< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Господарський розвиток і парадигми XX - початку XXI століть

Розвиток національних економік європейської цивілізації в системі світового господарства (1939-90-рр.)

Господарський розвиток в системі світового господарства США

США посідає особливе місце у сучасній світовій економіці перш за все тому, що мають не тільки регіональне панамериканське лідерство, а й глобальне, яке випливає з їх високого технологічного рівня розвитку практично усіх галузей виробництва та сфери послуг. США є провідною державою світу за переважною більшістю економічних показників. У 1998 році сукупний ВВП країни складав 7,7 трлн. дол., а вже у 2002 році він перевищив 8,3 млрд. дол. .

У роки світової війни (1939—1945 рр.) США виявилась єдиною державою, що не лише не зазнала краху, але навпаки, виявилася найпотужнішою країною, за цей період:

  • - обсяг промислового виробництва значно зріс;
  • - виплавка сталі збільшилася на 70%;
  • - електросталі, легованої сталі - більше ніж у 4 рази;
  • - видобуток кам'яного вугілля - на 60 %, а коксівного - в 4 рази.;
  • - розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі;
  • - не відставали і суднобудівна промисловість.
  • - спостерігається зростання продуктивності праці у воєнній промисловості на 35%;
  • — за роки війни це єдина країна, що не припиняла виробництво товарів мирного призначення, відповідно збільшилися державні капіталовкладення в економіку;
  • — збудовано 150 сталеплавильних заводів
  • — державна допомога у сільськогосподарському виробництві, особливо фермерам, переважно підвищення цін на виготовлену продукцію;
  • — зростання розмірів посівних площ, збільшення прибутків, що дало можливість оновити матеріально-технічну базу своїх господарств;
  • — можливість експортувати сільськогосподарську продукцію в переважну більшість країн.

Країна має домінуючі позиції у зовнішній торгівлі. її зовнішньоторговельний оборот вже зараз перевищує 1,5 трил. дол., тобто питома вага експорту США дорівнює 12,6% світового експорту. На відміну від інших постіндустріальних держав ця країна виступає потужним експортером сільськогосподарської продукції.

Друга світова війна (1939—1945 рр.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 50 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 р. сильною державою, була США. .

Істотно відбулися зміни у сільськогосподарському виробництві у зв'язку із технічним прогресом. Відбулося збільшення продуктивності праці у багато разів. У 1940 р. один фермер США забезпечував продуктами харчування 11 % жителів країни, в 1950 р. — вже 15,5. Диференціація ферм призвела до того, що з 1940 по 1945 р. зникло 281 тис. неконкурентоспроможних господарств і з'явилося 44 тис. нових великих ферм. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу. Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 р. до 33% у 1947 р . США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

Після війни частка США становила 60 % промислової продукції, 2/3 золотого запасу і 1/3 експорту капіталістичного світу. Наявність такого потенціалу дала можливість США на середину 1947 р. швидко й успішно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції .

У 40-90 рр. економіка країни була на шляху позитивного розвитку з великими капіталовкладеннями та з постійним зростанням доходів. Виробничі потужності країни перевищували потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій системі встановлювалася першість її національної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове виробництво. Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США. Вивіз американського капіталу збільшився, США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

В основу швидкої перебудови лягла американська модель економічного розвитку суспільства, в якій значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. У післявоєнні роки роль держави в економічному житті США зросла ще більше. Проте регулювання економіки, справляючи значний вплив на деякі види економічної активності або навіть контролюючи їх, не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за розв'язання багатьох економічних проблем, пов'язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого — не лише збереглися, а й набули подальшого розвитку ринкові відносини. Посилення регулювальних функцій держави виявилося в збільшенні урядових закупок, наданні субсидій приватним фірмам, у проведенні сприятливої податкової політики. Відбувався подальший розвиток державного підприємництва. Держава ставала великим власником і в усе більших масштабах здійснювала виробництво товарів та послуг.

Економічний стан країн Європейської цивілізації негативно впливав на світову економіку. Зросло соціальне розшарування населення, стали присутні такі явища як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища допомогти європейським країнам у відбудові господарства. У липні 1947 р. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

З квітня 1948 по 30 грудня 1951 року діяв план Маршала затверджений Конгресом США (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949р. — ФРН ) для організації допомоги була створена Адміністрація економічного співробітництва, місія якої діяла в цій країні. Допомога надавалася:

  • 1) безпроцентними позиками та "дарами", склад яких визначали;
  • 2) звичайними кредитами під малі проценти;
  • 3) у ряді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

Значення допомоги за планом Маршалла для різних країн не було однаковим. Найкраще реалізувала його можливості ФРН.

Європа розглядалася як єдиний економічний простір на підставі міжнародно-правового договору між країнами. Зазначимо, що Європа була не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціатором у виробленні й реалізації

плану. Завданнями плану були: відродження виробництва на

новій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі,

досягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення

справедливих обмінних курсів Радянський Союз відмовився від

допомоги за планом Маршалла, оскільки США відкинули такі

його вимоги. 1) кожна країна має самостійно визначати свої

потреби в допомозі та її форму; 2) розмежувати країни-

союзники, нейтральні й колишніх противників; 3) допомога

Німеччині повинна бути тісно пов'язана з проблемою репарацій.

Розвиваючись в середині XX століття у 50-60 роках відбулися істотні зміни в економіці як США так і інших країн. В країні був найбільший обсяг ВВП і рівень життя населення. Вперше почали формуватися умови та механізм переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку Спостерігається інтенсивне індустріальне піднесення, значно видозмінюється структура світового капіталістичного господарства, а саме:

  • - прискорена розвивається промисловість яка займає перші позиції
  • - виникають нові галузі, як радіоелектронна, аерокосмічна;
  • - впровадження НТП відкрило багато нових можливостей, що оновили транспортну діяльність, енергетичну;
  • - кожна економіка починає розвиватися в залежності від особливостей національного розвитку;
  • - застосування автоматизованої системи управління;
  • - скорочення економічної частки застарілих галузей: металургія, вугільна промисловість, суднобудування. та часткова науково-технічна їх модернізація;
  • - відбувається концентрація і централізація виробництва;
  • - зростає вагомість монополістичних об'єднань;
  • - роль держави у регулюванні економічних відносин посилюється;
  • — зростає необхідність у налагодженні міжнародних економічних відносинах;
  • — в 1957 р. утворюється Європейське Співтовариство.

У післявоєнні роки у зв'язку із економічними перетвореннями існуюча економічна думка не могла пояснити причин економічної нестабільності, а вчення Кейнса: "Загальна теорія" навпаки, містили аналіз визначальних факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, і пропонували конкретну програму дій. Але насправді, загальної системної форми ця програма не мала. Тому виникала необхідність у новому економічному мисленні, що могло об'єднати вчення Кейнса та неокласиків. Тому було сформовано нову теоретичну систему під назвою "неокласичний, або кейнсіансько-неокласичний синтез", його представниками були Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюельсон, Л. Клейн та ін.

В післявоєнний період в країнах Європейської цивілізації розпочинається економічне зростання, що вимагає у формуванні більш загальної концепції регулювання, пристосованої до економічного росту. Нова течія на перший план виносила розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса, яка змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною концепції Кейнса.

У 70—80-х роках відбулися глибокі зміни аграрному секторі економіки США. Було створено підприємства різних організаційно-правових форм господарювання, що відзначалися високою продуктивністю. До них відносять сімейні, які працювали на власному капіталі та кредитах комерційних банків (їх нараховувалась більшість, котрим належало 70 % землі, що виробляли 60 % сільськогосподарської продукції).

Партнерська ферма — це об'єднання членів однієї родини різних поколінь. Дана форма допомагає об'єднати капітали, земельні ділянки, матеріальні та трудові ресурси, що забезпечує зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва (вони володіли 16 % землі, що виробляли понад 16 % продукції галузі).

Сільськогосподарських кооперацій нараховувалось близько 60 тис. (займаючи 14 % землі, вони забезпечують 24% товарної продукції США).

Важлива роль належить кооперативам (нараховувалось майже 55 тис, а чисельність пайовиків — 4,5 мдн чол.) їх діяльність пов'язана із реалізацією готової продукції, забезпечення сільськогосподарських виробників технікою, фінансовими послугами.

Отже, значні зміни у розвитку сільського господарства сильно вплинули на економічний розвиток країни. Лише 3 % населення, яке займалося веденням сільського господарства практично повністю забезпечувало продовольством населення всієї країни. Великі обсяги виробництва дали можливість розвитку експорту сільськогосподарської продукції.

У 70-ті рр. у США посилюється пошук раціонального поєднання ринкових та регулюючих засад в економіці, створюється розвинута система соціального забезпечення. Паливно-енергетична криза 1973-1975 рр. прискорила перехід на нові технології, що заощаджують сировину, енергію і працю. Конкуренція з боку Японії активізувала впровадження мікропроцесорної та робототехніки, інформатики й автоматичних систем управління.

Сучасну модель економіки США не можна ідентифікувати тільки на одному рівні, скажімо віднести її до неоліберальної чи кейнсіанської у першу чергу через те, що погляди американських економістів та урядовців на роль держави перебували у постійному русі, так само змінювалася внутрішня та зовнішня політика. Проте, в умовах посилення процесів глобалізації світового господарства державне регулювання стає дедалі помітнішим. Так, в Економічній доповіді Конгресу США у 1998 році було сформульовано щонайменше три ключові елементи подальшої стратегії розвитку країни: скорочення дефіциту бюджету, інвестування у людський капітал, відкриття зарубіжних ринків.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >