Тактика проведення освідування

На жаль, у КПК України не встановлено детальний порядок проведення освідування, як це регламентовано щодо інших слідчих (розшукових) (обшуку, пред'явлення для впізнання тощо) чи деяких негласних слідчих (розшукових) (зокрема, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, спостереження за особою, річчю або місцем) дій. Тож успішне виконання завдань освідування здебільшого залежить від обраної тактики його проведення та використання при цьому розроблених криміналістикою тактичних рекомендацій.

Послідовність дій слідчого під час освідування пов'язана з видом розслідуваного злочину, характером слідів чи особливих прикмет, наявність яких прогнозують установити під час провадження освідування, а також відомостями, отриманими внаслідок виконання інших процесуальних дій, або заходами, що стали фактичною підставою для проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Водночас доцільним, на думку Ю. Г. Торбіна, є такий порядок дій слідчого під час проведення освідування, що передбачає:

• - виконання дій, які передують безпосередньому обстеженню тіла освідуваної особи;
• - безпосереднє обстеження тіла освідуваної особи та, за необхідності, її одягу;
• - процесуальне закріплення перебігу й результатів освідування^[1].

На наш погляд, підготовчі дії є складовою робочого етапу проведення освідування й безпосередньо передують його проведенню, тому, виконуючи їх, слідчий:

• - видаляє з приміщення, де будуть проводити освідування, усіх сторонніх осіб;
• - запрошує учасників освідування;
• - пересвідчується в особистості освідуваної особи;
• - оголошує постанову про призначення освідування;
• - роз'яснює мету та завдання освідування;
• - роз'яснює права й обов'язки кожного учасника цієї слідчої дії;
• - попереджає спеціаліста про відповідальність, зокрема й за ухилення від виконання своїх обов'язків, і недопущення дій, що можуть принизити гідність освідуваної особи чи завдати шкоди її здоров'ю;
• - попереджає понятих про неприпустимість розголошення відомостей, які стануть їм відомими під час освідування;
• - пояснює в загальному вигляді процедуру проведення освідування та послідовність проведення дій;
• - з'ясовує в учасників слідчої дії, чи не бажає хто з них заявити які-небудь клопотання або зробити заяви^[2].

Зазначені положення підготовчих дій перед безпосереднім проведенням освідування, на наше переконання, є умовними й можуть видозмінюватися залежно від характеру розслідуваного злочину, обставин його вчинення, прогнозування поведінки як освідуваного, так й інших осіб, зокрема тих, з ініціативи яких проводять освідування (захисник, законний представник), та інших факторів.

Видалення з приміщення всіх сторонніх осіб, що не стосуються проведення освідування, необхідне для виконання вимог кримінального процесуального закону щодо визначення кола учасників освідування, дотримання засади поваги до людської гідності та невтручання в приватне життя. Оскільки під час проведення освідування стороннім особам можуть стати відомі дані про особливості будови тіла освідуваного, наявність на ньому слідів злочину чи особливих прикмет, передусім у випадках, пов'язаних з оголенням, до сторонніх осіб належать, насамперед, ті з них, які прибули за викликом до іншого слідчого (свідок, потерпілий, підозрюваний, захисник, цивільний відповідач, представники чи законні представники та інші) у той самий кабінет, але за іншим кримінальним провадженням. Також у цьому кабінеті зазвичай перебувають слідчі, що не мають стосунку до провадження, у межах якого проводять освідування. Ураховуючи нагальну потребу дотримуватися зазначених конституційних принципів кримінального провадження, уважаємо, що згадані слідчі в цьому разі також належать до сторонніх осіб і мають на час проведення освідування залишити кабінет, якщо саме він є місцем проведення аналізованої процесуальної дії.

У необхідних випадках важливо завчасно організувати охорону приміщення, щоб під час проведення освідування до кабінету не заходили сторонні особи.

Після цього запрошують учасників слідчої (розшукової) дії, коло яких визначено законом і участь яких слідчий уважає доцільною як факультативних учасників під час проведення освідування. Важливо передбачити розміщення всіх учасників на місці проведення освідування, а якщо їх буде досить багато - обрати інше, просторніше приміщення.

Засвідчення особистості освідуваної особи та інших учасників, передусім якщо раніше вони не були відомі слідчому, є важливою процедурою, що передує проведенню цієї слідчої (розшукової) дії. Цілком слушно зазначає М. Г. Щербаковський, що це зумовлено необхідністю уникнення можливої помилки освідувати неналежного суб'єкта в разі представлення підозрюваним замість себе іншої особи^[3].

Подальшою дією слідчого на робочому етапі проведення освідування є оголошення постанови прокурора. Ознайомлення із цією постановою засвідчує підписом особа, що підлягає освідуванню. Водночас наведене положення не має свого належного унормування. Зокрема, у частині 3 статті 241 КПК України лише констатовано, що перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являють постанову прокурора. Не йдеться про це й у частинах 3, 5, 6 статті 110 цього Кодексу. На наше переконання, необхідність підпису освідуваної особи в постанові прокурора після ознайомлення з нею випливає з норми частини 7 статті 110 КПК України, відповідно до якої постанова прокурора, прийнята в межах компетенції, визначеної законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. Тому, перш ніж виконати постанову, з нею слід ознайомитися, а засвідчити цей факт можна саме підписом особи, яка підлягає освідуванню.

Під час пред'явлення постанови прокурора особі роз'яснюють, що у разі відмови добровільно пройти освідування, його може бути проведено примусово. Питання щодо можливості проведення примусового освідування знайшло своє відображення в частині 3 статті 241 КПК України.

Очевидно, що найкращим варіантом у кримінальному провадженні є добровільне проведення освідування, за якого процесуальний примус не застосовують. Однак, якщо виникають складності стосовно добровільного проведення цієї слідчої (розшукової) дії, слідчому слід запевнити особу в необхідності та важливості її проведення, з'ясувати причини відмови та, за можливості, їх усунути. Подеколи ці причини можуть бути не пов'язаними з бажанням особи чинити протидію розслідуванню. Наприклад, за даними, наведеними І. М. Янченко, підозрювана М. категорично заперечувала проти проведення щодо неї освідування. Однак під час примусового провадження цієї слідчої дії з'ясувалося, що головною причиною зазначеної поведінки громадянки М. стало бажання приховати від слідчого й понятих особливість її тіла, яку вона вважала фізичною вадою, - дуже маленький розмір грудей, які практично не були сформовані за жіночим типом. За результатами освідування не було виявлено жодних доказів причетності громадянки М. до злочину, у якому її підозрювали. Таким чином, заперечення особи проти участі у проведенні освідування ще не означає, що особа намагається приховати певні сліди вчиненого нею злочину^[4].

Подоланню можливих перешкод під час проведення освідування сприяє дотримання вимог етичного характеру щодо освідуваних осіб, передусім у випадках, коли сліди злочину чи особливі прикмети розміщені на ділянках тіла, закритих одягом чи взуттям, та є необхідність їх оголення. Виконання цих вимог актуальне, насамперед, під час складання протоколу освідування, у якому зазначають відомості про весь перебіг проведення освідування й отримані при цьому результати, а також дані щодо використання додаткових засобів фіксації - фото- чи відеозйомки.

Уважаючи освідування досить важливою та поширеною слідчою (розшуковою) дією, тактичне забезпечення якої нині потребує законодавчого врегулювання, К. О. Чаплинський пропонує примусове освідування застосовувати за таких умов: якщо є достатньо підстав вважати, що на тілі певної особи є сліди злочину або інші ознаки; якщо їх вивчення та закріплення має незамінне доказове значення; якщо особа відмовилася бути освідуваною добровільно; дії з примусового освідування не мають зашкодити здоров'ю особи, яку освідують; під час провадження освідування обов'язковою є присутність лікаря; примусове освідування слід проводити за вмотивованою постановою слідчого та, зазвичай, з санкції прокурора, за винятком невідкладних випадків^[5]. У разі відмови освідуваної особи виконати запропоновані їй дії, О. А. Борідько, К. В. Парасочкіна і Г. О. Пономаренко вважають, що слідчий за допомогою працівників органу дізнання проводить освідування в примусовому порядку^[6].

Іншу позицію, яку вважаємо цілком слушною, обґрунтовує І. М. Янченко. Ця авторка зазначає, що під час провадження слідчого або судово-медичного освідування у примусовому порядку, у жодному разі ні слідчому, ні лікарю не можна особисто застосовувати щодо освідуваної особи примусові заходи. їх має вживати інший працівник міліції із застосуванням спеціальних засобів, відповідно до статті 14 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року.

Подальшими діями слідчого під час проведення освідування має бути повідомлення всіх учасників про мету цієї слідчої (розшукової) дії, роз'яснення учасникам їх прав й обов'язків. Понятим необхідно роз'яснити положення частини 7 статті 223 КПК України, спеціалістам - їх права й обов'язки, ознайомити їх з окремими обставинами кримінального провадження. Ураховуючи, що огляду підлягає тіло живої людини, слід акцентувати увагу присутніх, що під час проведення освідування відбувається втручання у сферу закріплених Конституцією України особистих прав і свобод людини, оскільки існує ризик розкриття інтимних особливостей особистого життя освідуваної особи, які вона приховує від інших. Тому кожен, кому надано доступ до інформації про приватне життя, відповідно до частини 4 статті 15 КПК України, зобов'язаний запобігати розголошенню цієї інформації. З огляду на зазначене, учасників освідування слід попередити про недопустимість розголошення чи використання фактів, що стануть їм відомими під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Ураховуючи виняткову важливість зазначеного положення щодо необхідності дотримання конституційних прав громадян, уважаємо, що це попередження повинно мати не усну форму, а письмове підтвердження у протоколі освідування обов'язку учасників цієї процесуальної дії не розголошувати відомості особистого, приватного чи інтимного характеру, що стали їм відомі під час її проведення. Тому підпис попереджених осіб має бути передбачено у вступній частині протоколу освідування, безпосередньо перед фіксацією проведених дій та отриманих при цьому результатів.

Слідчий має з'ясувати у суб'єктів цієї слідчої (розшукової) дії, чи не бажають вони заявити клопотання або відвід кому-небудь з учасників. У разі виникнення питання щодо відводу понятих, що наразі не врегульовано КПК України, слід, на наш погляд, керуватися аналогією з процесуальними нормами, що регламентують порядок відводу інших учасників кримінального провадження.

Після цього слідчий приступає до дій, спрямованих на огляд тіла людини, задля встановлення на ньому слідів злочину або особливих прикмет. Важливо дотримуватися такої послідовності дій, яка забезпечила б їх цілісність, якісне описання у протоколі та фіксацію за допомогою додаткових засобів (фото- чи відеозйомки), а за необхідності й можливості - їх вилучення.

Слідчий має обирати найраціональніші тактичні прийоми та послідовність виконання власних дій під час проведення освідування. Залежно від виду вчиненого злочину, характеру розшукуваних об'єктів чи особливих прикмет, а також фактичних даних, отриманих під час проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, освідування можна проводити суцільним або вибірковим методами^[7].

Сукупність і послідовність дій слідчого під час вивчення тіла людини залежить від низки факторів, зокрема:

• - конкретної мети освідування (установлення слідів злочину або особливих прикмет);
• - характеру відомостей, що стали підставою для проведення освідування;
• - статі освідуваної особи та слідчого;
• - виду розслідуваного злочину;
• - суб'єкта, який здійснює безпосереднє вивчення тіла освідуваної особи (слідчий або лікар);
• - суб'єкта освідування (підозрюваний, потерпілий або свідок);
• - місця можливого розміщення слідів злочину або особливих прикмет (на відкритих чи закритих одягом ділянках тіла);
• - характеру слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, установлення яких можливе під час освідування.

Зазначені фактори здебільшого діють у комплексі, хоча подекуди достатньо чітко вирішальним є вплив лише якогось із них^[8].

Досліджуючи тактику проведення освідування під час розслідування умисних тілесних ушкоджень, О. А. Борідько та В. В. Логінова пропонують такий алгоритм дій слідчого:

• 1. Спочатку проводять загальний огляд тіла людини зверху донизу, від загального до конкретного, фіксують одяг. Під час огляду відкритих частин тіла увагу акцентують на ділянки, укриті волосяним покривом, ретельно оглядають руки.
• 2. Потім послідовно оглядають одяг, пропонують освідуваній особі поступово його зняти. Після цього слідчий оглядає тіло освідуваної особи та пропонує експертам за допомогою криміналістичної техніки оглянути тіло освідуваної особи з метою відшукання доказів.
• 3. Роль експерта-криміналіста також важлива. Головний метод огляду тіла людини - спостереження, однак для виявлення слідів, які не піддаються візуальному спостереженню (підшкірний крововилив, краплини крові чи сперми, татуювання, яке намагалися знищити, тощо), та для виявлення опіків, слідів від лугів чи інших хімічних речовин слід використовувати техніко-криміналістичні засоби, здатні виявляти такі сліди та робити їх видимими. Зокрема, сліди сперми під впливом ультрафіолетового світла набувають білувато-блакитного освітлення, сліди крові - чорно-коричневого. Інфрачервоні промені допомагають виявити підшкірний крововилив чи сліди пороху на шкірі, рентгенівські промені виявляють предмети, що розміщені під шкірою (шріт, скло).
• 4. Виявлені під час освідування особливі прикмети, сліди злочину чи тілесні ушкодження має бути належно зафіксовано у протоколі слідчої дії для набуття ними значення доказів. Важливо, передусім, точно, усебічно й об'єктивно описати всі дії, що проводили слідчий та експерти, а також отримані результати. Виявлені тілесні ушкодження чи особливі прикмети фіксують за допомогою фото- чи відеокамери або замальовують. Якщо особливі прикмети чи тілесні ушкодження виявлено на закритих одягом ділянках тіла, то з етичних міркувань слід їх фотографувати, уникаючи за змоги фіксації обличчя освідуваної особи^[9].

Оскільки об'єктом освідування є тіло і, як зазначено раніше, одяг людини, цю дію необхідно проводити так, щоб не було принижено людську гідність. Гідність особи - це усвідомлення особистістю суспільного значення, права на суспільну повагу, яке ґрунтується на визнанні суспільством соціальної цінності людини. Отже, тактичні прийоми провадження освідування мають бути такими, щоб ані в присутніх, ані в особи, яку освідують, не склалося враження про неповажне до неї ставлення. В Україні на законодавчому рівні регламентовано, що під час освідування, відповідно до частини 4 статті 241 КПК України, не допустимими є дії, які принижують честь і гідність особи або є небезпечними для її здоров'я. Задля цього, передусім, у частині 2 зазначеної норми цього Кодексу передбачено положення про проведення освідування, що супроводжується оголенням, особами тієї самої статі, що й освідувана особа. Крім цього, слідчому, прокуророві заборонено бути присутніми під час проведення такого освідування, якщо вони протилежної статі з освідуваним. Вимога кримінального процесуального законодавства України у цьому разі має імперативний характер. Закон зобов'язує слідчого доручити безпосередній огляд тіла освідуваної особи лікарю чи особі тієї самої статі, що й освідуваний. Водночас слідчий у кримінальному провадженні залишається особою, яка керує проведенням цієї слідчої (розшукової) дії, застосовуючи всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування (частина 4 статті 38 КПК України) і відповідаючи за законність і своєчасність здійснення процесуальних дій (частина 1 статті 40 цього Кодексу).

За будь-яких обставин дії слідчого під час освідування не можуть бути принизливими й завдавати фізичних або моральних страждань освідуваній особі (біль, страх, образу, злість тощо), створювати небезпеку для її життя чи здоров'я. Тож неприпустимими є насмішки, зауваження та коментарі з приводу фізичних недоліків, аномалій анатомічної будови, уживання непристойних висловлювань, двозначні чи принижу-вальні погляди, а також поляпування, погладжування, обмацування оголених ділянок тіла освідуваної особи.

Діяння, які передбачають небезпеку для здоров'я освідуваної особи, можуть виражатися в умовах, які призводять до захворювання (наприклад, застуда), або використанні технічних засобів, що спричиняють хворобливі відчуття або пошкоджують шкіряний покрив. Зокрема, протипоказаним є тривалий уплив на тіло ультрафіолетових променів, оскільки це може спричинити опік. Неприпустимо застосовувати для виявлення слідів злочину хімічні реактиви, що можуть призвести до пошкоджень шкіряного покриву. Не можна використовувати різні колючі й ріжучі предмети для зіскоблювання з метою вилучення виявлених на тілі часток речовин, оскільки це може призвести до порізів та інших ран.

Водночас не можна виключати ситуацію, коли освідувана особа, загалом погоджуючись із проведенням щодо неї освідування, заперечує проти використання техніко-криміналістичних засобів, аргументуючи своє рішення небезпекою для свого життя та здоров'я. Головним завданням слідчого в цій ситуації є застосування заходів переконання щодо освідуваного, пояснення йому необхідності використання цих засобів, їх призначення та можливості під час пошуку, виявлення й вилучення важливих для кримінального провадження фактичних даних.

Після загального огляду освідуваній особі пропонують послідовно знімати й складати предмети одягу, які на ній були. Необхідно уважно оглядати кожен із предметів одягу, який знімають, з метою виявлення слідів, які мають відбитки як на інших предметах одягу, так і на тілі освідуваної особи. Цього можна досягти шляхом послідовного зіставлення предметів одягу, які є на освідуваній особі та її тілі (наприклад, пошкодження пальта порівнюють з пошкодженням піджака, потім сорочки, натільної білизни і, зрештою, тіла). Необхідно акцентувати увагу на збігу пошкоджень одягу з аналогічними пошкодженнями тіла, характері країв пошкоджень, наявності сторонніх нашарувань тощо^[10].

Зафіксувавши збіг або незбіг пошкоджень та інших слідів, розміщених на предметах одягу й тілі, можна потім дозволити освідуваній особі зняти ці предмети одягу, попередньо відмітивши на них виявлені ознаки, для подальшого детальнішого їх огляду. Проте цю дію, на наш погляд, слід виконувати після встановлення слідів злочину або особливих прикмет безпосередньо на тілі освідуваної особи.

Закономірним було б визнати порядок дій під час обстеження тіла освідуваної особи, аналогічний особистому обшуку, тобто зверху донизу. Проте цей порядок можна застосувати лише тоді, коли слідчому невідомо, де можуть локалізуватися сліди злочину або особливі прикмети і якими саме вони є. До того ж за цієї послідовності дій не виключеною є можливість утратити деякі сліди злочину або їх знищити (наприклад, тоді, коли слідчий оглядає волосяний покрив голови освідуваної особи, вона непомітним рухом руки може знищити сліди у вигляді різноманітних часток, змахнути їх на підлогу, де їх уже неможливо буде знайти)^[11].

Конкретні місця пошуку на тілі особи слідів злочину чи особливих прикмет цілком залежать від виду злочину та механізму його вчинення. Досліджуючи тактику проведення освідування під час розслідування різних видів злочину, Ю. Г. Торбін слушно зауважує, що під час освідування підозрюваного (обвинуваченого) у крадіжці зі зламом найвірогіднішим є виявлення слідів злочину у вигляді пилу, бруду, мікрочасток у волосяному покриві голови, вушних раковин, носа, під нігтями, на ступнях ніг. На кистях рук можна виявити тілесні ушкодження. У процесі освідування підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні вбивства, якщо між злочинцем і потерпілим був безпосередній контакт, що супроводжувався боротьбою, на тілі можна виявити тілесні ушкодження й сліди крові, які найвірогідніше розміщені на відкритих ділянках тіла. Тілесні ушкодження може бути встановлено й на закритих ділянках тіла (грудях, животі), насамперед якщо потерпілий використовував під час опору які-небудь знаряддя. Аналогічні сліди може бути виявлено й на тілі потерпілого під час його освідування. Під час освідування підозрюваного в учиненні вбивства необхідно шукати сліди, що будуть свідчити не лише про вчинення злочину саме ним, а й про використання певних видів знаряддя злочину. Зокрема, якщо злочин учинено із застосуванням вогнепальної зброї, то під час освідування підозрюваного між вказівним і великим пальцями правої руки (для шульги - лівої) потрібно шукати сліди кіптяви від порохових газів. Іноді на великому пальці руки або долонної поверхні можна виявити тілесні ушкодження у вигляді подряпини, завданої внаслідок віддачі кожуха-затвору або защеплення шкіри долоні під час стрільби з автоматичного пістолета^[12].

Оскільки освідування спрямовано на встановлення на тілі живої особи слідів злочину або особливих прикмет, уважаємо за необхідне докладніше розглянути їх якісні характеристики. Найпоширенішими серед слідів, для виявлення яких виникає необхідність проводити освідування, є тілесні ушкодження.

Тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних^[13]. У криміналістичній і судово-медичній літературі тілесні ушкодження поділяють на подряпини, рани, забите місце м'яких тканин й органів з утворенням синців (крововиливів), розриви внутрішніх органів, вивихи, переломи кісток, відокремлення частин тіла.

Як слідча (розшукова) дія освідування спрямовано на встановлення тілесних ушкоджень як слідів кримінального правопорушення, розміщених на поверхні тіла, що не потребують для їх виявлення та фіксації спеціальних медичних досліджень. З огляду на зазначене, під час освідування може бути встановлено, насамперед, подряпини, синці й рани, оскільки інші тілесні ушкодження (рани складнішого виду) вимагають не тільки й не стільки їх установлення, скільки медичного втручання, а деякі з них можуть мати для здоров'я людини небезпечні наслідки.

Подряпина є порушенням верхнього шару шкіри (епідермісу) або епітелію слизових оболонок. Важливого значення в разі виявлення на тілі освідуваного подряпини набуває її розміщення, форма, напрямок, розмір. Зокрема, розміщення може вказати на певний вид насильства, характерний для вчинення певних видів злочинів.

Форма подряпин у низці випадків свідчить про предмет, яким їх завдано. Зокрема, характерною для подряпин від нігтів (наприклад, у разі удушення) є форма півмісяця, а подряпини у вигляді двох (чотирьох і більше) паралельних одна одній смужок - від зубів.

Розмір подряпин надає можливість у деяких випадках визначити розмір поверхні предмета, яким було завдано виявлене тілесне ушкодження.

Крововилив (синець) - вихід крові за межі судин з просочуванням крізь шкіру та підшкірну клітковину. Залежно від глибини проникнення, крововиливи можуть бути поверхневими (внутрішньошкірними) і глибокими - накопичення крові в підшкірній клітковині з утворенням підшкірних гематом. Найчастіше крововиливи мають округлу або близьку до неї форму. їх розміри та форма значною мірою залежать від параметрів травмуючого тупого предмета. Подеколи на місці контакту з травмуючим предметом крововиливу немає, а навколо вказаної ділянки - з обох боків - чітко видно синці. Це зумовлено морфологічними особливостями стінок судин - вони витримують сильніше навантаження під час стиснення, ніж під час розтягування^[14] .

За зміною кольорів синця, зумовленою перетворенням гемоглобіну, можна приблизно визначити давність його утворення. У перші години після виникнення синці мають червоно-багряне забарвлення, а потім протягом одного-двох днів синьо-червоне внаслідок відновлення гемоглобіну з оксигемоглобіну. Відновлений гемоглобін переходить у метгемоглобін, який поступово перетворюється у вердогемохромоген зеленого кольору, і на третій-четвертий день синець набуває бурувато-зеленого забарвлення. Вердогемохромоген унаслідок розпаду замінюється білівердином, а останній, окислюючись, переходить у білірубін, зумовлюючи жовтий колір синця на п'ятий-шостий день після його утворення. Нерівномірна товщина синця зумовлює його неоднакове "цвітіння" від периферії до центру. За тиждень синець стає триколірним: жовтуватий на периферії, зеленуватий усередині й синій у центрі.

Зазвичай синці цілком зникають за два тижні. Можливі варіанти як в інтенсивності їх забарвлення, так і в послідовності його зміни^[15].

Локалізація синця свідчить про обставини його виникнення. Розміщення його на кистях рук, шиї, обличчі, грудях може вказувати на боротьбу між злочинцем і потерпілим. Але синці можуть утворитися й поза причинним зв'язком з фактом учинення злочину. Зокрема, зазначені ушкодження виникають у разі деяких захворювань (авітаміноз, хвороба крові, підвищена ламкість судин тощо) або умисному завданні собі каліцтва. Істинне походження виявлених на тілі особи під час її освідування синців установлює експерт шляхом проведення судово-медичної експертизи живих осіб, що підтверджують фактичними даними, отриманими в процесі подальшого розслідування.

Рана - ушкодження, що проникає глибше сосочкового шару шкіри^[16]. Рани є механічними ушкодженнями м'яких тканин з порушенням шкіряного покриву, а також слизових оболонок. У разі ушкодження шкіряного покриву тіла рану називають простою, якщо ж порушено тканини, що розміщені глибше, - складною, а якщо рана з'єднується з внутрішніми порожнинами тіла людини - проникаючою. Цілком очевидно, що освідування спрямовано на встановлення простих ран, які не утворюють безпосередньої небезпеки для життя і здоров'я освідуваної особи.

Під час освідування, крім тілесних ушкоджень, можливе встановлення на тілі особи слідів у вигляді плям. Важливого значення набуває виявлення плям крові чи сперми.

Плями крові на тілі освідуваного можуть розміщуватися на руках, передусім від кисті до ліктьового суглоба, на шиї під волоссям, у природних впадинах, зокрема пахових, а також ділянках тіла, прикритих молочними залозами, під нігтями, піднігтьовим ложе тощо. Найвірогіднішим є збереження часток крові під нігтями. Згідно з матеріалами справи про зґвалтування неповнолітньої, про що зазначає В. П. Колмаков, убачалося, що злочинець, долаючи її опір, рукою пошкодив статеві органи потерпілої, а побачивши кров на своїй руці, зник з місця події. Під час освідування підозрюваного ні на його тілі, ні на одязі видимих слідів крові виявлено не було. Проте слідчий, знаючи, що на руці ґвалтівника була кров потерпілої, вилучив з-під нігтів підозрюваного наявний там бруд. Унаслідок проведення експертизи у вмісті, вилученому з-під нігтів, було виявлено частки крові, які збіглися за групофікаційними ознаками з групою крові потерпілої^[17] .

Плями крові у вигляді потьоків утворюються в разі її потрапляння на тіло людини у великому об'ємі, унаслідок чого, стікаючи по тілу, вона утворює своєрідні смуги. Частіше це трапляється за умови безпосереднього контакту злочинця й потерпілого, рани якого сильно кровоточать. Натомість плями крові у вигляді помарок на тілі можуть утворюватися після зіткнення з об'єктами, забрудненими кров'ю^[18].

Під час освідування як підозрюваного, так і потерпілого у справах про зґвалтування важливого значення набуває встановлення слідів сперми. Найвірогіднішим є їх виявлення в зоні статевих органів, хоча не можна виключати можливості виявлення сперми й на інших ділянках тіла (животі, грудях, сідницях тощо)^[19]. Сліди сухої сперми утворюють білувато-сіруваті чи безколірні кірочки, які мають блискучу поверхню, наче покриту лаком. Свіжа сперма має специфічний запах. Після висихання сперми, що потрапила на волосся лобка, утворюються своєрідні "кісточки". Доказове значення встановлення цих слідів полягає в тому, що під час експертного дослідження сперми можна встановити її групову належність. Зазначене має криміналістичне значення під час розслідування групових зґвалтувань, коли на тілі одного з підозрюваних виявлено сперму, яка за групою не збігається з групою його крові.

Під час освідування підозрюваних у справах про крадіжки необхідно акцентувати увагу на плямах техніко-криміналістичних слідоутворювальних речовин, якими часто блокують об'єкти з матеріальними цінностями. Після потрапляння на тіло вони упродовж тривалого часу зберігаються на ньому й можуть бути легко виявленими в ультрафіолетових променях. Доцільно також у підозрюваних брати проби з вушних раковин й вміст із-під нігтів.

Крім слідів злочину, у процесі освідування встановлюють й особливі прикмети: татуювання, шрами, рубці, родимі плями, пігментні ділянки шкіри, веснянки, надмірне покриття волоссям усієї поверхні тіла чи окремих її ділянок тощо. Подеколи можна спостерігати відсутність деяких частин тіла, органів та їх частин: ніг, рук, очей, вушних раковин, пальців; різноманітні каліцтва (пальці рук, які зрослися, ніг, більша ніж звичайно кількість пальців на кистях рук або ступнях ніг, значне викривлення хребта, горб, видовження чи укорочення кінцівок, їх викривлення). Особливі прикмети можуть виявлятися у надто великих чи малих розмірах тіла загалом або його частин (наприклад, надмірно високий зріст, надто велика голова, надзвичайно маленькі вуха або очі, короткі пальці, руки, ноги, занадто велика ступня ноги).

Закінчивши встановлення слідів на тілі освідуваної особи, слідчий переходить до огляду одягу. Такі предмети одягу, як пальто, піджак, кофта, сорочка тощо, бажано розміщувати на спеціальних манекенах. Це забезпечить правильне орієнтування щодо різноманітності слідів, які можуть на них розміщуватися. У разі браку манекенів одяг розкладають на пласкій поверхні, наприклад, на столі .

Посилену увагу слід акцентувати на дослідженні швів і складок одягу, комірців сорочок та кишень, де можна знайти частинки бруду та інших об'єктів. Необхідно враховувати також можливість наявності на одязі мікрооб'єктів, вивчення яких експертним шляхом дасть змогу встановити факт контактної взаємодії освідуваного з іншою особою чи об'єктом^[20].

Пошкодження одягу є порушенням цілісності тканини, спричинені впливом холодної та вогнепальної зброї, різноманітними предметами, термічним шляхом. Вони можуть виявлятися у вигляді розривів, порізів, проколів.

Зазвичай пошкодження одягу, спричинені холодною зброєю, мають лінійну форму (пошкодження від ріжучих, рублячих, колючих, колючо-ріжучих і рубляче-ріжучих знарядь), округлу або іншу (квадратну, трикутну) форму^[21].

Під час огляду одягу важливе значення має встановлення браку окремих елементів і частин предметів одягу або фурнітури. Зазначене зумовлено тим, що під час огляду місця події може бути виявлено аналогічні предмети, що надасть можливість надалі вирішувати питання тотожності виявлених предметів з тими, брак яких установлено під час освідування.

На одязі може бути виявлено й інші сліди, пов'язані з вчиненням кримінального правопорушення або спробою знищення раніше утворених слідів. Оскільки ймовірно, що особа може спробувати усунути сліди, що раніше були на одязі, за допомогою прання, змивання водою, виведення плям з використанням різних розчинників, а також накладання латок на місця, де раніше були які-небудь пошкодження, що утворилися під час вчинення кримінального правопорушення. Тому необхідно під час огляду зважати на стан одягу: мокрий він чи сухий, випрасуваний чи ні, чи є на ньому латки або плями від впливу розчинників саме на тих місцях, які за своїм розміщенням відповідають місцю можливого розміщення слідів кримінального правопорушення або пошкоджень, виявлених на тілі живої людини при її освідуванні.

Під час проведення аналізованої слідчої (розшукової) дії підлягає огляду й взуття особи. На взутті можна виявити мікрочастки бруду, сліди крові та інших речовин (земля, пісок, цемент тощо), які мають важливе криміналістичне значення й можуть бути об'єктами судової експертизи за необхідності встановлення групофікаційних ознак або загального джерела походження.

• [1] Торбин Ю. Г. Понятие освидетельствования и тактика его производства / Ю. Г. Торбин // Вестн. криминалистики. - 2005. - № 1. - С. 57.
• [2] Борідько О. А. Тактика слідчих оглядів : [навч. посіб.] / Борідько О. А., Парасочкіна Н. В., Пономаренко Г. О. - Херсон : Вид. Чуєв С. М., 2006. - С. 49.
• [3] Щербаковский М. Г. Криминалистика : пособие по подгот. к гос. (выпускному) комплексному экзамену / Щербаковский М. Г. - X. : Прометей-Прес, 2004. - С. 55.
• [4] Янченко І. М. Кримінально-процесуальний примус при провадженні слідчих дій : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Янченко Інна Миколаївна. - X., 2010. - С. 133.
• [5] Чаплинський К. О. Актуальні проблеми застосування примусу під час проведення освідування / К. О. Чаплинський // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. Спец. вин. - 2011. - № 3. - С. 344.
• [6] Борідько О. А. Тактика слідчих оглядів : [навч. посіб.] / Борідько О. А., Парасочкіна Н. В., Пономаренко Г. О. - Херсон : Вид. Чуєв С. М., 2006. - С. 50.
• [7] Чаплинський К. О. Тактичне забезпечення проведення освідування / К. О. Чаплинський // Вісн. Акад. митної служби України. (Серія "Право"). - 2011. - № 1 (6). - С 169.
• [8] Торбин Ю. Г. Понятие освидетельствования и тактика его производства / Ю. Г. Торбин // Вестн. криминалистики. - 2005. - № 1. - С. 58.
• [9] Борідько О. А. Освідування та тактика його проведення при розслідуванні умисних тілесних ушкоджень [Електронний ресурс] / О. А. Борідько, В. В. Логінова. - Режим доступу : radnuk.info/statti/555-kriminalist/14626-2011-01-18.
• [10] Торбин Ю. Г. Освидетельствование в свете нового УПК РФ / Ю. Г. Торбин // Государство и право. - 2003. - № 8. - С. 56.
• [11] Торбин Ю. Г. Понятие освидетельствования и тактика его производства / Ю. Г. Торбин // Вестн. криминалистики. - 2005. - № 1. - С. 59-60.
• [12] Торбин Ю. Г. Тактика проведения освидетельствования : [метод. рек.] / Торбин Ю. Г. -М, 2001. - С. 14.
• [13] Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень : наказ Міністерства охорони здоров'я України від 17 січ. 1995 р. № 6 "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України" [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http ://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0248-95. - п. 1.2.
• [14] Судова медицина : підруч. для студ. мед. вузів / [В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П . Л. Голубович та ін.]. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - С. 149.
• [15] Судова медицина : підруч. для студ. мед. вузів / [Концевич I. О. та ін.] ; за ред. I. О. Концевич, Б. В. Михайличенка. - К. : МП "Леся", 1997. - С. 203-204.
• [16] Судова медицина : підруч. для студ. мед. вузів / [В . В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голубович та ін.]. - К : Юрінком Інтер, 1999. - С. 149.
• [17] Колмаков В. П. Следственный осмотр / Колмаков В. П. - М. : Юрид. лит., 1969. - C. 122.
• [18] Торбин Ю. Г. Уголовно-процессуальные и криминалистичекие проблемы освидетельствования / Торбин Ю. Г. [Электронный ресурс ]. - Режим доступа : http :// k-press.ru/bh/2003/2/torbin2/torbin2.asp.
• [19] Торбин Ю. Г. Тактика проведения освидетельствования : [метод. рек.] / Торбин Ю. Г. -М, 2001. - С. 15.
• [20] Белкин Р. С. Тактика следственных действий / Р. С. Белкин, Е. М. Лифшиц. - М., 1997. -С. 80
• [21] Петрухин И. Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе / Петрухин И. Л. - М. : Юрид. лит., 1964. - С. 55.