Скасування рішення третейського суду під час розгляду справи про недійсність третейської угоди

Деякі місцеві суди під час розгляду питання про визнання недійсною третейської угоди вирішують також і питання про скасування третейської угоди. При цьому в разі задоволення вимог щодо визнання недійсною третейської угоди суди вирішують питання і щодо скасування рішення третейського суду.

Приклад. Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 12 липня 2007 p., задовольняючи позов Р. до Д. про визнання недійсною третейської угоди, одночасно скасував рішення постійно діючого третейського суду "Перший третейський суд Асоціації "Правопорядок".

Вбачається, що така практика є правомірною, якщо було встановлено, що третейська угода є нікчемною, оскільки відповідно до ст. 51 Закону № 1701-IV недійсність третейської угоди є підставою для скасування рішення третейського суду, з чого випливає те, що скасування рішення третейського суду є наслідком недійсності третейської угоди. Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Скасування рішення третейського суду за заявою особи, яка не була стороною третейського розгляду

Надто складним є питання про скасування рішення третейського суду за заявою особи, яка не є стороною третейського розгляду. Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону № 1701-ГУ треті особи не мають права оскарження рішення третейського суду.

Як свідчить практика, випадки скасування рішень третейських судів за заявою осіб, які не були стороною третейського розгляду (зокрема, прокурора), є поширеними і виправданими. Зокрема, про це свідчить те, що непоодинокими є випадки, коли за фактами, які мали місце під час розгляду справи третейським судом, порушуються кримінальні справи.

Приклад. Алчевський міськрайонний суд Луганської області розглянув справу за заявою прокурора м. Алчевська в інтересах Х.О. про визнання недійсною третейської угоди та скасування рішення третейського суду.

Третейський суд при Асоціації "Лоєр-Консалтинг Груп" рішенням від 17 вересня 2006 р. за позовом Г. до В., X. визнав дійсним договір купівлі-продажу квартири ум. Алчевську, укладений між В., з одного боку, та X. - з другого, та визнано дійсним договір купівлі-продажу тієї ж квартири між Г. та В.

2 березня 2007 р. слідчими органами Алчевського МВ УМВС за фактом купівлі-продажу спірної квартири було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК (шахрайство). Підчас слідства стало відомо, що В. помер 30 вересня 2006 р. (через два тижні після винесення рішення третейським судом).

Проведена в межах кримінальної справи почеркознавча експертиза від 10 серпня 2007 р. підтвердила, що підписи на третейській угоді від імені X. про розгляд справи третейським судом виконані ймовірно не нею.

На підставі зазначеного прокурор вимагав визнати недійсною третейську угоду, скасувати рішення третейського суду, а також інші ухвали про відчуження квартири як незаконні.

Алчевським міськрайонним судом Луганської області рішенням від 11 грудня 2007 р. заяву прокурора було задоволено.

Вбачається, що за таких обставин скасування рішення третейського суду за заявою особи, яка не була стороною третейського розгляду, відповідає положенням Конституції та положенням міжнародних договорів. Розгорнуте обґрунтування такої позиції викладено в наступній справі.

Апеляційний суд АР Крим розглянув апеляційну скаргу Б. на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя про скасування рішення третейського суду.

Центральний районний суд м. Сімферополя від 22 березня 2007 р. задовольнив заяву прокурора м. Сімферополя в інтересах Сімферопольської міської ради про скасування рішення від 28 вересня 2004 р. постійно діючого Кримського третейського суду при концерні "ДСН" за заявою Б. про визнання за нею права власності на частку домоволодіння у м. Сімферополі та припинення права власності К. на зазначену частку.

Апеляційний суд АР Крим ухвалою від 21 серпня 2007 р. апеляційну скаргу відхилив, зважаючи на таке.

Задовольняючи заяву про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції, зокрема, виходив з наявності порушень майнових прав територіальної громади м. Сімферополя, зазначивши, що представницький орган місцевого самоврядування безпідставно не був залучений до участі в справі.

Не погоджуючись з цим, Б. в апеляційній скарзі посилався на те, що Сімферопольська міська рада належним чином була залучена до участі в справі як третя особа і тому позбавлена можливості оскаржити рішення третейського суду.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 51 Закону № 1701-ІУ компетентний суд скасовує рішення третейського суду, якщо, зокрема: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням третейського суду визнано право власності заявниці Б. на частку домоволодіння, яка може бути визначена як відумерла спадщина після смерті спадкодавця К., право власності якої на вказану частку, своєю чергою, третейський суд одночасно припинив.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини; спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Зважаючи на рішення Конституційного Суду від 1 грудня 2004 р. у справі № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), територіальна громада м. Сімферополя, безперечно, має інтерес, який спирається на закон, щодо зазначеної спадщини, яка може бути визнана відмерлою. Тобто предмет позову в будь-якому випадку стосується прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка не залучена до участі у справі.

Зі змісту ст. 51 Закону № 1701-IV (у системному аналізі зі статтями 2,3 цього Закону і визначенням терміна "сторони третейського розгляду"), питаннями, що виходять як за межі третейської угоди, так і за межі самого рішення третейського суду, слід вважати, зокрема, питання прав та обов'язків інших осіб, які не є сторонами, що передали спір на вирішення третейського суду, оскільки у межах рішення третейського суду можливо вирішувати лише питання, що стосуються винятково сторін третейського розгляду. Залучення до справи заінтересованої особи як третьої особи не надає такій їй прав сторони третейського розгляду.

Таким чином, рішенням третейського суду вирішені питання за вищевказаними межами, що є порушенням Закону № 1701-IV і безумовною підставою для скасування рішення третейського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен у вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладено в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на судовий захист передбачається ст. 55 Конституції, ст. 3 ЦПК, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, як зазначалося, територіальна громада в особі її представницького органу не брала участь у третейському розгляді як його сторона і тому була фактично позбавлена права на судовий захист, оскільки третейський суд не здійснює правосуддя.

Цей приклад свідчить про правильну позицію суду та спонукає до висновку про необхідність застосування Закону № 1701-IV тільки при системному аналізі, зокрема, разом зі ст. 3 ЦПК і міжнародними правовими нормами (Конвенцією). Правильність цієї позиції підтверджується і практикою Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України розглянув справу про скасування рішення третейського суду за касаційною скаргою В. В. (документ отримано з офіційного джерела: zakonl.rada.gov.ua).

У вересні 2007 р. Б. В. подала скаргу на рішення від 27 січня 2006 р. третейського суду при асоціації" Лойєр консалтинг-груп", посилаючись на те, що зазначеним рішенням із порушенням вимог закону та її житлових прав визнано за С. Б. право власності на квартиру. Ухвалою судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 3 жовтня 2007 р. Б. В. відмовлено у відкритті провадження за її скаргою. Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 27 березня 2008 року зазначену ухвалу судді Кам'янобрідського районного суду м. Луганська залишив без змін.

Відмовляючи Б. В. у відкритті провадження в цивільній справі за її скаргою, суди виходили з відсутності в неї права на оскарження рішення третейського суду, оскільки вона не є стороною третейського розгляду.

При цьому суди не дали оцінки доводам Б. В. про порушення її житлових прав і прав на приватизацію цієї квартири відповідно до Закону від 4 березня 1992 р. № 2163-11 "Про приватизацію державного житлового фонду" як члена сім'ї наймача, який постійно проживає та зареєстрований у спірному жилому приміщенні, і наданій суду довідці від 11 вересня 2007 р. № 1/209.

Колегія Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що з висновками суду не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до Закону № 1701-IV третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Згідно з Конституцією Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 1, 3).

Гарантуючи судовий захист з боку держави. Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних дій. Способом реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом № 1701-ІУ випадках і порядку) та судовий захист.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, який не є здійсненням правосуддя.

Ураховуючи положення статей 55, 64, 124 Конституції, аналізуючи зміст Закону № 1701-ІУ та ст. 17 ЦПК, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішувати спори лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей З, 15 ЦК, статей 1, 3, 4 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом оскарження дій і рішень.

Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 Закону № 1701-ІУ щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї статті) поширюється лише на сторони третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права та інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень і поза межами його компетенції (ст. 27 Закону № 1701-ІУ).

За таких обставин Верховний Суд ухвалою від 15 жовтня 2008 р. скасував постановлені судами ухвали про відмову Б. В. у відкритті провадження за її скаргою на рішення третейського суду, яким порушено її права та інтереси, з направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення по суті.

Судам слід звернути увагу на те, що Законом від 5 березня 2009 р. № 1076-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" право на оскарження рішення третейського суду надано як сторонам, так і третім особам, а також особам, які не брали участь у справі, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Також відповідно до положень зазначеного Закону вирішення третейським судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі, є підставою для скасування рішення третейського суду.