Про корупцію

Пострадянську систему суспільного устрою України побудовано так, що елементи корупції пронизують усі державні інституції. Про це багато пишуть і говорять, однак жодних ефективних засобів для подолання такого явища не знайшли. Надто вже слабкими є паростки громадянського суспільства, та і саме суспільство у переважній більшості пасивно ставиться до цієї проблеми. В умовах безініціативності більшості населення країни подолати корупцію неможливо.

Чи є корупція в судах? Безумовно, так. Утім її масштаби значно перебільшено. Нові покоління студентів, які закінчили вищу школу і прийшли на роботу в суди, виховані на певних реаліях. Для багатьох із них було звичним платити за вступ у вищий учбовий заклад, класти долари у залікову книжку для одержання заліку, дехто з них, можливо, платив якімсь посередникам за те, щоб його було призначено суддею. Пригадую щире зізнання одного із суддів, який перекваліфікувався на юриста, маючи вищу освіту лікаря. "Я не пішов суддею у районний суд тому, що не хотів судити окремих людей за те, що роблять усі", - заявив він.

Отож, корупцію не викоренити, якщо покладатись тільки на особисту чесність судді, на його суддівську совість, на те, що судова система самоочиститься. Подивимось на становище судді у реальному вимірі. У молодого суддю вкладено чимало грошей батьками, він має сім'ю, потрібні квартира й автомобіль, належить відповідним чином одягатись і жити на рівні певних стандартів. Завищених чи ні, то інша справа. Все це гроші, яких завжди не вистачає.

І ось до судді потрапила справа, щодо якої інтерес проявляє суддівське начальство. Суддю викликають зі справою в апеляційний суд і кажуть: "Позов цього лікаря або інженера в жодному разі не задовольняйте". Справа, як кажуть у середовищі суддів, "обтяжена". Суддя усвідомлює, що якщо він вирішить справу інакше, то вона буде скасована. Понад те. Йому, можливо, цього не забудуть і при іншій нагоді скасують й іншу справу. В результаті її Величність статистика покаже, що цей суддя не справляється і допускає помилки під час вирішення справ. А цьому судді через 5 років йти на затвердження у Верховну Раду на "довічне" призначення. І перше, що там спитають: "А скільки у вас скасовано справ? " І молодий суддя ухвалить таке рішення, яке йому рекомендують.

Всередині судової системи він - людина залежна. Водночас цей суддя прекрасно розуміє, що начальство невипадково і, можливо, не задарма втрутилось у конкретну справу (на що не мало жодного права). А потім, в один не найкращий день, через родича, знайомого або через колегу до молодого судді звернуться з проханням взяти собі певну справу і вирішити її на користь особи, за яку просять. Чому б і ні. Якщо він таке робив для начальства, чому б не зробити і для себе. І суддя відповідним чином вирішить справу, за яку його просили. Пізніше за "правильне" вирішення справи хтось передасть винагороду. Можливо, що так відбувається "перевиховання" судді, навіть якщо він ступив на суддівську стезю з найкращими намірами. Професійний суддя - це у більшості випадків чиновник, пов'язаний тисячами ниточок із суспільством і залежний від цього суспільства попри всю декларовану підпорядкованість тільки закону.

Отже, боротись потрібно не з корупцією в судах, це справа марна і безнадійна. Боротись потрібно за законні та обґрунтовані рішення. І якщо комусь хочеться платити за законне й обґрунтоване рішення, то хай платить. Один з героїв п'єси Бертольда Брехта, суддя Аздак, говорить: "Закон під задницю. І майте на увазі, що я беру. Але вирішую справи чесно".

Що можна зробити? Про те, як послабити вплив корупції (ще раз наголошую, що її роль у судах перебільшено) частково йдеться у цій книзі. Що могло б зробити суспільство - це тема окремої розмови. І тут немає єдино правильних рецептів. Щоб послабити корупцію в судах, у всякому разі потрібно:

• 1) допустити в суди представників народу. Ст. 124 Конституції України встановлює, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Отже, щоб зменшити вплив корупції на суддів, потрібно поставити на сторожі біля них представників народу (народних засідателів) або ж доручити представникам народу приймати рішення (суд присяжних). Але саме від цього з усіх сил відбиваються не лише виконавча та законодавча влада, а й самі судді. У США, де суд користується високим рівнем довіри, Конституцією передбачено правило, що будь-який майновий спір на суму понад 20 доларів може бути переданий за волею сторони на вирішення суду присяжних. Сама лише можливість такої передачі дисциплінує суди на об'єктивний підхід до вирішення справ;
• 2) контроль судів вищого рівня потрібно значно поліпшити. Заслуговує на увагу надання права голові Верховного Суду та його заступникам внести касаційне подання в інтересах особи, яка звернулася з відповідною заявою в межах певного, обумовленого у законі строку, а також надання права Верховному Суду витребувати та розглянути в апеляційному порядку будь-яку справу з прийняттям остаточного рішення.

В чому тут суть? Нині належного контролю за законністю рішень немає. Раніше для того, щоб за допомогою корупції вирішити справу, потрібно було проконтролювати певне вирішення справи аж до вершини судової влади. Практично це було неможливо. Звичайно, могли бути певні втручання на вищому рівні через президентську або парламентську гілку влади, або за допомогою знайомств, родинних відносин, або ж втручалися місцеві органи влади тощо. Втім таке явище не могло набути загрозливих для правосуддя масштабів і системного характеру.

Відсторонення Верховного Суду України від контролю за законністю та обґрунтованістю судових рішень, а також від права вирішувати питання достовірності та переваг одного доказу над іншим створило той поживний бульйон, який міг дати старт для безконтрольного зростання корупції в судовій системі. І те, що ми не маємо наскрізь просякнутої корупцією судової системи, заслуга передусім суддів, які не піддались спокусі. Голова судової палати у господарських справах Верховного Суду України І. Шицький цілком слушно зауважує, що у "наших законах приділено надто багато місця побудові страхових конструкцій на випадок необмеженої дискреції з боку судді. І над однією такою конструкцією ми будуємо іншу. Це не шлях послідовної причинності, а тому ми не впорядковуємо, а тільки заплутуємо законодавство. На сьогодні у цивільній палаті ВСУ очікують на свій розгляд 52 тис. скарг. Два роки тому їх було 32 тис. Щороку залишок нерозглянутих скарг збільшується.

Не рятує становища і створення Вищого цивільного суду України: ситуація повториться, позаяк правила арифметичних множин ніхто скасувати не може. Ще одна подібна пропозиція - запровадження процедури допуску касаційної скарги до розгляду - на практиці буде ще одним зовнішнім проявом державної сваволі. Тобто скільки б ми не будували конструкцій, все буде зведено до одного: законно чи незаконно? Принцип законності не домінує у судовій практиці. Він декларований, але практичного механізму його забезпечення немає. Суди різних рівнів має об'єднувати законність, але вона їх не об'єднує"^[1].

Причина такого стану, на думку І. Шицького, криється у тому, "що у нас зведено до абсолюту поняття незалежності суддів". "Вдумайтесь, - наголошує І. Шицький, - процесуальний закон не зобов'язує суддю при розгляді справи з'ясовувати закон, який регулює спірні відносини і його зміст. Він його тільки зобов'язує приймати рішення на основі закону. Тому часто буває так, що позиція позивача побудована із посилань на один закон, відповідача - на інший, а суддя виходить із нарадчої кімнати із рішенням, яке засноване на нормах третього закону, положення якого у процесі не обговорювались. Це одна з причин нестабільності судових рішень, що прямо посягає на принцип правової упевненості". Але це і ситуація безконтрольності судів нижчого рівня, які розуміють, що закони арифметики ніхто ще не скасував, а наявність 52 тис. справ дає тверду впевненість, що перегляд їх триватиме і два, і три роки та втратить актуальність для скаржника. За такої кількості справ судовій палаті ВСУ не до суддів, які припустилися помилки. Зауважимо, що у Франції процесуальний закон прямо забороняє суддям застосовувати норму закону, якщо її застосування не обговорювалось у судовому засіданні. Суддя Луганського апеляційного господарського суду констатував, що "фактично суддя - це гвинтик у механізмі судової влади. Його роль нині зведено до того, що навіть його помічник підкоряється не йому, а адміністрації". Давайте подивимось на розподіл справ: на Заході це відбувається методом випадкових цифр, а в нас? У нас цією важливою справою завідує голова; це його "священна корова". Не можна також забезпечити дотримання принципу законності, якщо суддя першої інстанції розглядає 30 справ на день. Отже, проблема існує, і судді самі її визнають;

3) передбачити інститут мирових суддів, які обираються населенням, і передати їм на розгляд частину справ, які є дрібними.

Суди потребують довіри з боку суспільства, але їм потрібно допомогти у становленні судової системи. Введення виборного інституту мирових суддів, допуск у судовий процес представників народу (народних засідателів і присяжних) та посилення контролю за законністю з боку вищестоящих судів сприяли б цьому.

До критики суддів долучаються час від часу й адвокати. Вважаю, що для адвокатів це недопустимо. Професійна робота у процесі, відстоювання законних інтересів клієнта - це одне, а огульна, часом необґрунтована критика - це інше. Ще більш недопустимим є заробляння авторитету на критиці судів, коли власну непрофесійну роботу в процесі намагаються приховати за звинуваченнями в упередженості суду. Однак це не означає, що адвокат не може критикувати правові позиції судів, оспорювати їх, висловлювати свою думку щодо тлумачення тих чи інших правових норм;

4) змінити порядок відводу суддів. Розгляд заяв про відвід судді слід передати на вирішення вищестоящого суду або принаймні до голови суду.

Що робити, якщо адвокат вважає, що суддя діє недобросовісно, допускає упередженість, порушує процесуальні права сторони й адвоката. По-перше, адвокат має бути й у цій ситуації зразком дисциплінованості, витримки та неухильного дотримання вимог закону. І якщо з боку судді дійсно мають місце порушення закону, то дії судді можна оскаржити до дисциплінарно-кваліфікаційної комісії суддів. Це крайній і дуже небажаний засіб, адвокати йдуть на це лише у виняткових випадках.

Суддя К. у справах, які стосувались одного і того самого відповідача А., ухвалила низку незаконних рішень і постанов. Зокрема, для забезпечення позовів про зобов'язання реєстратора акцій подати перелік акціонерів, внести зміни до часток акціонерів та виділити пай у натурі на суму 600 грн., постановила ухвали про накладення арешту на майно підприємства з вартістю понад 70 мли грн., що явно не відповідало вимогам співмірності, заборонила проведення загальних зборів акціонерів товариства 3., на яких мав бути затверджений звіт про роботу за рік, питання виплати дивідендів тощо.

В адміністративному позові до цього ж відповідача, заявленого фізичною особою, яка не була акціонером цих 14 товариств, було задоволено вимогу до державного реєстратора про їх ліквідацію у порядку приєднання, без притягнення до участі у справі цих юридичних осіб. Щодо юридичних осіб, які заявили клопотання про вступ у справу як третіх осіб, суддя їм відмовила у попередньому засіданні. Того ж дня слухання справи було відкладено на післяобідній час і вирішено без участі відповідача. Вимоги до державного реєстратора про виключення з Державного реєстру 14 підприємств були задоволені.

При цьому суддя повністю проігнорувала вимоги ст. 34 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", зокрема, надання нотаріально посвідчених копій рішень засновників щодо припинення цих 14 юридичних осіб документів, що посвідчують внесення плати за публікацію про повідомлення про прийняття засновниками рішення щодо припинення юридичної особи у спеціальному друкованому засобі масової інформації, дотримання вимог про підписання рішення у випадку приєднання уповноваженими особами юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника.

Заборону на проведення загальних зборів акціонерів було накладено без поданої у суд позовної заяви. Ухвала судді була датована 28 грудня 2005 року, тобто у дні, коли суди фактично не вирішують справ, займаючись підготовкою статистичних звітів. Постановлення ухвали до подання позовної заяви суперечило вимогам ч. 4 ст. 151 ЦПК, яка передбачає таку можливість тільки з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. Постановляючи ухвалу, суддя К. внесла до тексту ухвали неправдиві відомості про те, що заявник буцімто подав до суду позовну заяву про зобов'язання реєстратора надати відомості про склад акціонерів. Подальша перевірка виявила, що ніхто такої позовної заяви не подавав узагалі.

Аналіз справ засвідчив, що до провадження були прийняті позовні заяви з істотними недоліками, з несплаченим у належному розмірі судовим збором, з копіями документів, які не були належно засвідчені. Інтереси позивача представляла особа, яка була родичем голови апеляційного суду. В розмовах з місцевими адвокатами було з'ясовано, що всі справи щодо відповідача А. вирішуються у суді тільки одним суддею К. Всі рішення, прийняті цим суддею в апеляційному суді, залишались чинними. Складність полягала ще й у тому, що на момент звернення зі скаргою на суддю рішення та ухвали ще не було скасовано судом другої інстанції.

Приступаючи до оскарження дій судді, адвокат звернувся до голови апеляційного суду та звернув його увагу на те, що допущено низку порушень і що стороною в цих справах є його родич, що викликає підозри про використання його авторитету під час вирішення справ. На ім'я голови апеляційного суду було направлено скаргу надії судді К. з проханням порушити питання про вжиття заходів до перевірки дотримання суддею вимог присяги.

Адвокат також направив скарги до Вищої Ради юстиції та до Ради суддів відповідного регіону. Як і очікувалось, результати перевірок були невтішні для заявника. У задоволенні скарг було відмовлено. Однак після повторних звернень Вища Рада юстиція призначила перевірки за фактами заяв і скарг. У своїх скаргах адвокат наголошував, що порушення, які мали місце, дають підстави для застосування заходів дисциплінарного впливу на суддю, яка ще молода людина і, можливо, піддалась впливам з боку інших осіб. Застосування ж до неї заходів, не пов'язаних із звільненням з посади судді, тільки допомогло б їй у майбутньому стати зразковим суддею.

Активна та принципова позиція адвоката призвела до того, що й у апеляційному суді було нарешті розглянуто скарги на рішення та ухвали судді. До честі суддів апеляційного суду, вони зайняли принципову позицію і скасували всі незаконні рішення та ухвали судді К.

Коментар

Тільки ретельно підготувавшись, опитавши колег щодо стану речей у суді, з'ясувавши родинні зв'язки окремих судців, підтвердивши свої правові висновки ухвалами вищестоящого суду, якими були скасовані рішення судді К., адвокат наважився на написання звернень, які в кінцевому рахунку було задоволено.

Зміст скарг був максимально толерантним і об'єктивним до судді, яка допустила порушення. У скаргах наголошувалось на потребі притягнення судді до дисциплінарної відповідальності насамперед для того, щоб допомогти їй виправити помилки, переглянути своє ставлення до роботи та високого звання судді.

Як писати скарги? Максимально стисло, викладаючи лише факти порушень з боку судді та посилаючись на докази, що їх підтверджують: пояснення очевидців, дані звукозапису, документи (ухвали, рішення тощо). Слід уникати емоційних оцінок і висновків, їх робитимуть особи, які перевірятимуть матеріали скарги. Скарга має містити чітке прохання про проведення перевірки викладених фактів і вжиття заходів дисциплінарного впливу до судді.

• [1] Юридична газета. - 2005. - № 21. - 15 листопада. - С. 6.