СТАНДАРТИ АДВОКАТСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ
Поняття стандартів адвокатської професії та їх система
Діяльність людей в різноманітних галузях суспільного життя врегульована численними нормами та установленими стандартами. Певні вимоги до різних сфер людської діяльності дозволяють не тільки визначати рівень відповідності тієї чи іншої професійної активності вимогам, що пред'являються до такої діяльності, а Й визначати ступінь відповідальності особи при порушенні загальних вимог до результатів чи процесу спеціалізованої діяльності. Крім того наявність чітких стандартів фахової активності та напрацювання визначеної процедури виконання тих чи інших видів робіт являє собою необхідне підгрунття для навчання тій чи іншій спеціальності молодих фахівців.
Не є винятком у цьому сенсі і адвокатська діяльність. Незважаючи на високий рівень творчості при виконанні адвокатами своїх професійних завдань багатовікова історія існування й розвитку інституту правозахисту сформувала свої, специфічні, вимоги і стандарти до цього виду діяльності. Деякі з них визначені нормативно у міжнародному та національному законодавстві. Певні правила поведінки адвокатів визначаються корпоративними документами чи рішеннями. Значна увага при здійсненні адвокатами своїх фахових завдань приділяється стандартизації вимог щодо етичних аспектів такої діяльності.
Деякі практики вважають, що робота адвоката настільки непередбачувана, творча й незалежна, що не можна застосовувати термін "стандарти" стосовно адвокатської діяльності. Тобто, вважають вони, професійна діяльність адвокатів не підлягає стандартизації, так само як мистецтво у будь-якому вигляді. Беззаперечним, і з цим треба погодитись, є те, що робота адвокатів дійсно являє собою мистецтво у значенні високого рівня майстерності. Однак навіть у музиці існують певні правила та стандарти гармонії, порушення яких із майже абсолютною вірогідністю призводить до какофонії.
Загалом більшість учених (Б. Г. Анан'єв, А А Бодалєв, А А Деркач, Н. В. Кузьміна) схиляються до думки, що професіоналізм є найвищим ступенем у розвитку людини як суб'єкта пізнання, праці, спілкування. Критерієм рівня професіоналізму є ступінь відповідності знань, умінь і навичок фахівця сучасним досягненням науки та практики у певній галузі, вважає А. В. Кириченко. Водночас, якщо розглядати соціальні сфери діяльності, то ефективність у них залежить насамперед від наявності відповідних знань, рівня сформованого вмінь і навичок будувати взаємовідносини з іншими людьми, справляти на них цілеспрямований психологічний вплив з метою спонукання до певних дій чи рішень. Таке спонукання можна розглядати як трансформацію мотиваційної сфери людини.
Професіонал — це людина, яка перетворила професію на кредо свого життя, а компоненти системи цього терміна мають політичний, морально-етичний і психолого-педагогічний характер, а також охоплюють ерудицію, творчість, справедливість, принциповість і сумлінність. Поняття професіоналізму найчастіше пов'язують з професією, під якою розуміють працю, що потребує певної підготовки і є зазвичай джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок.
Адвокатське мистецтво є сукупністю глибоких теоретичних знань, широкого та різноманітного практичного досвіду, скріплених високопрофесійною культурою та загальнолюдським рівнем моральності поведінки. Виходячи з цього можна дійти висновку про визначеність адвокатської діяльності стандартами рівня фахової теоретичної та практичної підготовки, відповідність поведінки адвоката нормам моралі та професійної етики. Таким чином, стандарти адвокатської діяльності можуть бути поділені за кваліфікаційними вимогами на:
1) вимоги до теоретично-освітньої підготовки; 2) вимоги до практичного стажу роботи; 3) етичні вимоги професійної поведінки; 4) моральні правила побутової поведінки.
Теоретична підготовка може бути визначена шляхом встановлення відповідності певної спеціалізації фахівця. Наприклад, для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю треба отримати диплом магістра за фахом "правознавство" з кваліфікацією "юрист". Не менш важливою для здійснення адвокатської діяльності є і наявність практичного досвіду роботи за юридичним фахом. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає необхідність двох років практичного досвіду роботи помічником адвоката або на іншій посаді, що передбачає наявність вищої юридичної освіти. Стандарти поведінки адвокатів також визначаються Правилами адвокатської етики, які встановлюють як суто професійні етичні засади роботи адвоката, так і вимоги до представників цієї професії у побуті.
За суб'єктом врегулювання адвокатської діяльності стандарти роботи адвокатів можуть поділятися на: 1) міжнародно-нормативні;
2) національно-нормативні; 3) внутрішньокорпоративні. Основними міжнародними нормативними актами, що встановлюють загальні стандарти здійснення адвокатської діяльності, є Основні положення про роль адвокатів і Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Національне законодавство визначило основні вимоги до адвокатської діяльності у Законі. Процесуальні кодекси України також встановлюють форми та порядок участі адвокатів у кримінальному, цивільному, господарському процессах та в адміністративному судочинстві. Рішення НААУ, РАУ та рад адвокатів регіонів, статути Спілки адвокатів України, НААУ, адвокатських об'єднань і бюро встановлюють стандарти внутрішньокорпоративної поведінки адвокатів. І, нарешті, як уже згадувалось, Правила адвокатської етики визначають етичні стандарти діяльності адвокатів України.
За умов посилення змагальності судочинства, гарантування прав і свобод громадян, підвищення ролі судів у процесі захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб абсолютно необхідним є підвищення ефективності адвокатської діяльності.
Е. Фромм нагадує, що первинний зміст слова "ефективність" походить від лат. — діяти. "Бути ефективним, відповідно, означає щось здійснювати, реалізовувати, виконувати, тобто бути готовим до дії... Дієздатність означає, що людина активна, що не тільки інші діють на неї, а й вона діє на інших людей". На думку В. І. Васильєва, поняття "ефективність" має універсальний характер і поширюється практично на всі управлінські системи, причому для будь-якого виду діяльності проблема ефективності має вирішальне значення. Категорія ефективності, на думку Л. О. Зашляпіна, пов'язана з категорією "результат", а точніше, ступенем реалізації передбачуваної мети у фактичному результаті. У своїй монографії "Стратегія і тактика захисту по кримінальних справах" В. С. Соркін розглядає ефективність у параграфі про вибір стилю в системі захисту: "на формування стилю як одного з компонентів захисту може впливати таке поняття, як "ефективність". Стиль автор розуміє як елемент стратегії. Стратегія як те, що визначає головні цілі (цілі взагалі), згідно з позицією і самого автора, передбачається для формування на початку ведення адвокатом юрисдикційної справи (при входженні в судочинство), у тому числі кримінальної. Автор вказує на ефективність захисту як на "ступінь сприяння адвоката-захисника реалізації процесуальної функції захисту".
Ефективність діяльності юриста — це його здатність ставити перед собою і своїми співробітниками адекватні стратегічні й тактичні цілі та забезпечувати їх досягнення відповідно до заданої мети. Надійність суб'єктів правозастосовної діяльності визначається їх здатністю до точного, безпомилкового і своєчасного розв'язання службових завдань і в результаті — до забезпечення кінцевої ефективності роботи правозастосовної системи[1].
Визначення ефективності процесу, на думку В. С. Зеленецького, має здійснюватися послідовно-поступально — від "кванта" процесуальної дії до конкретних стадій, а потім і всього процесу загалом. Якщо результат діяльності відповідає правильно поставленій цілі, то діяльність, що забезпечує його досягнення, необхідно розглядати як ефективну.
Однак варто пам'ятати, що "ефективний" — це той, що дає ефект, але не будь-який, а визначений заздалегідь, корисний, дієвий, такий, що приводить до потрібних результатів. Звідси ефективність — це результат цілеспрямованої дії[2]. Тому "ефективними... варто називати тільки такі дії або способи дій, які певною мірою приводять до результату, задуманого як мета"[3]. К. Ф. Скворцов пише: "Ефективним прийнято вважати все те, що приводить до бажаних результатів і тому є дієвим. Бажаний результат збігається з метою. Відповідно, ефективність є досягнення мети. А рівень ефективності визначається мірою досягнення мети"[4].
На ефективність функціонування адвокатів також суттєво впливають стратегія і тактика здійснення ними своїх процесуальних функцій. Поняття тактики адвокатської діяльності є елементом теорії ефективної адвокатської діяльності. Визначення запозиченої природи терміна "тактика" і використання його при аналізі та опису адвокатської діяльності дасть можливість вирішити проблему місця теорії ефективної адвокатської діяльності у системі юридичних наук, які останніми роками часто пов'язують із криміналістикою. Теорія тактики адвокатської діяльності гіпотетично видається нам частиною теорії ефективної адвокатської діяльності, одним з провідних дослідників якої є російський вчений і практик Л. О. Зашляпін.
Достатньо очевидною є схожість термінологічної системи теорії ігор та теорії ефективної адвокатської діяльності, що перебуває водночас у семантичному, логічному зв'язку з поняттями теорії військового мистецтва, наявна в контекстах визначення поняття "стратегія". Наприклад, В. А. Абчук стверджує: "Теоретико-ігрові методи дають можливість виробити найкращу в певних умовах обстановки лінію поведінки, сукупність правил, керуючись якими, можна забезпечити собі максимально можливий середній виграш, звести ризик до мінімуму"[5].
Стратегія адвокатської діяльності, як і сама діяльність, є похідною від діяльності другої (протилежної) сторони. У зв'язку з цим, якщо ініціатива умовно другої сторони, представленої адвокатом, вторинна і первинною є ініціатива протилежної сторони, то і стратегія другої сторони в цьому випадку хронологічно обирається на розвиток стратегії першої сторони (ініціатора судочинства). Якщо це так, то стратегічним принципом, наприклад, тактики адвокатської діяльності, може бути принцип не мінімаксу, а максиміну, принаймні для тих теоретично змодельованих ситуацій, які стосуються кримінального судочинства та — вужче — участі адвокатів у кримінальному судочинстві на стороні захисту (як адвокатів-захисників підозрюваних, обвинувачених).
Якщо звернутись безпосередньо до теорії ігор, то в ній принцип мінімаксу розкривається так: мінімаксним виграшем (мінімаксом) є гарантований програш другого гравця. Другий гравець у теорії ігор — це той, хто обирає стратегію після обрання стратегії ініціатором (першим гравцем). Для зазначених авторів принцип мінімаксу "полягає в тому, щоб стратегія другого гравця (у нашому випадку адвоката) гарантувала б виграш (результат у справі) не менший, ніж значення гри (можливі, бажані адвокатом результати у справі), незалежно від вибору стратегії першим гравцем (наприклад прокурором)".
При цьому в теорії ігор при виборі оптимальної стратегії "другий гравець повинен мати мінімальний програш, якщо перший дотримується своєї найкращої стратегії". Зазначене дає підстави для використання теорії ігор в адвокатській діяльності. Справа в тому, що в умовних 50% випадків адвокат представляє інтереси протилежної сторони як другого "гравця" (адвоката — представника цивільного відповідача, адвоката-захисниха). Відповідно, в даному випадку, коли адвокат виступає в ролі другого "гравця", перший гравець (прокурор, адвокат — представник цивільного позивача, адвокат — представник потерпілої особи) має можливість обрати оптимальний момент, правові підстави та факти, які могли б використовуватись як докази. У такій ситуації адвокат, який представляє інтереси другої сторони, об'єктивно може враховувати у своїй діяльності як орієнтир мінімальний програш за термінологією теорії ігор чи відповідні цьому терміну небажані наслідки, що можуть настати внаслідок судового рішення, яке набере законної сили. Такий підхід не суперечить нормативним положенням Закону, Правилам адвокатської етики.
У цілому всі тактичні засоби та прийоми можна виокремити у три основні групи: організаційні, процесуальні та психологічні тактичні прийоми. Серед основних організаційних тактичних засобів можна виокремити ті, що притаманні абсолютно всім формам судочинства (наприклад визначення меж доказової бази), і тих, що є специфічними для окремих порядків провадження, наприклад для судового розгляду кримінальних справ за участю суду присяжних (формування колегії присяжних). Ці засоби визначені нормативно, але ефективність їх використання залежить не лише від суворого дотримання норм процесуального закону. Серед суто процесуальних тактичних прийомів можна вирізнити ті, що безпосередньо пов'язані з процесом дослідження доказів і доведення обґрунтованості правової позиції перед судом.
Істотну роль відіграють і психологічні тактичні прийоми, що можуть бути поєднані з організаційно визначеними процесуальними процедурами. Дійсно, адвокати використовують під час виконання своїх професійних функцій різноманітний психологічний арсенал. І це невипадково, адже вдале використання засобів психологічного впливу може стати найефективнішим способом досягнення адвокатами мети своєї процесуальної діяльності, збільшити результативність активних процесуальних дій та зміцнити правову позицію у справі.
Психологічний вплив, що використовується адвокатами, певним чином відповідає ознакам тактичного прийому, хоч і має більш системний характер. Тактичний прийом, у свою чергу, визначений О. В. Полстоваловим як лінія свідомої поведінки особи, що рекомендована криміналістикою, відповідає вимогам закону та моралі і найбільш ефективна у певній ситуації[6]. При цьому, будь-який засіб, що використовується адвокатами з метою реалізації своїх професійних функцій, у тому числі заходи психологічного впливу, повинен відповідати таким ознакам, як законність, вибірковість та етичність. А. Н. Васильєв зазначає, що з погляду моралі прийоми недопустимі, якщо застосовані чи поєднані з: насильством і погрозами насильства; обманом; використанням культурної відсталості і релігійних забобонів; використанням аморальних спонукань; будь-якими діями, що можуть за формою чи інтенсивністю спонукати до хибних показань чи самообмови; будь-якими діями, що принижують людську гідність. Дотримання цих умов при використанні адвокатами методів психологічного впливу повинно стати неодмінним правилом їх процесуальної діяльності.
Таким чином, психологічний вплив є цілком допустимою дією адвокатів, спрямованою на стимулювання психічної сфери людини чи груп людей з метою ефективного представлення та доведення своєї правової позиції за умови дотримання критеріїв допустимості прийомів такого впливу.
Однак не кожен вплив відбувається цілеспрямовано, тим більше, з метою досягнення певних професійних цілей. Навіть професіонал найчастіше використовує психологічний арсенал інтуїтивно, ґрунтуючись на власному досвіді спілкування з іншими людьми. Такий емпіричний досвід навіть може передаватись у вигляді рекомендацій і порад, що допомагають уже більш свідомо справляти вплив на інших людей. Вид психологічного впливу, що є невід'ємною рисою професіоналізму, може називатися акмеологічним. Наприклад, О. В. Кириченко вважає, що "акмеологічний вплив є інтегральним поняттям, яке вироблено для опису складного, системного, багаторівневого соціально-психологічного явища і яке відображає процес цілеспрямованого, комплексного, високоефективного, поліфункціонального, психологічно вивіреного, технологічно організованого впливу на одиничний чи груповий суб'єкт у межах інтерсуб'єктної взаємодії з професійною метою"[7].
Акмеологічний вплив, що справляється адвокатами, можна класифікувати за різними критеріями. По-перше, помітною є різна цілеспрямованість застосовуваного впливу: 1) на особу (на суддю, на присяжного засідателя, на свідка); 2) на групу осіб (на лаву присяжних засідателів, на колегію професійних суддів, на групу потерпілих); 3) на соціум (на публіку в залі судових засідань, на суспільство за допомогою ЗМІ). По-друге, треба відзначити різноспрямованість застосовуваного психологічного впливу: 1) на логіку (аргументація доказами); 2) на почуття (аргументація усталеними моральнісними настановами); 3) на емоції (аргументація емоційними станами). По-третє, можна помітити різні рівні спрямованості психологічного впливу. 1) свідомий (на мотиваційні центри особистості); 2) підсвідомий (на емоційні та функціональні стани). По-четверте, суттєво різниться технологія застосування психологічного впливу: 1) явний (відкрите декларування мети впливу); 2) прихований (приховування мети впливу або самого факту використання впливу); 3) безпосередній (справляється безпосередньо адвокатом); 4) опосередкований (справляється адвокатом за допомогою стороннього фактора — показання свідка, ЗМІ, висновку експерта).
Найчастіше засоби психологічного впливу використовуються учасниками судових процесів інтуїтивно, на підставі раніше набутого досвіду спілкування з іншими людьми. Водночас, зважаючи на наявність певних психологічних захисних бар'єрів, які оточують кожну людину, треба визнати, що ефективність психологічного впливу залежить від успішності проходження суб'єкта акмеологічного впливу крізь ці бар'єри та здійснення формувального впливу на мотиваційні установки об'єкта. О. В. Кириченко виділяє всього три таких захисних психологічних бар'єри: "фільтр безпеки", "фільтр інтересу" та "фільтр довірливості"[8]. Проходження крізь "фільтр безпеки" залежить від рівня довіри до суб'єкта акмеологічного впливу. Т. П. Скрипкіна визначає довіру як здатність людини апріорі наділяти явища та об'єкти навколишнього світу, а також інших людей, їх можливі майбутні дії та власні передбачувані дії властивостями безпеки (надійності) та ситуативної користі (важливості)[9]. Тобто рівень довіри до суб'єкта акмеологічного впливу залежить від сприйняття його образу іншими. Створення позитивного, довірчого ставлення учасників процесу, зокрема суду, до адвокатів здебільшого залежить від їх особистісних якостей. Подолання "фільтра інтересу" визначається ціннісним навантаженням тієї інформації, яка повідомляється чи відстоюється адвокатом. Чим важливішою вона буде для осіб, на яких спрямовується акмеологічний вплив, тим більше шансів у адвоката успішно подолати і цей захисний бар'єр. Нарешті, "фільтр довірливості" ефективно можна подолати лише за умови збігу мотиваційних настанов об'єкта і суб'єкта акмеологічного впливу, який можливий за умови навіювання емоційних станів, схожих на емоційний стан суб'єкта професійного впливу. Вважаємо, що проходження крізь "фільтр довірливості" особливо ускладнене у зв'язку із суттєвим впливом на цей процес систем психологічної безпеки об'єктів акмеологічного впливу та створення перешкод цьому процесу активними діями протилежної процесуальної сторони. Однак подолання "фільтра довірливості" адвокатами все ж можливе за умови побудови правової позиції, стратегії і тактики процесуальних дій з урахуванням мотиваційних настанов об'єкта акмеологічного впливу. Так, правова позиція захисту має бути не лише доказово аргументованою, а й емоційно зрозумілою для суду.
- [1] Зеленецкий В. С. О структурно-функциональном подходе к определению эффективности решения задач в уголовном процессе Украины / В. С. Зеленецкий // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. — X., 1999. — С. 95—97.
- [2] Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М.: Советская энциклопедия, 1978. — Т. 30. — С. 322.
- [3] Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов: Введение в теорию организации и управления / Я. Зеленевский ; пер. с польск. — М. : Прогресс, 1971. - С. 122.
- [4] Проблемы эффективности прокурорского надзора / под. ред. К. Ф. Скворлова. — М. : Юрид. лит., 1977. - С. 21.
- [5] Абчук В. А. Теория риска в морской практике / В. А. Абчук. — Л., 1983. — С. 105.
- [6] Полстовалов О. В. Совершенствование тактических приемов криминалистики на основе современных достижений психологической науки : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / О. В. Полстовалов. — Уфа, 2000. — С. 30.
- [7] Кириченко А. В. Современные психологические технологии влияния на личность в профессиональных целях / А. В. Кириченко. — Минск : Тесей, 2003. — С. 27.
- [8] Кириченко А. В. Акмеологическое воздействие в профессиональной деятельности: теория, методология, технология: дис. ... доктора психол. наук: 19.00.13 / А. В. Кириченко. - М., 1999. - С. 213—217.
- [9] Скрипки на Т. П. Психология доверия (теоретико-эмпирический анализ) / Т. П. Скрипкина. - Ростов н/Д.: Изд-во РГПУ, 1997. - С. 75.
