Меркантилізм, формування передумов та становлення ринкової економіки (XVI-XVIII ст.)

Меркантелізм

Меркантилізм (італ. - "купець, торговець") - напрям економічної думки, послідовники якого вбачали джерело багатства у зовнішній торгівлі, за рахунок досягнення активного торгового балансу (перевищення експорту над імпортом товарів).

Політика меркантилізму полягала: в заохоченні розвитку промисловості (з метою збільшення виробництва товарів для експорту), особливо мануфактурної, активного протекціонізму, в підтримці експансії торгового капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торгових компаній; у розвитку мореплавства і флоту, в захопленні колоній; у різкому підвищенні оподаткування для фінансування цих заходів.

Концепція меркантилізму відображала інтереси великих торгових монополій.

Для раннього меркантилізму (монетаризму) характерні такі ознаки:

• - всебічне обмеження імпорту товарів;
• - вивезення золота і срібла з країни караються смертною карою;
• - встановлення високих цін на товари, що експортуються;
• - біметалізм (фіксоване співвідношення між золотими і срібними монетами).

Провідною в ранньому меркантилізмі була теорія грошового балансу, що обґрунтовувала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства, часто законодавчим шляхом. З метою утримання грошей у країні заборонялося їх вивезення за кордон, всі грошові суми, виручені від продажу, іноземці були зобов'язані витрачати на купівлю місцевих виробів.

Характерні риси пізнього меркантилізму:

• - зняття жорстких обмежень щодо імпорту товарів і вивезення грошей;
• - домінування ідеї "активного торгового балансу";
• - протекціонізм економічної політики держави;
• - визнання визначальною функцією грошей функції засобу обігу;
• - застосування системи монометалізму.

Для пізнього меркантилізму характерна система активного торгового балансу, який забезпечується шляхом вивезення готових виробів своєї країни і за допомогою посередницької торгівлі, в зв'язку з чим дозволяється вивезення грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні й продавати дорожче в іншій.

Прогресивність меркантилізму полягає, головним чином, в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури. Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що сферою дослідження переважно ставала лише сфера торгівлі.

Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і сріблом, пізні під багатством розуміли надлишок продуктів, який залишався після задоволення потреб країни, але який мав на зовнішньому ринку перетворитися в гроші. У зв'язку з обмеженим обігом грошей їхню функцію ранні меркантилісти зводили лише до засобу нагромадження, а пізні меркантилісти бачили в грошах також засіб обігу разом із тим, відстоюючи посередницьку торгівлю, пізні меркантилісти по суті трактували гроші як капітал.

Меркантилісти найбільш повно сформулювали металістичну теорію грошей - вчення про повноцінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта, на їхню думку, становила одну з необхідних умов економічного розвитку суспільства.

Отже, меркантилізм - це теорія і ідеологія епохи першопочаткового накопичення капіталу XV-XVШ ст.

А) Найвідоміші послідовники меркантилізму Англії.

Уільям Стаффорд (1554-1612). Головна праця - "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників" -була написана з позицій захисту активного державного регулювання грошового обігу. На думку автора, фальсифікація грошей і їх відтік за кордон спричинюють зростання цін і погіршують матеріальний стан народу. Розв'язання економічних проблем він вбачав у забороні вивезення золота і срібла, в регламентації торгівлі з метою обмеження імпорту. У. Стаффорд правильно розумів зв'язок між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме в появі неповноцінної монети, у свідомому псуванні її королями він убачає причину подорожчання товарів. Вчений доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Він наполягав на необхідності державної підтримки вітчизняної торгівлі через заборону ввезення предметів розкошів, регламентацію торгівлі, обмеження вивезення монети, розширення виробництва сукна тощо.

Томас Ман (1571-1641). Запропонував політику протекціонізму, або політику захисту національного ринку. "Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією" (1621), "Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі" (1664) заперечує монетаризм і обґрунтовує теорію торгового балансу. Т. Ман висловлюється проти заборони вивезення грошей, тому що, на його думку, гроші стають багатством, тільки перебуваючи в обороті. Отже, єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. Вчений заперечував будь-які заходи, що гальмують експортну торгівлю, був прихильником низьких цін, що полегшуватимуть конкуренцію на зовнішньому ринку. Т. Ман дуже чітко розрізнив поняття грошей, багатства й дорогоцінних металів. Був прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як У. Стаффорд, вимагав заміни експорту сировини експортом готових виробів. Досить суттєвим також він вважав розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона теж є джерелом збагачення. Особливо важливим з цього погляду є мореплавство і необхідність доставки англійських експортних товарів у місце призначення тільки на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і Самуїл Фортрей (16221681). Автор праці "Вигода та добробут Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства" для стимулювання розвитку промисловості пропонував встановлення на іноземні товари високого мита, унаслідок чого ціни на товари, що завозяться в Англію, мали б зростати, а це, у свою чергу, сприяло б збуту товарів вітчизняного виробництва.

Коли меркантилізм як політика вичерпав себе, на його захист виступив видатний економіст Джеймс Стюарт (17121781), який спробував оновити й розвинути далі меркантилістську концепцію у XVIII ст.

Б) У Франції принципи меркантилізму підтримували видатні дослідники:

Ж.Б. Кольбер (1619-1683) - генеральний контролер (міністр) фінансів Франції, економічна політика якого була спрямована на піднесення промисловості, внаслідок чого інтереси сільського господарства залишалися на другому плані. Ж.Б. Кольбер домагався збільшення державних прибутків насамперед за рахунок активного торгового балансу: шляхом створення мануфактур, заохочення промисловості, збільшення вивезення промислових виробів і ввезення сировини, скорочення ввезення готових виробів іноземного виробництва. Він уважав, що могутність держави визначається кількістю грошей, які є в її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля. Завдяки політиці Ж.Б. Кольбера у Франції створювалась могутня мережа мануфактур у промисловості, але одночасно стримувалось становлення фермерства, що згодом призвело до звуження внутрішнього ринку Франції. Вплив Ж.Б. Кольбера на економічне життя був настільки значним, що французький меркантилізм навіть стали називати кольбертизмом.

Найвідомішим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції був Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575-1621). 1615 р. він опублікував працю "Закони суспільного господарства" ("Трактат з політичної економії"), яку присвятив королю і королеві-матері. Саме в цьому творі було вперше вжито термін "політична економія", що згодом став назвою цілої науки. Економічні погляди А. Монкретьєна перебували на межі раннього та пізнього меркантилізму, що цілком відповідало економічному й політичному стану Франції того періоду.

Релігійні війни з альбігойцями спустошили південно-французькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю економічну систему. На той час Англія вже значно випереджала Францію в економічному розвитку. А. Монкретьєн спробував розробити економічні заходи, запровадження яких дало б змогу "оживити" народне господарство Франції. На підставі англійського досвіду, вчений досить детально розглянув проблеми розвитку мануфактур, питання торгівлі, мореплавства, професійного навчання тощо. Обстоюючи інтереси Франції, А. Монкретьєн засуджував французьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших країн. При цьому він досить своєрідно трактує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців.

У торгівлі, на його думку, виграш одного завжди є втратою для іншого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду "насосом" і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.

А. Монкретьєн розрізняв поняття "гроші" і "багатство", вважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її багатою. Він відрізнявся від інших меркантилістів і тим, що розумів потреби бідних верств населення, особливо селянства, до якого він ставиться з великим співчуттям, і вважав, що держава має турбуватися про нього.

В) Італійський меркантилізм.

Для практичного запровадження політики меркантилізму в Італії не було належних умов. Величезна політична роздробленість Італії призводила до її неминучого економічного занепаду. Натомість нагромаджені торгівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися на позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме ці обставини визначили інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.

Серед представників італійського меркантилізму слід назвати Гаспара Скаруффі (1519-1584), Бернардо Даванцаті (1529-1606), А. Серра (XVI-XVII ст.), Антоніо Дженовезі (1712-1769). Так, професійний банкір Г. Скаруффі запропонував фантастичний, як на ті часи, проект скликання загальноєвропейської конференції для налагодження грошового обігу в міжнародному масштабі. Цей проект підтримав і розробив далі флорентійський банкір-економіст Б. Даванцаті.

Він був прихильником біметалізму, засуджував хаос у грошовому обігу, пропонував повернутись до вільного карбування монети та обігу золотих і срібних злитків. З теоретиків більш зрілого меркантилізму варто назвати А. Серра, який заперечував концепцію монетаризму і дотримувався теорії "торгового балансу". Він засуджував заборону вивезення грошей і регламентацію їхнього обігу, втручання держави в економічне життя.

Ідеї меркантилізму у тій чи іншій формі позначалися на формуванні й розвитку економічної політики Іспанії, Німеччини, Австрії та інших країн Західної та Східної Європи.

Г) Розвиток ідеї меркантилізму в Росії та в Україні.

У Росії ідей меркантилізму почали поширюватися значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи, що було зумовлено специфікою історичного та економічного розвитку російської держави. На відміну від країн Західної Європи, де важливу роль у переході до капіталізму відігравала зовнішня торгівля, у Росії остання майже виключно була в руках іноземних купців, тому й не мала великого значення для розвитку економіки. До того ж Росія не мала власного торгівельного флоту, була відрізана від берегів Балтійського й Чорного морів. Своєрідність меркантилізму полягала в тому, що в Росії не було чистого монетаризму, його елементи перемішувалися з більш зрілими принципами "торгового балансу". З одного боку, як і на Заході, меркантилізм у Росії відображував переважно інтереси купецтва, а з іншого - російський меркантилізм був принципово відмінним від західноєвропейського. Якщо представники останнього джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю, то в центрі уваги російських меркантилістів був розвиток продуктивних сил країни. Російські вчені, у працях яких були помітні певні ідеї меркантилізму, висували широку програму розвитку мануфактурної промисловості. Вони не ототожнювали багатство з грошима і благородними металами. Хоча російські меркантилісти і вважали необхідним розвиток зовнішньої торгівлі, у центрі їхньої уваги був розвиток вітчизняного виробництва, розширення внутрішньої торгівлі. За своїм змістом російський меркантилізм відрізнявся від західноєвропейського й тим, що зачіпав ще й аграрне питання.

Проблеми колоніалізму в ньому не посіли того місця, яке їм належало в західноєвропейському меркантилізмі. Проте економічну роль держави російські вчені-економісти трактували значно ширше, хоча водночас у Росії досить сильно виявлялася дворянська обмеженість практичного меркантилізму.

З-поміж ідеологів меркантилізму в Росії можна назвати А.Л. Ордін-Нащокіна (1605-1680), І. Посошкова (1652-1726), а практичним відображенням цих ідей були економічні реформи Петра І.

Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціально-економічній думці кінця XVII - початку XVIII ст. Уже економічна політика Богдана Хмельницького (XVII ст.) свідчить про наявність у ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на засаді активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження ввезення коштовностей, установлення захисного мита, пільг для місцевих підприємців і купців. Велике значення мали економічні зв'язки з іншими країнами, довгострокові торговельні угоди. Така політика об'єктивно сприяла пожвавленню економічного життя країни, розвитку товарно-грошових відносин, процесу первісного нагромадження капіталу.

Одним із найпослідовніших прихильників реформ Петра І в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681-1736) - історик, філософ, письменник, політичний діяч, професор Київської академії, а згодом її ректор. Економічна думка України (як і Росії) тієї доби відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв'язання багатьох питань, зокрема, суті багатства та його джерел, ролі промисловості в економіці країни тощо.

Дослідивши економічну основу меркантилізму та механізм реалізації його ідей у політиці окремих країн, можна зробити висновок, що в цілому меркантилізм мав історично прогресивний характер. Практична спрямованість меркантилістської системи у сфері торгових чи позичкових операцій і грошового обігу та її вплив на наступні етапи еволюції економічної науки очевидні. Теорія "торгового балансу" пропонувала достатньо ефективне розв'язання економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо "торгового балансу" справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не пов'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. У найрозвинутіших країнах тієї доби, передусім в Англії і Франції, особливості реалізації ідей меркантилізму протягом XVI-XVIІІ ст. визначили, по суті, головні причини своєрідності їхнього економічного розвитку аж до XX ст.