< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Технопарки та особливості їх розвитку

Технопарк -це територіально відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови. Створення технопарків має за мету комерціалізацію науково-технічної діяльності.

Залежно від можливостей регіонального розвитку функції технопарків можуть обмежуватися наданням послуг з розробки та впровадження технічних і технологічних нововведень або ж реалізовувати в рамках технопарку повний інноваційний цикл "наука - виробництво - споживання" [6, с. 216].

Основна відмінність між індустріальними і технологічними парками полягає в тому, що перші лише створюють умови шляхом забезпечення підприємств інфраструктурою для їхньої основної виробничої діяльності, а технопарки безпосередньо здійснюють розробку і впровадження нових технологій у виробництво.

Усі технологічні парки світу можна звести до трьох основних моделей -американська модель (США, Велика Британія); японська (Японія); змішана (Франція, Німеччина).

Американська модель передбачає розміщення на землях університету "високотехнологічних" компаній, які тісно співпрацюють із університетом. Найбільший з наукових парків США - Стенфордський. Ще одним прикладом такого дослідницького парку є найстарший науковий парк Шотландії - Херіот-Уотський: це єдиний у Європі виключно науковий парк, якому дозволено тільки проведення науково-дослідних робіт і заборонене масове виробництво.

Японська модель наукових технопарків, на відміну від американської, припускає будівництво нових міст, так званих "технополісів", які зосереджують у собі наукові дослідження в передових і піонерних галузях та наукомістке промислове виробництво. Головна мета технополісів - комерціалізація результатів наукових досліджень і спеціалізація на прикладних дослідницьких роботах. Будівництво технополісів фінансується, в основному, на регіональному рівні - за рахунок місцевих податків, внесків корпорацій і різних видів пільг, які надаються центральною владою.

Яскравим прикладом змішаної моделі наукових парків можуть бути науково-технологічні парки Франції, зокрема, найбільш великий з них "Софія Антиполіс". Технопарк являє собою ціле місто: тут є свої підприємства, готелі, ліцей, освітні центри. За декілька десятиліть свого існування він перетворився на найбільший центр досліджень у сфері інформаційних технологій, електроніки, біології та фармакології. Тут розташовуються підрозділи десятків французьких і міжнародних компаній - Hewlett-Packard (HP), IBM, Texas Instruments, Oracle, Infineon, Cіsco, Nortel Networks, Accenture і інших [6, с.217].

Реальний технопарковий рух в Україні почався лише після прийняття у 1999 р. Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", яким передбачено сприяння держави у вигляді економічних піль:

  • - звільнення від податку на прибуток;
  • - звільнення від податку на додану вартість з продажу в Україні;
  • - звільнення від сплати ввізного мита;
  • - звільнення від сплати ПДВ при імпорті товарів;
  • - кошти, отримані в іноземній валюті від реалізації продукції, не підлягають обов'язковому продажу;
  • - подовження терміну експортно-імпортних платежів із 90 до 150 днів. Для реалізації проектів технологічних парків було передбачено запровадження бюджетної програми державної підтримки діяльності технологічних парків шляхом повного або часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування проектів технологічних парків і повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.

Чинними технопарками в Україні відповідно до державного реєстру є: "Інститут монокристалів" (м.Харків,), "Інститут електрозварювання ім..Є.О.Патона" (м.Київ), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м.Київ), "Українські інформаційно-телекомунікаційні технології" ("Укрінфотех") (м.Київ), "Київська політехніка" (м.Київ), "Інтелектуальні інформаційні технологій" (м.Київ), "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м.Київ), "Яворів" (Львівська обл., Яворівський р-н, м. Яворів), "Агротехнопарк" (м.Київ), "Текстиль" (м. Херсон), "Машинобудівні технології" (м Дніпропетровськ).

Усі технопарки України можна розділити на три категорії:

  • - створені при вищих навчальних закладах, науково-дослідних інститутах без будь-якої підтримки держави та не мають ніяких пільг (технопарк "Львівська політехніка");
  • - функціонуючі в спеціальних економічних зонах (СЕЗ) та яким надані пільги як і іншим підприємствам СЕЗ (технопарк "Яворів", бізнес-інкубатор СЕЗ

"Славутич");

- створені на базі великих наукових центрів або вузів, що мають потужні дослідницькі підрозділи та яким надані спеціальні пільги (технопарк "Інститут електрозварювання ім. Е.О. Патона", технопарк "Інститут монокристалів", технопарк "Напівпровідникові технології та матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", технопарк "Вуглемаш", технопарк "Інститут технічної теплофізики", технопарк "Укрінфотех", технопарк "Інтелектуальні інформаційні технології", технопарк "Київська політехніка") [6, с. 218].

Основні недоліки в діяльності українських технопарків пов'язані з дефіцитом фінансів, недостатньою державною підтримкою, відсутністю суміжної інфраструктури, яка дозволила б інвестору, вченим і потенційному замовникові знаходити одне одного, недосконалістю законодавства, дефіциту компетентного менеджменту [6, с.221].

Завдяки глобалізації спостерігається тенденція співпраці технопарків із ТНК, створення спільних технопарків кількома країнами -інтертехноконсорціумів. Прикладом може слугувати ряд китайсько-російських науково-технічних парків [6, с. 221].

Україна має теж ряд спільних із Китаєм технопарків, зокрема Цзинаньський парк високотехнологічного співробітництва України і КНР. Серед спільних українсько-китайських науково-технічних проектів, що реалізуються в даний час у рамках Українсько-китайського технопарку, такі: технологія і обладнання з вирощування кристалів, гідрорізуюча установка, технологія і обладнання з переробки відходів у дизельне паливо, розробка оптоелектронних і лазерних технологій для нетрадиційних методів діагностики і терапії серцево-судинної системи людини, безпілотний авіаційний комплекс, проекти з направлення китайських студентів в Україну для навчання, спільний проект зі створення Українсько-китайського технічного університету та ін. [50].

У червні 2011 р. в рамках єврорегіону "Слобожанщина" було створено спільний українсько-російський технопарк у сфері енергозбереження та нанотехнологій. Структура Українсько-російського технопарку, що створюється, така:

  • - міжнародний центр трансферу технологій "Інтегро" - офісно-лабораторна будівля для розміщення інноваційних компаній та представництв міжнародних корпорацій;
  • - бізнес-інкубатор "Колиска геніїв" для розміщення Start-Up компаній;
  • - центр патентних досліджень і бенчмаркінгу1;
  • - постійно діюча виставка інноваційних розробок "Енергія росту";
  • - дата-центр "Інтерком" для аутсорсингу інформаційно-комунікаційних послуг;
  • - рекрутингове агентство;
  • - фонд посівних інвестицій "Бізнес-старт";
  • - венчурний фонд "Слобожанські інновації";
  • - центр прототипування та колективного доступу до високотехнологічного обладнання "Впровадження";
  • - центр маркетингових послуг та субконтрактації;
  • - лабораторії і досвідчені виробництва, що створюються інноваційними компаніями на території технопарку [36].

Крім індустріальних парків та технопарків, на ринку діють бізнес-інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за яким є можливість отримати прибуток.

Бізнес-інкубатор - це організаційна структура, яка ставить за мету створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. В рамках бізнес-інкубаторів таким фірмам можуть надаватись приміщення та необхідне обладнання на певний період, надаватися консультації з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, інформаційне та рекламне забезпечення, наприклад, комп'ютерне. Бізнес-інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково-технічну, екологічну, комерційну), веде пошук інвесторів та надає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом. Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають в межах бізнес-інкубаторів, ніж поза ними.

Розвиток інкубатора, як правило, не потребує бюджетних асигнувань, інкубатор зазвичай діє на засадах самофінансування. Він зацікавлений в тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується участь у визначеній формі в їх майбутніх прибутках. Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі зазвичай обмежується терміном три роки.

Бізнес-інкубатори успішно функціонують в США, Німеччині, Польщі, Словаччини, Чехії, Словенії.

В Україні також створені бізнес-інкубатори при деяких вищих навчальних закладах та в регіонах. Так, за ініціативою міської держадміністрації для підтримки інноваційної діяльності в Києві створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор (КІБІН). Бізнес-інкубатори діють також при провідних університетах України: у Львові, Дніпропетровську, Одесі та інших містах.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >