< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Арабськи країни

"Всесильні постулати Корану" (від араб. "алькорані" — читання вголос і "повчання"), закладені в основу нової релігійної ідеології — ісламу, який виник в західній частині Аравійського півострова на поч. VII ст. Засновником ісламу став пророк Мухаммед, який розповсюдив у своїх проповідях "відкриття Бога" — досвідчений в економічних проблемах купець із Мекки (найбільше місто в області Хіджаз, через яке берегом Червоного моря проходив Караванний шлях). Дуже швидко це місто стало економічним і релігійним центром Хіджазу. В 21 рік Мухаммед став розпорядником торговельних справ вдови Мекки Хадіджі, на якій пізніше одружився. У місті влаштовувались великі торговельні ярмарки, на території яких (Олімпія) не можна було сваритися, мстити кому-небудь, тим більше проливати кров. Саме ці історичні фактори сприяли тому, що в Корані не засуджувалася торгівля.

Вивчення і тлумачення Корану — збірки проповідей, обрядових і юридичних положень, заклинань і молитов, повчальних розповідей і притч, висловлених Мухаммедом у формі пророчих прозрінь. У Мецці — Медині, — поклали початок цивільному і канонічному мусульманському праву. Коран освятив соціальну нерівність, що складалася в Аравії, інститут приватної власності. Згідно з Кораном одним із п'яти "стовпів віри", тобто "правильної" поведінки, є обов'язкова добродійність (податок, дія), нарівні з якою рекомендується і добровільна милостиня (садака).

Ібн-Хальдун (Ібн-Хальдун Абдуррахман Абу Зейд Ібн Мухаммед) (1332-1406) - арабський історик і філософ. Його основна праця носить назву "Книга повчальних прикладів з історії арабів, персидців, берберів і народів, що жили з ними на землі". Він висунув концепцію "соціальної фізики", яка закликала до:

  • а) усвідомленого ставлення до праці;
  • б) боротьби з марнотратством і жадібністю;
  • в) розуміння недоцільності майнової і соціальної рівності. Перехід до цивілізації з її можливостями надлишкового виробництва матеріальних благ, на думку вченого, означає, що настане загальна соціальна і майнова рівність і відпаде потреба в поділі суспільства на стани ("верстви") за майновою ознакою.

Ібн-Хальдун показав розуміння того, що забезпеченість більшості людей предметами першої необхідності ("необхідним") і предметами розкоші ("позбавлених необхідності") залежить передусім від заселеності міста. І це символізує як його розквіт, так і занепад. Тому, якщо місто росте, в ньому буде вдосталь і "необхідного", і "позбавленого необхідності". Ціни на товари широкого вжитку, на думку мислителя, знижуються завдяки розвитку землеробства і участі у ньому всіх жителів, а на предмети розкоші - зростають через підвищення попиту на них. І навпаки, занепад міста як результат нечисленності населення, яке там проживає, зумовлює нестачу і дорожнечу всіх без винятку матеріальних благ.

Реально розквіт будь-якого міста в цілому Ібн-Хальдун пов'язував з рівнем податків (включаючи податки і збори урядовців на місцевих ринках). "Найдійовіший спосіб досягнення розквіту суспільного життя - це зменшення розміру податків", - підкреслював мислитель.

Гроші Ібн-Хальдун вважав найважливішим елементом господарського життя, їх роль мають виконувати повноцінні монети з двох металів - золота і срібла. Ці метали "служать втіленням вартості всього того, що людина створила своєю працею". Крім відображення кількісного вмісту людської праці "у всьому, що купується", та цінності всякого рухомого майна, він вбачав у грошах і "основу придбання, нагромадження і скарбу".

Західна Європа

Головні праці Августина Блаженного — "Про град Божий" і "Сповідь".

Августина Блаженного (св. Августин 359 - 430 рр.), котрий в кін. IV — поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Америці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. Ці принципи залишалися майже незмінними аж до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у ХШ—Х^ ст. Августин убачав два протилежних види людської спільноти: "град Земний", тобто державність, яка ґрунтується "на любові до себе, доведеній до презирства до Бога", і "град Божий" — духовна спільнота, яка ґрунтується "на любові до Бога, доведеній до презирства до себе".

Економічні переконання Августина були основані на таких ідеях:

  • а) вид праці (розумова або фізична) не повинен впливати на становище людини в суспільстві, оскільки ці види праці рівноцінні;
  • б) нетрудове нагромадження золота і срібла, лихварський відсоток і торговий прибуток є гріховними;
  • в) "справедлива ціна" є ціною товару, яка відповідає витратам на його виробництво.

Ідеї Августина відповідають поглядам раннього феодалізму.

Фома Аквінській (Фома Аквінат) (1225—1274) чернець-домініканець. З 1257 р. доктор Паризького університету. Читав лекції в Парижі, Кельні, Римі та Неаполі.

У трактаті "Про правління государів" Фома Аквінат викладає подібні до Арістотелевих уявлення про людину як суспільну істоту, про загальне благо як мету державної влади, про моральне добро як середину між хибними крайнощами.

В основному творі "Сума теології" він дає узагальнюючу

оцінку товарно-грошовим відносинам. Ключові догми Фоми Аквінського:

  • - гроші не можуть породжувати нові гроші;
  • - необхідним і виправданим є становий поділ суспільства;
  • - багатство поділяється на природне (плоди землі та ремесла) і штучне (золото і срібло);
  • - визнання необхідності приватної власності. "Справедливою ціною" Фома Аквінат вважав ціну, яку можна зіставити з витратами, тобто таку ціну, яка забезпечує блага людям пропорційно їх стану.

В Київський Русі відбувається розвиток продуктивних сил і становлення феодальних відносин. Формуються община і князівські форми землеволодіння, населення поділяється на холопів, смердів та закупів. Християнство стає домінуючою релігією, що володіє великими церковно-монастирськими землями. Монголо-татарське іго, польсько-литовська навала та роздробленість князівств Київської Русі спричинили її падіння.

В 30—40 рр. XIII ст. у результаті розпаду утворюється велика кількість самостійних князівств, що вело боротьбу між собою за земельні наділи. Результатом такої ситуації стало потрапляння Русі під владу татаро-монгольської держави — Золотої Орди (особливо постраждали князівства Північно-Східної Русі, найменше — Галицько-Волинське князівство, що було розташоване на південному заході. Міжусобиці у Золотій Орді поступово призвели до занепаду ханської влади. Відповідно цим не могли не скористатися Велике Князівство Литовське і Польща. Так, із середини XIV ст. вони почали загарбання українських земель. Зростання податків, "дворища" та інших платежів загострювали взаємовідносини між феодалами та залежними селянами. Поступово формуються власні господарства феодалів під назвою "фільварок", які розуміють, що тільки власне господарство може принести великі прибутки. Замінюється оброчна система експлуатації панщиною, яка є найсуворішою формою експлуатації селян. Поширення кріпацтва та національне зневажання селянина зустрічає сильний опір з боку народних мас. Селяни починають втікати сім'ями, родинами і називати себе вільними людьми. Так, поступово починає формуватися козацький рух, який мав на меті вільне життя.

Швидкими темпами стали розвиватися ремісничі професії, особливо у Львові, Луцьку, Кам'янець-Подільському. Татаро-монгольське іго досить сильно нашкодило Києву, який пізніше вступив в процес формування ремісничих центрів. Було створено суспільно-політичні і соціально-економічні передумови утворення української народності на терені давньоруської держави (13-14 ст.) Поширюється дія Магдебурзького права в Україні. Протягом XIV—XV ст. "магдебургії" отримали Львів (1356 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.) Луцьк (1432 р.). Житомир (1444 р.), Київ (1494 р.)16

Резюме

Епоха Середньовіччя вважається періодом в історії людства, що має межі від падіння Римської імперії кінця V століття до великих географічних відкриттів, що знайшли свій початок наприкінці XV ст. Основним джерелом середньовічного господарства була власність феодалів на землю та частково га закріпачених селян. Панувало натуральне господарство та обов'язковість виконання трьох форм феодальної ренти. В цілому економіка була аграрно-ремісничою. Господарство Середньовіччя мало три періоди: 1) раннє Середньовіччя (V-X ст.) де сформувалися і затвердилися визначальні риси феодального господарства (період ґенези); 2) період зрілості феодального господарства XI-XV ст. де панувала внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва; 3) пізнє Середньовіччя (XVI - перша половина XVII ст.), зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації. Одним із перших Середньовічних господарств стало Королівство франків ст.), яке було створене германськими племенами франків. Феодальні відносини у Франції, Англії, Німеччині та інших країн Європи, досягли зрілості в XI-XV ст. Поступово розвиток торгівлі сприяє формуванню у XIV-XV ст. товарно-грошові відносин. Поступово відроджуються старі міста та формуються нові.

Запроваджується магдебурзьке право, відбувається розвиток міського ремесла, формується цехова система, устрій, статут, регламентація.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >