< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Заявки на членство

Наступним кроком на шляху до членства у спільноті є подання заявки на членство. Першими, в 1990 році, такі заявки подали Мальта і Кіпр. З держав Центрально-Східної Європи першою це зробила Угорщина, в травні 1994 року. Найпізніше, в 1996 році, з заявкою про членство виступили Чехія та Словенія. Польща подала заявку про членство в квітні 1994 року. Остаточною умовою прийняття держав, що претендують на членство в об'єднаній Європі, було виконання економічних і політичних вимог за трьома критеріями, визначеними в 1993 році на засіданні Європейської Ради в Копенгагені (їх часто називають копенгагенськими критеріями:

  • — політичний критерій: стабільність інституцій, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини, та захист прав меншин;
  • — економічний критерій: дійова ринкова економіка;
  • — критерій прийняття правового доробку: зобов'язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема, визнання його політичних, економічних і монетарних цілей.

У наступні роки, зокрема на засіданнях Європейської Ради, умови розширення були деталізовані.

Європейська стратегія

У 1994 році Європейська Рада на засіданні в Ессені сформулювала передвступну стратегію (так звана європейська стратегія), покликану допомогти державам — кандидатам у приготуванні до майбутнього приєднання через якнайширше прийняття законодавства Спільноти ще перед вступом. Стратегія базувалася на трьох основних елементах:

  • 1) упровадження в життя європейських договорів (угод про асоціацію);
  • 2) програма фінансової допомоги Phare. Початково ця програма стосувалася Польщі та Угорщини, а потім поширилася на інші держави — кандидати; в 2000 р. було запроваджено дві нові програми підтримки: програму ISPA — інвестиційна допомога в сфері охорони середовища та транспорту, та програму SAPARD — допомога в розвитку села і сільського господарства;
  • 3) структурний діалог, тобто спільне обговорення проблем, які стосуються держав — членів і держав — кандидатів.

У наступні роки були розроблені детальні стратегії стосовно окремих держав з урахуванням специфічних умов кожної. Передвступна стратегія для Кіпру та Мальти відрізнялася від стратегії, що готувалася для держав Центрально-Східної Європи, формами допомоги і фондами, з яких вона спрямовувалася.

У 1995 році на засіданні Ради ЄЄ в Мадриді було підтверджено, що членство вимагає від держави — кандидата створення відповідних умов для інтеграції шляхом пристосування адміністративних структур. Основною метою цього пристосування було ефективне впровадження через відповідні адміністративні та правові структури національного законодавства, узгодженого з правом Спільноти. Така вимога, за визначенням Ради, стала вступною умовою взаємної довіри, необхідною для членства в Європейському Союзі. Водночас Європейську Комісію зобов'язано оцінити заявки кандидатів і приготувати детальний аналіз наслідків розширення Європейського Союзу. У так званій білій книзі було оцінено рівень підготовки держав, що претендують на членство, і вказано найважливіші заходи, які слід реалізувати з метою пристосування цих держав.

У 1997 році на конференції в Люксембурзі Рада ЄЄ підкреслила, що розширення ЄС вимагає, передусім, зміцнення та удосконалення функціонування союзних інституцій з урахуванням вимог Амстердамського договору щодо інституцій. Того ж року в документі "Агенда—2000" Європейська Комісія, згідно з рекомендаціями Ради, представила аналіз впливу розширення на цілий Союз і Фінансову перспективу на 2000— 2006 роки для розширеної спільноти. Цей документ також містить висновок Комісії щодо заявок держав — кандидатів. Готуючи висновок, Комісія оцінила ситуацію в кожній державі, передусім в світлі копенгагенських критеріїв та договорів про асоціацію. Вона також взяла до уваги інформацію, надану їй заінтересованими державами, їх оцінки, рапорти та постанови Європейського Парламенту, матеріали, надані іншими міжнародними організаціями та фінансовими інституціями. Висновки містили оцінку здобутків окремих держав, а також аналіз очікуваних результатів.

Спираючись на усі ці документи та оцінки, Комісія дійшла висновку, що вступні переговори з Чехією, Польщею, Словенією, Угорщиною та Кіпром можна розпочати в 1998 році. Для вдосконалення процесу переговорів було виокремлено кілька десятків питань, які потребували узгодження: свобода переміщення товарів та осіб, свобода надання послуг, вільне переміщення товариств, політика конкуренції, сільське господарство, рибальство, транспортна політика, податки, економічний та валютний союзи, статистика, суспільна політика та зайнятість, енергія, промислова політика, малі і середні підприємства, наука і дослідження, освіта, навчання і молодь, телекомунікації та інформаційні технології, культура та аудіовізуальна політика, регіональна політика і координація структурних інструментів, середовище, захист споживачів і здоров'я, юстиція і внутрішні справи, митний союз, зовнішні відносини, спільна зовнішня політика і політика безпеки, фінансовий контроль, фінанси і бюджет.

Переговори стосувалися не принципів, які мали бути прийняті кожною державою, а узгодження можливих перехідних періодів, тобто періодів, під час яких держава — кандидат зможе остаточно підготуватися до впровадження положень союзного права.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >