< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Європейська інтеграція та наднаціональність співтовариств

Поняття інтеграції та наднаціональності не є ідентичними, оскільки інтеграція не повинна означати наднаціональності.

Термін "європейська інтеграція", запроваджений у міжнародний обіг після другої світової війни, вживається на позначення процесу та цілей створення тіснішої асоціації, союзу або навіть федерації держав Західної Європи. Цей достатньо загальний і настільки ж неточний термін був зручним, оскільки своїм обсягом охоплював багато понять інтеграції — від традиційної міжурядової співпраці до заснування наднаціональних організацій.

Європейська інтеграція після заснування Європейських співтовариств часто ототожнюється з наднаціональністю, визначальними для якої є три ознаки:

  • 1) незалежність механізму ухвалення рішень;
  • 2) безпосередній контакт між міжнародною владою та одиницями;
  • 3) існування судового органу, який володіє компетенцією ухвалення рішень про важливість правових актів міжнародного утворення.

Жодна з цих ознак не є новацією міжнародного права, яке стосується міжнародних організацій, наднаціональний характер такого угруповання держав може випливати лише з інтенсивності та поєднання цих ознак. Отже, Європейські співтовариства визначаються як міжнародні організації, хіба що "більш зінтегрованими" порівняно з традиційними міжнародними організаціями.

Участь у Європейських Співтовариствах не суперечить суверенітету держав-членів. Ці держави, визнавши за Співтовариствами чітко визначені компетенції, лише обмежили здійснення свого суверенітету в певній сфері. Окрім того, важливо, що держава-член завжди може вийти із Співтовариства.

Сучасна європейська інтеграція реалізується в межах не лише Європейських Спільнот, а й другої та третьої підвалин Європейського Союзу, що, в принципі, не мають описаних наднаціональних ознак.

Право Європейського Союзу і міжнародне право

Між так званими традиціоналістами і так званими автономістами вже давно точиться дискусія стосовно характеру права спільноти. На думку традиціоналістів, яких ще називають інтернаціоналістами, право спільноти є частиною міжнародного публічного права. Автономісти ж вважають, що право спільноти виникло на основі трактатів (міжнародних договорів), а тому не можна робити жодних догматично правових висновків, — відповідні висновки варто формулювати, враховуючи цілу структуру Співтовариств. На їх думку, особливі ознаки договорів свідчать про те, що первинне право спільноти не можна вважати міжнародним правом. Йдеться про те, що установчі договори Співтовариств мають такі ознаки, яких не мають інші міжнародні договори, або вони не проявляються в них з такою ж інтенсивністю. Спираючись на це, автономісти доходять висновку, що право спільноти є автономним, самостійним, правовим порядком.

Договори, що творять первинне право спільноти, тобто Установчі договори, залишаються міжнародними договорами, про що свідчить порядок внесення в них змін, згідно з наступними міжнародними договорами: Єдиним європейським актом, Маастрихтським договором, Амстердамським договором.

Суб'єктність одиниць в міжнародному праві дотепер залишається явищем винятковим і побічним, але все-ж не виключена. Міжнародний захист прав людини — це той розділ міжнародного права, в якому суб'єктність одиниць може проявитися — у ще ширших межах — відносно рано.

Не є цілком виключеною і міжнародно-правова суб'єктність юридичних осіб. Як стверджують експерти міжнародного права, у деяких сферах юридичні особи допускаються до діяльності в міжнародно-правовій площині. Вони отримують права і обов'язки, що безпосередньо випливають з міжнародного права, та спроможність до міжнародно-правових дій, а отже, певну сферу суб'єктності.

В описаних ситуаціях також безпосередня ефективність норм міжнародного права не буде чимось надзвичайним.

Суб'єктність фізичних та юридичних осіб і безпосередня ефективність права спільноти не є достатнім обґрунтуванням для цілковитого розмежування права спільноти і міжнародного права. Таким обґрунтуванням не є також вказівка Суду Європейського Союзу на принцип верховенства права спільноти. Цей принцип є очевидним лише на основі права спільноти і так само можна сказати про принцип верховенства норм міжнародного права відносно норм внутрішнього права.

Первинне право спільноти твориться державами — членами Співтовариств, які виступають як суверенні суб'єкти міжнародного права, а відтак — право спільноти є міжнародним правом, а точніше, партикулярним, особливим правовим порядком у сфері міжнародного права. Тільки перетворення Європейських Співтовариств у федерацію може змінити це становище.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >