Місце і значення освідування в системі засобів збирання доказів у кримінальному провадженні

Збирання доказів та їх джерел, як слушно зазначав М. М. Михеєнко, - це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду^[1]. При цьому відповідно до процесуальної форми здійснюють пошук не лише фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а й їх процесуальних джерел. Тож пошук і виявлення носіїв інформації - перший етап процесу збирання доказів! оскільки отримати необхідні дані не можна, не знайшовши їх джерел .

Засоби збирання доказів регламентовано в частинах 2, 3 статті 93 КПК України, де визначено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, а також потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Сторона захисту, потерпілий здійснюють збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити надання суду належних і допустимих доказів.

За КПК України засоби збирання доказів у кримінальному провадженні можна поділити на:

• 1) зібрані стороною обвинувачення, до яких належать:
  • - проведення слідчих (розшукових) дій;
  • - проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
  • - витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей;
  • - витребування висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок;
  • - проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України;
• 2) зібрані стороною захисту, потерпілим, серед яких:
  • - витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб речей, копій документів, відомостей;
  • - витребування висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;
  • - ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій;
  • - здійснення інших дій, які можуть забезпечити надання суду належних і допустимих доказів.

Крім цього, докази може бути отримано на території іноземної держави внаслідок здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

Серед засобів збирання доказів важливе місце посідають слідчі дії, спрямовані на виявлення, фіксацію та перевірку доказів. Ці процесуальні дії мають переважно примусовий характер, їх виконують уповноважені особи в процесі розслідування злочинів^[2]. Вирішуючи питання про те, який спосіб отримання доказів варто використовувати, слід керуватися тим, що порядок провадження слідчої дії забезпечує визначені гарантії отримання достовірної інформації^[3].

Необхідність визначення на законодавчому рівні переліку слідчих (розшукових) дій як засобів збирання доказів у кримінальному провадженні є нагальною потребою практичної діяльності органів досудового розслідування. Цей напрям обрав законодавець під час прийняття КПК України 2012 року, зазначивши в частині 2 статті 93, хоча й бланкетно, що засобами збирання доказів є проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Під час здійснення кримінального провадження важливо обрати таку процесуальну дію, яка в кожній конкретній ситуації є оптимальною, доцільною і такою, що забезпечить досягнення позитивного результату в процесі збирання доказів. Залежно від мети й завдань проведення, складу учасників, процесуального порядку тощо, окремі слідчі (розшукові) дії мають як певні подібні, так і відмінні риси.

Наприклад, освідування та обшук особи мають деякі загальні процесуальні риси: їх проведення можливе в примусовому порядку, але без застосування дій, що принижують гідність особи або є небезпечними для її здоров'я. Проте необхідно зважати на низку відмінностей між зазначеними слідчими (розшуковими) діями.

Зокрема, обшук особи, відповідно до частини 5 статті 236 КПК України (особистий обшук) має проводити посадова особа однієї статі з особою, яку обшукують. Слідчий, прокурор не вправі бути присутніми як під час особистого обшуку (частина 5 статті 236 КПК України), так і під час освідування особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю її оголювати (частина 2 статті 241 КПК України).

Особистий обшук можуть проводити стосовно будь-якої особи, незалежно від її процесуального статусу, на відміну від освідування, що може бути застосовано лише до визначених осіб - підозрюваного, свідка чи потерпілого. Слід зауважити, що за КПК України нині не передбачено освідування обвинуваченого. Відповідно до частини 2 статті 42 цього Кодексу, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в установленому порядку. Отже, за КПК України не визначено процесуальний статус обвинуваченого на стадії досудового розслідування й, відповідно, не унормовується його освідування. Не розроблено процесуальне врегулювання проведення освідування обвинуваченого і в судовому провадженні в першій інстанції.

Відповідно до частини 7 статті 223 КПК України, як освідування, так й особистий обшук здійснюють за обов'язкової участі не менше ніж двох понятих. Однак процесуальною формою провадження цих двох слідчих (розшукових) дій передбачено й відмінності: під час проведення освідування та застосування при цьому безперервного відеозапису понятих можна не запрошувати. Натомість обшуку особи, яка перебуває в житлі чи іншому володінні особи під час проведення там обшуку (частина 5 статті 236 КПК України), виняток із загального правила не стосується.

В аналізованих КПК України є відмінності щодо визначення суб'єкта проведення вказаних слідчих дій. У КПК України немає чіткої вказівки на суб'єкт проведення обшуку особи, а зазначено лише, що обшук осіб може бути проведено за рішенням слідчого чи прокурора (частина 5 статті 236 КПК України), якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. У частині 1 статті 241 КПК України регламентовано проведення освідування слідчим, прокурором.

Особистий обшук різниться з освідуванням також своєю спрямованістю, що полягає в пошуку знарядь злочину, предметів, цінностей і документів, що приховує при собі особа, з метою їх виявлення й вилучення. Об'єктом освідування є тіло людини та її одяг, а під час особистого обшуку об'єктом можуть бути й інші предмети, що знаходяться при обшукуваній особі (портфелі, сумки, пакети тощо). Кінцева мета особистого обшуку полягає у виявленні та вилученні приховуваних предметів, документів, які мають значення для кримінального провадження. Водночас під час освідування виявлені особливі прикмети вивчають, зіставляють з раніше зібраними доказами, за необхідності вимірюють й описують у протоколі цієї слідчої (розшукової) дії.

Згідно з частиною 3 статті 208 та частиною 5 статті 236 КПК України, обшук осіб проводять, якщо є достатні підстави вважати, що ці особи переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. До проведення освідування таких вимог закон не пред'являє. Освідування, відповідно до частини 1 статті 241 КПК України, здійснюють для виявлення на тілі підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Також освідування різниться з особистим обшуком за формальною підставою проведення. За КПК України освідування здійснюють на підставі постанови прокурора (частина 2 статті 241), обшук особи - за рішенням слідчого чи прокурора (частина 5 статті 236), причому, відповідно до частини 3 статті 110 цього Кодексу, це рішення приймають у формі постанови, якщо слідчий, прокурор визнають це за необхідне.

Також слід розглянути питання про взаємозв'язок судово-медичного освідування та судово-медичної експертизи живих осіб. Названі процесуальні дії мають спільний об'єкт - тіло живої людини. У процесі їх проведення може бути встановлено сліди злочину й особливі прикмети, що є на тілі людини.

Згідно з частиною 2 статті 241 цього Кодексу, підставою для проведення освідування (зокрема примусового) є постанова прокурора. Відповідну експертизу проводять за зверненням сторони кримінального провадження або дорученням слідчого судді чи суду (частина 1 статті 242); примусове залучення особи для проведення медичної експертизи здійснюють за ухвалою слідчого судді, суду (частина 3 статті 242 КПК України ).

Судово-медична експертиза живих осіб й освідування різняться за суттю та процесуальним порядком їх проведення. Різними є й завдання цих слідчих (розшукових) дій. Якщо освідування спрямовано на встановлення на тілі людини слідів злочину чи особливих прикмет, то завдання судово-медичної експертизи живих осіб значно ширші. Виявлення слідів злочину або особливих прикмет - це лише початковий етап проведення експертизи, коли оглядають тіло живої людини. Потім вивчають і досліджують отримані результати із застосуванням медичних прийомів та методів з подальшим їх узагальненням у передбаченому частиною 2 статті 84 КПК України джерелі доказів - висновку експерта.

Цілком слушно зазначає І. Л. Петрухін, що основний критерій, за допомогою якого можливо провести порівняння між експертизою та освідуванням, полягає в тому, що для встановлення експертом фактів завжди необхідні спеціальні знання, а факти, що виявляються під час освідування, може бути встановлено й зафіксовано без застосування спеціальних медичних знань^[4]. Зокрема, ці факти можуть бути зафіксовані безпосередньо слідчим або прокурором.

Судово-медичну експертизу живих осіб проводить експерт, процесуальні права й обов'язки якого визначено статтею 69 КПК України. У випадках, коли освідування здійснює лікар, його процесуальний статус є невизначеним, оскільки набуття лікарем статусу спеціаліста під час проведення освідування суперечить положенням частини 1 статті 71 КПК України. Відповідно до цієї статті, спеціаліст може надавати консультації під час досудового розслідування й судового розгляду. Таке формулювання процесуальної норми, на наш погляд, не передбачає можливості самостійного проведення освідування лікарем як спеціалістом.

Оскільки об'єктом огляду є тіло людини, закон встановлює низку процесуальних гарантій невтручання в особисте життя, зокрема гарантії захисту честі, гідності та особистої недоторканності освідуваної особи.

До процесуальних гарантій під час проведення аналізованої слідчої (розшукової) дії, на наш погляд, належать наступні положення. Насамперед це обов'язок прокурора винести мотивовану постанову про проведення освідування, в якій мають бути зазначені обставини, що є підставою для прийняття такого процесуального рішення, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. Слідчий, прокурор, відповідно до частини 7 статті 233 КПК України, зобов'язані запросити не менше ніж двох понятих для проведення освідування. Але, як недолік, слід зазначити про відсутність положення, відповідно до якого вони мають бути однієї статі з освідуваною особою, у тому числі під час проведення освідування, пов'язаного з оголенням особи. Крім того, забороняється проводити під час освідування дії, які принижують честь і гідність освідуваної особи або є небезпечними для її здоров'я. Законодавчо закріплено обов'язок слідчого, прокурора про результати проведеного освідування скласти протокол, а у випадку проведення освідування примусово надати особі копію протоколу освідування.

Також вважаємо за доцільне доповнити частину 3 статті 241 КПК України ще однією процесуальною гарантією, а саме положенням про те, що перед початком освідування слідчий, прокурор попереджає присутніх осіб відповідно до статті 222 КПК України про недопустимість розголошення відомостей про факт, обставини і результати проведення освідування, про що зазначається у протоколі.

Таким чином, освідування - це самостійна слідча (розшукова) дія, що посідає чільне місце серед засобів збирання доказів у кримінальному провадженні. Якщо недооцінити важливість і значущість освідування та замінити його іншою слідчою (розшуковою) дією, наприклад, призначенням і проведенням судово-медичної експертизи, це може спричинити негативні наслідки, які дослідив Д. Л. Василенко. У разі призначення судово-медичної експертизи й постановки питань щодо тілесних ушкоджень на тілі підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого, з огляду на те, що в подібних випадках питання щодо проведення освідування як самостійної слідчої дії не постає, виникає загроза, що інші сліди злочину на тілі особи залишаться недослідженими. Це може призвести до втрати необхідних доказів, відновлення яких не завжди можливе. З погляду зазначеного автора, якщо є дані, що на тілі особи може бути виявлено які-небудь сліди злочину (крім тілесних ушкоджень), проведення освідування бажане до призначення судово-медичної експертизи. Його можна виконати швидше, витратити менше часу, установити більше слідів, що мають доказове значення. Крім цього, освідування в цих випадках можна виконати за участю будь-якого найближчого лікаря, тому що не завжди є можливість негайно викликати судово-медичного експерта, передусім у сільській місцевості. Вирішення багатьох питань, де потрібне використання спеціальних знань у галузі судової медицини, шляхом проведення тільки експертиз не завжди виправдане^[5].

Необхідність достатніх підстав для проведення слідчих дій є доволі важливою та незмінною ознакою^[6] проведення процесуальних дій, зокрема освідування. Наявність у цієї слідчої (розшукової) дії окремих специфічних підстав проведення є однією з ознак її самостійності в системі засобів збирання доказів у кримінальному провадженні.

У науці кримінального процесуального права є різні погляди щодо підстав проведення слідчих дій. Зокрема, одні автори визначають формальні та документальні підстави^[7]. Натомість інші автори пропонують розглядати підстави фактичні - конкретні відомості про можливість добування доказів зі слідів певного виду, та юридичні (правові) - сукупність передбачених кримінально-процесуальним законодавством умов, що дають слідчому право здійснити певну слідчу дію^[8]. Незважаючи на незначні відмінності в поглядах зазначених науковців, ми поділяємо другий підхід і будемо використовувати його для висвітлення питань предмета дослідження.

Проаналізувавши норми КПК України, матеріали практики та висловлені науковцями погляди щодо поняття та сутності підстав для проведення слідчих дій, М. А. Погорецький визначив суттєві ознаки цих підстав: 1) отримання їх уповноваженою особою; 2) отримання їх у визначений законом спосіб; 3) визначеність їх (як юридичних підстав) кримінально-процесуальним законом для кожної слідчої дії; 4) здатність їх до формування внутрішнього переконання вповноваженої особи щодо необхідності проведення певної слідчої дії та можливості отримання доказової інформації зі слідів певного виду чи перевірки вже отриманих доказів (як фактичних підстав); 5) єдність юридичних і фактичних аспектів цих підстав^[9]. Додамо також, що фактична підстава передує юридичній, тобто фактична підстава - це той обсяг фактичних даних, на якому ґрунтується конкретне рішення, виражене у формі процесуального документа, що є юридичною підставою для проведення слідчої (розшукової) дії.

У частині 2 статті 241 КПК України установлено юридичну (правову) підставу проведення освідування, якою є постанова. Стосовно фактичних підстав проведення цієї слідчої (розшукової) дії законодавець досі не визначився. Тому встановлення фактичних підстав освідування є нагальною потребою в науці кримінального процесуального права, а їх сутність є предметом дискусії в науці кримінального процесу.

На думку Ю. В. Францифорова, фактичними підставами для проведення будь-якої слідчої дії є: 1) докази, отримані в межах кримінальної справи, яку розслідують; 2) фактичні дані, отримані з оперативних джерел; 3) дані (документи), що надані учасниками кримінального судочинства . У свою чергу Є. Д. Лук'янчиков та Б. Є. Лук'янчиков визначають, що фактичною підставою для проведення саме освідування можуть бути відомості в справі, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення та засвідчення яких має значення для правильного її вирішення, передусім для встановлення особи, що вчинила злочин. Відомості, що містяться в матеріалах справи, мають бути достатніми, щоб у слідчого сформувався ймовірний висновок про наявність на тілі зазначених осіб особливих прикмет або слідів злочину, установлення яких має важливе значення^[10]. Наведену позицію поділяє низка інших науковців, додаючи, що ці фактичні дані можуть бути отримані від учасників процесу (свідків, потерпілих та інших осіб), міститися в протоколах слідчих дій, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, повідомленні медичних установ тощо^[11].

Отже, закон надає слідчому право самостійно вирішувати питання про необхідність проведення освідування в кримінальному провадженні з урахуванням відомостей, отриманих під час здійснення слідчих (розшукових) дій й оперативно-розшукових заходів, які передували освідуванню. Якщо в слідчого на основі вивчення цих даних складається переконання про можливу наявність на тілі чи одязі підозрюваного, свідка або потерпілого слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет, то ці відомості можуть бути фактичними підставами для прийняття процесуального рішення про проведення освідування.

Звісно, украй складно дати вичерпний перелік фактичних підстав проведення освідування, оскільки в кожному конкретному випадку вони обумовлюються обставинами розслідуваного злочину й характером наявних відомостей. Водночас слід наголосити, що такими підставами можуть бути фактичні дані, які, по-перше, відображають особливості, що характеризують зовнішній вигляд особи; по-друге, розкривають характер її поведінки на місці події, діянь, учинених нею, й можливість виникнення на її тілі або одязі слідів злочину; по-третє, підтверджують факт перебування особи на місці події або в іншому конкретному місці, пов'язаному з учиненням кримінального правопорушення.

Фактичні підстави проведення освідування може бути отримано під час проведення передбаченої КПК України низки слідчих (розшукових) дій, зокрема огляду місця події й трупа; допиту потерпілого і свідка; одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб; обшуку й особистого обшуку та інших слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а також заходів оперативно-розшукового характеру.

Під час огляду місця події й трупа фактичні підстави слідчий отримує, насамперед, на основі вивчення слідів, у яких знайшли відображення особливості, що характеризують злочинця або жертву злочину (сліди рук, ніг, зубів, нігтів). Зокрема, у слідах можуть відобразитися певні анатомічні відхилення (надто велика або мала кисть руки, брак деяких пальців) та інші особливості (шрами, рубці).

Значний інтерес становлять видимі сліди рук, утворені за допомогою сторонніх речовин (крові, чорнил, фарби). Виявлення слідів, утворених кров'ю, може привести слідчого до двох припущень: або злочинець (чи потерпілий) отримав тілесні ушкодження під час вчинення кримінального правопорушення, тоді метою освідування буде їх установлення на тілі цих осіб; або злочинець стикався з потерпілим, який отримав тілесні ушкодження, що супроводжуються кровотечею, тоді мета освідування буде полягати у виявленні на тілі й одязі однієї особи слідів крові іншої.

У разі виявлення на місці події слідів рук, утворених іншими речовинами (фарбою, пилом), можна припустити, що частки цих речовин може бути виявлено на тілі або одязі потерпілого, підозрюваного чи свідка під час їх освідування^[12].

Слушним є твердження Ю. Г. Торбіна щодо того, що вивчення слідів ніг, виявлених на місці події, надає можливість формувати припущення про певні загальнофізичні властивості людини (зріст, вага, статура), а також наявність певних фізичних вад (наприклад, факт укороченості, викривлення, браку однієї з кінцівок тощо). Важливе значення для прийняття рішення про провадження освідування мають сліди босої ноги чи одягнутої в панчоху, шкарпетку. У разі виявлення цих слідів можна визначити довжину пальців, наявність різних дефектів за умови їх відображення. Наприклад, можна робити припущення про відсутність певних пальців, характер ступні (високе, низьке зведення чи плоскостопість), а також про наявність інших особливостей (мозолі, шрами, рубці). У процесі освідування ці особливості може бути виявлено та зафіксовано у протоколі .

Продовжуючи досліджувати це питання, указаний автор зазначає, що під час огляду трупа чи освідування одного з учасників розслідуваного злочину (потерпілого або свідка, а також підозрюваного) на їх тілі може бути виявлено сліди зубів, які виникають, зазвичай, у процесі боротьби між злочинцем і жертвою під час вчинення статевих злочинів або злочинів проти особи. Сліди зубів на тілі людини можуть відображатися у вигляді синців, подряпин. Нерідко сліди зубів злочинців може бути виявлено на продуктах харчування, які знаходять на місці події (сир, яблука, цукерки, мармелад). Сам факт виявлення слідів зубів ще не є фактичною підставою для проведення освідування. Проте якщо в слідах відобразилися певні властивості зубного апарату (великі розміри зубів, значна відстань між ними, незвичне розміщення), то ці відомості можуть бути фактичною підставою для проведення освідування^[13].

На місці події може бути виявлено залишки зубів або вибиті зуби, приналежність яких потерпілому чи підозрюваному теж може бути підтверджено в процесі їх освідування. Тому акцентують увагу, передусім, на дефектах будови зубного апарату освідуваної особи, наявності в неї всіх зубів, ознаках загоювання того місця ясен, у якому бракує зубів, з подальшою фіксацією отриманих даних у протоколі^[14].

Важливого значення для вирішення питання про проведення освідування мають відомості, отримані на основі вивчення слідів крові. Якщо оглядають місце події у провадженні про крадіжку, учинену шляхом зламу, то виявлення плям крові в місці проникнення в приміщення, а також у самому приміщенні може свідчити про те, що особа, яка вчинила злочин, зазнала тілесних ушкоджень. Під час розслідування вбивств, зґвалтувань, убивств, поєднаних зі зґвалтуванням, грабежів важливо вивчити локалізацію плям крові, їх форму й напрямок. Зокрема, якщо плями крові будуть мати напрямок від трупа (який не підлягав яким-небудь переміщенням), то виявлення цих слідів може свідчити про завдання злочинцю тілесних ушкоджень, які супроводжуються кровотечею. У цих випадках під час освідування особи може бути встановлено тілесні ушкодження^[15], що були причиною кровотечі.

Поряд з переліченими слідами в процесі слідчих (розшукових) дій, які передують освідуванню, може бути виявлено різноманітні мікросліди у вигляді часток речовин, плями, окремі предмети. У цих випадках доцільність прийняття рішення про освідування виникає тоді, коли в процесі проведення огляду місця події або трупа в слідчого виникло припущення про можливу наявність на тілі, а також одязі підозрюваного, потерпілого або свідка мікрослідів, часток речовин, пилу, бруду. В одних випадках це може бути викликано подоланням різних перешкод (просвердлення або випилювання металевих шаф і сейфів, зламування дерев'яних, цегляних, бетонних та інших перешкод); в інших - контактом їх тіла й одягу з певними предметами у разі перебування в брудному чи запиленому приміщенні; по-третє, достатньо лише перебування на місці події, якщо мікроструктури навколишнього середовища за своїми властивостями будуть наділені індивідуальними ознаками. У цих випадках слід вилучати мікросліди, частки речовин, бруду, щоб мати можливість надалі проводити дослідження, спрямовані на встановлення однорідності вилучених часток з тими частками, які буде виявлено під час освідування^[16].

Під час особистого обшуку підозрюваного, крім предметів і документів, виявлення яких є метою проведення цієї слідчої (розшукової) дії, на його тілі може бути виявлено також різноманітні сліди або особливі прикмети. їх фіксацію будуть здійснювати у процесі освідування підозрюваного, після особистого обшуку, а відомості про їх виявлення будуть слугувати фактичною підставою для освідування потерпілого з метою встановлення на ньому аналогічних слідів, передусім якщо це пов'язано з необхідністю виявлення слідів злочину.

Поширеними є випадки, коли фактичні підстави для проведення освідування слідчий отримує з показань підозрюваного, потерпілого або свідків. Показання потерпілого або свідків про наявність на тілі підозрюваного будь-яких особливих прикмет, зокрема й татуювань, є фактичною підставою для його освідування. Зазначена слідча (розшукова) дія необхідна в цьому разі, насамперед, для перевірки фактичних даних, отриманих під час допиту.

Невирішеним лишається питання попереднього допиту самої особи, яка буде підлягати освідуванню, як фактичної підстави для проведення цієї процесуальної дії. Одностайної думки щодо порушеної проблеми серед опитаних нами слідчих органів внутрішніх справ України немає. Уважають за необхідне передбачити обов'язковий попередній допит особи, що підлягає освідуванню, 167 слідчих (37,9 %). Пропонують допитувати таку особу залежно від ситуації, що складається, 184 слідчі (41,7 %), а решта опитаних (90 слідчих - 20,4 %) не вбачають за потрібне проводити попередній допит цієї особи.

Якщо обрати як аналогію процесуальний порядок проведення пред'явлення для впізнання, то зауважимо, що попередній допит особи є єдиною фактичною підставою для подальшого проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії. Натомість фактичною підставою для проведення освідування може бути будь-яка слідча (розшукова) дія, під час провадження якої отримано відомості, що на тілі певної особи є сліди злочину чи особливі прикмети, виявлення та засвідчення яких має значення для прийняття подальшого правильного процесуального рішення. У цьому разі первинним, на наш погляд, має бути фіксація у протоколі таких слідів злочину чи особливих прикмет, після чого особу може бути допитано, зокрема з питань, коли і за яких обставин на її тілі утворилися ці сліди або прикмети. Не виключена й інша ситуація, коли особу спочатку допитують про обставини, що характеризують особливості її тіла, після чого проводять освідування задля перевірки отриманих під час допиту фактичних даних. Потім їх оцінюють у сукупності з іншими зібраними під час кримінального провадження доказами. З огляду на зазначене, ми поділяємо думку опитаних нами практичних працівників щодо попереднього допиту особи, яка підлягає освідуванню, залежно від ситуації.

Таким чином, конкретизація в КПК України фактичних підстав для проведення освідування не є доцільною, оскільки всі можливі випадки необхідності проведення цієї слідчої (розшукової) дії передбачити неможливо. Саме із цієї причини в частині 1 статті 241 КПК України пропонуємо змінити слово "для" словосполученням "за необхідності" і далі за текстом.

Результати проведення освідування можуть стати фактичною підставою як для проведення інших слідчих (розшукових) дій, так і для призначення різних видів судової експертизи.

До слідчих (розшукових) дій, які може бути проведено за результатами освідування, належать огляд, зокрема місця події, обшук, освідування іншого учасника події злочину, допит, слідчий експеримент, а також інші слідчі (розшукові) або навіть негласні слідчі (розшукові) дії (обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, спостереження за особою, річчю або місцем тощо).

Освідування може бути фактичною підставою для проведення обшуку особи, оскільки при цьому можна виявити ті предмети одягу, у яких були підозрюваний, потерпілий або свідок під час вчинення кримінального правопорушення.

Під час освідування особи, яке супроводжується оглядом одягу, може бути встановлено предмети, цінності й документи, виявлення й вилучення яких є завданням не цієї слідчої (розшукової) дії, а обшуку особи. Тож виявлення вказаних об'єктів під час освідування буде фактичною підставою для проведення обшуку особи, під час якого досліджують не лише тіло й одяг, а й інші предмети, що знаходяться в користуванні особи, яку обшукують (парасольки, ціпки, сумки, портфелі тощо).

Під час освідування також можуть установлювати сліди кримінального правопорушення, виявлення яких зумовлює необхідність проведення огляду місця події. Коли освідування передує огляду місця події, то характер виявлених при цьому слідів кримінального правопорушення певною мірою спрямовує слідчого до пошуку конкретних видів слідів кримінального правопорушення, аналогічних тим, що були виявлені на тілі освідуваної особи. Виявлення тілесних ушкоджень, що супроводжуються сильною або значною кровотечею, зумовлює необхідність відшукання на місці події слідів крові. Водночас наявність на тілі освідуваного плям, утворених фарбувальними або іншими речовинами, підказує слідчому напрямок пошуку на місці події як речовин, якими були утворені встановлені на тілі людини сліди, так і предметів, де ці речовини можуть розміщуватися. Установлення на тілі освідуваної особи часток бруду, землі, пилу, які мають відмінні властивості (наприклад, часток торфу, піску, чорнозему, гною тощо), буде сприяти певною мірою пошуку самого місця події або місця, де міг перебувати освідуваний.

Анатомічні аномалії, установлені під час освідування особи (наприклад, брак у неї однієї з кінцівок, надто велика або маленька ступня, інші особливі прикмети, які характеризують будову тіла й можуть відображатися на навколишній обстановці), також забезпечать цілеспрямованіший пошук і вилучення з місця події необхідних слідів.

Брак окремих предметів одягу, їх частин або фурнітури, що встановлено під час освідування, також є фактичною підставою для цілеспрямованого проведення огляду місця події. Так, до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві звернулася громадянка Н. із заявою про вчинення щодо неї нападу з метою заволодіння майном, поєднаного із насильством. За підозрою у вчиненні цього злочину по "гарячих слідах" затримано громадянина С, на тілі якого були свіжі подряпини, а на одязі виявлено відсутність декількох ґудзиків. Слідчий зафіксував зазначений факт у протоколі освідування. Під час подальшого огляду місця події було знайдено ґудзики та доведено, що саме їх бракувало на одязі підозрюваного .

Іноді під час освідування, яке проводили після огляду місця події, може бути отримано дані, що зумовлюють необхідність повторного огляду місця події, передусім якщо його проводили недостатньо кваліфіковано. Зокрема, під час розслідування порушеної слідчим відділом Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві іншої кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України, виникла необхідність освідувати громадянина Д. Під час проведення цієї слідчої дії слідчий помітив брак запонки на одному з манжетів сорочки. Під час повторного огляду місця події було знайдено зазначену річ, що стало обґрунтованою підставою вважати, що громадянин Д. справді перебував на цьому місці .

Результати освідування однієї особи (потерпілого, підозрюваного або свідка) можуть стати фактичною підставою для призначення та проведення освідування щодо іншої особи. Установлення на тілі підозрюваного слідів крові без наявності тілесних ушкоджень зумовлює необхідність проведення освідування потерпілого для виявлення на його тілі ушкоджень. Навпаки, якщо, наприклад, потерпілий, учинивши опір, подряпав нападнику обличчя, шию тощо, є нагальна потреба освідування цієї особи для виявлення та фіксації на цих частинах тіла тілесних ушкоджень. Цим шляхом перевіряють показання потерпілого, установлюють причинний зв'язок із подією злочину, а зібрані докази оцінює слідчий у їх сукупності для прийняття проміжних чи підсумкових процесуальних рішень.

Слід погодитися з І. П. Криловим, що допит за результатами освідування має на меті, зазвичай, установити обставини, за яких виникли певні сліди або виявлено предмети, установлені під час проведення освідування. У цьому разі допиту може бути піддано як освідувану особу, так і будь-яку іншу особу, яка може дати свідчення по суті фактів, що цікавлять слідчого. Важливого значення при цьому набуває зв'язок часу, умов, характеру, причин виникнення встановлених під час освідування особливих прикмет, тілесних ушкоджень, інших слідів. Якщо освідуваний не заперечує факт утворення слідів під час вчинення злочину, то необхідно з'ясувати, яким знаряддям їх завдано, яким було при цьому розміщення потерпілого та злочинця.

Слідчий експеримент за результатами освідування проводять для вирішення питання про можливість завдання різноманітних ушкоджень чи утворення інших слідів, виявлених на тілі освідуваної особи, ним самим за наявності певних умов. Якщо встановити ці фактичні дані під час проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії неможливо, призначають відповідну експертизу.

• [1] Михеєнко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / Михеєнко М. М. -К. : Вища шк, 1984. - С. 11.
• [2] Борець Т. Поняття та основні ознаки слідчих дій / Т. Борець // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8 (140). - С. 127.
• [3] Коваленко Є. Г. Наукові засади кримінально-процесуального доказування : [моногр.] / Коваленко Є. Г. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - С. 157.
• [4] Петрухин И. Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе / Петрухин И. Л. - М. : Юрид. лит., 1964. - С 81.
• [5] Василенко Д. Л. Обмеження окремих прав громадян під час досудового провадження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Василенко Дмитро Леонідович. - К., 2008. - С . 76.
• [6] Борець Т. Поняття та основні ознаки слідчих дій / Т. Борець // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8 (140). - С. 125.
• [7] Негласні слідчі (розшукові) дії : курс лекцій / [Никифорчук Д. П., Ніколаюк С. І., Козаченко О І. та ін.] ; за заг. ред. Д. И. Никифорчука. - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. - С. 7, 14.
• [8] Шейфер С. А. Следственные действия. Основания, процессуальный порядок и доказательственное значение / Шейфер С А. - М., 2004. - С 60-61.
• [9] Погорецький М. А. Підстави для проведення слідчих дій / М. А. Погорецький // Адвокат. - 2007. - № 10. - С. 3.
• [10] Лук'янчиков Є. Д. Освідування і право особи на недоторканність / Є. Д. Лук'янчиков. Б. Є. Лук'янчиков // Часопис Нац. ун-ту "Острозька академія". (Серія "Право"). - 2011. -№ 1 (3). - 15 с. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http ://nbuv.gov.ua/e-journals/Choasp/2011_1/11lydonn.pdf. - С. 6.
• [11] Удалова Л. Д. Кримінальний процес України в питаннях і відповідях : навч. посіб. / Удалова Л. Д. - [2-ге вид., переробл. і доп.]. - К. : КНТ, 2010. - С 112. Грошевой Ю. М. Досудове розслідування кримінальних справ : навч.-практ. посіб. / [Грошевой Ю. М., Вапнярчук В . В., Капліна О. В., Шило О. Г.] ; за заг. ред. Ю. М. Грошевого. - X. : Вид. "ФІНИ", 2009. - С. 104.
• [12] Винберг А. И. Криминалистика : [учеб.] / Винберг А. И . - М., 1980. - С. 98.
• [13] Торбин Ю. Г. Освидетельствование в свете нового УПК РФ / Ю. Г. Торбин // Государство и право. - 2003. - № 8. - С. 59.
• [14] Торбин Ю. Г. Уголовно-процессуальные и криминалистичекие проблемы освидетельствования / Торбин Ю. Г. [Электронный ресурс ]. - Режим доступа : http :// k-press.ru/bh/2003/2/torbin2/torbin2.asp.
• [15] Торбин Ю. Г. Криминалистическое исследование тела и одежды подозреваемого в совершении преступления / Торбин Ю. Г. - М., 1971. - C. 65-66.
• [16] Криминалистика : [учеб.] / под ред. Б. А. Викторова и Р. С. Белкина. - М., 1976. - С. 99.