< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Німецька історична школа

Після об'єднання Німеччини тут формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний літр всієї господарської системи — контролює економіку і сприяє її розвитку.

В нових умовах функціонування зароджується у XIX— початку XX ст. нова економічна течія - історична школа та соціальний напрям економічної думці. В цей період у країні відбувається прискореними темпами ріст монополій, що негативно вплинув на соціальний добробут населення, тобто загострюються класові суперечки, головною причиною яких стають різні за розмірами доходи населення. Питання соціального добробуту населення у представників історичної школи стояло на першому місці і було дуже актуальним. До того ж змінюється економічне бачення поліпшення життя людей, а саме, представники вже застарілої класичної школи вважали, що добробут населення залежить перш за все від самого індивіда і добробут суспільства — це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похідним від загальносуспільного.

До основних причин виникнення соціального напряму слід віднести:

монополізація економіки та розвиток капіталізму;

розповсюдженням акціонерної форми власності;

покращення добробуту широких мас населення європейських країн;

розширення економічних і політичних свобод;

удосконалення та зміцнення позицій профспілок і вдосконаленням системи соціального захисту.

Із-за невизначеності та відсутності чітких принципів соціальний напрям у політичній економії не став цілісним економічним вченням. Він мав на меті вирішення основних питань:

економіка є частиною соціальної системи, тому питання соціальної несправедливості повинні бути завжди першими для вирішення;

захист приватної власності;

заперечення експлуатації найманої праці;

проведення соціальних реформ, які є рушійною силою розвитку економіки;

посилення державно-правового регулювання економіки.

Отже, основними ідеями історичної школи та соціального напряму, є те, що всі їх економічні вчення підкреслюють домінування суспільних інститутів над індивідом, тобто індивід може досягти суспільного добробуту, за умови дотримання права, моралі, ідеології, менталітету того суспільства в якому він живе, і лише чіткі встановлені правила, норми моралі, закони дають змогу розвиватися особистості та суспільству. Економічний розвиток має другорядний характер для суспільства і він повинен бути націлений перш за все на покращення соціального стану країни.

Соціальний напрям політекономії був передумовою виникнення нового напряму економічної думки — інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

На відміну від вчених Англії та Франції, вчені-економісти Німеччини взагалі не сприйняли визначальні ідеї класичної школи, побудувавши власну систему "національної економії". Це пояснюється тим, що буржуазні економічні відносини почали швидко розвиватися в Німеччині лише в 40—60-ті роки XIX ст., а прусський шлях розвитку ідеалізував феодальне минуле країни. Молода національна буржуазія прагнула об'єднання Німеччини, пов'язуючи його з силою пруссько-юнкерської держави й активним втручанням в економіку. Відображенням цих особливостей політекономії Німеччини стали твори Фрідріха Ліста (1789—1846) і представників історичної школи. Ф. Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.

Одним з перших вступив за економічне об'єднання Фрідріх Ліст (1789 - 1846рр.). Він був першим теоретиком протекціонізму, як переходу до економічно-капіталістичної системи. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини і була обумовлена історичними особливостями цієї країни.

Ліст виступив з критикою класичної політекономії. В протилежність класикам, що вивчали закономірності буржуазного виробництва, не залежного від його національних особливостей. Ліст поставив задачу проаналізувати лише національну економіку ("національну природу кожного народу").

Основна його праця - "Національна система політичної економії" або "Національна система політичної економії міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз" (1837—1841). Ця книга присвячена захисту протекціонізму, як умови становлення економічної могутності нації.

Цією книгою Ліст поставив завдання створення національної політичної економії. Основою її мала стати теорія продуктивних сил, відповідно до якої добробут нації обумовлений не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил, що його створюють.

На думку Ліста в своєму історичному розвитку кожна нація проходить декілька стадій:

первинне варварство;

скотарство;

аграрне;

аграрно-мануфактурне; аграрно-мануфактурно-комерційне.

Остання п'ята стадія є ідеалом, до якого прямує нація в своєму розвитку. Для його досягнення потрібні особливі умови, які не у всіх є в розпорядженні (великі території із значними запасами природних багатств і можливостями для розвитку індустрії).

На думку Ліста Німеччина має всі умови, крім достатнього розміру території, але їх можна поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).

В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.

Виходячи з цього Ліст висунув ідею виховного протекціонізму ", згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загальнонаціонального ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня. .

Найповніше особливості німецької політекономії відображені в працях представників історичної школи Бруно Гільдебранда (1812—1878), Вільгельма Рошера (1817—1894) і Карла Кніса (1821—1898).

Ученню класиків про природні закони історична школа протиставила принцип історизму, який заперечував діалектичний розвиток суспільства та будь-які якісні зміни й визнавав лише еволюційну форму розвитку. Еволюціонізм історичної школи не визнавав об'єктивних економічних законів та історичного характеру розвитку товарно-грошових відносин. Політична економія, таким чином, зводилася до вивчення історії народного господарства. В основу періодизації історії народного господарства Б. Гільдебранд поклав спосіб обміну; він розрізняв три фази: господарство природне середньовіччя, грошове та кредитне. Останнє було ідеалом Б. Гільдебранда; він визнавав кредит силою, що здатна перебороти панування грошей і капіталу, перетворити сучасний капіталістичний світ на світ справедливості. Метою політичної економії проголошувалося не теоретичне дослідження економічних явищ та формулювання висновків, а каталогізація й опис історичних фактів. Історична спрямованість цієї школи виправдовувала існування залишків феодалізму в економічному житті Німеччини.

Специфіка тлумачення економічних явищ представниками історичної школи виявилась у всебічному піднесенні значення етичних, правових, психологічних і політичних чинників, відведенні саме їм визначальної ролі в господарському розвитку. Класична ж школа, як відомо, рушійною силою розвитку суспільства визнавала економічний егоїзм, особистий матеріальний інтерес. Національна економія закликала вивчати національне господарство, розвиток якого залежав від природних умов, характеру народу й державних установ. У тлумаченні основних категорій політичної економії представники історичної школи обмежувалися повторенням ідей класичної політекономії. Наприклад, В. Рошер у книзі "Начала народного господарства" повторював теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея і зводив вартість товару до його корисності. Цікавою була власна ідея В. Рошера про існування "неречових капіталів" — професійних навичок і вмінь, організаторських здібностей і управлінської майстерності

Резюме

Альтернативні класичній школі напрями економічної теорії XIX ст.: дрібнобуржуазна політична економія, утопічний соціалізм, німецька історична школа (В. Рошер, Б. Гільдербандт, К. Кніс, Г. Шмоллер, А. Вагнер, К. Блюхер, М. Вебер, Л. Брентано). Економічні вчення С. Сісмонді, П.-Ж. Прудона. Відкритий розрив з класичною школою у буржуазній політичній економії 30-50-х років XIX століття. Теорія утримання та теорія "останньої години" Н. Сеніора. Ф. Бастіа їх погляди і вчення. Економічне вчення К. Маркса. Джерела марксизму, його методологія. Капіталізм теорія класів. Характеристика капіталізму. Трудова теорія вартості. Теорія додаткової вартості. Вартість робочої сили. Доктрина економічної кризи.

Фрідріх Енгельс та його „Нариси до критики політичної економії" та „Анти-Дюринг". Особливості буржуазної політичної економії Німеччини в середині XIX століття. Історична школа. Національна політична економія. Робота Ф. Ліста "Національна система політичної економії". Історичні дослідження нової історичної школи. Теорії Й.А. Шумпетера. Теоретична спадщина В. Рошера, Б. Гільденбранда та К. Кніса. Теорії монополістичної і недосконалої конкурещії Л. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен - ідеологи утопічного соціалізму.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >