Підстави позову
Певну специфіку має поняття підстави позову за Кодексом 2004 р., адже в ньому відображено матеріально-правові та процесуальні складові позову, а їх співвідношення є головною трудністю у дослідженні зазначеного інституту — одного з найскладніших у теорії та практиці цивільного процесу[1]. Свого часу К. С. Юдельсон писав, що без зв'язку з правовими нормами факти не мають юридичного значення і не створюють ні прав, ні обов'язків. Підставою позовних вимог можуть бути лише факти, передбачені законом[2]. Отже, "у позовному провадженні мають місце звернення позивача та обґрунтування його вимог, а завдання суду полягає у з'ясуванні того, наскільки це звернення відповідає дійсним обставинам справи[3]. Згідно зі ст. 119 ЦПК 2004 р. (та ст. 137 ЦПК 1963 р.) позовна заява має містити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Позивач також має зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, або вказати на наявність підстав для звільнення від доказування.
Отже "підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги, а саме факти, які мають значення для судового захисту суб'єктивного цивільного права". Для порівняння: ст. 6 ЦПК Франції передбачає, що "в обґрунтування своїх позовних вимог сторони мають наводити факти, що їх підтверджують". Характерною рисою французького законодавства є його простота і доступність.
"Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують позов. Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов'язки, становлять активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, те, що позивач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують потребу подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза його порушення чи потреба у зміні існуючих між сторонами правовідносин"[4].
Не вдаючись до теоретичних дискусій з надмірно ускладненою проблемою поняття про підставу позову, вважав би, що для потреб практичної діяльності досить усвідомлювати, що на підтвердження своїх вимог потрібно подати фактичні дані (відомості про факти), тобто те, що можна назвати матеріально-правовою складовою підстави позову[5]. Але при цьому такі дані мають встановлюватись передбаченими та дозволеними процесуальним законом засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, письмовими доказами, речовими доказами, висновками експертів). І перелік цих засобів є вичерпним. Вже саме обмеження доказування певним вичерпним переліком засвідчує про обмеженість можливостей досягти "об'єктивної істини".
Позивач мав би вказати на норми права, якими регулюється спірне право, або спірний інтерес, тобто те, що можна б було назвати процесуально-правовою складовою підстави позову[6]. Однак ст. 119 ЦПК не містить прямої вимоги вказати норми закону, на яких ґрунтується закон (на відміну, наприклад, від Господарського процесуального кодексу України). Для потреб практичної діяльності адвоката велике значення має право зміни підстави чи предмета позову. Ст. 31 ЦПК 2004 встановлює, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. На мій погляд, зміна предмета позову містить і поняття збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Розмір позовних вимог можна вважати елементом предмета позову. Законодавець вирішив, що цей елемент потрібно виділити окремо, й у такий спосіб створив ілюзію того, що розмір позовних вимог у позовах, наприклад, про стягнення боргу, це щось, віддільне від предмета позову.
Для адвоката є важливою позиція Верховного Суду України про те, що "у разі зміни підстав і предмета вимог у процесі розгляду порушеної цивільної справи, а також особи, до якої їх заявлено, вони вважаються новими вимогами і мають бути оформлені письмовою заявою згідно з правилами ст. 137 ЦПК (ухвалено СКЦС ВСУ від 02.07.97)"[7]. Ця позиція ВСУ збереглася і після набрання чинності ЦПК 2004 р. Отже, якщо у справі виникла потреба у зміні підстави або предмета позову, складається письмова заява, яка має відповідати тим самим вимогам, що і позовна заява.
- [1] Тимченко Г. П. Иск: генезис доктрины // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук, збірник. - Вип. 51. - X., 2001. - С. 190-196.
- [2] Юдельсон К. С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. -М., 1950. - С. 149.
- [3] Тимченко Г. П. Підстава позову в цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 10. - С. 37.
- [4] Кузьменко С. Г., Петров Є. В., Антонюк О. І. Державний екзамен на "5" - це дуже просто! - Донецьк, 2006. - С. 98-99.
- [5] У правових системах західних країн підставою позову прийнято вважати юридичні факти, які породжують правові наслідки. При цьому посилаються на норми матеріального і процесуального права. В. К. Пучинський посилається на нормативні акти деяких штатів США, де прямо вказано на потребу звертати увагу на норми права, які регулюють певні відносини, і навіть на тлумачення цих норм (Пучинський В. К. Гражданский процесе США. - М., 1979. -С. 154-158.)
- [6] Ця позиція не узгоджується із загальноприйнятими в теорії процесуального права класифікаціями. Автор використовує таку класифікацію для власних потреб, тобто тоді, коли аналізує конкретну справу. Наприклад, з'ясовує, чи мають місце факти, які б підтверджували позовні вимоги (матеріально-правова складова), а вже потім, чи є можливість одержати фактичні дані у тому вигляді, який вимагає процесуальний закон (процесуально-правова складова). Надмірне захоплення схоластичними класифікаціями з боку окремих науковців автор вважає одним із недоліків української (і не тільки) юридичної науки. Так, процесуалісти виділяють три групи фактів. 1. Юридичні факти матеріально-правового характеру. Наприклад, перш ніж суд може вирішити, чи зобов'язана особа сплатити борг, потрібно
- [7] Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За ред. П. І. Шевчука. - К., 2002. - С. 391. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України.
