Правила адвокатської етики як звід етичних засад діяльності адвокатури
Основою нормативної професійної етики є детальне розроблення її нюансів, що застосовуються у конкретній професійній діяльності й випливають з різного рівня вимог, які висуваються суспільством до ряду професій. Такі етичні норми мають бути прямо пов'язані з індивідуальною мораллю представників певної професії. Інакше професійна діяльність не може здійснюватись взагалі або здійснюється на неналежному рівні. Щоб уникнути цього, потрібні конкретизація, максимально можливе чітке визначення моральних вимог до представників певних професій, що і зумовлює розроблення етичних кодексів, які й актуалізують проблему шкали цінностей.
Важливу роль у визначенні законності та етичності засобів захисту, які використовують адвокати у кримінальному процесі, відіграють кодекси адвокатської етики, прийняті адвокатурами багатьох країн світу. Треба зауважити, що кожен народ, кожна держава йшли своїм шляхом до створення кодексів професійної (юридичної, адвокатської) етики. Сьогодні основним документом, що регулює адвокатську етику в США, є Моральні правила професійної поведінки адвоката, прийняті Конгресом 2 серпня 1983 р. Крім федерального зібрання етичних норм для адвокатури у кожному штаті є локальні правила етичних норм. У Великій Британії професійна поведінка соліситорів і баристерів регулюється відповідними правилами. Так, у 1974 р. було прийнято Керівництво професійною поведінкою соліситорів. Діє прийнятий 1 січня 1981 р. Кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу. Свій Кодекс професійної поведінки адвоката прийняла Канадська спілка адвокатів у 1987 р. У Таїланді діє Інструкція з професійної етики адвокатів. У Росії Кодекс професійної етики адвоката ухвалено 31 січня 2003 р. на засіданні І Всеросійського з'їзду адвокатів. У ст. 4 цього Кодексу зазначено, "що адвокати за будь-яких обставин повинні зберігати честь і гідність, притаманні їх професії".
Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятий у Страсбурзі в жовтні 1988 р., так званий Деонтологічний кодекс, також звертає увагу адвокатів на те, що відносини довіри не можуть існувати, якщо є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката[1].
Міжнародне юридичне співтовариство також прийняло відповідний документ, що є зводом етичних вимог адвокатської професії, — Генеральні принципи етики адвокатів, ухвалені Правлінням МАЮ в м. Единбурзі в 1995 р.2 їх мета — встановлення загальноприйнятого професійного стандарту, якому повинен відповідати адвокат у будь-якій країні світу.
У цьому документі підкреслюється, що етичними вимогами адвокатської професії, зокрема, є компетентність адвоката, знання й розуміння ним закону, вимогливість до себе, шанування інтересів клієнта, додержання конфіденційності у відносинах із клієнтами тощо.
Таким чином, Правила адвокатської етики — це правила поведінки адвоката, закріплені різними соціальними нормами і вироблені самими представниками адвокатської професії, які конкретизують гуманістичне призначення адвокатури як правозахисного інституту, дотримання яких забезпечується внутрішнім переконанням адвокатів, колективною волею органів адвокатського співтовариства, а у разі необхідності — заходами державно-правового примусу.
В Україні Правила адвокатської етики (далі — Правила), затверджені Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р. Вони мають стати орієнтиром адвоката при обранні належних варіантів професійної поведінки. Правила складаються з преамбули, 10 розділів, 67 статей.
У розділі І Правил розглядаються загальні положення, що визначають співвідношення Правил адвокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, дію Правил адвокатської етики за предметом, колом осіб і в часі.
У розділі II Правил розглядаються основні принципи адвокатської етики, до яких віднесені: незалежність і свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість конфлікту інтересів; конфіденційність; компетентність і добросовісність; повага до адвокатської професії.
Правила вказують, що специфіка цілей і завдань адвокатури потребує як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність з надання правової допомоги, із захисту або представництва клієнта, зокрема, з боку державних органів, політичних партій, інших адвокатів тощо, а також від впливу своїх особистих інтересів. З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав, гарантій адвокатської діяльності та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.
У своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, іншим чином умисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів і методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам. Із самого початку спілкування з клієнтом адвокат повинен чітко визначити, що, допомагаючи йому, вважає неприпустимим порушення закону і не чинитиме останні, але захищатиме інтереси клієнта всіма законними засобами та способами, докладаючи максимальні зусилля.
Адвокат — відносно самостійна фігура і майже завжди має право вибору своєї поведінки та позиції у взаємовідносинах із клієнтом і судом. Адвокат завжди залишається представником своєї корпорації, і за його вчинками судять не про клієнта, якого він представляє, а про колегію адвокатів, членом якої він є. І тому, якщо клієнт наполягає на скоєнні адвокатом вчинку, не сумісного з адвокатським статусом, адвокат, знаючи це, не повинен приймати таке доручення, а також має повне моральне право відмовитись від подальшого ведення справи цього клієнта, звичайно, якщо така відмова за суттю і процедурою не суперечить закону. Така сама думка простежується і в працях видатного російського юриста А. Ф. Коні, а також автора всесвітньо відомої книги "Школа адвокатури" Р. Гарріса, який висловив таку пораду: "Нехай служіння своєму клієнтові буде "вищим безсумнівним боргом" адвоката, але можна все-таки сподіватись, що заради цього боргу він не забуде своїх обов'язків як людини і вагатиметься відмовитись від ведення тієї справи, яку не може виграти чесними засобами". У такому контексті становлять інтерес рекомендації видатного адвоката і вченого В. Д. Спасовича колегам, суть яких така: "Дотримуйся безумовно чистоти звичаїв, не захоплюйся м'якосердістю, вимагай безумовної чесності, не даруй тому, хто для досягнення своїх цілей пролізе, обійде, змінить чи перекрутить закон".
У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, законних представників клієнтів або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також перед будь-якими іншими міркуваннями.
Адвокат без письмового погодження з клієнтами, щодо яких виник конфлікт інтересів, не може представляти або захищати водночас двох або більше клієнтів, інтереси яких є взаємно суперечливими або вірогідно можуть стати суперечливими, а також за таких обставин надавати їм правову допомогу. Крім того треба враховувати, що під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката і його професійними правами та обов'язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість при виконанні адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним певних дій при здійсненні адвокатської діяльності.
Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги, здійснення захисту та представництва. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, яка визначена як предмет адвокатської таємниці Законом або являє собою персональні дані про фізичну особу, які охороняються законодавством з питань захисту персональних даних, є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується.
Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам, здійснювати їх захист і представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.
Усією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві.
Правила висувають окремі вимоги до рекламування адвокатської діяльності. Наприклад, рекламні матеріали про адвокатську діяльність не можуть містити: оціночних характеристик стосовно адвоката; критики адвокатами інших адвокатів; заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що можуть викликати безпідставні надії у клієнтів; вказівок, які можуть сформувати уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, в дійсності, адвокатурі як такій.
Розділ III Правил присвячений врегулюванню відносин адвоката з клієнтами. У ньому визначаються: підстави для надання адвокатом правової допомоги; перелік осіб, від яких адвокат може прийняти доручення на надання правової допомоги; обов'язковість інформування клієнта щодо правової позиції у справі та про хід виконання доручення; етичні засади прийняття доручення на здійснення посередництва між клієнтами; засади прийняття доручення клієнта декількома адвокатами, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням; етичні засади взаємовідносин із недієздатним клієнтом, клієнтом — юридичною особою та при виконанні доручення органу, уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому чинним кримінальним процесуальним законодавством, а також окремі питання договірних відносин адвоката з клієнтом.
Окрема увага приділена питанням гонорарної практики адвокатів. У ст. 28 Правил визначається, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати час, витрачений адвокатом на виконання доручення.
У даному розділі Правил також визначаються підстави одностороннього розірвання клієнтом або адвокатом договору про надання правової допомоги. Адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати договір з клієнтом з таких підстав:
- — клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, у порушення чинного законодавства і відмовляється припинити їх вчинення, незважаючи на роз'яснення адвоката;
- — клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення вчинення злочину;
- — клієнт, незважаючи на роз'яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який через нові або нововиявлені обставини є об'єктивно недосяжним;
- — клієнт грубо порушує обов'язки, взяті ним на себе згідно з договором про надання правової допомоги;
- — належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним усупереч порадам адвоката;
- — клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;
- — клієнт не погоджується погашати фактичні видатки, якщо вони є необхідними для подальшого виконання доручення;
- — фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання доручення; у такому випадку адвокат зобов'язаний вжити всіх доступних йому заходів для запобігання порушенню законних інтересів клієнта і забезпечення подальшого представництва клієнта іншим адвокатом.
- — в інших випадках, передбачених цими Правилами, законодавством України або договором про надання правової допомоги.
Розділ IV Правил врегульовує відносини адвоката з судом та іншими учасниками судового провадження, розглядаючи окремі аспекти дотримання адвокатом основних етичних принципів у цих відносинах. Так, у ході судового розгляду справи адвокат не повинен:
намагатися вплинути на рішення (вирок) суду позапроцесуальними засобами;
робити свідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи;
подавати суду завідомо неправдиві докази або свідомо брати участь в їх формуванні;
посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені фактичні обставини, або обставини, що завідомо не стосуються предмета спору, або на подані клієнтом докази, стосовно яких йому відомо, що вони є неправдивими, або докази, отримані з порушенням положень цих Правил, а також на особисту обізнаність з обставинами справи, а у виступі в судових дебатах — крім того на обставини, які не були предметом дослідження під час судового провадження (щодо яких адвокатом не заявлялися клопотання, спрямовані на доказування таких обставин) за винятком загальновідомих фактів;
порушувати порядок у судовому засіданні, припускатись сперечань із судом і висловлювань, що принижують честь і гідність суду або інших учасників процесу.
Адвокат не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до його клієнта, його самого або адвокатури в цілому і має реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним законодавством та/або актами НААУ. Адвокат повинен уникати позапроцесуального спілкування по суті справи, що є предметом судового розгляду, з учасниками провадження, які не є його клієнтами, і може здійснювати зазначене лише у формах і з метою, що не суперечать чинному законодавству і цим Правилам, і лише у випадках, коли це є необхідним для належного виконання доручення. У відносинах з іншими учасниками судового провадження адвокат повинен: бути стриманим і коректним; реагувати на неправильні дії або вислови цих осіб у формах, передбачених законом, зокрема у формі заяв, клопотань, скарг тощо; при допиті підсудних, потерпілих, сторін у цивільному процесі, свідків та інших осіб бути тактовним.
У п'ятому розділі Правил розглядаються окремі аспекти стосовно адвоката при здійсненні професійної діяльності з іншими органами та особами. У відносинах з органами досудового розслідування, адміністративної юрисдикції, іншими державними органами адвокат має дотримуватися принципів і підходів, закріплених розділом IV цих Правил, з урахуванням специфіки статусу цих органів і процесуальних форм взаємодії адвоката з ними, передбачених чинним законодавством.
Розділ VI Правил врегульовує етичні аспекти відносин між адвокатами. Корпоративна єдність адвокатів потребує від них взаємної довіри та співпраці на користь їх клієнтів, зокрема уникнення штучного породження чи поглиблення конфліктів між клієнтами. Однак при цьому принцип домінантності інтересів клієнта має перевагу перед міркуваннями корпоративної єдності. Адвокат не повинен допускати стосовно іншого адвоката: висловлювань, що принижують його честь і гідність, завдають шкоди його діловій репутації, нетактовних і принизливих висловів; поширення свідомо неправдивих відомостей про нього; спроб схилити клієнта іншого адвоката до розірвання з ним договору про надання правової допомоги; спілкування з клієнтом іншого адвоката без згоди останнього з приводу доручення, яке їм виконується; намагань схилити до укладення договору про надання правової допомоги особу, яка прийшла до іншого адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об'єднання); навмисного введення іншого адвоката в оману стосовно справи, в судовому розгляді якої вони обидва беруть участь, щодо місця і часу проведення судових засідань, результатів розгляду справи судами різних інстанцій, наявності доказів (і намірів їх представити), які в дійсності не існують, намірів свого клієнта, які стосуються предмета спору та ведення справи, умов мирової угоди, що пропонується.
У розділі VII Правил визначаються особливості дотримання норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката. Так, останній не може використовувати в своїй громадській, науковій або публіцистичній діяльності інформацію, конфіденційність якої охороняється даними Правилами, без згоди на це осіб, зацікавлених у нерозголошенні такої інформації. У своїх публіцистичних матеріалах адвокат не повинен поширювати відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать честь, гідність чи ділову репутацію інших адвокатів, або престиж адвокатури як такої, а обґрунтовану критику зазначених осіб, або адвокатури в цілому має викладати у коректній формі.
Розділ VIII Правил розглядає адвокатське бюро, адвокатське об'єднання як суб'єкти відносин щодо забезпечення дотримання правил адвокатської діяльності.
У дев'ятому розділі Правил визначається роль органів адвокатського самоврядування у забезпеченні дотримання правил адвокатської етики. Органи адвокатського самоврядування сприяють і контролюють дотримання Правил адвокатської етики всіма адвокатами України та адвокатами іноземних держав, які відповідно до законодавства України здійснюють в Україні адвокатську діяльність.
Нарешті, в розділі X Правил визначаються правові наслідки порушення Правил адвокатської етики. За порушення цих Правил до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також актами НААУ. Крім того адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил адвокатської етики його помічником, стажистом або членом технічного персоналу, якщо адвокат: не забезпечив ознайомлення свого помічника, стажиста або члена технічного персоналу з цими Правилами; не здійснював належного контролю за діями помічника, стажиста або члена технічного персоналу, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим договором між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги; своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв порушенню помічником, стажистом або членом технічного персоналу Правил адвокатської етики.
У випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант поведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам цих Правил, він може звернутися за роз'ясненням до РАУ чи з'їзду адвокатів України.
- [1] Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. — К.: Знання, 2005. — С. 585.