< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Розвиток української економічної науки другої половини XIX - початку XX ст.

Теорії В.Н. Каразіна, М.А. Балудянського, Т.Ф. Степанова, В.І. Вернадського, М.І. Зібера

1. На рубежі XVII - XVIII ст. економічні знання в Україні, як і в багатьох країнах Європи, почали виокремлюватися зі світоглядної системи уявлень, перетворюючись щоразу більше на сферу професійних знань; і вже з кінця XVIII ст. в Україні відбувається процес формування економічної науки як окремої галузі знань.

На шляху цієї еволюції помітними є погляди Василя Н Каразіна (1773 - 1842) і М.А. Балудянського (1769 - 1847), кожен з яких займався розвитком поглядів на населення, працю і трудову діяльність.

У цей період ліберальний економіст В.Н. Каразін пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси. Наприклад, у концепції "Домоводства" вчений не тільки виступає прихильником трудової теорії, а й дослідником демографічних процесів в Україні, зокрема її Слобідсько-Української губернії. Він першим зробив докладний аналіз регіону в аспекті сіл і містечок, оцінив демографічний і трудовий потенціали у порівнянні з іншими губерніями Російської імперії та країнами Західної Європи (1708 - 1717).

Передусім Каразін відстоював сільськогосподарську діяльність. Особливо був прихильником освіченості, адже без неї, як він зазначав, усі зусилля виявляться марними. Вчений розглядав енциклопедичні зацікавлення просвітництвом, технічним удосконаленням, вільною працею у контексті її ефективної господарської діяльності, перспективної організації зайнятості.

Якщо В.Н. Каразін виражав перехідну епоху від загально-світоглядних до економічних поглядів на населення, працю та її мотивацію, то М.А. Балудянський - епоху економічної науки. Розглядаючи економічні теорії посередників, він став на позицію Адама Сміта з його трактуванням місця й ролі людської праці у створенні національного багатства. "Народне багатство, - стверджував Балудянський, - полягає у нагромаджені продукту валової праці. Взагалі на всякий товар, на виробництво якого використано більше праці, при обміні має більшу вартість".

Таким чином, він надавав великого значення продуктивній праці, під якою розумів працю у матеріальному виробництві, був прихильником вільної праці, а тому розробив проект звільнення селян Російської Імперії від кріпацтва.

Погляд на працю в інтерпретації класичного напрямку політичної економії довго тривав в Україні, економісти якої -Т.Ф. Степанов, В.І. Вернадський - надавали великого значення моральним цінностям, національним, культурним українським традиціям .

У першій половині XIX ст. професор Харківського університету Тихон Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної економії "Записки про політичну економію" (1844 р.), в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Т. Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в Харківському університеті, де згодом одержав освіту "найвідоміший слов'янський економіст" (за И. Шумпетером) М.І . Туган-Барановський .

Розвитку економічної науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І. Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >