< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Модель розвитку внутрішнього потенціалу та конкурентного статусу підприємства

Удосконалення дизайну організації, здійснення організаційних перетворень спрямоване на отримання певних конкурентних переваг, а відтак - на розвиток внутрішнього потенціалу та конкурентного статусу підприємства.

Термін "потенціал" (походить від латинського potentia) означає "потужність, сила".

Найбільш поширеним сьогодні є трактування потенціалу підприємства як сукупності природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення визначених цілей.

Потенціал підприємства можна визначити як можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації відповідних бізнес-процесів.

Розрізняють зовнішній та внутрішній потенціал організації. Зовнішній характеризує можливості підприємства, орієнтовані на ринок, і визначається потенційним обсягом попиту, незадоволеним сформованою ним пропозицією.

Внутрішній потенціал представлений ресурсами та компетенціями, які дозволяють реалізувати організації її ринкові шанси (рис. 5.7).

Модель потенціалу підприємства

Рис. 5.7 - Модель потенціалу підприємства [12]

З позицій системного підходу потенціал підприємства розглядається доволі широко, крім різновидів ресурсів, вагоме місце у ньому посідають наявні засоби, запаси та джерела їх поповнення, можливості окремих працівників, вплив держави та суспільства тощо.

Потенціал підприємства характеризується властивостями, типовими для будь-якої економічної системи: цілісністю, взаємозв'язком і взаємодією елементів, складністю, комунікативністю, ієрархічністю, множинністю опису, здатністю до розвитку, альтернативністю форм функціонування та розвитку, пріоритетом інтересів системи глобального рівня, пріоритетом якості, потужністю.

Конкурентний потенціал підприємства це - систематизований комплекс взаємоузгоджених можливостей і ресурсів внутрішнього середовища суб'єкта господарювання, який забезпечує отримання переваг в умовах змінюваного зовнішнього середовища та обмежених ресурсів, сприяє досягненню поставлених цілей та, при раціональному використанні, забезпечує підприємству високий конкурентний статус [13]. Отже, конкурентний потенціал - це багатоелементна, ієрархічна та динамічна система.

Внутрішній конкурентний потенціал підприємства як інтегральний показник є результатом сукупної дії локальних потенціалів:

  • - організаційного (можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища);
  • - фінансово-економічного (можливості, які надає фінансово-економічний стан підприємства);
  • - виробничого (сукупність виробничих можливостей, що визначаються наявністю виробничих ресурсів);
  • - маркетингового (сукупність споживчих властивостей продукції, виражена через здатність підприємства залучати нових споживачів і зберігати існуючих);
  • - кадрового (сукупність здібностей і можливостей персоналу підприємства забезпечувати досягнення стратегічних цілей);
  • - інноваційного (сукупність можливостей підприємства виробляти нову продукцію, впроваджувати досягнення науки і техніки, застосовувати прогресивну технологію);
  • - соціального (можливість забезпечувати соціальні потреби працівників, наявність об'єктів соціальної інфраструктури);
  • - інформаційного (можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною інформацією для прийняття рішень у процесі діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку).

Таке структурування внутрішнього конкурентного потенціалу дозволяє:

  • - оцінювати рівень розвитку кожного локального потенціалу та сконцентрувати управління у найбільш пріоритетному напряму;
  • - використати повний спектр стратегічних можливостей підприємства;
  • - визначати пріоритети розвитку відповідно до намічених цілей;
  • - визначати послідовність планування і управління з метою ефективного функціонування на ринку.

Саме поєднання визначених складових у сукупності характеризує стан та можливості підприємства зі створення, зміцнення та розвитку конкурентного статусу.

Слід зазначити, що не всі структурні елементи рівнозначні за своїм впливом на рівень конкурентного потенціалу. Ця нерівномірність, з одного боку, обумовлена нерівнозначністю наслідків, які виникають у випадку володіння або не володіння підприємством тими чи іншими можливостями, з іншого боку, нерівномірність впливу елементів конкурентного потенціалу обумовлена відмінностями у забезпеченні кожного з них відповідними ресурсами.

У структурі механізму формування внутрішнього конкурентного потенціалу вирішальне значення мають процеси, що визначають можливий економічний рівень конкурентоспроможності підприємства. У даному випадку йдеться про технічний, організаційний і соціальний розвиток підприємства.

Більшу частину резервів підвищення внутрішнього конкурентного потенціалу закладено у результатах технічних і організаційних процесів. Вони виявляються через:

  • - норми планування і використання ресурсів;
  • - покращення управління та обслуговування виробництва;
  • - механізацію праці;
  • - спеціалізацію і кооперування виробництва;
  • - тривалість і змінність роботи устаткування;
  • - якість продукції;
  • - скорочення тривалості виробничого циклу;
  • - оптимізацію величини виробничих запасів.

Кожен з елементів внутрішнього конкурентного потенціалу має свої специфічні цілі використання та розвитку, знаходиться під впливом цілої низки факторів, виступаючи при цьому сильною або слабкою стороною підприємства.

Сучасні підходи до визначення моделей розвитку потенціалу підприємства орієнтуються на процесний і системний підходи, які передбачають виділення основних видів діяльності, що впливають на його результативність. Модель розвитку також необхідно розглядати і через ситуаційний підхід, оскільки розвиток - це процес, який вимагає системного бачення усіх аспектів діяльності підприємства у різних ситуаціях та вибору найоптимальніших умов розвитку (рис. 5.8).

Структурна модель формування та розвитку потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують. Отже, формування моделі розвитку підприємства ґрунтується на аналізі та визначенні резервів економічного зростання на основі потенціалу, що є у організації.

Модель розвитку внутрішнього потенціалу підприємства

Рис. 5.8 - Модель розвитку внутрішнього потенціалу підприємства

Сприяти розвитку внутрішнього конкурентного потенціалу може модель управління, що складається з чотирьох блоків (рис. 5.9).

Модель управління розвитком внутрішнього потенціалу організації

Рис. 5.9 - Модель управління розвитком внутрішнього потенціалу організації

Перший блок - конкурентний аналіз, який поєднує у собі: аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, визначення внутрішніх конкурентних можливостей та можливостей конкурентного оточення.

Схема оцінки конкурентних позицій підприємства передбачає:

  • 1) визначення галузевих чинників успіху;
  • 2) відбір найбільш значущих з погляду конкуренції показників оцінки потенціалу підприємства;
  • 3) визначення значущості показників для оцінки конкурентних можливостей підприємства;
  • 4) оцінка підприємства та його конкурентів за кожним показником за обраною шкалою оцінювання;
  • 5) визначення загальної оцінки конкурентної сили підприємства та його конкурентів;
  • 6) порівняння загальних оцінок конкурентної сили підприємства та його конкурентів.

Другий блок - визначення та оцінка конкурентного статусу підприємства.

Конкурентний статус підприємства характеризує передумови досягнення ним того або іншого рівня конкурентної переваги.

Головним завданням визначення конкурентного статусу підприємства - є оцінка ступеня достатності розвитку його внутрішнього конкурентного потенціалу для подальшої підтримки на високому рівні.

Конкурентний статус підприємства найчастіше оцінюють за допомогою матричного методу. Із групи підприємств, що досліджуються визначають середні значення за показниками, які комплексно оцінюють конкурентну позицію, конкурентоспроможність і конкурентну стійкість підприємства.

Модель якісної оцінки конкурентного статусу _/-го підприємства MkSj (ґ)] на визначений момент часу ґ = ґІ має вигляд [14]:

де КПу (ґ), КРу (ґ), КСу (ґ) - якісні оцінки відповідно конкурентної позиції, конкурентоспроможності та конкурентної стійкості у-го підприємства на визначений момент часу ґ = ґі.

На наступному етапі підприємства розподіляють на дві групи: перша група - це ті підприємства, значення показників яких вищі за середні; друга - нижчі за середні. Підприємства, які мають значення за усіма трьома показниками вищі за середні, відповідають високому конкурентному статусу, якщо хоча б одне зі значень комплексних показників дорівнює нулю - це характеризує нормальний стан конкурентного статусу, за двох оцінок, які дорівнюють "0", - середній, а за трьох - низький.

Відповідно до наведеної моделі, як стверджують автори [14], фазу життєвого циклу і розвитку можна визначити за допомогою показника конкурентного статусу (табл. 5.3).

Кількісну оцінку рівня конкурентного статусу підприємства використовують для наступного аналізу причин найбільш істотної розбіжності між фактичними і необхідними значеннями параметрів внутрішнього конкурентного потенціалу, виявлення ступеня позитивного (або негативного) впливу зовнішніх факторів на рівень конкурентної переваги підприємства і розробки на основі такого аналізу найбільш актуальних цілей стратегічного розвитку підприємства.

Таблиця 5.3 - Відповідність конкурентного статусу підприємства фаза

Якісна оцінка конкурентного статусу підприємства

Фаза життєвого циклу підприємства

Рівень розвитку підприємства

Високий

Зростання

Високий

Нормальний

Стагнація

Достатній

Середній

Спад

Середній

Низький

Криза

Низький

Узагальнююча кількісна оцінка конкурентного статусу підприємства, за якою визначається його конкурентна позиція, дозволяє вести цілеспрямований пошук найкращих варіантів створення та підтримки сприятливих передумов досягнення високого рівня конкурентної переваги на усіх етапах життєвого циклу організації.

Третій блок - формування конкурентного потенціалу на основі визначених конкурентних переваг, ключових чинників успіху, які забезпечать конкурентну раціональність та конкурентний статус підприємства.

Четвертий блок - управління внутрішнім конкурентним потенціалом, основні завдання якого полягають у такому:

  • - використання оптимальної величини ресурсів для досягнення максимального результату у потрібний час, у потрібному місці;
  • - планування використання потенціалу відповідно до обраної стратегії конкурентної поведінки;
  • - реалізація стратегії управління конкурентним потенціалом;
  • - контроль раціональності використання потенціалу. Формування та застосування наведеної моделі розвитку потенціалу підприємства дає наступні переваги:
  • - визначає мету поточного функціонування та майбутнього розвитку;
  • - на основі використання сучасних концепцій менеджменту дає змогу досягти ці цілі;
  • - передбачає необхідність поточного моніторингу та діагностики стану об'єкта дослідження для визначення резервів розвитку та виділення факторів, що цьому найбільше сприяють;
  • - формує дії і процеси, що послідовно забезпечують виконання завдань розвитку;
  • - сприяє контролю результатів діяльності;
  • - формує економічну політику реалізації визначених заходів поліпшення діяльності.

Отже, розвиток внутрішнього потенціалу підприємства - це процес, який є результатом послідовних дій, що поступово приводять організацію до кількісного і якісного зростання. Залежно від динаміки кількісних і якісних змін розвиток можна характеризувати як стійкий, поступовий (еволюційний); інтенсивний та стрибкоподібний (революційний).

Еволюційний розвиток є результатом поступових об'єктивних змін, яким організація може протидіяти за рахунок активізації внутрішнього потенціалу. Революційний розвиток зумовлений стрімкими змінами та залученням зовнішніх ресурсів для отримання нової якості.

Визначальним моментом розвитку внутрішнього потенціалу організації є стійкість, як здатність системи зберігати свій працездатний стан у досягненні запланованих результатів за наявності різних збурюючих впливів [15].

Вибір моделі розвитку внутрішнього потенціалу організації орієнтується на поведінку і цілі організацій. Для підвищення якості, результативності, економічності діяльності, організація повинна навчитися розвивати свій внутрішній потенціал і одночасно підвищувати коефіцієнт корисної дії його використання (саме у цьому полягає відмінність процесів розвитку від процесів стабільного функціонування). Це означає необхідність розвитку конкретних можливостей, умінь, здатностей, навичок, якими володіє організація.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >