Позовне провадження

Позивач або його адвокат, які підготували матеріали справи, продумали правову позицію, зібрали докази на її обґрунтування, приступають до найважливішого етапу - звернення до суду й участі у судовому засіданні. "Як би добре не був підготовлений матеріал для суду, як би ретельно не була продумана правова позиція у справі і якби повно не були зібрані докази на її обґрунтування, тільки під час судового розгляду за активної участі сторін надані матеріали, а також зібрані за ініціативою суду матеріали одержать належну оцінку і стануть підставою для ухвалення рішення у справі"^[1].

Тому за жодних обставин не можна заспокоюватись і пасивно спостерігати за процесом перевірки наданих матеріалів судом. Навпаки, ніде не вимагається від позивача або його адвоката такої активності, цілеспрямованості, я б сказав, настирливості й упевненості в собі, як у суді першої інстанції. Це не означає, звичайно, що з кожного питання потрібно наводити багатослівні й тривалі міркування, які так дратують суддів. Якщо позивача у процесі представляє адвокат, то доречно розподілити обов'язки з тим, щоб основні пропозиції та висловлення точки зору позивача йшли від особи, яка надає правову допомогу і добре орієнтується в особливостях цивільного процесу та не допустить неточностей, які можуть бути використані проти позивача.

Добре виконає свої обов'язки і надасть належну допомогу довірителю той адвокат, який не допустить нічого зайвого у процесі, не поставить жодного непотрібного питання, не заявить непродуманих клопотань або заперечень проти обґрунтованих клопотань другої сторони.

Якщо сторона не користується послугами адвоката і діє сама особисто, то вона має принаймні добре проконсультуватись у юристів про основні положення цивільного процесу та особливості поведінки в суді. Йти в процес непідготовленим - означає діяти легковажно. Вся діяльність позивача або його адвоката має бути проникнута усвідомленням того, що саме в цій стадії процесу справа вирішується по суті. Помилки і недогляд, допущені в процесі судового розгляду, рідко коли вдається виправити у подальших стадіях процесу.

Все це вимагає гарного знання матеріального та процесуального закону, вміння орієнтуватись у ситуації, яка всякчас змінюється, вимагає витримки і винахідливості для прийняття правильного рішення у складних ситуаціях.

Слід пам'ятати, що якщо сторони й інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко, або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так"чи "ні" (ст. 176 п. 4 ЦПК). Суддя в цій ситуації, як правило, діє жорстко, всякі обхідні маневри та завуальовані відповіді йому не подобаються, і, щонайгірше, з такої непевності суддя робить для себе відповідні, як правило, негативні висновки. Людина непідготовлена може розгубитися і в такій ситуації діяти помилково. Запобігає цьому тільки добре продумана правова позиція та підготовка до можливих варіантів поведінки в суді.

Змінювати ставлення до справи, перескакувати з однієї позиції на другу, визнавати ті чи інші обставини, а після цього заявляти відмову від визнання певних обставин - це шлях до переконання судді у сумнівності позиції позивача і неприйняття його доводів. Суддя не стане виказувати своє ставлення до такої позиції, але ж рішення він постановляє за своїм внутрішнім переконанням. І якщо позивач своїми поясненнями і поведінкою у суді переконав суддю у сумнівності позовних вимог, то цим він тільки полегшив роботу другої сторони.

Позивач або його адвокат можуть підготувати письмові пояснення. Відповідно до п. 6 ст. 176 ЦПК, якщо у справі є письмові пояснення сторони й інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Тому письмові пояснення - важливий фактор правильного підходу до участі у судовому розгляді. їх можна заздалегідь підготувати, проконсультуватись наперед із спеціалістами й у такий спосіб уберегтися від необов'язкових помилок.

Письмові пояснення у сучасному процесі є важливим елементом доказування, який точно фіксує позицію сторони і залишається у справі. Водночас у письмових поясненнях не можна допускати помилок і неточностей, бо це слугуватиме незаперечним аргументом проти позиції їх автора. Уточнювати свою позицію, викладену в письмовому поясненні, можна шляхом доповнення до нього, хоча процес прямо цього не передбачає. Проте може статися так, що на виправлення помилки вже немає часу, а пояснення залишилось у справі.

• [1] Ватман Д. П., Елизаров В. А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 71.