< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Мета і завдання проведення освідування за кримінальним процесуальним законодавством України

У кримінальному провадженні будь-яка процесуальна дія має певну мету та виконує визначені для неї в кримінальному процесуальному законодавстві завдання. Не є винятком і така слідча (розшукова) дія, як освідування. Проте брак у КПК чіткого визначення мети й завдання освідування спричиняє в науковій юридичній літературі змішування цих понять. Зазначене зумовлює необхідність їх глибшого аналізу.

Питання мети і завдання освідування як слідчої дії розглядали у своїх працях О. А. Борідько, В. В. Вапнярчук, Ю. М. Грошевий. О. В. Капліна, Л. М. Лобойко, Б. Є. Лук'янчиков, Є. Д. Лук'янчиков, К. О. Чаплинський, А. П. Черненко, О. Г. Шило та інші. Однак численні дослідження цього дискусійного питання не забезпечили формування єдиної позиції та його єдиного тлумачення. Тож визначення мети й завдання освідування у кримінальному провадженні наразі залишається актуальним і потребує подальшого розроблення з метою окреслення випадків, у яких необхідно проводити саме освідування, а не іншу слідчу (розшукову) дію.

Аналіз висловлених у юридичній літературі поглядів щодо цього питання свідчить, що більшість авторів, досліджуючи аспекти освідування у кримінальному провадженні, використовують терміни "мета"[1] і "завдання"[2] щодо необхідності виявити або засвідчити наявність в особи особливих прикмет. Частиною 1 статті 241 КПК України регламентовано проведення освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Тож у процесуальних нормах аналізованого Кодексу однозначно не визначено ні мету, ні завдання освідування, а законодавче визначення "при "для" можна тлумачити як визначення і мети, і завдання освідування.

Поняття "мета" і "завдання" справді мають певну збіжність. Зокрема, у тлумачному словнику за редакцією Д. М. Ушакова "завдання" розкрито через поняття "мета"[3]. Проте, незважаючи на взаємозалежність зазначених понять, вони є самостійними категоріями, що підтверджено їх семантичним значенням. Мету визначають як те, що необхідно здійснити[4]. Тому вбачається, що безпосередня мета освідування як слідчої (розшукової) дії, відповідно до частини 1 статті 241 КПК України - це виявлення на тілі особи слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. При цьому вважаємо, що відсутність таких прикмет або слідів кримінального правопорушення чи їх невиявлення під час проведення освідування жодною мірою не свідчить про те, що мети не досягнуто, оскільки такий результат цієї слідчої (розшукової) дії може свідчити про непричетність особи до кримінального правопорушення. Зокрема, наведену позицію поділяє Т. В. Садова, визначаючи метою освідування встановлення наявності чи відсутності на тілі живої людини особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень чи інших природних ознак, що мають значення в кримінальній справі[5]. Отже, загальною метою освідування можна визначити формування доказів (обвинувальних чи виправдувальних), що підлягають обов'язковій фіксації у протоколі. У цьому контексті К. О. Чаплинський цілком слушно визначає як мету освідування з'ясування обставин учиненого злочину та розшук злочинців, що переховуються від слідства та суду[6]. Таким чином, на нашу думку, необхідно виокремлювати загальну та безпосередню мету освідування.

Завдання - це те, що потребує виконання, рішення[7] . Для визначення завдання освідування необхідно окреслити коло питань, які потребують виконання. Так, під час проведення освідування відповідно до процесуальної форми нагальною є потреба виконання комплексу передбачених для цієї слідчої (розшукової) дії заходів, спрямованих на пошук, установлення та фіксацію слідів злочину й особливих прикмет, що і є її завданням. Тому цілком слушним є твердження Ю. М. Чорноус про те, що завдання слідчих дій полягає в забезпеченні процесу доказування через виконання функцій збирання, дослідження, оцінки, використання доказів[8].

У юридичній літературі метою освідування називають виявлення або засвідчення слідів злочину[9], тілесних ушкоджень[10], інших властивостей та ознак[11], а також наявності або відсутності в особи психічних розладів, інших ознак, що дають підстави для висновку про зв'язок певної особи з подією6. На наше переконання, таке розширення мети освідування потребує належної аргументації та обґрунтування. В іншому разі занадто широке тлумачення зазначеного поняття суперечитиме процесуальній нормі КПК України, якою врегульовано порядок проведення освідування, і буде виходити за межі вказаної в ній безпосередньої мети.

Неоднозначність визначення мети освідування встановлено нами під час проведення в 2009-2012 роках анкетування 441 слідчого органів внутрішніх справ України. На запитання, чи проводиться освідування з метою встановлення на тілі особи слідів злочину, позитивно відповіли 234 слідчі (53,1 % від загальної кількості опитаних), указавши при цьому, що цю дію вони проводили як до, так і після порушення кримінальної справи. Про проведення освідування з метою встановлення слідів злочину, однак лише після порушення кримінальної справи, зазначили ще 117 слідчих (26,5 %), а 7 слідчих (1,6 %) зауважили, що із цією метою проводили освідування до порушення кримінальної справи. Лише 83 слідчі (18,8 %) цілком правильно, на наш погляд, визначили, що, відповідно до процесуальних вимог, освідування з метою встановлення на тілі особи слідів злочину вони не проводили, оскільки в цьому разі потрібно було призначати судово-медичну експертизу. Результати анкетування засвідчили неоднакове розуміння практичними працівниками необхідності проведення освідування, тому нагальною є потреба подальшого його дослідження не лише на теоретичному, а й на законодавчому рівнях.

Аналіз досвіду зарубіжних країн щодо цього питання виявив більш розширене, ніж у законодавстві України, визначення мети освідування у кримінальному провадженні. Зокрема, у частині 1 статті 119 КПК Республіки Молдова регламентується проведення освідування для встановлення на тілі особи слідів злочину або наявності в неї особливих прикмет[12]. Ще ширше визначає мету цієї слідчої (розшукової) дії законодавство інших країн. Відповідно до частини 1 статті 168 Кримінально-процесуального закону (КПЗ) Латвійської Республіки освідування проводять з метою виявлення слідів злочинного діяння, особливих прикмет, а також з'ясування особливого фізіологічного стану та фізичного розвитку особи[13]. У частині 1 статті 179 КПК Російської Федерації зазначено, що освідування здійснюють за необхідності виявлення на тілі особи особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень, стану сп'яніння або інших ознак, які мають значення для справи[14]. Аналогічно сформульовано мету освідування в частині 1 статті 206 КПК Республіки Білорусь. Цікавим є визначення мети цієї слідчої дії в кримінально-процесуальному законодавстві Республіки Узбекистан. Так, відповідно до статті 142 КПК Республіки Узбекистану, провадження освідування відбувається, коли необхідно виявити на тілі людини властивості та ознаки, що мають значення для справи, особливі прикмети, дані про фізичний розвиток, плями, подряпини, садна, синці, виявити стан алкогольного сп'яніння, інший фізіологічний стан.

На перший погляд, розширення мети, якої можна досягнути під час проведення освідування, мало б бути позитивно сприйнято науковцями та практичними працівниками, однак воно спричинило заперечення, які не можна визнати безпідставними. Наприклад, С. А. Шейфер зауважує, що слідчий простим спостереженням не може виявити в особи стан сп'яніння, бо звичайні ознаки цього стану: запах алкоголю, невпевнена хода, плутане мовлення, червоний колір обличчя тощо - багатозначні й можуть бути притаманні іншим станам людини: хворобі, яка супроводжується прийомом ліків, утомі, страху тощо. Тому в цій ситуації слідчий має направити особу до відповідної медичної установи, у якій із застосуванням прийомів судово-медичного дослідження спеціаліст дійде висновку щодо цього питання. Однак слід з'ясувати, чим ця діяльність буде різнитися з експертизою[15] . Поділяючи висловлену думку, зауважимо, що визначення стану організму людини, зокрема сп'яніння, потребує використання спеціальних знань і його слід вирішувати під час проведення огляду, а не освідування. Саме так донедавна було вирішено це питання у спільному наказі МВС України, Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) та Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів" від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18[16]. Нині цей наказ скасовано, однак чинною є постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 110, якою затверджено Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду . Цю дію можуть здійснювати або вповноважена особа Державтоінспекції на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом України, або лікар закладу охорони здоров'я в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання МОЗ України. На наш погляд, у цьому випадку цілком слушно йдеться саме про огляд, під час проведення якого визначають фізичний стан особи. Адже освідування не передбачає й не може передбачати будь-які дослідження над людиною.

Протилежну позицію про те, що під час освідування можливе встановлення стану людини, обґрунтовують, зокрема, Д. С. Карев[17], М. І. Бажанов[18], Д. Л. Василенко[19]. Однак, не випадково, на нашу думку, норму щодо освідування розміщено в тій самій главі КПК України, що й огляд. За пізнавальними прийомами й сутністю огляд й освідування мають багато спільного й різняться лише об'єктом пізнавальної діяльності: для освідування - це тіло живої людини. Шляхом звичайного огляду тіла людини можна виявити лише зовнішні ознаки, а не внутрішні властивості й стани організму, що потребує спеціального дослідження. Оскільки ні слідчий, ні судовий медик таких досліджень не проводять, а лише документують зовнішні ознаки на тілі людини, установлені ними візуально чи з використанням найпростіших технічних засобів (збільшувальне скло, ліхтар, лінійка тощо), виявлення так званих ознак сп'яніння або вживання наркотичних речовин може зумовити потребу проведення ґрунтовнішого огляду, забору й дослідження крові, сечі тощо, а під час кримінального провадження - призначення експертизи. Саме тому науковці Російської Федерації цілком слушно вносять пропозицію про вилучення із відповідної статті КПК положення про те, що освідування призначають для виявлення стану сп'яніння.

Отже, незважаючи на те, що кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає проведення освідування для встановлення алкогольного сп'яніння особи, у теорії та практиці кримінального процесу питання про підстави проведення освідування у випадках, коли необхідно встановити стан людини, залишається дискусійним.

У контексті реформування кримінального процесуального законодавства України цікаво зазначити, що розширене визначення мети освідування, обумовлене вимогами правозастосовної діяльності, запропонували також автори діючого КПК України. Якщо за частиною 1 статті 193 КПК України 1960 року метою освідування було визначено виявлення або засвідчення наявності в обвинуваченого, підозрюваного або в потерпілого чи свідка виключно особливих прикмет, то з прийняттям і набранням чинності КПК України 2012 року під час проведення освідування додано й іншу мету - виявлення на тілі особи слідів кримінального правопорушення (частина 1 статті 241 цього Кодексу).

З цього приводу Є. Д. Лук'янчиков зазначає, що у процесі пізнавальної діяльності з розкриття злочину спочатку досліджують його сліди (предмети, факти), які згодом можуть стати судовими доказами. Тому слід розрізняти "фізичне" виявлення майбутніх джерел доказів і початок формування доказів у кримінальному процесі шляхом застосування передбачених для цього законом засобів[20] . Тож для аналізу доцільності проведення освідування з метою виявлення або засвідчення в особи слідів злочину доцільно розглянути зазначене поняття.

У криміналістиці сліди злочину розглядають у широкому та вузькому значеннях. Сліди злочину в широкому значенні - це будь-які зміни в навколишньому середовищі, причинно пов'язані з подією злочину[21].

У вузькому (трасологічному) значенні слідами злочину є матеріально фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому, а також нашарування, відшарування та інші подібні їм результати механічного, термічного, хімічного та інших впливів[22]. їх називають слідами-відображеннями (сліди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злочину тощо). За їх допомогою можна встановити тотожність або визначити групову належність об'єкта, який залишив сліди, виявити механізм утворення слідів, обставини їх виникнення та інші питання, пов'язані з установленням умов і механізму вчинення злочинів.

Розглядаючи сліди злочину як джерела криміналістичної інформації, М. В. Салтевський визначає їх як ідеальні та матеріальні відображення, що є джерелами відомостей, інформації для пізнання події злочину. Поділяючи джерела інформації на особистісні (люди) та речові (речі), цей автор дійшов висновку, що люди як матеріальні тіла відображають енергетичний вплив матеріально - на тілі залишаються сліди-зміни живої тканини людини. Отже, до особистісних слідів злочину, установлюваних під час освідування, можна віднести сліди нігтів, зубів, тілесні ушкодження тощо. Тому виокремлювати як мету освідування виявлення або засвідчення в особи тілесних ушкоджень, як пропонують О. А. Борідько та В. В. Логінова[23], недоцільно, оскільки це поняття охоплено визначенням слідів злочину. Ми поділяємо точку зору авторів, які визначають сліди злочину як будь-які тілесні пошкодження, кров та інші сліди[24].

Речі - прості матеріальні об'єкти - відображають взаємодію шляхом елементарного копіювання або поділу цілого на частини, тобто джерелом безпосередньо є предмет, його частина або копії його контактуючих частин (сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини)[25]. Стосовно матеріальних носіїв інформації, що використовуються для розкриття злочинів, можна говорити про інформацію, яка свідчить про ознаки (властивості) об'єкта відображення, у тому числі про суб'єкта дії, та про інформацію щодо ознак механізму дії (події). Так, мікросліди у вигляді пилу, бруду, плям, часток різноманітних речовин, кров, слина, запахи може бути встановлено й на одязі освідуваної особи. Слід зауважити, що сліди злочину, установлені під час освідування, мають бути матеріального характеру і сприйматися на рівні чуттєвого пізнання.

Сліди злочину є результатом контакту особи, яка підлягає освідуванню, з:

  • - іншою людиною (сліди крові, мозкової речовини, волосся, волокна одягу);
  • - засобами вчинення злочину (сліди пороху, мастила);
  • - предметами обстановки місця злочину (частки ґрунтово-рослинного походження, скла);
  • - звіром, домашньою твариною (укуси, шерсть).

Стосовно освідування О. А. Подопригора та В. І. Ігнашин визначають сліди злочину як наслідки злочину, що виявляються в змінах зовнішніх характеристик стану тіла людини.

Таким чином, визначення метою освідування у кримінальному процесуальному законодавстві України встановлення слідів кримінального правопорушення відповідає потребам практичної діяльності, оскільки їх виявлення на тілі чи одязі конкретної людини може свідчити про: спробу проникнення на місце вчинення кримінального правопорушення; спробу його вчинення; виготовлення або підготовку знарядь; перебування особи в певному місці, зокрема й на місці події; характер дій, спрямованих на досягнення злочинного результату; контакт злочинця із жертвою злочину чи об'єктами злочинного посягання; боротьбу злочинця з потерпілим; характер дій, спрямованих на приховування кримінального правопорушення. Однак, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 242 чинного КПК України, установлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень можливе лише під час проведення судово-медичної експертизи.

Поряд з терміном "сліди кримінального правопорушення", важливого значення набуває визначення змісту поняття "особливі прикмети", оскільки в КПК його не розкрито. У криміналістичній літературі особливі прикмети нерозривно пов'язані з ученням про зовнішні ознаки людини, які характеризують зовнішню будову тіла людини[26]: особливості її голови й обличчя, статури, деякі функції її організму, а також прикмети одягу та інших речей, що постійно нею використовуються. На думку С. В. Мілюкова, особливе значення мають біологічні властивості людини, до яких належать: загальнофізичні особливості (раса, стать, вік); анатомічні (зріст, риси обличчя та інші); функціональні (постава, хода, міміка тощо), генетичні (кров, тканини тіла, потожирові речовини, що надають запах)[27].

Будь-яке матеріальне утворення, зокрема й людина, як стверджує В. Г. Хахановський, має певні якості. Фізичні якості, на думку цього автора, слід поділяти на два види:

  • - зовнішні (анатомічні) - характеризують будову тіла загалом та його частин. Зовнішні ознаки відображаються в матеріальних та ідеальних слідах. Матеріальні сліди при цьому - копії зовнішніх ознак, що утворюються внаслідок контакту й елементарного віддзеркалення. Ідеальні - розумові образи, що виникають у пам'яті людини після сприйняття ознаки;
  • - внутрішні (структурні) - характеризують будову тканин окремих органів, склад різноманітних виділень людського організму. Ці властивості відображаються зовні якісно-кількісними ознаками, які надають можливість установлювати групову належність порівнюваних зразків крові, волосся, виділень людського організму (поту, слини, сперми). Отже, фізичні якості людини є джерелом криміналістичної інформації.

За механічної взаємодії тіла людини з матеріальними предметами, продовжує зазначений науковець, відбувається елементарне відображення джерела, тобто копіювання зовнішніх контурів одного об'єкта чи його частин на іншому (наприклад, утворення слідів рук, ніг, зубів, губ та інших частин тіла людини)[28].

Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні. До власних належать елементи й ознаки зовнішності людини, що виявляються у процесі її життєдіяльності. Ці ознаки можуть стати особливими прикметами. Супутні ознаки визначають особливості та прикмети одягу, взуття, інших предметів, які носить людина при собі[29].

Особливі прикмети, на думку В. Ю. Шепітька, - це відмінні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливими прикметами Ю. Г. Торбін уважає ознаки зовнішності, що виникають і виявляються як відхилення від природної (нормальної) анатомічної та морфологічної будови й розвитку тіла людини, зовнішнього вияву функцій організму, які можна сприймати на чуттєвому рівні й надають можливість установлювати тотожність або пізнання конкретної особи в процесі розкриття й розслідування злочинів.

Особливі прикмети, що можуть виявлятися під час освідування, М. Г. Щербаковський поділяє на:

  • - особливості, аномалії анатомічної будови вроджені та набуті;
  • - особливості окремих елементів зовнішності;
  • - навички, що вказують на діяльність особи, яка підлягає освідуванню (проникнення до слизової оболонки вугільного пилу).

Водночас А. П. Шеремет особливі прикмети відносить до ознак будь-якого походження, які характеризують людину як живу динамічну систему, містяться на відкритих частинах тіла та привертають увагу з першого погляду своєю незвичайністю (формою, розміром, кольором).

З точки зору зазначеного автора, це різні анатомічні або функціональні ознаки й аномалії організму людини, що зрідка трапляються та вирізняються високою стійкістю. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, викривлення хребта, родимі плями, бородавки тощо[30].

На думку О. Г. Потапової, у кримінально-процесуальному законі визначення особливих прикмет необхідно розуміти вузько: як ознаки, що зрідка трапляються та є відхиленням від нормальної будови або стану (аномалії). Особливі прикмети - це індивідуальні ідентифікаційні ознаки особи, що не мають групової належності .

У наведених визначеннях увагу акцентовано на особливих прикметах як відхиленнях від нормального анатомічного розвитку, порушеннях функціонування організму людини із зовнішнім виявом. Загалом можна погодитися із цим розумінням особливих прикмет, ураховуючи їх специфічність та інформативність у кримінальному провадженні.

Особливі прикмети, зазвичай, доступні для спостереження та привертають увагу, надають можливість одразу виділити окрему особу з групи людей. їх прийнято називати прикметами, що впадають в око. Вони можуть бути вродженими або набутими. До особливих прикмет, на думку В. О. Маркуся, належать:

  • - надзвичайно високий або низький зріст;
  • - горбатість, сутулість;
  • - виражена кульгавість, брак чи дефекти кінцівок (ніг, рук, пальців, вух тощо);
  • - брак ока, протез ока, більмо, сліпота, брак зубів, дефекти зубів, наявність коронок, мостів;
  • - аномалії мовлення (шепелявість, акцент, заїкання, ознаки діалекту тощо);
  • - родимі плями, родимки, веснянки, бородавки, шрами, рубці, сліди опіків, вугрі на обличчі, сліди віспи тощо[31].

Як особливі прикмети С. Л. Мельник розглядає сліди пластичних операцій. У сучасному розумінні до них належать такі операції, під час яких пересаджують живі та мертві тканини від іншої людини чи тварини, а також операції, що мають за мету виправлення форми або зміну положення органів. Виникнення рубців - неминучі наслідки будь-якої хірургічної операції. Тож пошук шрамів як особливих прикмет, що залишилися після пластичної операції, так само може бути метою проведення освідування.

