< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Виникнення та розвиток кейнсіанства

Термін "кейнсіанство" походить від економічної теорії, розробленої Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946).

Об'єктивними передумовами виникнення кейнсіанства виступили:

  • - на межі XX ст. знищення монополіями вільної конкуренції як регулятора капіталістичного господарства;
  • - швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання.

Таким чином, були спростовані ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та капіталу.

Кейнсіанство мало значний вплив на світову економічну думку. Зокрема, воно пов'язано з виникненням макроекономіки як важливої складової сучасної економічної науки. Водночас, у період світової економічної кризи 1929-1933 рр. та наступної депресії 30-х років проявилися тенденції щодо неспроможності регулювання економіки неокласичними концепціями.

Криза продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Спочатку посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази.

Опублікувавши 1936 р. основну свою працю "Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей", Дж. М. Кейнс створив теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у економічній науці, який обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Дж. М. Кейнс сформулював теорію державного регулювання економічної системи, роль держави в стимулюванні інвестиційного процесу, визначив напрямки державного регулювання: основи грошово-кредитної та бюджетної політики, їх інструменти.

Вчений запропонував перенести напрямок

макроекономічного регулювання із сфери пропозиції у сферу попиту. Запропонував шляхи досягнення ефективного попиту. Він розробив "основний психологічний закон". Запровадив концепцію мультиплікатора та визначив його вплив на обсяги національного виробництва.

Теоретична система та економічна програма Дж. Кейнса

Вчення Кейнса - учня А. Маршалла і кембриджської школи - стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього. Після економічної кризи 1929-1933 рр. різко Кейнс змінив свої погляди, проголошуючи, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення та положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу - Б. Оліна, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А. Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії - теорію державного регулювання економіки.

Новизна ідей Кейнса полягала: 1. У визнанні недосконалості та нездатності до саморегулювання системи ринкових економічних відносин, а отже, у визнанні потреби активного втручання держави в економіку. Новаторство виявилось і у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним. Головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

В обґрунтуванні концепції так званого "ефективного попиту", тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. Різко і аргументовано критикуючи економістів, які були прихильниками догматичних постулатів "закону ринків" (Ж.-Б. Сея, Кларка, Маршалла, Пігу), Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима. Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушень процесу відтворення. Тому в центр теорії Кейнса була поставлена проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання.

Вихідним у вивченні цієї проблеми є зрозуміння того, що "ефективний попит" є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший - це витрати суспільства на споживчі блага, другий - на інвестиції (капітальні блага), інакше кажучи - це споживчий та інвестиційний (виробничий) попит.

Кейнс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією трьох факторів:

  • 1. схильності до споживання;
  • 2. схильності до інвестицій;
  • 3. переваги ліквідності.

Відповідно до теорії Кейнса витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є в розпорядженні суспільства. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від абсолютного збільшення доходу, тобто кожний додатковий долар останнього хоч і збільшує споживання, але на суму меншу за цей долар. Кейнс назвав частку кожного додаткового долара даного доходу, яка використовується на споживання, граничною схильністю до споживання. З допомогою цього показника можна визначити, якою мірою приріст доходу впливає на приріст споживання

Відставання споживання від темпів зростання доходу, що є в суспільному розпорядженні, пов'язане з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський оборот. Підстави цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових стосунках, а в психології людини. Це його твердження відоме під назвою "основний психологічний закон". Економічна сутність цього закону полягає в тому, що зі зростанням доходу збільшується і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід, оскільки зростає схильність до заощаджень. Це, зрештою, стримує зростання попиту і споживання.

Дія "психологічного закону" може бути компенсована, на думку Кейнса, іншим фактором - схильністю до інвестицій, що визначає величину інвестиційного (виробничого) попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, за Кейнсом, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інакше кажучи, інвестиції можуть здійснюватися лише тоді, коли очікуваний прибуток перевищуватиме позичковий процент. Населення завжди використовує на споживання лише певну частку своїх доходів, а решту - заощаджує. Рішення про заощадження, таким чином, приймаються населенням паралельно з рішеннями про частку споживчих витрат у загальному обсязі доходу і цілком незалежно від вирішення фірмами (приватним бізнесом) питання про рівень інвестицій.

Економісти до Кейнса не звертали особливої уваги на той факт, що заощаджують споживачі, а інвестують - виробники, тобто рішення про заощадження та інвестиції приймають різні люди, не погоджуючи їх між собою. Кейнс зробив цей висновок одним із засадничих пунктів свого аналізу.

Іще одним фактором, котрий впливає на ефективний попит, Кейнс називає переваги ліквідності. Таку саму назву має і кейнсіанська теорія попиту на гроші. Ліквідність у Кейнса - це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу ліквіднішим, тому що побоюються значних фінансових втрат у разі зниження ділової активності. При цьому Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати передовсім гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал). Між сукупним попитом і фактором переваги ліквідності, на відміну від двох попередніх факторів, існує обернена залежність.

Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу.

На думку Кейнса, причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності прийняття основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій. Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, бо інвестиції, як правило, відстають від зростання заощаджень, виявляються меншими за останні, в результаті чого утворюються надлишкові заощадження, має місце відносне перенагромадження, і суспільство зазнає кризи або тривалої стагнації. Виходячи з цій концепції, Кейнс намагається з'ясувати і причини безробіття.

Наступним етапом стала кейнсіанська теорія зайнятості. На відміну від неокласиків Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку "ефективного попиту", а обсяг зайнятості - від рівня виробництва "національного доходу", тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

Кейнс усупереч панівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Він не тільки наголошував на необхідності запобігти за допомогою держави "урізанню" заробітної плати як нібито основного засобу ліквідації безробіття, а й прямо казав, що "найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати".

Революційний висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс визнає, що безробіття - органічно притаманне капіталізму явище, яке "неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм" та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції. Проте він стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва і за високого рівня безробіття та інфляції.

Розглядаючи кейнсіанську модель макроекономічної рівноваги, обов'язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора - зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів, і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається й перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову витрачаються, і т. д. Зрештою приріст національного доходу через певний час стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: що вища схильність до споживання, то більший мультиплікатор, і навпаки.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки, що зумовлюється багатьма суттєвими моментами:

  • 1. макроекономічний метод дослідження;
  • 2. висунення Кейнсом на перший план проблеми реалізації, або "ефективного попиту", яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;
  • 3. його теорії національного доходу в цілому та мультиплікатора органічно увійшли в посткейнсіанські теорії економічного зростання;
  • 4. Кейнс поєднав економічну теорію та економічну політику в одне ціле, покликане сприяти підтримуванню життєдіяльності капіталістичної системи господарства.

Резюме

Формування неокласичної теорії. Засновники неокласичної теорії. Теорія маржиналізму: об'єктивні передумови виникнення. „Маржинальна революція". "Суб'єктивний напрям" політекономії (70-80 рр. XIX ст.). Суб'єктивно-психологічний підхід в концепціях австрійської школи. Теоретичні розробки К. Менгера, Ф. Візера та Є. Бем-Баверка. Англійська школа, французька школа, австрійська школа, лозаннська школа, американська школа. Аналіз проблем виробництва і розподілу на основі концепції граничної продуктивності праці і капіталу. Кейнсіанство та його вплив на світову економічну думку. Об'єктивні передумови виникнення кейнсіанства . Розвиток кейнсіанства в різних країнах у післявоєнні роки. Теоретичні розробки неокейнсіанців: Р. Харрода, Е. Домара, Дж. Хікса, А. Хансена, П. Самуельсона. Об'єднання Дж. Хіксом ідей мультиплікатора і акселератора у визначенні національного доходу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >