ВИСНОВКИ

На підставі теоретичного узагальнення виконання наукової задачі, що полягає в комплексному дослідженні на монографічному рівні проблем проведення освідування як самостійної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні України одержані наукові результати дослідження, до основних з яких належать такі положення:

1. Аналіз історичних джерел кримінального процесуального законодавства засвідчив, що освідування в первинному значенні тлумачили як дослідження трупів, а з XIII століття - огляд живих осіб. Безпосередньо в законодавстві цей термін використано лише на початку XIX століття, коли мали місце спроби деталізувати сутність і зміст проведення освідування. Проте до середини XX століття спостерігалася тенденція до часткового змішування освідування з оглядом.
2. Загальною метою освідування як слідчої (розшукової) дії є формування доказів з подальшою їх фіксацією у протоколі освідування. Безпосередньою метою освідування за чинним КПК України є виявлення, засвідчення наявності або відсутності у підозрюваного, потерпілого чи свідка слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Натомість завданням освідування є виконання комплексу процесуальних дій відповідно до процесуальної форми, спрямованих на пошук слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет.
3. Фактичними підставами для прийняття рішення про проведення освідування є дані про можливу наявність на тілі осіб, перелік яких визначено в частині 1 статті 241 КПК України, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Зазначені дані може бути отримано під час проведення низки слідчих (розшукових) дій. Проте конкретизація у КПК України фактичних підстав для проведення освідування не є доцільною, оскільки всі можливі випадки необхідності проведення досліджуваної слідчої (розшукової) дії передбачити неможливо. Тож найвдалішим, на наш погляд, є формулювання фактичних підстав проведення освідування в частині 1 статті 241 КПК України через словосполучення "за необхідності".

Юридичною підставою проведення освідування є постанова прокурора. Однак, на наш погляд, рішення про проведення освідування, що фіксують у відповідній постанові, має приймати також слідчий. Саме цей підхід забезпечить економію часу й ефективність досудового розслідування. Тож пропонуємо до частини 2 статті 241 КПК України внести доповнення щодо можливості винесення постанови про проведення освідування не лише прокурором, а й слідчим.

Оскільки об'єктом огляду є тіло людини, закон встановлює певні процесуальні гарантії невтручання в особисте життя. До них повною мірою належить положення про те, що перед початком освідування слідчий, прокурор попереджає присутніх осіб про недопустимість розголошення відомостей про факт, обставини і результати проведення слідчої (розшукової) дії, про що зазначає у протоколі.

У разі залучення понятих до участі в проведенні освідування з метою захисту прав освідуваної особи їй слід надати можливість заперечувати участь понятих і право відводу понятих. Прийняття цією особою одного із цих рішень має бути зазначено у протоколі освідування (зокрема, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що понятими можуть бути розголошені відомості щодо особистого та сімейне життя).

4. Для участі у проведенні освідування в низці випадків доцільно запрошувати, крім судово-медичного експерта чи лікаря, й інших спеціалістів. Ця криміналістична рекомендація, за умови її закріплення як процесуальної норми в частині 4 статті 241 КПК України, забезпечить підвищення дієвості й ефективності проведення освідування.

Залежно від виду освідування, до його обов'язкових і факультативних учасників за чинним КПК України належать:

а) під час слідчого освідуванні обов'язковими учасниками є посадові особи - слідчий або прокурор, які безпосередньо його проводять (у випадку проведення освідування, пов'язаного з оголенням особи, цю дію, відповідно до частини 2 статті 241 КПК України, проводять особи тієї самої статі, що й освідувана особа), освідувана особа, поняті (крім випадків, коли, відповідно до частини 7 статті 223 КПК України, застосовують безперервний відеозапис перебігу проведення освідування). До факультативних учасників цього виду освідування належать судово-медичний експерт, лікар, інші спеціалісти, а також особи, права та законні інтереси яких може бути обмежено або порушено та особи, які ініціювали проведення цієї слідчої (розшукової) дії;
б) під час судово-медичного освідування: обов'язкові учасники -судово-медичний експерт або лікар, освідувана особа, а також слідчий, прокурор (за винятком проведення цієї слідчої (розшукової) дії, що супроводжується оголенням освідуваної особи), поняті (крім випадків, коли, відповідно до частини 7 статті 223 КПК України, застосовується безперервний відеозапис перебігу проведення освідування). Факультативними учасниками проведення цього виду освідування можуть бути спеціалісти (наприклад, експерт-криміналіст, біолог, хімік тощо), а також особи, права та законні інтереси яких може бути обмежено або порушено, та особи, які ініціювали проведення цієї слідчої (розшукової) дії.
5. У практичній діяльності осіб, які здійснюють кримінальне провадження, може виникнути необхідність проведення освідування не лише підозрюваного, свідка чи потерпілого, а й інших осіб, зокрема, заявника, особи, стосовно якої здійснюють кримінальне провадження щодо застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Нагальна потреба освідування зазначених осіб полягає в тому, що цю процесуальну дію проводять для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
6. За наявності необхідності освідування в чітко визначених випадках може бути проведено повторно. До цих випадків належать такі:
1) отримання нових даних, що підлягають перевірці, для досягнення безпосередньої мети - виявлення та засвідчення наявності або відсутності у підозрюваного, свідка чи потерпілого слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет;
2) недосягнення загальної мети під час проведення первинного освідування, якщо у зв'язку з об'єктивними (наприклад, прихованість слідів чи особливих прикмет) або суб'єктивними (зокрема, неналежний рівень спеціальних знань) причинами не вдалося сформувати докази та зафіксувати їх у протоколі освідування.
7. Оформлення перебігу та результатів судово-медичного освідування слід фіксувати у протоколі. Проте лікар не є суб'єктом здійснення кримінального провадження та особою, уповноваженою складати протокол під час проведення слідчої (розшукової) дії. У разі виникнення необхідності проведення цього виду освідування, яке супроводжується оголенням особи, складання протоколу вказаної процесуальної дії керівник органу досудового розслідування має доручати присутньому під час провадження цієї слідчої (розшукової) дії слідчому однієї статі з освідуваною особою.
8. З огляду на зазначене, з метою вдосконалення процесуального порядку проведення освідування як слідчої (розшукової) дії, висловлено пропозицію статтю 241 КПК України викласти в такій редакції:
1. Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого та інших осіб за необхідності виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Освідування може супроводжуватися оглядом одягу чи взуття освідуваної особи.
2. Освідування здійснюється на підставі постанови слідчого, прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення судово-медичним експертом чи лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.
3. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова слідчого, прокурора. Слідчий, прокурор попереджає присутніх осіб про недопустимість розголошення відомостей про факт, обставини і результати проведення слідчої (розшукової) дії, про що зазначається у протоколі. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів може бути запрошений спеціаліст. Фіксування примусового проведення освідування шляхом безперервного відеозапису є обов'язковим. Зображення частин тіла, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.
5. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилося примусово, надаються копії протоколу освідування та матеріалів відеозапису".