переведення" здійснюється складним системним механізмом забезпечення правового статусу адвоката, що складається із сукупності умов, засобів, форм, режимів впливу і слугує реалізації правових гарантій адвокатської діяльності.

Механізм реалізації правових гарантій адвокатської діяльності включає органічно пов'язані між собою елементи: правову форму закріплення гарантій адвокатської діяльності, діяльність суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності, суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності.

Цей механізм потребує: по-перше, законодавчо-правового закріплення гарантій адвокатської діяльності на всіх рівнях національного законодавства України. Основоположною гарантією повинно стати закріплення правового становища інституту адвокатури та основних принципів його діяльності в Конституції України. Подальша розробка системи гарантій адвокатської діяльності отримує втілення у спеціальних законах, наприклад у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Особливе місце має посісти система правових гарантій адвокатської діяльності у процесуальних кодифікованих нормативних актах. До системи правових гарантій адвокатської діяльності входять і положення Правил адвокатської етики.

По-друге, зазначений механізм передбачає існування законодавчо чітко визначених суб'єктів його реалізації, а також визначеної законом системи практичних дій цих суб'єктів у зв'язку з реалізацією цих гарантій. У перелік згаданих суб'єктів, можливо, мають бути включені всі юридичні та фізичні особи, з якими адвокату доводиться вступати у стосунки при виконанні ним своїх професійних обов'язків.

Винятком у даному випадку не повинна бути навіть держава в цілому. Згадані суб'єкти повинні мати певне коло обов'язків щодо діяльності адвокатів у тій чи іншій галузі життя суспільства; виконуючи свої функції, адвокат повинен мати можливість розраховувати на певні обов'язки цих суб'єктів щодо нього. Крім того гарантії не лише стануть на перешкоді порушенню прав адвокатів, а й нададуть можливість проконтролювати адвокатську діяльність стосовно різних суб'єктів права, щоб запобігти можливості зловживань з боку несумлінних представників адвокатської професії.

Неможливо вести мову про механізм реалізації системи правових гарантій адвокатської діяльності, не уявляючи чіткої системи суб'єктів реалізації цих гарантій. Як би добре не була побудована система норм, що законодавчо закріплюють права і обов'язки адвокатів, яку б серйозну наукову базу не було підведено під механізм їх реалізації, якою багатою і різноманітною не виявилася б практика здійснення всього задуманого, ефективність адвокатської діяльності буде невисокою, якщо чітко не регламентувати коло суб'єктів, на яких накладено ряд обов'язків, що спонукають адвоката діяти відповідно із законодавством і при цьому бути впевненим у належній реакції на свої дії. Жодна норма закону не спрацьовує повною мірою, якщо не існує достатньо серйозної відповідальності за невиконання обов'язків стосовно діяльності адвокатів.

Спираючись на один з основних принципів правової держави — обов'язок держави захищати в першу чергу права громадян, цілком закономірно дійти висновку, що основним суб'єктом реалізації правових гарантій адвокатської діяльності має бути держава.

Проблема захисту державою прав громадян не є новиною і мала місце тією чи іншою мірою у будь-якій державі і за будь-якої соціально-економічної формації. Ця проблема набула особливого значення для сучасного суспільства у другій половині минулого століття, коли філософія правової держави, її елементи та дійові ознаки почали реалізовуватись у державному будівництві країн, об'єднаних єдиною метою: створити цивілізовану світову спільноту рівноправних і вільних людей та націй. Після проголошення у 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави Україна ця проблема постала і перед нашою країною.

Слід відзначити, що саме адвокатура і є одним із найважливіших, необхідніших і найбільш реальних інститутів держави по захисту прав громадян.

Але ще дуже часто трапляється трактування адвокатури як структури, що належить до сфери послуг і задовольняє певні побутові інтереси громадян і юридичних осіб. Таке розуміння ролі адвокатури в суспільстві категорично не відповідає її дійсному функціональному навантаженню, яке є значно масштабнішим і змістовнішим. Поряд зі своєю головною функцією — професійним захистом прав і свобод громадян і юридичних осіб вона також певною мірою виконує роль важеля впливу на різні гілки влади, а "поділ влади сьогодні — це найважливіша підстава забезпечення ефективності управління суспільством"^[1]. Професійною діяльністю адвокатів у конкретних справах контролюється відповідність рішень судової влади законові, тобто кінцевій і найголовнішій формі виразу волевиявлення законодавчої влади. У разі коли така відповідність відсутня, адвокати вдаються до процесуальних засобів — апеляційних і касаційних скарг, ініціюють процес контролю за додержанням законодавчих положень, здійснюваний спеціалізовано як прокуратурою, так і судовими органами вищих інстанцій.

Отже, адвокатура є своєрідним фактором, який збалансовує волевиявлення суду в конкретних справах із волевиявленням законодавця в широкому розумінні.

Крім того опосередкований контроль за відповідністю волевиявлень виконавчих структур, їх окремих представників волевиявленню законодавчої влади, тобто — закону, також виконується адвокатурою. Адвокатура представляє інтереси суб'єктів, чиї права та свободи порушуються чинниками виконавчої влади, і, використовуючи свої права, реагує на них шляхом подачі заяв і скарг до суду, прокуратури тощо. При цьому адвокатура знову-таки виступає як один із гарантів узгодження дій і рішень виконавчої влади з рішеннями законодавчої влади.

Може йтися про особливий статус адвокатури серед невладних структур суспільства. Адвокатура ніколи не входила до жодних державних структур, стояла поза політикою, не об'єднувалась з іншими структурами, виконуючи свої обов'язки професійного правозахисту.

Невходження до будь-якої владної структури, проміжне, незалежне становище адвокатури додає останній значення інституту, що може, зокрема, бути дійовим узгоджувачем конкретних суперечностей, які виникають через привласнення тією чи іншою гілкою влади непритаманних їй правомочностей. Ще П. Котляревський писав у цьому зв'язку: "Вимагаючи від нього (адвоката) знати закони і задовольняти формальні умови... законодавець поставив адвоката вільним між судом і громадянами, з яких одні шукають правди, інші милості, посередником без влади, але з правом гласності. Таке призначення адвокатури як сили, що протидіє бюрократичному абсолютизму, виправдовується метою внутрішньої політичної рівноваги..."^[2].

Виконання адвокатурою згаданих вище функцій підтверджує думку, що сама адвокатура України також є одним із суб'єктів реалізації правових гарантій адвокатської діяльності. Діяльність адвокатури слід віднести до однієї з гарантій законності, тобто до спеціальних юридичних засобів її забезпечення. Будучи особливого виду суспільним інститутом, адвокатура здійснює свою діяльність з метою забезпечення законності. Вона є важливим засобом попередження правопорушень, мірою захисту, поновлення порушених прав, усунення негативних наслідків правопорушень. І дійсно, якою б діяльністю не займалася адвокатура — веденням кримінальних чи цивільних справ, юридичним обслуговуванням підприємств та організацій, консультаційною роботою — у ній (діяльності) завжди присутні дві пов'язані між собою і зумовлені одна одною складові: відстоювання і суворе додержання законів і попередження правопорушень.

В Основних положеннях про роль юристів зазначено: "Захищаючи права своїх клієнтів і відстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини і основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і в усіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм і фахової етики юриста. Юристи завжди суворо дотримуються інтересів своїх клієнтів". При цьому "юристи при всіх обставинах зберігають честь і гідність, притаманні їх професії, як відповідальні співробітники в галузі відправлення правосуддя".

Основні положення про роль адвокатів (ст. 9) встановлюють, що уряди, фахові асоціації адвокатури і навчальні заклади зобов'язані забезпечити адвокатам одержання відповідної освіти, підготовку і знання як ідеалів і етичних вимог адвокатів, так і прав людини і основних свобод, закріплених національним і міжнародним правом. Це положення дуже важливе, оскільки адвокат повинен відповідати системі фахових і етичних вимог, які забезпечують надання ним кваліфікованої юридичної допомоги.

Водночас, встановлена відповідальність адвоката за неналежне виконання своїх функціональних обов'язків. Така відповідальність є елементом процесуального статусу адвоката, поряд з його правами, обов'язками, їх гарантіями і певними процесуальними та етичними заборонами. Адвокати можуть розраховувати на дисциплінарне провадження, проведене відповідно до вимог Основних положень...: "Обвинувачення і скарги щодо юристів, що виконують свої професійні обов'язки, підлягають найскорішому і об'єктивному розгляду відповідно до належної процедури. Юристи мають право на справедливий розгляд справи, включаючи допомогу юриста за своїм вибором".

Здійснюючи свої права і виконуючи свої обов'язки, адвокати, безумовно, реалізують правові гарантії адвокатської діяльності. Проте без активного, а головне, доброзичливого сприяння інститутові адвокатури з боку працівників правоохоронних органів і суду, реальне здійснення адвокатами своїх прав стає надто проблематичним. Обов'язок сприяти адвокатам у здійсненні ними своєї діяльності закріплено як у міжнародних документах (Основні положення..., п. 19), так і в національному законодавстві (статті 22, 46 КПК).

Належне виконання своїх обов'язків суб'єктами реалізації правових гарантій адвокатської діяльності чималою мірою забезпечується і певним рівнем професійної культури і етики працівників правоохоронних органів і суду, додержанням ними таких принципів, як гуманність, милосердя, справедливість, істинність, сміливість, високо-моральність ділове співробітництво, відчуття спільності виконання конкретних завдань, доброзичливість, принциповість.

Надзвичайно важливу роль відіграло включення до КК спеціальної норми, що встановлює кримінальну відповідальність за вчинення у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці (ст. 397). Як кваліфікований склад цього злочину норма визначає вчинення цих дій службовою особою з використанням свого службового становища. Наявність такої норми у КК є визнанням державою факту, що діяльність осіб, які надають правову допомогу (в тому числі адвокатів), має державне значення, спрямована на захист найвищих цінностей країни: прав, свобод і законних інтересів людини. Кримінальна відповідальність за порушення гарантій адвокатської діяльності та, взагалі, втручання в роботу адвоката саме по собі є суттєвою правовою гарантією виконання адвокатами своїх професійних прав та обов'язків.

Діяльність адвокатів є дуже багатоплановою і різноманітною, у зв'язку з чим адвокатові доводиться зустрічатись не лише зі своїми колегами і правоохоронними та судовими органами, а й з різними юридичними і фізичними особами. У зв'язку з цим подібні особи, тобто організації, заклади, підприємства і просто громадяни, також виступають суб'єктами реалізації гарантій адвокатської діяльності. Найбільш тісне співробітництво виникає з юридичними особами, коли, в силу ст. 20 Закону, адвокати запитують у них різні характеристики, довідки, інструкції та інші документи, а також висловлюють бажання ознайомитися з якими-небудь матеріалами безпосередньо в організації. На жаль, у цій сфері діяльності адвокати дуже часто стикаються з проблемою невиконання керівниками і посадовими особами різних закладів своїх прямих обов'язків. Маючи під собою законну підставу, адвокатські запити залишаються без відповідей, або відповіді висилаються з чималою затримкою, самі адвокати не допускаються до ознайомлення з необхідними документами, часто виключається можливість робити виписки з одержаних матеріалів, тобто нехтується гарантія дотримання прав адвокатів при наданні адвокатських запитів, встановлена ст. 24 Закону, ч. 7 ст. 46 КПК.

Адвокатський запит — це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, до підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, у яких міститься інформація з обмеженим доступом. У разі коли адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокат письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту. В разі коли задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, на адвокатський запит, запит КДКА, її палати або члена відповідно до Закону тягне адміністративну відповідальність, передбачену ст. 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На виконання вказаних норм, Рада адвокатів м. Києва (далі — Рада) розробила такий порядок дій при отриманні нею повідомлення від адвоката про відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності:

• 1. При отриманні Радою повідомлення адвоката про порушення стосовно нього вимог ст. 24 Закону Голова Ради або його заступник протягом 2 робочих днів через секретаря Ради передають таке повідомлення для попередньої перевірки уповноваженому члену Ради.
• 2. Отримавши повідомлення адвоката про порушення стосовно нього вимог згаданої статті, уповноважений член Ради протягом п'яти робочих днів проводить попередню перевірку повідомлення. При проведенні перевірки уповноважений член Ради має право звернутись до адвоката, від якого надійшло повідомлення, для отримання необхідних відомостей та/або документів, що стосуються цього повідомлення, а також звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань з метою отримання необхідної інформації.
• 3. У разі наявності правових підстав уповноважений член ради готує протокол про адміністративне правопорушення і разом з матеріалами передає його на розгляд і підписання Голові ради. Уповноважений член Ради, голова Ради діють у подальшому виключно у порядку і в строки, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення і Порядком складання адміністративних протоколів, затвердженим РАУ.
• 4. За відсутності правових підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення уповноважений член Ради протягом п'яти робочих днів письмово повідомляє про це адвоката, від якого надійшло повідомлення. Повідомлення про відмову та матеріали його попередньої перевірки залишаються в Раді.
• 5. При отриманні Радою повідомлення про відмову Голова Ради може прийняти рішення про проведення попередньої перевірки цього повідомлення особисто.

Передумовою успішної адвокатської діяльності є верховенство права, демократія та законність. Престиж адвоката й ефективність його діяльності прямо залежать від становища людини в суспільстві та державі, поваги до її індивідуальної свободи, честі та гідності.

Специфіка адвокатської діяльності потребує також диференційованого аналізу її престижності: 1) в очах широкої громадськості; 2) серед тієї частини населення, що зверталася за юридичною допомогою; 3) у працівників правоохоронних органів і суддів. Протягом багатьох років у нашій країні спостерігались постійне наростання обвинувального ухилу, відступ від принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого, майже повна відсутність виправдувальних вироків, порушення конституційних прав громадян, ігнорування посадовими особами звернень звичайних людей. Мужність і принциповість адвокатів у такій несприятливій ситуації викликають повагу до них як до особистостей; водночас, їх безсилля перед тенденційністю прокурора і суду, неспроможність запобігти постановленню неправосудного рішення в ряді випадків призводить до висновку про даремність участі адвоката у процесі.

Самостійного аналізу потребує питання про престиж адвоката у суддів, працівників правоохоронних органів. Суддя, прокурор, слідчий, адвокат, виконуючи різні процесуальні функції, повинні утворити співдружність, спрямовану до єдиної мети — винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Однак під впливом різних факторів відносини адвоката з працівниками правоохоронних органів і суддями затьмарюються, набуваючи конфліктного забарвлення. Серед таких факторів можна виділити: 1) надмірне завантаження правоохоронних органів і неможливість забезпечити належну якість роботи; 2) постановка перед правоохоронними органами нереального завдання: швидко і рішуче знизити рівень злочинності; 3) елементи бюрократизму: відсоток розкриваємості правопорушень, стабільність судових рішень; 4) невисокий рівень правової культури певної частини працівників правоохоронних органів і навіть суддів.

Абсолютно доречним і логічним з огляду на необхідність підвищення захищеності та престижу адвокатури стало включення до КК норм, що встановлюють відповідальність за погрозу, насильство, посягання на життя та здоров'я, майно захисників і представників особи в зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги. Ці норми — статті 398, 399, 400 — захищають не лише тільки самих адвокатів, а й і їх близьких родичів. Запровадження кримінальної відповідальності за відповідні склади злочинів підтвердило важливість діяльності правозахисників, а саме адвокатів, для функціонування правової системи держави. Правовий статус адвоката законодавець, нарешті, фактично прирівняв до правового статусу працівників правоохоронних органів і суддів.

Обов'язковою умовою ефективного функціонування адвокатури, її вдосконалення є неодмінне співіснування й інтеграція у світову адвокатуру, визнання міжнародних норм її організації й діяльності. Побудова ж правової держави в Україні потребує вироблення нової моделі юриста-фахівця. Така модель повинна розглядатись як система якостей, притаманних юристу як фахівцю.

Спираючись на вищенаведене, хотілось би особливо наголосити, що українському суспільству і державі потрібна міцна адвокатура. Можливість адвокатів ефективно та з гідністю захищати права громадян, ставлення до адвокатури — чутливий індикатор рівня демократії в суспільстві й державі.

Рівень демократичності будь-якої держави визначається можливістю її громадян реалізовувати й захищати свої права. Міра реалізації цих прав залежить від реальних можливостей громадян залучати до захисту своїх прав фахівців, адвокатів. І звичайно ж, рівень правової захищеності громадян залежить від ефективності роботи людей, які професійно захищають їхні права. Ця ефективність визначається, по-перше, професійною підготовленістю адвокатів, а, по-друге, ставленням держави, безпосередньо її посадових осіб, правоохоронних органів, суддів до діяльності адвокатів.

Рівень професійної підготовки адвокатів залежить від відповідальності органів, які покликані допускати дипломованих юристів саме до адвокатської діяльності. Вимогливість до кандидатів допоможе уникнути проникнення до лав адвокатів людей, неспроможних здійснювати адвокатську діяльність на необхідному професійному рівні.

Набагато складнішим є питання ставлення держави до адвокатської діяльності. Воно дістає вияв як у нормативному врегулюванні діяльності адвокатури, так і у психологічному кліматі, в якому існує і діє адвокатура в Україні. Лише вирішивши проблеми в цих двох аспектах, держава зможе реально гарантувати діяльність адвокатів, а отже, забезпечити себе по-справжньому демократичним інститутом правової держави.

• [1] Сірий М. І. Судова влада у правовій системі України / М. І. Сірий // Правова система України: теорія і практика ; тези доповідей і наук, повідомлень наук.-практ. конф. ; відп. ред.: Ю. С. Шемшученко, В. Ф. Погорілко. — К., 1993. - С. 443.
• [2] Котляревский П. Русская адвокатура и закон / П. Котляревский. — К., 1905. - С. 28.