< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Зародження європейських інтеграційних процесів

Умови для реалізації концепцій мирної інтеграції європейських держав сформувалися лише після другої світової війни. Рішеннями конференцій держав-переможниць в Ялті (лютий 1945 року) і в Потсдамі (липень—серпень 1945 року) Європа остаточно була поділена на сфери радянського та західних впливів. Це спричинило наростання напруги та конфліктів, так звану холодну війну. Прагнучи відповісти на зростання загрози з боку Радянського Союзу, прем'єр міністр Великої Британії В.Черчілль у промові, виголошеній в Цюріху 19 серпня 1946 року, закликав створити "Сполучені Штати Європи".

Щоб допомогти виснаженим тривалою війною європейським державам у відбудові економіки, Сполучені Штати Америки почали реалізувати відомий план Маршалла — програму допомоги Європі. Для цього було створено Організацію європейської економічної співпраці (ОЄЕС, квітень 1948 року), основним завданням якої на той час був розподіл засобів допомоги — а це 13, 5 млрд дол. — плану Маршалла між 17 державами Західної Європи. На жаль, держави Центральної та Східної Європи, які належали до радянської сфери впливів, були змушені відмовитися від американської допомоги. В січні 1949 року від тиском СРСР в Москві була створена Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), до складу якої, окрім Радянського Союзу, увійшли Болгарія, Чехословаччина, Польща, Румунія та Угорщина. З часом РЕВ перетворилася в інтеграційне угруповання з ширшим складом, і формально існувало до червня 1991 року.

Сполучені Штати Америки та західноєвропейські держави, бажаючи протистояти воєнній загрозі зі Сходу, створили Організацію Північноатлантичного договору (НАТО, квітень 1949 рік). У відповідь держави соціалістичного табору в 1955 році підписали Варшавський договір. Ініціатива створення Європейської оборонної спільноти (жовтень 1950 рік) була відхилена французьким національними зборами (вересень 1954 р.). Щоб підтримати взаємну співпрацю в сфері здоров'я, культури та захисту природного середовища, зокрема захисту прав людини, на конгресі в Гаазі у травні 1948 р. європейські держави ухвалили рішення, а 1949 р. в Лондоні створили Раду Європи. Саме Рада Європи опрацювала та запропонувала в 1950 р. в Римі до ратифікації державами — членами Європейську конвенцію з прав людини — один з найважливіших своїх документів.

В атмосфері співпраці новостворених організацій зродилася ідея пожвавлення економічної співпраці. Особливо активно цю ідею пропагували французькі державні діячі — міністр закордонних справ Робер Шуман та вчений-економіст Жан Моне. З ініціативи Моне було оголошено так звану декларацію Шумана (травень 1950 року), що стала актом французько-німецького примирення і водночас створила основу для появи в 1951 році ще однієї наднаціональної організації — Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Жан Моне став першим головою Високої Влади. ЄОВС. Французькі дипломати знайшли в тогочасному канцлері Федеративної Республіки Німеччини Конрадові Аденауері та серед державних діячів Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Італії однодумців — партнерів для започаткувати та розвитку співпраці з економічної інтеграції європейських держав. У 1957 році були створені Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом).

Західноєвропейські держави, які не увійшли до CEC, в січні 1960 року в Стокгольмі підписали договір про Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ). З часом більшість членів ЄАВТ приєдналася до ЄЕС

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >