< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Роль адвоката у демократичному суспільстві

Наприкінці XX століття у світі нараховувалось біля 4 млн адвокатів. Сюди входить приблизно 850 тис. адвокатів із США, 450 тис. - з країн європейського співтовариства, 400 тис. - з Індії, 300 тис. - з Бразилії та близько 1,5 млн - із решти світу. Кількість адвокатів постійно зростає.

В Україні функціонування інституту адвокатури випливає зі ст. 59 Конституції України, згідно з якою для "забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура". "Потужна, незалежна, авторитетна адвокатура завжди була показником сили й зрілості самої держави і навіть цивілізації, а отже - фактором не лише юридичним, а й соціальним, політичним, культурним"[1]одо української адвокатури це все попереду.

Адвокат має бути тим "щитом", який оберігає приватний інтерес від надужиття держави й помилок правосуддя. Побажання клієнта для адвоката - понад усе, але не замість усього. Критерієм їх допустимості є та межа, за якою лежить порушення адвокатської етики й злочин.

Безумовно, що правосуддя має відповідати "деяким суттєвим вимогам справедливості й моралі. За висловом св. Августина: "Що таке держави без справедливості, як не збільшені зграї розбійників"[2]осягнути справедливості без участі адвоката (представника), озброєного правовими знаннями, важко, а в певних випадках узагалі неможливо. Втім у правосвідомості українських громадян не вкоренилася думка про потребу звернення до адвоката як до правозахисника або спеціаліста, який має змогу допомогти у правовій проблемі. Серйозною перепоною для досягнення справедливості є інерція правосвідомості суддів та їхні загальні підходи до вирішення справ. Суддівський корпус звик до etatisme sans measures et sans limites[3]шкоду інтересів окремої особи.

Ось приклад, який іноді наводять судді найвищої судової інстанції для виправдання допущеної помилки. При цьому посилаються на слова члена Верховного суду Франції: "Якщо суд першої інстанції допустив помилку внаслідок корупції, суд касаційної інстанції не розібрався і залишив у силі це незаконне рішення, а Верховний суд не знайшов підстав для скасування через зайнятість і недогляд, ну що ж - значить так вирішив французький народ".

Тобто для психології окремих суддів характерний акцент на "інтереси держави" і допустимість помилки внаслідок людського фактора навіть під час вирішення приватних справ громадян. Така переконаність у потребі передусім ураховувати інтереси держави та права на помилку, по суті, суперечить ст. 3 Конституції, яка проголошує, що людина є "найвищою соціальною цінністю, права й свободи якої та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави".

Ще на початку XX століття І. А. Покровський порушував проблему визначеності права та міцності правопорядку. Ці вимоги є одними з найбільш проблемних і для сучасної України. Як і стабільність законодавства. Бажаючи для людини чогось неприємного, китайці кажуть: "Щоб ви жили за часів змін". В Україні наразі саме такий час. До речі, Європейський суд питання правової визначеності та захисту від свавілля вважає головними для Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і принципу верховенства права (див. справи "Єлоєв проти України" та "Харченко проти України").

Проведення судової реформи, яке надмірно затягнулося, майже не торкнулося адвокатури. Цивільний процес надто ускладнився, без допомоги досвідченого юриста важко відстоювати права й інтереси. До адвокатури вступило багато нових людей, недостатньо підготовлених, які не завжди мають можливість набути досвіду і навчитись азам адвокатської майстерності.

З одного боку, адвокат - це висококваліфікований юрист досить широкого профілю, який, як правило, намагається спеціалізуватись у тій чи іншій галузі права. З другого боку, адвокат також має широкі знання в інших галузях права і суміжних знань, наприклад, аудиторській, біржовій, рієлторській. Адвокату ці знання дозволяють бачити проблему людини або господарського товариства в комплексі та знаходити шляхи її вирішення.

"Первинна модель адвоката, архетип адвоката, праадвокат - це людина, яка словом чинить перепону несправедливому насильству, а організована спільність осіб, які присвячують своє життя протидії словом несправедливому насильству, - це вже адвокатура"[4]. Як не дивно, але для такої складної та розмаїтої професії, як адвокат розроблено теорію адвокатури. Основним поняттям теорії адвокатури є, власне, сам адвокат. Це поняття розкривається через його професійну діяльність. Адвокатуру визнають як право-захист, визнаний правом і регламентований ним. Суть адвокатури закладено в моральних засадах, у духові й ідеях правозахисту, які поєднуються в існуванні адвокатури як публічного інституту. Як бачимо, занурюватись у нетрі теорії - справа небезпечна, бо визначень поняття "адвокат" багато, все залежить від того, які функції поставити на перше місце. Одне з найкращих визначень поняття "адвокат" дав Арман Г. Камю, висловивши, що адвокат - це "порядна людина, здатна дати добру пораду та захистити своїх співгромадян". Очевидно, що право на захист для такої людини має бути визначено законом. В Україні, зокрема, це право передбачено ст. 59 Конституції України. Але порядність людини у професії адвоката завжди стоїть на першому місці. "Значимість справ, таємниці, які має зберігати адвокат; довіра, яку він має вселяти людям, які, звернувшись до нього, мають бути впевнені в тому, що одержать правильну пораду, ніколи не будуть введені в оману, тим паче зраджені, - все це вимагає, щоб особисті позитивні якості він поєднав зі своїми розумовими здібностями".

Становлення адвокатури як впливової організації в Україні ще не відбулося. Спроби ухвалити новий закон "Про адвокатуру" успіхом не увінчалися. Адвокатура залишається організаційно розпорошеною, що позбавляє її можливості виступити у суспільстві у ролі впливової правозахисної організації.

Проте головне своє завдання - надання правової допомоги громадянам та організаціям у цивільних і кримінальних справах - адвокатура виконує з більшим чи меншим успіхом. У цих умовах особливого значення набуває професійний рівень адвокатів, їхнє вміння скористатись тими можливостями, які надають процесуальні кодекси громадянам та їх представникам.

"У громадянському суспільстві, заснованому на демократичних принципах і засадах верховенства права, головна мета правової системи полягає у захисті фундаментальних прав громадян від свавільного втручання держави, а головний обов'язок держави - керувати справедливо і чесно". У цьому сенсі роль адвоката у демократичному суспільстві має три основні складові:

  • 1) адвокат - представник своїх клієнтів;
  • 2) адвокат - представник правової системи;
  • 3) адвокат - громадський діяч, який несе особливу відповідальність за якість правосуддя.

Представляючи клієнта, адвокат виступає його захисником і радником і слугує інтересам останнього. Як зазначає американський адвокат Ненсі К. Сплейн: "готуючись представляти перед судом захист інтересів клієнта, адвокат водночас відповідає за належне здійснення судового процесу"[5]. З таким підходом варто погодитись. Не тільки суд, а й адвокат, і прокурор, якщо він бере участь у справі, відповідальні за належний рівень правосуддя. Помилкою багатьох суддів є те, що вони не враховують, що і адвокат є особою, відповідальною за процес. Звідси намагання відгородитись від адвокатів, ухилення від спілкування у неофіційній або неформальній обстановці, а відтак замкненість, яка не йде на користь справі. Тому в Україні так і не вдалося сформувати єдине юридичне співтовариство. Кожна група юристів намагається відділитись від іншої - судді з суддями, прокурори з прокурорами, адвокати з адвокатами, юристи з юристами.

Адвокат як громадський діяч, який здобув вищу юридичну освіту, усвідомлює ті недоліки, що є в системі правосуддя, і своєю діяльністю має працювати заради реформування права та правової системи, сприяти відкритому обговоренню її недоліків з метою поліпшення та допомоги державним лідерам у роботі зі зміцнення правової системи на засадах верховенства права. Для такої ролі адвокати мають підтримувати і розвивати високі стандарти професіоналізму.

Такі, звичні для закордонних адвокатів формули, мали б стати професійним кредо (profession de foi) і для українських адвокатів.

Водночас слід зауважити, що набуття правових знань і вміння їх використати не найголовніше в адвокатській діяльності. Адвокат має оволодіти вмінням піддавати правові ситуації нещадному аналізу з точки зору здорового глузду та почуття справедливості, яке є серцевиною права.

"В основі адвокатського мистецтва лежить здоровий глузд. Здоровий глузд, цей неоціненний помічник усіх людських починань, має величезне значення в адвокатському мистецтві. Це виключна і єдина якість адвоката, без якої всі решта будуть зайвими", - вважав Р. Гарріс[6].І дійсно, кожну правову ситуацію слід перевірити з погляду здорового глузду та відповідності забезпечення верховенства права. І першим, хто має це зробити, є адвокат.

Одне з головних завдань адвоката - представництво інтересів громадян. У цивільному процесі адвокат виступає в інтересах своїх клієнтів як представник. Україна наближається до романо-німецької правової сім'ї, тобто належить до країни "писаного права". Отже, юридичний висновок, який не має основи у законі, є неспроможним. Утім такий підхід є далеким від реальності. Змішувати право і закон та бачити у законі виключне джерело права було б помилкою. Тим паче що Конституція України визнає верховенство права, тобто засади справедливості, добросовісності та розумності (які закріплено також і в нових Сімейному та Цивільному кодексах). У межах романо-німецької правової сім'ї є істотні відмінності між системами права різних країн. Це також слід мати на увазі та не сприймати ті чи інші норми права різних країн як якийсь непорушний постулат. Наприклад, "доктрина і практика Франції відносить цивільне процесуальне право до сфери приватного права",[7]. В такій позиції є певна відмінність з положеннями німецького права та деяких інших країн[8].

І адвокат має усвідомлювати, що хоча "правотворча роль законодавця велика, саме по собі право - це щось більше, ніж лише закон"[9]. Право не розчинене у владі законодавця; "право має створюватись спільними зусиллями всіх юристів, усіх тих, хто бере участь у здійсненні правосуддя". Вважаю справедливим твердження, що "право охоплює поряд із законом інші важливі джерела, навіть якщо цей факт до певної міри затушований юридичною практикою" адвокат має бути провідником цих ідей у своїй повсякденній практиці. Проте для цього належить подолати інерцію радянського погляду на право і закон та утверджувати європейські стандарти правозахисної діяльності адвокатів.

  • [1] Карабчевський Н. П. Навколо правосуддя. - Тула, 2001. - С. 7.
  • [2] Харт Л. А. Концепція права. - К.: Сфера, 1998. - С. 155.
  • [3] "Етатизму без міри і без меж
  • [4] Профессия адвоката. Сборник работ о французской адвокатуре. - Москва: Статут, 2006. - С. 4.
  • [5] Ненсі К. Сплейн. Роль юристів у демократичному суспільстві // Адвокат. -1998. -№ 4. - С. 51. 10 Там само. -С. 52.
  • [6] Р. Гаррис. Школа адвокатуры / Сб.: Адвокат в уголовном процессе. - М., 1997. - С. 345.
  • [7] Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции. Предисловие. - К., 2004. - С. 5.
  • [8] Детальніше про становище адвоката у різних правових системах див.: Андреевский Валерий. "Основы теории юридической природы адвокатуры: история и современность" // Юридическая практика. - 2005. - № 13. - 29 марта.
  • [9] Рене Давид, Камилла Жоффре-Спинози. Основные правовые системы современности. - Москва, 1996. - С. 77.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >