Судовий розгляд

Судовий розгляд - визначальна частина судової справи. Саме в умовах публічної процедури під час судового розгляду перевіряються судом аргументи сторін, їх докази. Головуючий у судовому засіданні забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення всіх процесуальних дій та здійснення учасниками процесуальних прав. Він спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи й усуває із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

"Розгляд і вирішення цивільної справи є змістом стадії судового розгляду. А судове засідання - процесуальною формою".

Присутні у судовому засіданні звертаються до головуючого зі словами "Ваша честь". Ст. 160 ЦПК визначає обов'язки головуючого. І якщо він відступає від принципів, зазначених у цій статті, і в осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого виникають заперечення, то вони заносяться до протоколу судового засідання (журналу судового засідання) і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Це важливе правило, яке дозволяє звернути увагу судді на допущені ним відхилення від вимог закону. Оскільки головуючий зобов'язаний постановити ухвалу щодо таких заперечень, то їх доцільно подавати у письмовій формі. Цим правилом не слід зловживати, щоб зайвий раз не створювати конфліктну ситуацію з головуючим.

Процесуальний закон покладає на головуючого обов'язок доповісти про зміст заявлених вимог і про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання.

Суд обов'язково з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Це звичайна, усталена процедура, де новацією є обов'язок запитати, чи не бажають сторони звернутися до третейського суду.

З'ясовуючи ці питання, суд має роз'яснити сторонам наслідки таких розпорядчих дій. Є ситуації в судах, коли мирова угода - це найкращий вихід із заплутаної ситуації. Усвідомлюючи це, судді докладають багато зусиль, щоб досягти мирової угоди. Позиція розумна і правильна. Але при цьому слід мати на увазі, щоб такий правочин^[1] не виходив за межі закону або не був продиктований юридичною непоінформованістю однієї сторони і обманом з боку другої.

Під час розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає і про позицію останнього щодо заявлених вимог, якщо таку викладено у письмових поясненнях.

Якщо позивач змінює вимоги, він має викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. Кодекс не вказує, як бути у разі, якщо відповідач відсутній. На мою думку, в цьому випадку слухання справи слід відкласти та вжити заходів щодо повідомлення відсутнього відповідача про зміну вимог і для з'ясування позиції відповідача щодо змінених вимог.

За клопотанням відповідача за зміни вимог суд може зробити перерву для підготовки до розгляду справи у зв'язку із зміненими вимогами. У цьому випадку суд може запропонувати відповідачу подати письмові пояснення щодо змінених вимог.

Щодо часткового визнання позову відповідачем головуючий з'ясовує, в якій саме частині позов визнається. В таких ситуаціях доцільно запропонувати подати письмові пояснення про часткове визнання позову.

Для відмови від позову досить зробити усну заяву. Але попри те, що в суді здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами, слід мати за правило, щоб відмова від позову або визнання позову було викладено у письмових заявах, які приєднують до справи.

"Відмова від позову і визнання позову є односторонніми волевиявленнями позивача та відповідача, спрямованими на врегулювання спору"^[2]. Ці дії можна виконати протягом усього часу судового розгляду.

Таким чином, зробленої однією зі сторін усної заяви про визнання позову або відмову від позову достатньо для прийняття судом рішення. Однак на судові лежить обов'язок до ухвалення судового рішення роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій і перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії (відмову від позову або визнання позову), у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо позов визнається відповідачем, суд постановляє рішення про задоволення позову. Безперечно, що суду легше з'ясувати наявність достатніх обставин для прийняття рішення або закриття провадження у справі за наявності письмових заяв про відмову від позову або визнання позову. Суду належить перевірити, чи визнання позову не суперечить закону або чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб. Якщо суд визнає, що відмова від позову або його визнання порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, він постановляє мотивовану ухвалу про відмову в прийнятті визнання позову або відмову від нього.

У Кодексі 1964 р. було передбачено, що заява про відмову від позову, визнання позову, якщо її зроблено в усній формі, заносилась до протоколу судового засідання та підписувалась відповідно позивачем або відповідачем. Така позиція була правильною.

Під час вирішення справ за Кодексом 2004 р. не буде порушенням закону, якщо суд заяву про відмову від позову або визнання позову внесе до журналу судових засідань і запропонує відповідній стороні підписати її. Така дія за певних обставин може запобігти виникненню між сторонами суперечкам щодо вчинення ними процесуальних дій. Навіть наявність звукозапису в процесі не гарантує, що такі суперечки не виникнуть.

Суд не приймає відмову від позову позивача, визнання позову у справі відповідача, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. І хоч у коментованій статті цього не вказано, суд має постановити мотивовану ухвалу про це і продовжити розгляд справи.

У судовій практиці трапляються випадки, коли за намаганням припинити провадження у справі вбачається недобросовісна мета. "При розгляді справи у суді про розірвання шлюбу позивачка подала заяву про відмову від позову, посилаючись на своє бажання відновити сім'ю з відповідачем. У дійсності мотиви подання такої заяви були іншими: шлюб сторін було розірвано кілька років тому, після чого у позивачки народилася дочка, батьком якої вона намагалась записати відповідача. За її скаргою рішення про розірвання шлюбу було скасовано "з метою перевірки дійсних взаємовідносин сторін", після чого вона відмовилась від позову. За таких обставин адвокат відповідача мав підстави заперечувати проти прийняття відмови позивачки від позову і просити розглянути справу по суті, оскільки припинення справи могло порушити інтереси відповідача. Адвокат правильно вказував, що прийняття відмови від позову без розгляду справи по суті та встановлення характеру взаємовідносин сторін після ухваленого кілька років тому рішення суду про розірвання шлюбу та реєстрації припинення шлюбу в органах РАГСу дасть можливість позивачці зареєструвати відповідача батьком її дитини та пред'явити позов про стягнення аліментів на утримання дитини"^[3].

Кодекс регламентує порядок укладення мирової угоди. Передбачено, що мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета спору.

Про укладення мирової угоди сторони можуть повідомити суд, зробивши спільну заяву. Таку заяву може бути зроблено і в усній формі. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

Безумовно, щонайкращим вирішенням було б укладення мирової угоди у письмовій формі за підписами сторін. Але Кодекс 2004 р. передбачає, що це має бути або спільна усна заява, або ж письмова заява сторін, у якій викладено умови мирової угоди на основі взаємних поступок.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

Одержавши заяву про укладення мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. За змістом коментованої статті, суд, за клопотанням сторін, може постановити ухвалу про визнання мирової угоди, де, звичайно, має вказати й умови мирової угоди, які визнаються судом. Визначеність і однозначність судового рішення вимагає, щоб умови мирової угоди, викладені в заяві сторін, було чітко сформульовано в ухвалі про закриття провадження у справі.

Слід мати на увазі, що мирова угода сторін, у разі її недотримання сторонами, має підлягати примусовому виконанню. У першій редакції ЦПК 1964 р. (ст. 348) примусовому виконанню підлягали мирові угоди, затверджені судом. У Законі "Про виконавче провадження" такий пункт відсутній. Отже, в цьому випадку до примусового виконання підлягає ухвала суду. Тому в ухвалі суд має чітко вказати всі умови мирової угоди, які у разі їх невиконання можуть підлягати примусовому виконанню.

Ст. 175 ЦПК не повною мірою враховує цю обставину. У суддів може скластися думка, що умови мирової угоди вказуються в ухвалі тільки у випадку, коли за клопотанням сторін суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди. Сама по собі ухвала про закриття провадження у справі (ч. 4 коментованої статті), якщо у ній не буде вказано умови мирової угоди, не забезпечить сторонам примусове її виконання, оскільки суд, у випадку невиконання мирової угоди добровільно, має видати сторонам виконавчі листи. Відсутність в ухвалі умов мирової угоди створило б ситуацію неможливості видачі виконавчого листа. Адже виконанню підлягає не мирова угода сторін, а ухвала суду, прийнята з цього питання (ст. 368 Кодексу).

Адвокатам, юристам, які надають правову допомогу, слід мати на увазі цю неточність, яка, по суті, є недоліком законодавчого врегулювання, і в кожному випадку просити суд вказати в ухвалі умови мирової угоди та її визнання з тим, щоб було можливим примусове виконання.

Якщо сторони подали усну заяву про мирову угоду, доцільно занести її до журналу судового засідання (протоколу судового засідання) та запропонувати сторонам поставити свої підписи під умовами мирової угоди, або ж запропонувати викласти умови мирової угоди у письмовій заяві. Це дасть змогу запобігти можливим суперечкам у майбутньому.

Без забезпечення примусового виконання втрачає сенс саме звернення до суду.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, або якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Зразок заяви

ДО ГОЛОСІЇВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ м. КИЄВА

03127, м. Київ, вул. Полк. Потєхіна, 14-а, тел. 259-71-27

ПОЗИВАЧ:

Василенко Антоніна Володимирівна, яка мешкає за адресою: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 300, кв. 9; тел. 252-00-000 ідент. № 2354614549 представник: адвокат Голуб Ярослав Павлович, який діє на підставі довіреності м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 9, 04071; тел. 230-37-34

ВІДПОВІДАЧ: Василенко Микола Вікторович, який мешкає за адресою: 03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 300, кв. 9, тел. 252-00-000 ідент. №2278509072 ціна позову: 400 тис. грн.

Заява

про укладення мирової угоди у справі про поділ спільного манна

У провадженні суду знаходиться справа про поділ спільно набутого майна, а саме: трикімнатної квартири, автомашини та дачі, розташованої в урочищі Золота Балка під Києвом.

Шляхом взаємних поступок ми досягли мирової угоди про поділ спільного майна у такий спосіб:

За позивачем Василенко Антоніною Володимирівною залишається трикімнатна квартира у м. Києві за адресою: вул. Академіка Заболотного, буд. 300, кв. 9 вартістю 300 тис. грн.

За відповідачем Василенком Миколою Вікторовичем залишається автомашина марки "Опель Вектра" державний номер 15678 КВ вартістю 200 тис. грн і дача в урочищі Золота Балка під Києвом вартістю 200 тис. грн.

У порядку компенсації Василенко Микола Вікторович зобов'язується сплатити Василенко Антоніні Володимирівні 100 тис. грн протягом одного місяця з дня визнання цієї мирової угоди судом, а також бере на себе всі судові витрати у справі.

На підставі наведеного та керуючись ст. 175, 205 ЦПК України,

прошу:

постановити ухвалу про визнання мирової угоди на таких умовах:

За позивачем Василенко Антоніною Володимирівною залишається трикімнатна квартира у м. Києві за адресою вул. Академіка Заболотного, буд. 300, кв. 9 вартістю 300 тис. грн.

Провадження у справі просимо закрити.

03.03.2007. А. В. Василенко

М. В. Василенко

Слід наперед продумати та підготувати заяви про відводи, якщо для цього є реальні підстави. В руках учасників це певна зброя, як і заперечення проти дій головуючого, але користуватись нею слід надто обережно. Разом з тим варто усвідомлювати, що у разі якщо справа вирішується у незаконному складі суддів, рішення може бути скасовано. Якщо суддя прямо чи опосередковано заінтересований у результатах справи, відвід потрібно заявляти. Але заінтересованість судді важко встановити за допомогою об'єктивних даних. Джерела такої інформації адвокат, як правило, одержує від свого клієнта. Під час оцінювання інформації слід ураховувати її суб'єктивний характер, а також недостатню юридичну підготовку довірителя. Іноді позивач посилається на характер бесіди із суддею, якщо він був у нього на прийомі тощо. Таку думку клієнта слід сприймати з винятковою обережністю. Варто мати за правило, що відвід може бути заявлено тільки за наявності об'єктивної та здебільшого підтвердженої інформації про заінтересованість судці (наприклад, наявність родинних або інших зв'язків тощо). Протей у цьому випадку належить добре продумати всі "за" і "проти" такого рішення.

Професійні якості суддів неоднакові. Серед них є професіонали високого класу, а є і посередні спеціалісти. Якщо заявлений позов складний і потребує неабияких знань, то завжди краще мати у справі високопрофесійного досвідченого суддю в процесі. Судді є об'єктом особливої уваги з боку громадян, адвокатів і громадськості. Тому правильно вчиняють ті адвокати, які, дізнавшись про те, хто вирішує справу, з'ясовують його репутацію у знайомих, адвокатів, які постійно виступають у конкретному суді, з тим, щоб скласти психологічний портрет судці, мати уявлення про його професійні якості тощо. Це важливо і для того, щоб відповідним чином будувати тактику ведення справи, чи є потреба у фіксуванні судового процесу тощо. З обережністю слід ставитись до чуток про людські якості судді, про його причетність до корупційних діянь, несамостійність тощо.

Крім того, необережні розпитування можуть призвести до того, що про це стане відомо самому судді. Слід також пам'ятати вимоги законодавства щодо одержання інформації і не переступати встановлених законодавством меж. Одержана шляхом розпитувань інформація, як правило, не може бути використана як підстава для відводу, але дозволяє проявити розумну обережність у спілкуванні із суддею.

Можна здійснити власний звукозапис за допомогою портативного диктофона, для цього навіть не потрібно одержувати дозвіл суду. Адвокати мають взяти за правило робити такий звукозапис.

Судове засідання відкриває головуючий, він оголошує, яка справа розглядатиметься. Далі секретар судового засідання доповідає, хто з викликаних у справі осіб з'явився у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

Таким чином, секретар судового засідання має до початку засідання провести відповідну роботу і з'ясувати інформацію, яку належить доповісти суду. Доповідати цю інформацію він має у відкритому засіданні у присутності всіх, хто з'явився до суду. Це й елемент гласності, і обов'язкова процедура, за дотриманням якої має слідкувати кожен суддя. Для того щоб не сплутати порядок судового розгляду, молоді судді користуються відповідним сценарієм судового засідання, що надає їм упевненості. Це правильний підхід.

Встановлення осіб, які з'явилися у судове засідання, важлива і відповідальна процедура. Недотримання її може призвести до помилок і скасування рішення суду. Відомий у адвокатському середовищі курйозний випадок у кримінальній справі, коли підсудний, порушивши підписку про невиїзд, виїхав за кордон, а замість себе відрядив у суд іншу особу у запевнивши її, що суддя постановить тільки штраф. Вся ця оборудка з'ясувалась тільки тому, що в судовому засіданні було оголошено вирок про позбавлення волі й у залі суду удаваного підсудного взяли під варту.

Встановлення особи здійснюється, як правило, за паспортом або іншим документом і передбачає з'ясування прізвища, ім'я, по батькові, року народження, місця роботи та місця проживання. Крім того, стосовно сторін можуть з'ясовуватись й інші дані, які мають значення для справи: сімейний стан, розмір заробітків, стан здоров'я тощо.

Якщо з'ясовуються дані посадової особи або представника, підлягає виявленню обсяг повноважень, наявність обставин, які унеможливлюють їх участь у процесі. Якщо йдеться про експерта, суд має з'ясувати рівень його професійної компетенції, тобто відомості про освіту, посаду, яку він займає, стаж роботи за спеціальністю тощо.

Якщо представник подає разову довіреність, її долучають до справи. Загальна довіреність не вилучається. Зазвичай до справи приєднують копію такої довіреності, а в журналі судових засідань (протоколі судового засідання) відображають, коли і на який строк її видано, а також точно фіксують повноваження, обумовлені довірителем, або передбачені ним обмеження. Особи свідків встановлюють безпосередньо перед допитом кожного з них, при цьому з'ясовують стосунки їх зі сторонами, родинні зв'язки тощо. Продовженням судової процедури є роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків. Крім права на відвід, особи, які беруть участь у справі, мають низку процесуальних прав (ст. 27, 31 Кодексу). "Тільки в тому разі, коли сторони та інші особи, які беруть участь у справі, знають свої права і обов'язки, розуміють їх зміст, можна чекати усвідомленого і вільного з їх боку розпорядження правами та виконання обов'язків".

Особа, яка надає правову допомогу, або адвокат, ще під час підготовки справи має, не покладаючись на суд, роз'яснити своєму довірителю ці права та наслідки для особи щодо розпорядження ними. За потреби варто навести приклади з практики, щоб довіритель вільно орієнтувався у своїх правах. Право відмови від позову, укладення мирової угоди, зміни позову, тобто права, розпорядження якими може істотно вплинути на інтереси сторін, слід роз'яснювати досить уважно. Можливість укладання угоди або інше розпорядження правами адвокат обов'язково має обговорити зі своїм клієнтом ще під час підготовки до судового засідання та виробити щодо цих прав певну позицію, виходячи з тактики дій, обраних для вирішення спору.

Це, однак, не знімає обов'язку з суду щодо роз'яснення прав особам, які беруть участь у справі.

Про роз'яснення прав та обов'язків зазначають у журналі судових засідань (протоколі судового засідання).

[1] Мирова угода має всі ознаки правочину. Сторони спрямовують зусилля на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. Однак лише після того, як суд постановив ухвалу.
[2] Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002. - С. 169.
[3] Ватман Д. П., Елизаров В. А. Адвокат в гражданском процесе. - М., 1969. - С. 90.