Стаття 308 передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо воно є законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК). Рішення суду є законним, якщо воно постановлено з дотриманням норм процесуального права й у повній відповідності до норм матеріального права, які підлягають застосуванню до конкретних правовідносин сторін, встановлених судом.
У Верховному суді РФ перевірку законності судового рішення розуміють як перевірку правильності рішення у правовому аспекті, тобто з'ясування, чи воно постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права. Аналогічну позицію займає у конкретних справах і Верховний Суд України.
Рішення суду є обґрунтованим, якщо в ньому відображено всі факти, які мають значення для цієї справи, підтверджені перевіреними в суді доказами, які відповідають вимогам достовірності, належності та допустимості, за умови, що таке рішення містить вичерпні висновки суду, які випливають із встановлених фактичних даних.
Велике значення має ч, 2 коментованої статті, яка встановлює, що не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. В. І. Тертишніков зауважує, що поняття "правильне рішення" вживається ЦПК надзвичайно рідко. Уявляється, що правильним є те рішення, яке є обґрунтованим і у постановленні якого порушення норм матеріального права не вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції, який постановив правильне рішення.
Визначення справедливості рішення у Кодексі не міститься. Законне і обґрунтоване рішення має бути також справедливим у моральному та соціальному аспектах - з урахуванням вимог Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод справедливість ґрунтується на праві особи на справедливий судовий розгляд відповідно до процесуальних вимог та європейських стандартів здійснення правосуддя.
Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Апеляційний суд може скасувати рішення внаслідок його необґрунтованості, тобто у випадках, якщо:
- 1) суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи (тобто неправильно визначено предмет доказування, правовідносинам сторін надано неправильну кваліфікацію, обставини справи з'ясовано не повністю) або судом було порушено норми матеріального чи процесуального права;
- 2) у справі не доведено обставини, які суд вважає доведеними. Така ситуація має місце у випадках встановлення судом фактів за недостатністю доказів або їх недостовірністю, суперечливістю, неправильного використання непрямих доказів, відсутністю мотивування про те, чому одні докази судом прийняті, а інші - ні;
- 3) висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи (у випадку повного встановлення обставин справи у дослідженні доказів, проте висновки з цих доказі в зроблено судом невірно). Апеляційний суд скасовує справу, якщо суд порушив або неправильно застосував норми матеріального права. Наприклад, суд не зазначив у рішенні відповідну норму права, яка підлягала застосуванню, вирішивши при цьому справу всупереч нормам чинного законодавства.
Підставами для скасування рішення суду є: розгляд і вирішення справи здійснено неповноважним судом; участь в ухваленні рішення брав суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, та заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Отже, адвокати (представники сторін) мають акцентувати увагу апеляційного суду на тому, що були достатні підстави для відводу судді. Разом з тим і апеляційний суд має перевіряти, чи були достатні підстави для відводу судді під час розгляду справи у суді першої інстанції, до чого спонукає п. 4 ст. 309 ЦПК.
Становить інтерес випадок, коли суд не розглянув заяву про відвід судді. Висловлено думку, що застосування підстав для скасування рішення у цьому випадку може мати місце у тому разі, коли порушено вимоги ст. 21 ЦПК про недопустимість повторної участі судді в розгляді справи. В інших випадках належить виходити з того, чи потягло порушення порядку розгляду цієї заяви неправильне або необ'єктивне вирішення справи[1].
Ч. 2 коментованої статті встановлює, що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
"Ухвалення нового рішення є основним із повноважень апеляційного суду, оскільки таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження - завершити провадження у справі на цій стадії процесу й усунути суддівську помилку. Як судова статистика, так і судова практика свідчать, що наведе повноваження апеляційні суди використовують не завжди, тим самим не виконуючи своїх процесуальних обов'язків"[2]. Приклад. Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 14 грудня 2006 р. рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 5 жовтня 2006 р. про часткове задоволення позову К. до О. про стягнення позики та відшкодування моральної шкоди скасував із передачею на новий розгляд. При цьому апеляційний суд виходив з того, що районний суд не уточнив у позивача підстави позову, неповно з'ясував обставини справи, не перевірив заперечення відповідача, а також не обговорив питання про залучення до участі у справі як третіх осіб TOB " Крекіс" і TOB " КрекісД". Ці порушення процесуального права судом першої інстанції, на думку апеляційного суду, перешкоджають йому дослідити нові докази чи обставини. Ухвалою Верховного Суду України від 11 липня 2007 р. зазначену ухвалу апеляційного суду було скасовано, справу повернуто до апеляційного суду для її розгляду в межах його повноважень. При цьому було зазначено, що підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку і передання справи на новий судовий розгляд визначено ст. 311 ЦПК. В ухвалі апеляційного суду такої підстави не наведено. Відповідно до ст. 309 цього ж Кодексу неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визначено як підставу для скасування рішення й ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції. Також згідно із законом суд апеляційної інстанції вправі за певних обставин встановлювати нові факти та досліджувати нові докази. Рішенням суду питання про права та обов'язки третіх осіб не вирішувалося.
"Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК), матиме місце у випадках встановлення судом певних обставин (фактів), котрі не доведені доказами, за недостатності доказів; недостовірності і (або) суперечливості доказів; у разі неправильного використання непрямих доказів; за відсутності мотивування про те, чому одні докази суд прийняв, а інші - ні. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, нерідко є порушення судом правил дослідження або оцінки доказів. Виявивши порушення, апеляційний суд має їх усунути самостійно шляхом дослідження нових доказів (хоча це не завжди обов'язково), так і їх оцінки разом з доказами, що наявні у справі".
Якщо суд встановив обставини справи повністю, але зробив висновки із встановленого невірно, маємо невідповідність висновків суду обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК).
Незастосування закону, який підлягав використанню, трапляється у випадках, коли суд не тільки не зазначив норму права, а й вирішив справу всупереч нормам законодавства. Наприклад, суд застосував скасований або змінений закон, а також норми підзаконного акта, які суперечать закону або були прийняті з порушенням установленого порядку. Суть застосування неналежного закону в тому, що суд у вирішенні справи керувався не тією нормою, яка регулює спірні відносини.
Проте іноді й апеляційний суд припускає неточність, яку важко виправити на рівні касаційної інстанції. Тому позиція законодавця, який не дає права касаційній інстанції давати оцінку наявним у справі доказам, не бездоганна.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відібрання зразків для почеркознавчої експертизи відбулося без складання протоколу відібрання зразків, як це передбачено відповідною інструкцією Міністерства юстиції. У справі було встановлено також, що позивач, підпис якого було підроблено на довіреності в день підпису у нотаріуса, перебував у відрядженні в іншому місці, а тому фізично не міг бути у нотаріуса під час підписання 22 довіреностей. Цій обставині апеляційний суд оцінки не дав, рішення суду скасував і направив його на новий розгляд. По-перше, апеляційний суд не був позбавлений права самому призначати повторну експертизу за клопотанням учасників процесу.
Ч. 3 коментованої статті зазначає випадки, коли порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення. Саме по собі дрібне й незначне порушення норм процесуального права не завжди є підставою для скасування рішення.
Порушення норм процесуального права тільки тоді є підставою для скасування рішення, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій літературі не вироблено. Але судова практика засвідчує, що суди другої інстанції та Верховний Суд України залишають в силі й ті судові рішення, в яких містяться неточності процесуального порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми матеріального права. Суд вищої інстанції іноді вилучає ті чи інші речення з мотивувальної частини рішення, залишаючи його в цілому в силі, або усуває ту чи іншу норму матеріального права, яка для даного рішення є зайвою. Критерієм тут виступають вимоги єдності судової практики.
Ці позиції судів важко узагальнити, оскільки суди дають оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. До того ж ці оцінки межують з такою делікатною і новою, по суті, для українського права темою, як суддівський розсуд (дискреція)[3]. А. В. Гнатенко та Д. Д. Луспеник прямо вказують на таку можливість. "Одне й те саме процесуальне порушення залежно від обставин справи може тягти різні процесуальні наслідки і не завжди призводить до скасування чи зміни рішення, проте на такі порушення апеляційна інстанція, не скасовуючи чи змінюючи рішення, має зазначити в своєму судовому рішенні (ст. 316 ЦПК). Так, порушення судом норм процесуального права про строки розгляду справи (наприклад, відсутня ухвала про продовження строку розгляду справи), правил, які регулюють порядок у засіданні суду, якщо вони не призвели до неправильного вирішення справи про права та обов'язки сторін, не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення"[4].
Тому головним критерієм є наведене у законі формулювання: порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Терміни "правильний" і "неправильний" надто розмиті й не зовсім прозорі, щоб бути чітким критерієм для оцінки рішення. Ці терміни мають узагальнюючий характер, з точки зору позитивного права, але їм бракує точності й однозначності.
Разом з тим слід визнати, що істотними порушеннями в ухваленні рішення суду (ст. 215 ЦПК) є відсутність вказівки, на яких доказах ґрунтуються висновки суду; відсутність мотивів прийняття рішення; відсутність висновку про задоволення однієї частини зустрічного позову і про відмову в другій його частині.
- [1] Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України. Цивільний процес у питаннях і відповідях. - X.: Харків юридичний, 2008. -С. 511.
- [2] Гнатенко А. В., Луспеник Д. Д. Повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 12. - С. 41.
- [3] Дискреція (з лат. - вирішення посадовою особою (в цьому випадку судом) певного питання за власним розсудом.
- [4] Гнатенко А. В., Луспеник Д. Д. Повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 12. - С. 42.
