Попередня оцінка та тлумачення змісту доказів і положень закону
Оцінку доказам у кінцевому рахунку дає тільки суд. Одним із перспективних напрямів досудової підготовки до справи є одержання попереднього тлумачення норм закону та доказів. Ці можливості ще не повною мірою використовуються в адвокатській практиці. Тлумачення закону дають у своїх роз'ясненнях суди, в окремих передбачених законом випадках - податкова служба й інші органи. Тлумачення норм права (інтерпретація) - це розумова діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту). Тлумачення норм складається з двох елементів:
з'ясування - розкриття значення юридичних норм "для себе";
роз'яснення - розкриття значення юридичних норм "для інших".
Метою діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права, є:
- - правильне й однакове розуміння;
- - правильне й однакове застосування[1].
Приклад. М. за порадою адвоката перш ніж укласти правочин звернувся за роз'ясненням до податкової служби. Щодо закону податкова служба зобов'язана надати роз'яснення, які стосуються податкових відносин. Пізніше позиція податкової служби змінилася, і проти М. було пред'явлено позов у суд та порушено кримінальну справу. Посилаючись на податкове роз'яснення, адвокат успішно здійснив захист інтересів М. За рішенням суду постанову про порушення кримінальної справи було скасовано, а у задоволенні позову до М. було відмовлено.
Новий Цивільний кодекс уперше передбачив можливість тлумачення правочину. Але ж правочини (договори й інші угоди) є чи не основним доказовим матеріалом у більшості цивільних спорів. "Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окремих частин правочину; помилковим вставленням до тексту правочину сполучника "і" замість "або" тощо.
У 1994 р. посадовою особою виконкому сільської ради було посвідчено заповіт, який складався з двох пунктів. У першому зазначалося: "заповідаю сестрі половину приватизованої квартири". А в другому: "усе своє майно заповідаю синові". За позовом сестри суд провів тлумачення заповіту, зробивши висновок, що синові
У правовій літературі термін "тлумачення", як правило, вживається у вужчому сенсі. Вважаю, що при кожному застосуванні тієї чи іншої норми суди дають її певне тлумачення. Кожен адвокат, надаючи консультації, також здійснює тлумачення норми права та приведення цієї загальної норми до конкретної життєвої ситуації заповідачка виділила все інше майно, крім квартири. При цьому суд взяв до уваги, що сестра заповідачки тривалий час проживала з нею, доглядала її, власного житла не має, а син, навпаки, має своє помешкання.
Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами, порівняння всіх частин правочину. Якщо цього замало, справжню волю особи може бути виявлено з урахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, звичаїв ділового обігу, подальшої поведінки сторони, а також інших обставин, що мають істотне значення"[2].
У результаті одержання рішення про тлумачення певного правочину можна запобігти можливим у майбутньому спорам або ж досягти такої визначеності у відносинах сторін, яка обумовлюватиме і вирішення майбутнього можливого спору. Правовою підставою для таких позовів є ст. 213 ЦК України. Відбираючи докази, адвокат має визначитись, яким із видів доказів простіше і переконливіше можна підтвердити той чи інший факт.
Особи, які не мають фундаментальної підготовки, сприймають кожну статтю закону як щось окреме. І для з'ясування змісту припису використовують переважно лексичне тлумачення[3]. Характерно, що досить часто судді через зайнятість замість того, щоб самостійно провести аналіз ситуації, схильні до пошуку прецедентів, аналогічних випадків із судової практики. Між тим у правозастосовній практиці слід рухатись від загального до окремого, від правової норми до конкретного випадку, а не від прикладу до прикладу.
Вважаю, що таку помилку допустили й автори проекту ЦПК, коли зобов'язали Верховний Суд України перевіряти справи не шляхом правового аналізу та системного підходу, а спрямувавши суд на перевірку неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного й того самого положення закону (ст. 354 ЦПК). Авторам проекту ЦПК, мабуть, здалося, що всі правові ситуації можна звести до певних однакових випадків під час застосування норм права. І якщо виявиться, що випадок нестандартний, тільки тоді Верховний Суд має його "причесати", тобто зробити стандартним.
