Залагодження спорів через суд

Громадяни залежно від різних життєвих обставин змушені звертатись до суду в цивільних справах як позивачі або бути відповідачами. Ведення таких справ здійснюється або безпосередньо особою, яка звертається до суду, або через представника (знайомого, родича, адвоката, спеціаліста права). Порядок вирішення справ у судах визначено процесуальними кодексами: Цивільним процесуальним кодексом У країни (ЦПКУ), Кримінально-процесуальним кодексом України (КПКУ), Господарським процесуальним кодексом України (ГПКУ), Кодексом адміністративного судочинства України (КАСУ). Справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що витікають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, вирішуються відповідно до ЦПКУ. Ці справи заведено називати цивільними. Розмежування юрисдикції між процесуальними кодексами (за винятком кримінальних справ) залишається слабким місцем української правової системи.

Вважається, що найкращий засіб забезпечити в народі довіру до правосуддя полягає у дотриманні процесуальних норм.

Для успішного ведення справ потрібно мати певні професійні навички та знання законів, тобто знати ремесло. Навіть особа, яка має вищу юридичну освіту, може виявитись неготовою до участі у цивільному процесі. Тому покладатись лише на свої сили, не маючи певного рівня підготовки, - означає легковажити результатами судової справи. У цивільних справах користь від адвокатів ще більш відчутна, ніж у кримінальних. "Все цивільне право засновано не на абсолютній, а на відносній юридичній істині. Можна мати право на спадщину і не знати про нього, не вміти його довести у зв'язку з незнанням позитивного права; можна не мати жодного права на майно - і стати його законним володільцем, якщо справжній власник пропустив десятирічний строк на подання скарги. Тут боротьба йде між адвокатами двох сторін, із яких кожна претендує на спірне право"^[1]. Так писали в XIX столітті. Відтоді цивільні відносини лише ускладнились, а відтак ці слова залишаються актуальними до сьогодні. Далеко не завжди людина спроможна сплатити адвокатські послуги. З другого боку, навіть підготувати позовну заяву без спеціаліста непросто. Тому людина, яка змушена йти до суду, шукає знайомих, які б її проконсультували, допомогли, або звертається до адвокатів чи до юридичної фірми за допомогою.

"В умовах гострого конфлікту той, кому безпосередньо загрожують несприятливі наслідки (майнові збитки, втрата репутації, кримінальне покарання), психологічно вельми вразливий. Особливий емоційний стан у судовому процесі, як правило, знижує здатність аргументувати свою позицію та спростовувати доводи суперника. Безпорадність посилюється через відсутність юридичних знань і досвіду. В результаті навіть вольова, й інтелектуально розвинута людина виявляється нездатною переконливо виступати у суді".

Понад те, як засвідчує практика, самі адвокати з психологічних причин гірше захищають себе і відстоюють свої інтереси, ніж інтереси своїх довірителів. Незначний досвід, набутий автором під час захисту інтересів суддів, засвідчує, що і судді, захищаючи власні інтереси, розгублюються та припускаються невимушених помилок через емоційний стан у таких цілком не типових для них ситуаціях.

Пригадується епізод з одним із суддів, якого звинувачували в особливо тяжкому злочині. Попри тривалі розмови з адвокатом про те, як вести себе в судовому засіданні під час допиту свідків, підзахисний припустив таку помилку, яку аж ніяк не можна було чекати від нього. У судовому засіданні вели допит свідка, єдиного очевидця інкримінованого діяння. Показуючи на підсудного (на час процесу він залишався суддею і навіть розглядав кримінальні та цивільні справи), запитали: "Чи знаєте ви цю людину?" Свідок подивився на нього і заявив: "Цю людину я бачу вперше в житті". У стані суддів збентеження та повна розгубленість. По суті це був ключовий момент усієї справи. Адже слідство не проводило ні впізнання, ні очної ставки. І тоді підсудний, якого адвокат тримав буквально за руку, вскакує і заявляє: "А пам'ятаєте, ми колись зустрічались в одній компанії в гостях? Ви ще грали там на баяні". Ця ескапада підсудного згубила всю справу. Свідок, який дійсно не пам'ятав його і був щирим, після слів підсудного розгубився.

Судді та прокурор почали ставити навідні запитання на кшталт того, чи схожий був підзахисний на ту людину, яку він бачив на місці злочину. І попри протести адвоката проти навідних запитань свідок, який опинився у двозначному стані після такої заяви, бажаючи тільки одного, щоб допит якнайскоріше закінчився, погодився з прокурором, що "трохи схожий".

В обвинувальному вироку записали, що свідок підтвердив, що підсудний "схожий на злочинця". Слова свідка на запитання адвоката про те, що він не може підтвердити, що це саме та людина, яку він бачив на місці злочину, взагалі кудись зникли з протоколу судового засідання і, звісна річ, до вироку не потрапили. Звичайно, що й зауваження на протокол судового засідання нічого не змінили. Судді разом з прокурором відчайдушно "рятували" справу. До речі, прокурор у цьому напрямі проявляв значно більшу стриманість, ніж судді. Пізніше засудженому, який звертався до суддів більш високого рангу, навіть дорікнули: "Для чого ти брав адвокатів? Невже не міг себе захистити сам?".

"Саме тому для сторони у цивільному процесі або для підсудного незамінною є фігура адвоката, який (на відміну від довірителів) зобов'язаний упевнено орієнтуватись у процесуальних тонкощах, пам'ятати всі деталі справи, проявляти самовладання і володіти запасом емоційної та вольової енергії, які зазвичай швидко вичерпуються у підзахисних і довірителів".

Правосуддя - це складна соціальна система, в якій вирішення справ залежить від багатьох факторів, і передбачити результат цивільної справи з високою вірогідністю надто складно. Тому слід з обережністю ставитись до безапеляційних прогнозів людей, які взялися вас консультувати. Слід також усвідомлювати, що ключовою фігурою у цивільному процесі залишається суд. Цю обставину варто враховувати завжди. Особа, яка звертається до суду, має усвідомлювати, що в суді існує певна процедура, знання якої потрібне для успішного ведення справи. Ця процедура визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Спеціалісти права користуються таким кодексом, який містить і коментар до тієї чи іншої статті. Такі коментовані кодекси доцільно мати у кожній оселі хоча б для того, щоб ознайомитись з положеннями тієї чи іншої статті та відповідним чином корелювати свою поведінку, якщо в цьому виникне потреба.

І все ж покладатись тільки на себе під час звернення до суду було б неправильно, як неправильно займатись самолікуванням у випадку хвороби. Цивільний процес значно ускладнився, без допомоги досвідченого юриста важко відстоювати права й інтереси. Книга, яка пропонується, не може розглядатись ні як підручник з цивільного процесу, ні як коментар до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). Тут зроблено спробу висвітлити методику підготовки цивільних справ до судового розгляду та ведення їх з позицій особи, яка звертається до суду або відстоює в суді свої права. Оскільки з 1 вересня 2005 року в Україні набрав чинності й діє новий ЦПК, то й це видання подано з урахуванням його вимог.

• [1] Профессия адвоката. Збірник робіт про французьку адвокатуру. - Москва, 2006. - С. 27.