< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Господарський розвиток України у праісторичні часи

Територія України була заселена із найдавніших часів. Перші людські поселення з'явилися тут приблизно 1,5 млн. років тому. До них відносяться Королеве, Рокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка у Донбасі, Кіїк-Коба в Криму тощо. Люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Важливим досягненням тогочасних людей було вміння обробляти кремінь, кістку, ріг. Основними заняттями були збиральництво та полювання. Таким чином можна зробити висновок, що територія України в добу палеоліту (ранній кам'яний вік) належала до високорозвинених регіонів світу, а господарські досягнення її населення були значними.

У добу мезоліту (середній кам'яний вік) природно-кліматичні умови проживання людей змінилися, важливим заняттям їх стало рибальство. У цей же час було винайдено гарпуни, лук, стріли, рибальські снасті. Велике значення мали спроби приручити диких тварин, створити водні транспортні засоби (плоти, човни). В Україні мезолітичні пам'ятки датуються IX-VI тис. до н.е. і зустрічаються по всій території.

В епоху неоліту (новий кам'яний вік) відбулася так звана "неолітична революція", значення якої в історії людства важко переоцінити. У цей час відбувається перехід до відтворюючого господарства. Він тривав в Україні з другої половини IV до II тис. до н.е. Найвідомішою культурою цього періоду була трипільська, найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України. Мали постійне житло чотирикутної форми, будоване з дерева і глини, покрите соломою або очеретом. Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, жито, пшеницю, просо, вирощували садово-городні культури, які сьогодні добре відомі в Україні. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно мололи жорнами. Збіжжя жали кістяними або крем'яними серпами. Займалися трипільці розведенням великої та дрібної рогатої худоби, а також коней та свиней. У трипільців було добре розвинене ремесло. Виготовляли керамічний посуд, оздоблений умілими майстрами. Зародилися прядіння і ткацтво, завершилося формування техніки обробки каменю. Трипільці вдосконалили лук, стріли, сокиру, використовували наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокушу. Худобу використовували як тяглову силу.

Трипільці були праосновою українського народу, їхні господарські здобутки ставлять трипільську культуру поруч із шумерівською, мікенською культурами, дають підставу сучасним науковцям вважати трипільців одним із найцивілізованіших народів неолітичної доби.

На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу — від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських пам'яток: поселень, могильників, курганів. Понад 100 років досліджують цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів давнього мистецтва.

Розселення людності Трипільської культури на теренах Лісостепу сприяло зростанню її чисельності та добробуту. Не всі відомі нам трипільські поселення існували одночасно, адже їх мешканці періодично переносили свої поселення на нове місце. Тому ідея циклічності, повторюваності набула особливого змісту і значення у світогляді давніх землеробів краю. На полях вони вирощували плівчасті пшениці, ячмінь, горох, бобові посіви, на думку палеоботаніків, були чистими, а поля використовували тривалий час. Врожай збирали серпами з кремінними вкладниками.

Трипільська культура багатогранна і самобутня. її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; селищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки.

Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх, звичайно, був житловим, а перший — господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву — на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно.

Початком залізної доби в Україні вважають XII — VIII ст. до н. е. Вона пов'язана з кіммерійською, скіфосармато-античною та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення України підтримувало тісні контакти із стародавніми сусідніми цивілізаціями. У ранній залізний період в Україні виділяється декілька культур, серед яких важливе значення мали Пшеворська, Зарубинецька і Черняхівська. Вони охоплюють І ст. до н. е. — VII ст. н. е. У цей час удосконалювалися знаряддя праці, розвивалося сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у ІІІ-IV ст. н. е. зумовила появу одного з перших могутніх утворень — держави антів.

Господарство скіфів. Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е. Про їхнє господарське та культурне життя нам відомо в основному з даних археології. У V ст. до н. е. Скіфію описав батько давньогрецької історії Геродот. її населення він поділяв на: скіфів-землеробів, кочових скіфів і царських скіфів. Скіфи-землероби жили осіло, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, часник, цибулю тощо. Скіфи-кочівники займалися скотарством Царські скіфи — панівна верхівка державного об'єднання, збирали данину з підлеглих племен, служили у війську, воювали. Незважаючи на те, що Геродот вважав скіфів одним народом, є підстави вважати скіфів-землеробів народом-автохтоном, предком українського народу.

Скіфи добували також сіль, солили рибу, збували її сусіднім народам. Важливим заняттям було ремесло, про рівень розвитку якого свідчать знахідки у розкопаних царських курганах.

Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію. У скіфських курганах знайдено численні ювелірні вироби надзвичайно складної роботи (скіфська пектораль тощо).

Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Скіфи вивозили хліб, солону рибу, полотно, мед, віск, хутро, а ввозили різні вина, золото і срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, дорогі тканини та інші товари.

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найцікавіших для нас — скіфська культура (VII ст. до н. е.-III ст. н. е.). Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ.

Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятки якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб.

Серед відомих скіфів:

Анахарсіс— один із засновників європейської, "грецької", античної філософії, один із "7 мудреців античності".

Мардоній— вчитель імператора Юліана Відступника(331— 362 рр.), освічений, хрещений християнин, у 358р. прийняв римське громадянство. З 359 по 376 - на римській службі. Великий шанувальник філософії епохи язичництва, євнух. Служив при трьох імператорів, отримавши звання префекта-( 360р.), хоча майже не служив в римській армії.

Антей-один з найвеличніших постатей в українській та світової історії. Поціновувач грецької мудрості та військової справи.

Історія сарматського світу посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву "сарматська доба". Формування племен сарматів починається від такої ж глибокої давнини, як і походження скіфів. Перший етап історичного розвитку сарматів пов'язаний з савроматами (давньоіран. — "той, хто носить меч"), сусідами скіфів на сході, і за часом збігається з розквітом скіфської культури в Північному Причорномор'ї. Археологічні пам'ятки савроматів є досить близькими до скіфських.

У II—I ст. до н. е. Скіфія почала називатися Сарматією. Річка Танаїс (Дон) вважалася межею між Європейською Сарматією (Східна Європа) і Азіатською Сарматією, до якої належали і кавказькі землі. Скіфські племена ввійшли до складу союзів сарматів. В ранньосарматський час Північне Причорномор'я населяли язиги та роксолани, яких відносять до західних сарматів, в середньосарматський — язиги з Північно-Західного Причорномор'я відкочували на Угорську рівнину, а їхню територію зайняли прийдешні з Поволжя — Подоння аорси, східні сармати. На сході Лівобережжя в другій половині I — на початку II ст. н. е. мешкала аланська орда Язиги та Роксолани. Першими сарматськими племенами на території сучасної України були Роксолани та язиги, що зайняли степи Північного Причорномор'я. Близько 125 р. до н. е. вони створили могутню, хоч і не надто міцну федерацію, виникнення якої пояснюють необхідністю протистояти тиску східних племен сарматів. Ймовірно, це була типова для кочівників рання держава на чолі з плем'ям царських сарматів.

У цілому сарматський період в історії військової справи — це час, коли зростає значення важкоозброєної кінноти і прийомів ближнього бою. Своєрідною особливістю суспільного ладу сарматів, особливо в ранній, савроматський період, було високе становище жінок в родині та суспільстві. Вони були не лише хранительками вогнищ і вихователями дітей, але і воїнами нарівні з чоловіками. Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції. Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчинки, нерідко клали, окрім прикрас, і предмети озброєння. Також грецький історик зазначав, що їхні жінки "їздять верхи на полювання з чоловіками і без них, виходять на війну і носять однаковий з чоловіками одяг... жодна дівчина не виходить заміж, поки не вб'є ворога".

Сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Одним з головних культів був культ коня. Коням приносили жертви, і коней приносили в жертву. Правда, найчастіше сармати, жаліючи коня, клали в могилу господаря його символ — узду. Для культури савроматів і сарматів раннього періоду притаманним був звіриний стиль, подібний до скіфського: прикраси, одяг, зброя, посуд і інші побутові предмети прикрашали стилізованими зображеннями (плоскими, гравірованими, рельєфними, об'ємними з золота, бронзи, кістки, рогу, каменя) тварин.

У VIII-VI ст. до н. е. стародавні греки розпочали колонізацію Північного Причорномор'я. Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е.. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були: Tipa (на місці сучасного Білгорода-Дністровського);Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману); Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії); Херсонес (на території сучасного Севастополя); Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Tipa, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V ст. до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е.

Причинами грецької колонізації було перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична боротьба, посилення торгового обміну.

З початку ІІІ ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів) остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням.

Частина населення Херсонеської округи у середньовіччі стала ядром князівства Феодороу південному Криму, мешкали греки і в генуезьких колоніях на узбережжі. Князівство захопили турки-османи 1475 року, а остаточно православне населення (переважно грецьке) примусово виселили з Криму за наказом Катерини II (1778; пізніше частково повернулося) та за наказом И. Сталіна у 1944 р.

Міста успішно розвивалися і в IV ст. до н. е. перетворились на великі політичні, торгово-економічні і культурні центри. Основні заняття жителів міст-колоній — торгівля та ремесла. Місцеве населення, що проживало навколо міст, займалося сільським господарством, між ними відбувався жвавий обмін. В міста-колонії завозили хліб, худобу, шкіри, хутро, солону рибу, сіль. З міст-колоній та з материкової Греції привозили металеві вироби, зброю, тканини, мармур та інше дорогоцінне каміння, твори мистецтва. Найходовішими товарами були оливкова олія, вина та керамічний посуд.

Тисячолітня історія античної цивілізації у Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.

Резюме

Становлення та розвиток історії економіки та економічної думки відбувалось у доволі різні історичні періоди, що сягають тисячоліть. З періоду перших артефактів, писемних згадок до V ст. н.е. відбулись значні трансформації і в суспільствах, і в господарствах, і в економічній думці. Господарство ранніх цивілізацій, зокрема Єгипту, Шумеру, Індії, Китаю, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, поселень на території сучасної України, зокрема Трипільської цивілізації, в основному розвивалось революційним шляхом - від найпростіших занять і знарядь праці до нових інститутів. А економічна думка характеризувалась еволюційністю поступу, зокрема в частині раціональної організації, ведення та управління господарством. Тому періодизація історії економіки та економічної думки має декілька підходів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >