Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

Скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Стаття 386. Розгляд скарги

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу розглядають за участю їхніх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду. ЦПК встановлює жорсткі строки подання скарги до суду:

а) десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод;
б) триденний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Мабуть, ці питання надмірно заформалізовано, особливо якщо врахувати здійснення виконання в сільській місцевості, де відсутні адвокати, а також з урахуванням того, що учасниками виконавчого провадження є громадяни, не обізнані з тонкощами виконавчого провадження. Так, відповідно до ст. 5 Закону "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний ознайомлювати учасників виконавчого провадження з їхніми правами та обов'язками. Але на практиці мають місце відступлення від цього обов'язку.

Тому суди, розглядаючи питання про відновлення пропущених строків, на мою думку, мають з'ясовувати, чи роз'яснював державний виконавець учасникам виконавчого процесу їхні права та обов'язки, чи документи державного виконавця містять дані про роз'яснення ним таких прав або права на оскарження у певні строки.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Ухвала суду про відмову поновити пропущений строк може бути оскаржена до апеляційного суду окремо від рішення суду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

"Не завжди судовий виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У такому разі слід виходити з того, чи зазначений у законі строк здійснення певної дії державним виконавцем, чи ні. Якщо строк у законі зазначений, але по закінченню цього строку дію, яку державний виконавець зобов'язаний був здійснити, він не здійснив, то таку поведінку слід розцінювати як відмову в здійсненні дії і, відповідно до ст. 385 ЦПК, обчислювати строк оскарження і початок його перебігу"614. Якщо строки вчинення певної дії не зазначені (за наявності обов'язку вчинити певну дію), то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, якщо особа вважає, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи.

ЦПК (ст. 386) визначає порядок розгляду скарги, яка вирішується у десятиденний строк за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Особливістю розгляду таких справ є те, що обов'язок по доказуванню законності оспорюваних дій (бездіяльності), рішень та обставин, які були підставою для прийняття певного правового акта у справах, які виникають з публічних правовідносин (а саме такими є скарги на дії посадових осіб), має бути покладена на орган, який здійснив певну дію, проявив бездіяльність чи прийняв певний правовий акт. На жаль, чіткої вказівки на цю обставину у коментованому розділі немає.

Аналогічні відносини маємо в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства прямо вказує, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який видав відповідний акт, вчинив певну дію. Тому суди, вирішуючи справи за скаргами на дії державного виконавця та інших посадових осіб, мають керуватись аналогічними підходами до вирішення таких справ. Разом з тим розділ VII було б доцільним доповнити спеціальною статтею, яка б ураховувала ці особливості, або ж доповнити відповідною вказівкою ст. 60 ЦПК.

Ч. 2 коментованої статті встановлює, що справа може бути розглянута за участю представників сторін, якщо відповідна сторона з поважних причин не може з'явитись у суд.

Ч. 3 коментованої статті визначає, як має діяти суд, якщо встановить, що особа, чиї дії оскаржуються, вже не працює на попередній посаді. Тоді суд залучає до участі у справі ту посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу задовольнити вимогу заявника й усунути порушення або іншим способом поновлює його права.

Отже, суд, встановивши обґрунтованість скарги, визнає дії, бездіяльність або ж правовий акт неправомірними. Якщо за певних обставин усунути порушення в порядку, про який просить скаржник, неможливо, то суд не зв'язаний з вимогою скаржника про певний спосіб відновлення прав і може в інший спосіб усунути порушення та поновити права чи свободи скаржника. У цьому випадку можна провести певну паралель з рішенням Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у справі за скаргою кандидата в президенти Ющенка, де судова палата в інший спосіб, ніж просив скаржник, поновила його права. Якщо оскаржувані рішення, дія чи бездіяльність прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень і права чи свободи не порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 27 ст. 293 ЦПК).

"Установивши під час розгляду справи обґрунтованість доводів скарги, суд визнає оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і водночас визначає, яким шляхом мають бути поновлені порушені права чи свободи. Суд може покласти на суб'єктів оскарження виконання лише тих обов'язків, які передбачено Законом "Про виконавче провадження".

Слід мати на увазі, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 373акону "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом і в тому випадку, якщо це виконання здійснено третьою особою.

Витрати, пов'язані з розглядом скарги (зокрема і витрати у зв'язку з наданням правової допомоги), покладаються на відділ державної виконавчої служби, якщо постановлено рішення про задоволення скарги заявника, або на заявника, якщо у задоволенні скарги відмовлено.

Очевидно, було б точніше покладати витрати не на відділ державної виконавчої служби, а стягувати їх з державного бюджету України, по аналогії зі ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства. Про розподіл витрат суд вказує в ухвалі, прийнятій за результатами розгляду справи.

ЦПК покладає на відповідний орган державної виконавчої служби обов'язок повідомити суд і заявника про виконання ухвали у місячний строк з дня одержання ухвали суду.