До особливих прикмет належать також татуювання - наколоті особливою фарбою візерунки на тілі3. Татуювання посідають провідне місце серед нашкірних особливих прикмет. Це штучне порушення цілісності шкіряної поверхні особи за допомогою колючих (ріжучих) інструментів і подальше введення в шкіру фарбованих речовин з метою отримання стійких малюнків й інших зображень4. За своїм змістом, формою вони можуть бути у вигляді окремих цифр, букв, словосполучень, зображень людей, звірів, птиць, міфологічних сюжетів тощо. Деякі татуювання є змістовними витворами, виконаними на досить високому художньому рівні. Найчастіше татуювання трапляються в людей, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також у військових і цивільних моряків, військовослужбовців, передусім десантників, морських піхотинців, спецназівців та інших. У злочинному середовищі татуювання часто відображають протиправні наміри, соціально-моральні установки, загальний характер кримінальної символіки або визначають місце татуйованого в злочинній ієрархії5. їх розміщення може бути різноманітне: від фаланг пальців рук до стоп ніг, як на відкритих ділянках тіла, так і на закритих одягом, головними уборами чи взуттям.

Досліджуючи татуювання як особливі прикмети, важливо визначати криміналістичне значення "кримінального" татуювання та встановлювати можливості використання отриманої інформації про його прихований зміст під час розкриття й розслідування злочинів, учинених особами, які перебували в установах виконання покарань. На думку А. П. Геля, шляхом тлумачення прихованого змісту "кримінального" татуювання особи можна отримати інформацію про: відомості персоно-графічного характеру; соціальне становище; пам'ятні події в житті засудженого; ставлення до злодійських правил і звичаїв; етапи злочинної діяльності засудженого; вид режиму установи, у якій відбував покарання засуджений; вид виправно-трудової установи, у якій відбував покарання засуджений; склад учиненого злочину; злочинну спеціалізацію та кваліфікацію; спосіб і місце вчинення злочину засудженим; наявність злочинного досвіду; статус у злочинній ієрархії; належність до конкретного злочинного угруповання; причини злочинного способу життя; наявність негативних звичок; сексуальну орієнтацію; ставлення до навколишніх; особистісні якості; особистісні поведінкові установки; ставлення до соціальних інститутів та норм; психологічний стан; естетичні уподобання; ставлення до релігії тощо. Зазначений автор уважає, що, на відміну від інших особливих прикмет зовнішності засудженого, "кримінальне" татуювання може бути джерелом такої значної за обсягом інформації, яка надає можливість отримати відомості не лише про фізичні властивості особи - ознаки її зовнішності та їх особливості, а й інші (соціальні, психологічні властивості й ознаки особи тощо). Необхідно враховувати, що "кримінальне" татуювання виконує також і комунікативну функцію - за його допомогою злочинці розпізнають "своїх" серед інших людей. "Кримінальне" татуювання є, водночас, і знаковою системою спілкування, і засобом стигматизації та прикрашання[32].

Поділяючи позицію щодо значущості інформації, похідної від татуювання, додамо, що шляхом проведення освідування особи з метою виявлення татуювання як особливих прикмет отримують факти, що характеризують особу обвинуваченого як обставину, що підлягає доказуванню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 91 КПК України. Водночас в частині 1 статті 88 КПК України визначено пряму заборону використання доказів, які стосуються судимостей особи або вчинення нею інших правопорушень, що не є предметом кримінального провадження, відомостей щодо характеру особи та його окремих рис на підтвердження її винуватості. Аналіз указаної норми КПК свідчить про таке: якщо пошук татуювань на тілі особи здійснюють з метою перевірки та підтвердження показань потерпілих чи свідків, отриману інформацію можна й необхідно використовувати як докази, а протокол освідування - як джерело доказів. В інших випадках наявність на тілі підозрюваного татуювань можна використати з тактичною метою лише як орієнтовну інформацію щодо цієї особи.

Проанкетовані нами слідчі МВС України, визначаючи поняття особливих прикмет, віднесли до них такі ознаки зовнішності: татуювання - 265 слідчих (60,1 %); шрами — 257[33] слідчих (58,3 %); родимі плями, родимки- 170 слідчих (38,5 %); фізичні вади- 64 слідчі (14,5 %); брак частин тіла — 62 слідчі (14,1 %); анатомічні особливості — 58 слідчих (13,2 %); травми та рубці - 30 слідчих (6,8 %); бородавки - 19 слідчих (4,3 %); опіки — 18 слідчих (4,1 %); тілесні ушкодження— 15 слідчих (3,4 %); кульгання— 14 слідчих (3,2 %); колір волосся— 10 слідчих (2,3 %); синці - 8 слідчих (1,8 %); порізи - 6 слідчих (1,4 %); характерне мовлення — 5 слідчих (1,1 %); будова зубів і зубних протезів -5 слідчих (1,1 %); особливості одягу — 1 слідчий (0,2 %); плями крові та хімічні речовини — 1 слідчий (0,2 %).

З відповідями практичних працівників на зазначене питання загалом можна погодитися. Водночас плями крові та хімічних речовин навряд можна вважати особливими прикметами - вони можуть бути слідами злочину як ознаки, що мають значення для справи.

Слід зауважити, що не лише сама людина має особливі прикмети, до них можуть належати й особливості одягу. Однак питання огляду одягу особи під час проведення освідування в юридичній науці є дискусійним. Зокрема, А. К. Гаврилов зазначає: якщо під час проведення освідування виникає необхідність оглянути одяг, то такий огляд не є змістом освідування[24]. Цю думку поділяє М. Г. Щербаковський, уважаючи, що до особистого обшуку входить огляд одягу та взуття особи, якого немає під час освідування[35]. У таких випадках, зазначає З. Зінатуллін, необхідно проводити дві самостійні слідчі дії - огляд одягу та освідування[36]. З позицією цього науковця погоджується низка російських криміналістів, які вважають, що освідування може супроводжуватися оглядом одягу, проте ці дії оформлюють різними процесуальними документами - протоколом освідування та протоколом огляду одягу[37]. Натомість, на думку С. О. Сафронова, за наявності необхідності слідче освідування може бути доповнене оглядом одягу, результати якого потрібно фіксувати у протоколі освідування[38].

Ми схиляємося до позиції, згідно з якою під час освідування підлягає огляду як тіло живої людини, так й одяг, у якому особа перебуває під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Наведене твердження раніше відповідало положенню частини першої статті 193 КПК України 1960 року, де було регламентовано, що за необхідності виявити або засвідчити наявність в обвинуваченого, підозрюваного або в потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий проводить освідування. Відповідно до змісту зазначеної процесуальної норми, не мало значення, які саме особливості особи буде встановлено: функціональні чи анатомічні, власні чи супутні, зокрема й особливі прикмети одягу. Тож положення щодо огляду одягу та взуття під час проведення освідування, на наше переконання, має бути зафіксовано також у частині 1 статті 241 КПК України 2012 року.

Водночас привертає увагу та обставина, що в частині 1 статті 241 КПК України прямо зазначено про проведення освідування для виявлення саме на тілі особи слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. На наш погляд, така конструкція цієї норми суттєво знижує інформативне значення освідування як самостійної слідчої (розшукової) дії, спрямованої на збирання доказів відповідно до частини 2 статті 93 КПК України.

Аналізуючи питання особливих прикмет одягу, розглянемо семантичне тлумачення поняття "прикмета". У Тлумачному словнику російської мови визначено, що це відмітні властивості, ознаки, за якими можна впізнати кого-небудь або що-небудь[39]. Аналогічним є визначення цього поняття у Великому тлумачному словнику сучасної української мови[40]. Тож до цих прикмет, на наш погляд, можуть належати предмети як живої, так і неживої природи, зокрема предмети одягу: незвичайно великі або малі розміри предметів одягу, незвичний покрій або фасон, наявність різних специфічних деталей і фурнітури (ґудзики своєрідної форми, пряжки, брошки-вензелі, монограми, аплікації тощо); яскравий колір одягу або розфарбовування предметів одягу; невідповідність одягу порі року. До особливих прикмет взуття належать, наприклад, дуже висока платформа, незвичні для певних місць форма, покрій чи разючий колір. Особливі прикмети мають і предмети, які людина постійно носить при собі: окуляри, парасольки, тростини, сумки й портфелі, прикраси тощо.

На одязі та взутті можуть зберегтися різні сліди злочину, зокрема: сліди від впливу знаряддя вчинення злочину, кров, сперма, різні мікрочастини, що стосуються розслідуваної події. Одночасне освідування й зіставлення наявних на тілі особи, яку освідують, слідів з різними слідами на одязі, взутті дозволяє повно й точно встановити динаміку подій, які мали місце в минулому. У цьому контексті погодимося з Д. Л. Василенком, який зазначив, що не на шкоду повноті та якості проведення слідчої дії цим досягається економія часу й процесуальних коштів[41].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що мета та завдання освідування як передбаченої КПК України слідчої (розшукової) дії хоча й взаємозалежні між собою категорії, але вони є різними за своєю сутністю. Так, метою освідування, яку пропонуємо визначати як безпосередню, є виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Загальною метою освідування як слідчої (розшукової) дії є формування доказів, зафіксоване у протоколі освідування. Натомість завданням освідування є виконання комплексу процесуальних дій відповідно до вимог процесуального закону, спрямованих на пошук слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, до яких належать не лише ознаки зовнішності (будова і розвиток тіла людини, зовнішній вияв функцій організму), які можна сприймати на чуттєвому рівні й надають можливість установлювати тотожність конкретної особи під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, а й одяг загалом, його окремі предмети та елементи.

  • [1] Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий : [моногр.] / Аленин Ю. П. - Одесса : Центрально-Украин. изд-во, 2002. - С. 211; Грошевой Ю. М. Досудове розслідування кримінальних справ : навч.-практ. посіб. / [Грошевой Ю. M., Вапнярчук В. В., Капліна О. В., Шило О. Г.] ; за заг. ред. Ю. М. Грошевого. - X. : Вид. "ФШН". 2009. - С. 104; Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальна регламентація слідчих дій : [моногр.] / Л. M. Лобойко, А. П. Черненко. - Дніпропетровськ : Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 132; Лук'янчиков Є. Д. Освідування і право особи на недоторканність / Є. Д. Лук'янчиков, Б. Є. Лук'янчиков // Часопис Нац. ун-ту "Острозька академія". (Серія "Право"). - 2011. - № 1 (3). - 15 с. [Електронний ресурс] - Режим доступу до журн. : http ://nbuv.gov.ua/e-journals/Choasp/2011_1/11lydonn.pdf; Садова T. В. Захист прав людини при освідуванні та отриманні зразків для експертного дослідження / Т. В. Садова // Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні : матеріали міжрегіон. на-ук.-практ. конф., присвяченої проголошенню Загальної декларації прав людини (Івано-Франківськ, 8 груд. 2009 p.). - Івано-Франківськ : ПЮІ ЛьвДУВС, 2010. - С 185; Янченко І. М. Освідування як самостійна слідча дія з ознаками кримінально-процесуального примусу / І. М. Янченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту внутр. справ. - 2008. - № 43. - С. 124.
  • [2] Борідько О. А. Освідування та тактика його проведення при розслідуванні умисних тілесних ушкоджень [Електронний ресурс] / О. А. Борідько, В. В. Логінова. - Режим доступу : radnuk.info/statti/555-kriminalist/14626-2011-01-18; Логінова В. В. Особливості проведення освідування при розслідуванні тілесних ушкоджень / В. В. Логінова // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - 2008. - Спец. вип. № 5. - Ч. 3. - С 120; Чаплинський К. О. Тактичне забезпечення проведення освідування / К. О. Чаплинський // Вісн. Акад. митної служби України. (Серія "Право"). - 2011. - № 1 (6). - С 167.
  • [3] Толковый словарь русского языка : в 4 т. / под ред. Д. Н. Ушакова [Электронный ресурс]. - M. : CD - изд-во "Media Group", 2012. - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) : цветн. ; 12 см. - Систем. требования : Pentium-100 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/XP. - Название с титул. экрана.
  • [4] Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений [Электронный ресурс] / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. - M. : CD - изд-во "Media Group", 2012. - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) : цветн. ; 12 см. - Систем. требования : Pentium-100 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/XP. - Название с титул. экрана.
  • [5] Садова Т. В. Обмеження прав і свобод у кримінальному судочинстві України та держав англо-американської правової системи в контексті міжнародних стандартів : моногр. / Садова Т. В. ; [за ред. доц. С. M. Смокова]. - Івано-Франківськ, Надвірна : ЗАТ "Надвірнянська друкарня". 2011. - С 144.
  • [6] Чаплинський К. О. Тактичне забезпечення проведення освідування / К. О. Чаплинський // Вісн. Акад. митної служби України. (Серія "Право"). - 2011. - № 1 (6). - С 167.
  • [7] Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений [Электронный ресурс] / С. И. Ожегов, Н. Ю . Шведова. - M. : CD - изд-во "Media Group", 2012. - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) : цветн. ; 12 см. - Систем. требования : Pentium-100 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/XP. - Название с титул. экрана.
  • [8] Чорноус Ю. М. Слідчі дії: поняття, сутність, напрями розвитку та удосконалення : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Чорноус Юлія Миколаївна. - К., 2005. - С 15.
  • [9] Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальна регламентація слідчих дій : [моногр.] / Л. М. Лобойко, А. П. Черненко. - Дніпропетровськ : Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. 2006. - С 132; Стахівський С. M. Слідчі дії як основні засоби збирання доказів : [наук.-практ. посіб.] / Стахівський С M. - К. : Атіка, 2009. - С. 31.
  • [10] Логінова В. В. Особливості проведення освідування при розслідуванні тілесних ушкоджень / В. В. Логінова // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - 2008. -Спец. вин. № 5. - Ч. 3. - С. 120.
  • [11] Грошевой Ю. М. Досудове розслідування кримінальних справ : навч.-практ. посіб. / [Грошевой Ю. М., Вапнярчук В. В., Капліна О. В., Шило О. Г.] ; за заг. ред. Ю. М. Грошевого. - X. : Вид. "ФІНН", 2009. - С. 104; Криминалистика : учеб. для вузов / [Аверьянова Т. В., Белкин Р. С, Корухов Ю. Г., Российская Е. Р.] ; под ред. Р. С. Белкина. -3-е изд., перераб. и доп. - М. : НОРМА, 2007. - С. 570.
  • [12] Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова : [Электронный ресурс]. - Режим доступа: legislationline.org/ru/documents/section/criminal-codes.
  • [13] Уголовно-процессуальный закон Латвийской Республики / Biznesa informacijas birojs. -Riga, 2007. - 212 с.
  • [14] Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации : [Электронный ресурс]. - Режим доступа: legislationline.org/ru/documents/section/criminal-codes.
  • [15] Шейфер С. А. Проблемы развития системы следственных действий в УПК РФ / С. А. Шейфер // Уголовное право. - 2002. - № 3. - С. 92.
  • [16] Інструкція про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів : наказ МВС, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства юстиції України від 24 лют. 1995 р. № 114/38/1536-18 (Нормативний документ МВС, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства юстиції України. Інструкція) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0055-95.
  • [17] Карев Д. С. Дознание и предварительное следствие / Д. С. Карев // Советский уголовный процесс : [учеб.] / под ред. Д. С. Карева. - М. : Юрид. лит., 1975. - С 237.
  • [18] Бажанов М. И. Предварительное следствие / М. И. Бажанов // Советский уголовный процесс : [учеб.] / Бажанов М. И. ; под общ. ред. М. И. Бажанова и Ю. М. Грошевого. - К. : Вища шк., 1978. - С 221.
  • [19] Василенко Д. Л. Обмеження окремих прав громадян під час досудового провадження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Василенко Дмитро Леонідович. - К., 2008. - С 78.
  • [20] Лук'янчиков Є. Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів : [моногр.] / Лук'янчиков Є. Д. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - С. 52.
  • [21] Когутич І.І. Криміналістика : [курс лекцій] / Когутич І. І. — К. : Атіка, 2008. - С. 59; Криминалистика : учеб. для вузов / [Аверьянова Т. В., Белкин Р. С, Корухов Ю. Г., Российская Е. Р.] ; под ред. Р. С. Белкина. — 3-е изд., перераб. и доп . — М. : НОРМА, 2007. — С. 195; Криміналістика : підруч. / [Шепітько В. Ю., Коновалова В. О. , Журавель В. А. та ін.] ; / за ред. проф. В. Ю. Шепітька. — X. : Право, 2008. — С. 59.
  • [22] Криміналістика. Академічний курс : підруч. / [Т. В. Варфоломеєва, В . Г. Гончаренко, В. І. Бояров та ін.]. - К. : Юрінком Інтер, 2011. — С. 97; Скригонюк М. І. Криміналістика : [підруч.] / Скригонюк М. I. — К. : Атіка, 2005. — С. 468; Шеремет А. П. Криміналістика : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Шеремет А. П. — К. : Центр учбової л-ри, 2009. — С. 104.
  • [23] Борідько О. А. Освідування та тактика його проведення при розслідуванні умисних тілесних ушкоджень [Електронний ресурс] / О А. Борідько, В. В. Логінова. - Режим доступу : radnuk.infb/statti/555-kriminalist/14626-2011-01-18. - Назва з титул. екрану. - С. 1.
  • [24] Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности) : учеб. пособие для вузов МВД СССР / [А. К. Гаврилов, Ф. В. Глазырин, С. П. Ефимичев и др.] .- Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1984. - С 53.
  • [25] Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі) : [підруч.] / Салтевський М. В. -К : Кондор, 2005. - С 88.
  • [26] Біленчук П. Д. Криміналістика (криміналістична техніка) : курс лекцій / [П. Д. Біленчук, А. П. Гель, В. М. Салтевський, Г. С. Семаков]. — К. : Міжрегіон. акад. упр. персоналом, 2001. — С. 183.
  • [27] Милюков С. В. К вопросу об идентификационно значимых свойствах человека при установлении личности в ходе раскрытия и расследования преступлений / С. В. Милюков // Вест. криминалистики. — 2011. — Вып. 1 (37). — С. 144.
  • [28] Хахановський В. Г. Проблеми теорії і практики криміналістичної інформатики : [моногр.] / Хахановський В. Г. - К. : Вид. дім "Аванпост-Прим", 2010. - С. 107.
  • [29] Криміналістика : підруч. / [Біленчук П. Д., Лисиченко В. К., Клименко Н. І. та ін.] ; за ред. П. Д. Біленчука. - [2-ге вид., випр. і доп.]. - К. : Атіка, 2001. - С. 236.
  • [30] Шеремет А. П. Криміналістика : навч. посіб. для студ . вищ. навч. закл. / Шеремет А. П. — К. : Центр учбової л-ри, 2009. — С. 184.
  • [31] Маркусь В. О. Криміналістика : [навч. посіб.] / Маркусь В. О. — К. : Кондор, 2007. — С. 237-238.
  • [32] Гель А. П. Криміналістичний аспект дослідження особи, засудженої до позбавлення волі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / А. П. Гель. — К, 2002. — С. 11-12.
  • [33] За умовами анкетування, це питання може передбачати декілька варіантів відповідей.
  • [34] Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности) : учеб. пособие для вузов МВД СССР / [А. К. Гаврилов, Ф. В. Глазырин, С. П. Ефимичев и др.] .- Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1984. - С 53.
  • [35] Щербаковский М. Г. Криминалистика : пособие по подгот. к гос. (выпускному) комплексному экзамену / Щербаковский М. Г. - X. : Прометей-Прес, 2004. - С 54.
  • [36] Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность (Вопросы теории и практики) / Зинатуллин 3. 3. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1981. - С 110.
  • [37] Криминалистика : учеб. для вузов / [Аверьянова Т. В., Белкин Р. С, Корухов Ю. Г., Российская Е. Р.] ; под ред. Р. С Белкина. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : НОРМА, 2007. -С. 570-571.
  • [38] Сафронов С. О Методика розслідування умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень / Сафронов С О - X., 2003. - С. 120.
  • [39] Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений [Электронный ресурс] / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. - М. : CD - изд-во "Media Group", 2012. - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) : цветн. ; 12 см. - Систем. требования : Pentium-100 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/XP. - Название с титул. экрана.
  • [40] Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2005. - 1728 с.
  • [41] Василенко Д. Л. Обмеження окремих прав громадян під час досудового провадження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Василенко Дмитро Леонідович. - К., 2008. - С. 77.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >