Письмові докази
У цивільному процесі велике значення мають письмові докази. Закон не дає визначення письмових доказів, а лише подає їх перелік: документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Цей перелік є приблизним. До письмових доказів може бути віднесено також плани, креслення, карти, ноти й інші предмети, якщо поміщені на них у письмовій формі записи мають значення для справи.
Під актами розуміють викладене у письмовій формі волевиявлення сторін, спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, тобто письмові угоди (правочини). Іноді сторони проводять звірку взаємних розрахунків, яку підписують не розпорядники кредитів, а головні бухгалтери підприємств, організацій, які не мають права першого підпису. Такий документ, якщо він не підписаний належно уповноваженими особами, не може вважатися угодою (правочином).
Однак такий акт, як і розрахунок, має інформаційний характер, вказує на стан розрахунків сторін, і як такий оцінюється судом як письмовий доказ. До письмових доказів інформаційного характеру належать різні документи, що містять дані про факти (свідоцтва про шлюб і народження, атестати, довідки тощо).
Клієнти часто передають велику кількість різних паперів. Перш ніж їх використати як письмові докази, потрібно провести перевірку з урахуванням їх змісту (відомостей, котрі в них вказані) та форми (реквізитів, дати, печатки, підписів уповноваженої особи тощо). Неодмінною умовою достовірності виданого документа є його видача в межах компетенції цієї установи. Особливо уважно слід ставитись до документа, де констатація того чи іншого факту переплітається з їх тлумаченням на користь певної сторони. У підсумку такий документ втрачає свою доказову силу[1].
Подаючи копії документів, позивач або його адвокат мають пересвідчитись у тому, щоб копію було належним чином засвідчено. Якщо копія документа, подана до суду, викликає сумніви, це підстава для клопотання адвоката про надання оригіналу документа.
Ще одним різновидом письмових доказів є листи ділового або особистого характеру, які містять відомості про факти, що мають значення для справи. Листування громадян нерідко розкриває справжні наміри юридичної поведінки особи. Це дає у розпорядження суду докази, які важко спростувати.
Достовірність цих доказів полягає в тому, що вони виходять від сторони, яка, як правило, не розраховувала на можливість майбутнього спору. Проте під час відбирання таких доказів адвокат має враховувати вимоги ст. 31 Конституції України щодо гарантування таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Такі докази різними шляхами, іноді протиправними, опиняються в руках клієнтів, а потім передаються адвокату для використання у судовому спорі. Від адвоката вимагається особлива обережність під час вирішення питання про їх використання. Подання, наприклад, листів, адресованих третім особам, до суду, на думку деяких спеціалістів, допустимі лише за згодою цих третіх осіб.
Верховний Суд України роз'яснив, що правила ч. 2 ст. 27 ЦПК не виключають можливості використання судом звукозапису як джерела доказу, якщо його зроблено без порушень охоронюваних Конституцією та іншими законами України прав і свобод громадян.
У Російській Федерації детальніше розписано, що письмовими доказами є відомості про обставини, які мають значення для розгляду та вирішення справи (акти, договори, довідки, листування службового чи особистого характеру), виконані у формі цифрового або графічного запису, зокрема одержані за допомогою факсимільного, електронного зв'язку або іншим способом, який дозволяє встановити достовірність документа[2].
До письмових доказів належать також вироки та рішення суду, інші судові постанови, протоколи вчинення процесуальних дій, судових засідань, додатки до протоколів (схеми, карти, плани, креслення).
Визначимо певні спільні риси письмових доказів:
- 1) відображення в предметах відомостей, що мають значення для справи, за допомогою певних знаків195, які можуть сприйматися людиною;
- 2) одержання відомостей у письмовому доказі виходить від осіб, які ще не займають процесуального становища сторони, інших осіб, які беруть участь у справі, експерта;
- 3) як правило, письмові докази створюються до виникнення цивільного спору і поза зв'язком з ним.
Залежно від підстав є такі види письмових доказів:
- - за змістом: на розпорядчі та довідково-інформаційні. До перших належать накази, розпорядження, інші документи, для яких є характерним владно-вольовий характер. До других належать документи пізнавального характеру (акти, звіти, протоколи, листи тощо);
- - за суб'єктом, від якого виходить документ, поділяються на:
офіційні (від держави, посадових осіб тощо, внаслідок чого мають певні реквізити) та приватні (неофіційні), тобто не пов'язані з виконанням певних повноважень;
- за способом утворення документи можуть бути: оригіналами
або копіями;
- за формою письмові докази поділяють на: прості письмові та
нотаріально посвідчені. Оспорювання письмових доказів здійснюється, як правило:
- а) заявою про їх недійсність;
- б) спростуванням наявних в них відомостях по суті;
- в) заявою про підроблення документа.
Письмові документи зазвичай подаються в оригіналі. Якщо матеріали позовної заяви направляють до суду листом, то з метою зменшення ризику втрати оригіналів надсилають належно засвідчені копії документів. Відповідно до ст. 5 Закону "Про адвокатуру" адвокати мають право посвідчувати копії документів у справах, які вони ведуть.
Якщо до суду подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
