Участь у розгляді заяв і клопотань

Ст. 168 ЦПК передбачає, що заяви та клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухано думку решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. За загальним правилом це клопотання про витребування доказів і виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста або про судові доручення щодо збирання доказів.

Неправильно діють сторони або їх адвокати, які "притримують" наявні у них докази, щоб надати їх суду пізніше, з метою "викриття" неправди в поясненнях сторін і свідків. Адвокат або його довіритель, які використовують подібні методи, викликають недовіру суду до правової позиції цих осіб, підтримання якої потребує таких штучних засобів.

Іноді слабкість позиції позивача веде до того, що він змінює підставу та розмір вимог. Прогнозуючи такі зміни, можна заздалегідь підготувати докази, які б спростовували змінені вимоги. Але забігати наперед і завчасно подавати докази, які спростовують можливі зміни, працювати в такій ситуації на випередження не слід. Отже, належить подавати тільки ті докази, які стосуються заявлених вимог.

Практика засвідчує, що найбільш доцільно подавати клопотання у письмовому вигляді, передусім у складних справах. Якщо суд відхилить клопотання, посилання в апеляційній або касаційній скарзі на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, буде переконливішим з урахуванням тих мотивів, які було подано у клопотанні.

Чіткої різниці між заявою та клопотанням законодавство не робить. Клопотання розуміється як прохання, заява сторони. Заяву розуміють як вид звернення до суду у зв'язку із здійсненням прав. Водночас певна різниця проглядається. Про відвід, про забезпечення доказів, про виклик свідка подають заяву (ст. 134,135,136 Кодексу). Разом з тим у ст. 133 Кодексу вказують на право заявити клопотання про забезпечення доказів. Словники визначають заяву як офіційне звернення до кого-небудь з викладом відомостей, положень, думок; документ у якому їх викладено; письмове прохання, оформлене за певним зразком, чиєсь повідомлення, звернення до кого-небудь із викладом відомостей, положень, думок. Отже, у заяві може бути висловлено не лише певне прохання, а й, наприклад, заперечення щодо дій головуючого (ст. 160 Кодексу) або якась певна позиція щодо обставин слухання справи. Щодо клопотання, то в окремих словниках його розуміють як певну дію або писану заяву, прохання, звернення з проханням про визнання певних прав чи свобод, відповідного статусу тощо.

З огляду на наведене можна надати таку рекомендацію. Якщо у Кодексі вказується, що з того чи іншого питання подається заява, то документ, який подають до суду, або усне звернення називають заявою (позовна заява, заява про відвід, усна заява про надання повноважень заявникові, заява про видачу судового наказу, заява про забезпечення доказів, заява про відновлення провадження у справі, заява про перегляд заочного рішення, заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заява про поновлення пропущеного строку тощо). В інших випадках звернення до суду в судовому засіданні може бути названо клопотанням або ж заявою.

"Ухвала про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його поданню" (ст. 168). У цьому реченні слово "клопотання" вжито у розумінні "заяв і клопотань".

На жаль, далеко не завжди клопотання заявляють у письмовій формі навіть у складних справах. Друга сторона має визначитися зі своїм ставленням до клопотання. Іноді адвокату потрібно порадитися з довірителем, одержати додаткові роз'яснення щодо фактичних обставин справи. У таких випадках можна просити суд зробити невелику перерву. З позицією щодо заявленого клопотання друга сторона має визначитися принаймні з таких питань:

1) чи є клопотання законним? Якщо ставиться клопотання про допит свідків, які можуть спростувати факти, встановлені щодо іншої цивільної справи (спростувати преюдиціальні факти), то таке клопотання не має задовольнятись судом, оскільки дані обставини вже встановлено й не може бути оспорено в іншому процесі;
2) слід з'ясувати питання, чи мають значення для справи ті обставини, для підтвердження яких друга сторона просить допитати свідків, тобто вирішити питання про належність доказів.

Приклад. У справі про визнання недійсною угоди про продаж частини квартири між подружжям Б. М. і Б. Ш. позивачка стверджувала, що уклала договір внаслідок обману. Коли з'ясувалося, що обставини, які б вказували на обман, не підтверджуються, адвокат позивачки заявила клопотання про витребування кримінальної справи для підтвердження, що угоду було укладено під тиском на позивачку з боку відповідача. На запитання судді, чи позивачка змінює підстави позову, її адвокат заявила, що все залежатиме від того, що виявиться у кримінальній справі. Адвокат позивача заперечив проти задоволення такого клопотання, вказуючи на те, що:

а) клопотання не містить вказівки на обставини, які стосуються

позовних вимог (визнання недійсною угоди внаслідок обману), тобто порушені вимоги закону щодо належності доказів;

б) клопотання містить посилання на іншу підставу, ніж заявлена у позовній заяві, а саме про визнання угоди недійсною як укладеною внаслідок тиску на позивачку. Фактично це є зміна підстави позовних вимог. У цьому разі таку зміну підстави позовних вимог потрібно викласти у письмовій формі, бо це по суті нова вимога;
в) у поданні клопотання не вказано, які саме докази містяться у кримінальній справі, що стосувалися б позовних вимог.

Тому адвокат відповідача просив у задоволенні клопотання про витребування кримінальної справи відмовити;

3) позивач (або його адвокат) має викласти суду свої міркування з питання про допустимість тих доказів, щодо яких заявлено клопотання. Наприклад, у справі як доказ було надано виписку з повідомлення, поширеного в Інтернеті. Адвокат відповідача заперечував проти такої виписки, посилаючись на те, що вона не може бути допустимим доказом, бо не відома особа, яка поширила інформацію, неможливо перевірити достовірність такої інформації, пропонована виписка з Інтернету не може вважатися повідомленням у пресі, оскільки мережа Інтернет не відповідає вимогам, які закон установлює до преси.

Судовий розгляд має підкорятися чіткому розпорядку та встановленій законом послідовності процесуальних дій. Такий усталений порядок судового розгляду сприяє встановленню робочого ритму судового засідання для учасників процесу та забезпечує виконання певних обов'язкових судових процедур, потрібних для вирішення справи, а відтак сприяє відправленню правосуддя та забезпечує рівноправність сторін.

Цивільно-правовий кодекс встановлює правила поведінки для осіб, присутніх у залі судового засідання. Це важливі правила, що сприяють створенню офіційної та водночас ділової обстановки у судовому засіданні. Вони є не лише проявом поваги до державного органу, а й лакмусовим папірцем ставлення людини до влади, перевіркою на лояльність. Якщо президент країни входить до зали, а посадові особи не встають, це дає підстави для роздумів і певних висновків.

Проте громадяни, які вперше приходять до суду, можуть не знати правил поведінки в суді. Очевидно, що ці правила має бути їм роз'яснено завчасно, а також вивішено у коридорі. Оскільки питання порядку в залі засідань і допуску до зали покладено на судового розпорядника, то було б доцільним, якби обов'язки присутніх у залі було їм роз'яснено судовим розпорядником, як і заходи процесуального примусу, які можуть бути застосовані судом, а також передбачену адміністративну відповідальність за вчинення адміністративного проступку (ст. 185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення "Прояв неповаги до суду").

Отже, особи, присутні у залі, мають встати, коли заходить і виходить суд. Рішення у справі заслуховують стоячи і мовчки. Особи дають пояснення, консультації тощо до суду стоячи.

Відступ від цього правила допускається з дозволу головуючого.

Один із найвідоміших адвокатів Закарпаття втратив на війні ногу. Ходив з милицями. І хоча судді дозволяли йому не вставати, він, демонструючи повагу до суду, завжди вставав у передбачених процесом випадках.

Обов'язки присутніх у залі стосуються і преси. Будь-які відео- та звукозаписи, якщо вони проводяться за допомогою стаціонарної апаратури, має бути попередньо погоджено з судом. Стаціонарні камери, націлені на свідка й інших учасників процесу, дійсно можуть негативно вплинути на перебіг судового процесу. Це є своєрідним тиском на суд. Тому слід визнати правильною позицію судів, які здебільшого відмовляють у проведенні відеозйомки за допомогою стаціонарної апаратури. У цих випадках мають переважати інтереси правосуддя, а певної телекомпанії. Наприклад, в американських судах взагалі забороняється фотографувати або здійснювати відеозапис.

