СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ
Загальні вимоги
Ознайомившись з основними положеннями цивільного процесу, особа може приступити власне до підготовки процесуальних документів. "Проведена робота щодо відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнення правової позиції та з'ясування лінії спору знаходить своє об'єктивне відображення у письмовій формі - позовній заяві або поясненнях у справі"[1]. Саме у позовній заяві адвокат ставить "завдання" передсудом, визначає загальну спрямованість справи. Ознайомившись із вдало складеним процесуальним документом, суддя одразу може усвідомити для себе суть спору, ті вузлові точки лінії спору, з'ясування яких дають йому можливість переконатися у правомірності правової позиції сторони і вийти на рішення.
У перекладі з латинської слово означає "свідчення", "доказ". Але цей термін у законодавстві застосовується непослідовно і не має єдиного значення. Так, у цивільному процесі термін "документ" вживається у широкому розумінні (ст. 7): "судові документи складаються державною мовою", й у вужчому значенні - "документи, що посвідчують повноваження представників", "залишені без розгляду документи, що подані після закінчення процесуальних строків" (ст. 72). Існує низка загальних вимог до оформлення та використання документів.
Зміст документа складається з реквізитів, тобто обов'язкових елементів. Головним реквізитом є текст юридичного документа. Текст має бути достовірним, інформативним, послідовним і грамотно викладеним. Крім тексту документ має супровідні реквізити. Одним з таких є підпис уповноваженої особи, що індивідуалізує документ, посвідчуючи особу, від якої виходить. Окремі документи не містять такого реквізиту (касові чеки, проїзні залізничні документи тощо). Залежно від виду документа він може мати штампи, гриф (наприклад, "конфіденційно"), захист від фальсифікації, номер і дату, адресу документа, печатку. "Процесуальний документ має відрізняти чіткість формулювань, ясність і логіка викладу, діловий стиль"[2] та посилання на закон.
Щодо достовірності документа вимогами є не лише те, що він має бути цілком вірним, точним, не викликати сумніву, а й те, що його зміст має базуватися на точно встановлених обставинах, які переконливо підтверджують викладене у тексті. "Кожна зазначена в документі обставина має бути обґрунтована доказом і нормою закону"[3].
Щодо послідовності вимогами є такий виклад, коли один висновок логічно випливає з іншого. Як правило, послідовність розуміють як певну низку подій у часі. І дійсно, це полегшує сприйняття подій та контроль за викладом обставин. Що стосується юридичних документів, то вимога послідовності містить певний лад і систематичність, відсутність суперечливих тверджень та відповідність певним завданням і вимогам, які викладено у законі щодо такого документа. Деякі автори наголошують на потребі дотримуватись принципу: "головні й найважливіші питання висвітлювати на початку документа, щоб привернути увагу до головного та наступних положень документа".
Для адвоката важливим є те, як сприймає той чи інший документ суд. Судді - люди, які з огляду на професію змушені читати велику кількість документів і звикли вирізняти найголовніше, відкидаючи неістотні деталі. Тому документ, який спрямовано до суду, має враховувати особливості його оцінки суддями, які не люблять зайвих деталей, підкреслень, знаків оклику, розтлумачений очевидних для них положень закону ("суддя знає право"),
фоні ямі в, коментарів від себе. Викласти текст з граничною стислістю і чіткістю - велике мистецтво, якому адвокат має вчитися все життя. Ніщо так не дратує суддю, як зайва багатослівність. Недопустиме також пересмикування фактів і підміна понять, що часом трапляється у практиці адвокатів.