Так, ст. б Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачає, що "судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися до зали засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої потреби, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя".

Щодо здійснення звукозапису за допомогою нестаціонарної апаратури, то, відповідно до ст. 9 Закону "Про судоустрій України", для цього не потрібно спеціального дозволу суду.

Особи, присутні у залі засідань, зобов'язані додержуватись встановленого порядку та беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого.

Докладніше слід сказати про адвокатів і прокурорів. Саме вони мають бути зразком поведінки у судовому засіданні. Хоч як би неправильно діяв суддя, адвокат не має права на демонстративні акції: залишення зали судового засідання, протести тощо. Навіть заперечення на дії головуючого адвокат має оголошувати спокійним і врівноваженим тоном. Судця і без цього знає, де він перегнув палку і зробив зайве. І не варто повсякчас на цьому наголошувати. Така поведінка адвоката сприятиме переходу справи у спокійне русло, навіть у випадку, якщо суддя припустився помилки.

Документи й інші матеріали передаються суду через судового розпорядника. Це хоча й нова, проте важлива норма судового процесу, що наголошує на нейтральності та незалежності суду.

В одному із судових процесів прокурор, який брав участь у справі, демонструючи той чи інший доказ, підходив до столу суддів, брав відповідний том справи, гортав його і зачитував текст, не питаючи про це дозволу суду. У клієнтів адвоката створилось враження, що господарем у процесі є прокурор. У результаті адвокат змушений був звернути увагу суду на неправильні дії прокурора. За наявності в суді судового розпорядника така проблема вже не виникає.

Для адвоката та його довірителя важливо забезпечити добрі, ділові стосунки із суддею. Отже, і адвокат, і його довіритель зобов'язані демонструвати повагу до судді, не перебивати його на слові, бути чемним і ввічливим, не підвищувати голос, беззаперечно виконувати всі вказівки та вимоги судці. Іноді довірителю важко втриматись від підозр у нечесності судді тощо. Це може призвести до напруження стосунків із суддею до того, що суддя через психологічну несумісність не зможе розважливо і спокійно сприймати докази у справі. В таких випадках належить провести відповідну роботу з довірителем, роз'яснити йому, що своєю поведінкою він шкодить власним інтересам.

Приклад. У справі Ж. позивач С, володіючи навичками маніпулювання і добре знаючи характер відповідача, негативно впливала на свого колишнього чоловіка і запевнила його, що із суддею має домовленість і справу буде вирішено на її користь. У засіданні позивач постійно входив у конфлікт із суддею та порушував порядок засідання. У зв'язку з цим у судді виробилась стійка неприязнь до відповідача, яку йому було важко подолати. Адвокат зрозумів, що в такому стані суддя просто не зможе об'єктивно сприймати докази та давати їм оцінку. Суддя кілька разів робив зауваження відповідачу, однак марно. Скориставшись приводом щодо витребування додаткових доказів, адвокат заявив відповідне клопотання і попросив відкласти слухання справи. Після оголошення перерви він зайшов до судді й вибачився за клієнта. Після цього адвокат переговорив зі своїм довірителем і пояснив, що він буде змушений відмовитись від надання правових послуг і вийти зі справи, якщо довіритель не змінить свою поведінку.

Вони домовились, що адвокат на підставі довіреності представлятиме інтереси клієнта як представник, а довіритель не братиме участі у справі. Повідомлення про те, що відповідач захворів і не зможе брати участі у справі, суддя вислухав з явним полегшенням. Адвокат повною мірою використав своє становище представника і дав пояснення щодо суті спору, а також подав їх у письмово. Суддя з винятковою ретельністю досліджував матеріали справи і, врешті-решт, ухвалив рішення на користь відповідача.

Звичайно, такий підхід не може бути рецептом під час вирішення всіх справ у суді, проте в конкретному випадку він спрацював.